Поєднання стимулів мотивації

Коли ми говоримо про існування семи стимулюючих систем і характеризуємо кожну зокрема, логічно припустити, що вони часто взаємодіють між собою.

Спостерігаючи ентузіазм молодого плавця, який дістає задо­волення від напружених тренувань, бачимо, що йдеться про поєднання сенсорної системи стимулів і мотивацій, стимулом яких є досягнення спортсмена, дружнє ставлення до нього, його неза­лежність.

Чисте небо, блиск води, відчуття плавцем своєї вправності і спритності забезпечують сенсорний стимул.

Якщо спортсмен дуже добре проходить дистанцію, володіє прекрасною технікою, контролює свої дії, це забезпечує мотивація,

стимулом якої є спортивне досягнення. Почуття приналежності до команди, атмосфера поваги між членами команди і тренером дають глибоке відчуття дружнього ставлення. Розуміння того, що тренер поряд і допоможе в разі необхідності, а окрім цього і те, що спортсмен сам знає, що йому робити, і справляється із завдання­ми, розвиває мотивацію плавця, стимулом якої є незалежність.

Системи мотивації людини є складним явищем. Якщо тренер уважно ставиться до спортсмена, завжди його вислуховує, заохочує висловлювати власну думку, то в результаті можна спостерігати поєднання різних мотивацій, які є стимулом для плавців.

Зовнішня і внутрішня мотивації подібно до зовнішніх цілей, що існують поза плавцем, можна говорити про існування поза плавцем зовнішньої мотивації. Рекор­ди, медалі, кубки, чемпіонати, далекі поїздки, клубний піджак або куртка - все це є зовнішньою мотивацією. Такою мотивацією може бути й заохочення з боку батьків або тренера.

Дорослі часто втручаються в систему стимулів дитини, вима­гаючи від неї, можливо, забагато. Інколи батьки хочуть, щоб їхній син займався плаванням, а коли син не виявляє такого бажання, починають лякати дитину різними покараннями. Якщо син не виконує прохання батька, той, наприклад, може заборонити йому їзду на мотоциклі чи катання на водних лижах, а це позбавить хлопця сенсорного збудження і, можливо, викличе почуття певної зверхності (агресивності) щодо інших членів команди, які ніколи не мали мотоцикла чи не каталися на водних лижах.

Це, в свою чергу, руйнує дружні відносини між батьками і сином і призводить до зниження спортивних результатів.

Джерела мотивації Важко чітко визначити, що дійсно стимулює людей. Але без сумніву, всі вищі істоти потребують і шукають сенсорного стиму­лювання, беруть участь у так званих дослідницьких іграх, моти­вацією яких є цікавість, та із задоволенням вивчають певні аспекти свого оточення й середовища.

Велика частина нашої власної мотивації взята зі спостережень за іншими людьми. Часто моделями нашої власної поведінки стають люди, важливі для нас, - наприклад, батьки, старші брати й сестри, інші родичі, вчителі, тренери. Це може відбуватися тоді, коли ми поважаємо й любимо цих людей і бачимо, що вони добились успіху в житті.

Коротше кажучи, існує тенденція до створення моделі по­ведінки, до формування переконань і поглядів за прикладом тих людей, якими захоплюємось, які досягли в житті того, що ми вва­жаємо важливим. Серед таких переважно відомі люди, часом також персонажі книжок і фільмів, приміром, Бетмен. Подібні персонажі нерідко стають ідолами, в їхній поведінці і прийнятті молодь бачить модель для себе.

Батьки і тренери знають про вплив кумирів і часто вказують на певних осіб, котрі, на думку дорослих, володіють бажаними якостями, і намагаються відтворити їх у своїх дітей.

Це навіть простіше - уявляти собі людину, яка б могла сказати: "Не будь розмазнею, як деякі інші. Доведи, що ти найкращий у своїй лізі. Подивись на цих хлопнув і грай, як вони".

Дехто з дорослих навіть пропонує дітям набір лозунгів, які б спрямовували їхню мотивацію. Такі висловлювання, як: "Якщо щось вартує праці, то робити це слід добре", "Переможець ніколи не відступає, а той, хто відступає, ніколи не стає переможцем", можна використовувати в роботі з дітьми. Однак добре відомо, що ми переважно говоримо одне, а робимо інше. Тому вимога або заохочення людей до наслідування певних правил переважно мало відбивається на їхній справжній поведінці.

На жаль, тренери або батьки, які говорять одне, а роблять інттте, найчастіше виявлять, що їхні діти поводяться так само. Є такий вислів-попередження: "Роби, як я кажу, а не як я роблю".

Друзі і старші діти, з якими дитина часто спілкується, також слугують моделлю для наслідування поведінки, звичок, стилю одягу і т. п. Тому потрібно слідкувати, щоб дитина не проводила час із тими, хто є поганою моделлю поведінки для неї.

Однак тривала здорова мотивація повинна виходити з волі самої дитини. Дитина, яку примушують робити те, що не прино­сить їй задоволення, не буде робити це від щирого серця.

Інколи батьки і тренери із захопленням розповідають про те, що вони роблять "на благо дитини", тоді як насправді вони керуються лише власними мотивами. Без сумніву, бувають ситуації, коли дорослим треба трохи підштовхнути дитину до чогось, і це, можливо, їй сподобається. Після такої спроби дорослим слід взяти до уваги рішення дитини, навіть якщо вона вирішить припинити цей вид діяльності.

Тоді, коли дитина дістає позитивні емоції від описаних вище систем стимулів, у неї появляються високі причини (мотивація) продовжувати цю діяльність.

Поиск по сайту: