ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ЮНИХ СПОРТСМЕНІВ

Проблема психологічної підготовки юніорів ще не знайшла достатнього вирішення. Недостатньо вирішене і питання віднов­лення спортсменів після тренувальних та змагальних навантажень, тоді як в сучасних умовах проведення тренувань і змагань їх психологічна підготовка має важливе практичне значення і стоїть в одному ряду з фізичною, тактичною, технічною та функціональ­ною підготовкою.

Психологічна підготовка юних спортсменів проводиться на всіх етапах спортивного тренування. Для успіху в цій справі необ­хідно знати індивідуальні особливості вищої нервової діяльності кожного спортсмена, виявити риси спрямованості юніора, його захопленість спортом, мотиви змагальної і тренувальної діяль­ності, цільові настанови; визначити моральні риси (добросо­вісність, почуття обов'язку, почуття колективної відповідальності), вольові якості (цілеспрямованість, ініціативність, рішучість, сміливість, наполегливість, готовність до ризику, що особливо важливо в єдиноборствах); встановити темперамент спортсмена (імпульсивність, тривожність, емоційну збудливість, стабільність емоцій). Багато важить і визначення специфічних спортивних його якостей, як-от психологічна переносимість високих тренувальних і змагальних навантажень; емоційна стійкість, яка сприяє збере­женню й покращенню психічної діяльності і праце спроможності спортсмена в умовах змагальних емоційних впливів, пов'язаних зі здатністю до саморегуляції психічного стану; здатність до кон­центрації уваги та ін.

Потрібно вивчити основні властивості нервової системи юного спортсмена (сила, рухливість, лабільність, динамічність і врівноваженість нервових процесів), властивості психомоторики (швидкість реакцій - простої, з вибором і переключенням, точність реакцій), а також визначити властивості уваги (здатність до концентрації, розподілу й переключення уваги).

Для визначення типологічних особливостей спортсменів на практиці користуються різними анкетами, які містять великий набір за­питань (анкета Айзенкова). Відповіді на запитання аналізують, що дає уявлення про спрямованість особистості спортсмена: екстравертний - контактний, з достатньо розвинутим почуттям колективізму; інтравертний - схильний до самоглиблення, самоаналізу, невротич­ний, з легко збудливою нервовою системою, неврівноважений.

Досить великого поширення набув так званий профіль поляр­ності, який дає уявлення про стан нервових процесів, провідний настрій, темперамент спортсмена.

Для самооцінки свого стану, рівня тривожності, емоцій у про­цесі тренування та, що більш важливо, змагань користуються шкалою самооцінки, запропонованою Ч. Спілбергером і Ю. Ханіним. Аналізуючи отримані дані, визначають рівень тривожності спортсмена (малий, середній, високий).

Окрім цих методик дослідження, які дають не завжди точне уявлення про типологічні особливості спортсменів, використовують методики, що дають об'єктивніші показники. Вони полягають у визначенні часу реакції на різні подразники, найчастіше - на світловий і звуковий. Досліджуючи час реакції спортсмена в ди­наміці після безпосереднього впливу фізичного навантаження (тер­міновий ефект) і в стані спокою в різні періоди тренування, можна встановити ступінь прояву у нього втоми, що дає можливість індиві­дуалізувати тренування, нарощувати недостатню тренованість.

Тренер повинен планувати тренувальні заняття, враховуючи типологічні особливості центральної нервової системи (ЦНС) юного спортсмена. Спортсмени із сильним типом нервової системи, маючи ряд переваг, важче піддаються переробці рухових дій, які встановилися у них, тоді як представникам слабкого типу це вдається легше.

Встановлення психологічного фактора надійності спортсмена перед змаганнями має велике значення. Воно допомагає тренеру у відборі юних спортсменів до змагань, прогнозуванні можливого спортивного результату. В поняття психологічної надійності діяль­ності спортсмена входить: інформаційна надійність (надійність механізмів управління рухами), самоконтроль, управління увагою та емоціями, впевненість у правильності виконання програми. Для вивчення надійності спортсмена рекомендують також дослідити його емоційну стійкість, розуміючи під терміном надійність спортс­мена" інтегративну якість особистості, яка поєднує в собі емоційні, вольові та інтелектуальні компоненти, що сприяють вирішенню складних завдань у напруженій обстановці. Надійність спортсмена перед змаганнями визначається передстартовим станом, який зале­жить від настанови та властивостей нервової системи спортсмена. До компонентів надійності слід відносити і технічні, тактичні, функціональні, морфологічні особливості спортсменів.

У змагальній діяльності єдиноборців багато важить здатність до керування силою збудження. Вирішити це питання допомагають педагогічна оцінка стану спортсмена тренером і деякі найпростіші методики дослідження. Педагогічну оцінку стану нервової діяль­ності спортсмена можна дати ще напередодні змагань. У юного спортсмена, який перебуває в стані сильного збудження, різко погіршуються показники на змаганнях, хоч на прикидках вони були високими. Скутий на змаганнях спортсмен не вміє достат­ньою мірою мобілізувати всі свої можливості. Нерідко на змаган­нях він програє слабшим суперникам. Виступи спортсмена нерівні, його стан коливається. Можливий і інший варіант - спортсмен виступає стабільно, однак не нарощує свого результату, хоч він здатний значною мірою мобілізувати себе в найстрашніших та найнапруженіших ситуаціях і зробити більше, ніж у його силах.

Крім педагогічної оцінки психологічної напруженості спортс­мена користуються й даними простих об'єктивних методів до­слідження. До цих методів належить визначення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Безпосередньо перед змаганнями ступінь при­скорення пульсу може бути різним і залежати від значимості зма­гань, рівня підготовки спортсмена, величини емоційної напруже­ності, його типологічних особливостей. Значне прискорення пуль­су вимагає втручання тренера з метою регулювання збуджуючого процесу. Наступним показником психологічного напруження спортсменів є порушення ритму дихання. Значне прискорення дихання (більше 25 за 1 хв.), нерегулярність, затримка дихання з подальшим прискоренням свідчать про підвищену збудливість спортсмена. Тому необхідно навчити спортсмена саморегулювання дихання. Зміну кольору обличчя, виражене розширення зіниць у тренер може визначити візуально.

З простих інструментальних методик дослідження, доступних за будь-яких обставин, варто звернути увагу на визначення величи­ни артеріального тиску і частоту. Несприятливим показником є підвищення артеріального тиску: максимального - до 18,7 кПа (140 мм рт.ст.) й мінімального - до 12 кПа (90 мм рт. ст.).

Тремометрія як показник психологічного напруження спортсмена давно увійшла в спортивну практику. Тремометр являє собою металеву пластинку з прорізами різної ширини, на яку від батареї подається електрична напруга. Досліджуваний тримає в руці металевий ізольований штифт. За завданням тренера він повинен обвести всі фігури тремометра, стараючись не доторкнутися до країв прорізів. Про доторкання штифту до краю прорізу судять за звуковим сигналом зумера. Підраховують число доторкань за одиницю часу. Збільшення кількості доторкань порівняно з даними в стані спокою вказує на підвищену збудливість ЦНС спортсмена. Час рухової реакції після тренувального навантаження в ті чи інші періоди тренування змінюється залежно від його інтен­сивності й адаптаційних здатностей організму спортсмена. Серед представників різних видів спорту юні боксери показали гірші показники. Про це свідчили довший час реакції порівняно з іншими спортсменами й відсутність його стабільності при повтор­них дослідженнях. Значна різниця в показниках часу реакції час­тіше спостерігається у спортсменів легко збудливих, з недостатньо врівноваженими нервовими процесами. В даному разі така нестій­кість часу реакції була у юних спортсменів, які часто тренувались з великими навантаженнями і прагнули досягнути високого спортивного результату.

МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Розминка. Відомо, що ще задовго до старту майбутніх змагань відбуваються зміни в організмі спортсмена, а саме в діяльності систем внутрішніх органів: прискорюються серцебиття, дихання, активізуються обмінні процеси та ін. Ці зміни свідчать про під­вищену збудливість ЦНС, що розцінюється як позитивне явище. Але якщо цей стан тривалий і різко виражений, може виникнути втома, знизитися працездатність. Щоб зняти підвищену збудли­вість, вдаються до ряду заходів, один із яких - розминка.

Це спеціальний комплекс фізичних вправ, спрямованих на забезпечення повної готовності до майбутніх змагань або трену­вальних занять. Особливо важливе значення має друга частина розминки, коли після виконання найпростіших гімнастичних вправ, що сприяють підвищенню працездатності спортсмена, за­стосовуються вправи, які за своєю структурою, ритмом, темпом, величиною м'язових зусиль схожі з роботою, яку виконуватиме спортсмен на змаганні або тренуванні.

Обсяг навантаження в розминці залежить від ступеня трено­ваності, загального стану й метеорологічних умов (при грі в фут­бол). Середня тривалість розминки -10-30 хв. Вправи слід припи­нити при прояві сильного потовиділення. В день змагання кінець розминки має співпадати з моментом старту першого учасника. Наступні учасники розпочинають розминку пізніше.

Вольова підготовка. Для участі в змаганнях спортсмен по­винен бути всесторонньо підготовлений, перебувати в належній спортивній формі. Вольова підготовка відіграє дуже важливу роль в єдиноборствах, спортивних іграх. Вона особливо багато значить у тих видах спортивної діяльності, де є певний ризик. Спортсмен вчиться оволодівати вольовим саморегулюванням рухової діяль­ності, виховувати в собі сміливість, рішучість, наполегливість і спортивне працелюбство.

В основу вольової підготовки покладений принцип індиві­дуального підходу з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку вольових якостей спортсмена. Необхідно визначити ці особливості й недоліки в розвитку вольових якостей на підставі ознак, що містяться в характеристиці якостей спортсмена. Потріб­но вивчити умови діяльності спортсмена, особливо змагальної, тоді легше буде виявити недоліки в розвитку тієї чи іншої вольової якості.

Проводячи психологічну підготовку, не слід забувати, що спортсмен повинен уміти регулювати свій емоційний стан. Емоції, які він переживає в період змагань, можуть завадити досягненню високих спортивних результатів. Спроба погасити негативні емоції в процесі змагань не завжди вдається, оскільки сила впливу цих емоцій буває дуже великою. Викликати позитивні емоції нелегко - потрібна тривала й систематична робота тренера і самого спортс­мена впродовж усього періоду тренування. Тренер повинен озброїти спортсмена найефективнішими прийомами регулювання своїх емоцій, розвинути і зміцнити його вміння такого саморегулювання.

Фізично сильні, цілеспрямовані й сміливі юні плавці, які добре володіють технікою в складних умовах, тим не менше можуть переживати сумніви, невпевненість, страх, тривогу. Аби добитися успіху, вони повинні переключити увагу й відволіктися від подразників, що збуджують ці відчуття, змінити спрямованість своїх думок та уявлень. Прийоми, якими користуються спортсмени для саморегулювання емоцій, можуть бути різними. Усамітнення й зосередження уваги на майбутніх виступах, розмова з друзями, читання цікавих книг, перегляд фільмів - ось найчастіше засто­совувані прийоми саморегулювання. З метою досягнення спортс­меном успішного саморегулювання тренер має добре знати типо­логічні особливості його ЦНС, вдачу, смаки й нахили.

Для саморегулювання емоційного стану в умовах спортивної діяльності можна рекомендувати цілеспрямовану довільну затрим­ку виразних рухів, властивих людині при емоційних переживаннях і специфічних для них. Аби вийти із пригніченого стану, треба примусити себе підняти вище голову, усміхнутися. Появу почуття тривоги, страху, відчуття скутості рухів, надмірне напруження можна подолати шляхом довільного розслаблення м'язів, засто­сування елементів самомасажу - розминання, струшування.

Регулювати власний емоційний стан можна за допомогою спе­ціальних рухів, різних за швидкістю, темпом, амплітудою, послі­довністю, напрямком, м'язовим напруженням - залежно від особ­ливостей емоційного стану.

Будь-яка емоція включає рухові й секреторні механізми організму. Підбираючи й застосовуючи фізичні вправи залежно від характеру емоцій, можна якоюсь мірою зменшити їх. При пониженому емоційному стані вправи слід виконувати в повіль­ному темпі, з великою амплітудою.

Одним з важливих й ефективних прийомів управління емо­ціями є регулювання дихання. Спеціальні дихальні вправи, різні заглибиною, ритмом, інтенсивністю й тривалістю, позитивно впливають на нервову систему та обмінні процеси в організмі. При підвищеному нервовому збудженні глибокі вдихи і сповіль­нені видихи дають добрий результат.

Позитивно впливає також використання спеціальних видів масажу. При підвищеній збудливості застосовують повільні і плавні рухи, виключаються ударні прийоми. Збуджуючий масаж використовують у випадку пригніченого стану спортсмена. Він підвищує загальний тонус нервової системи, надає бадьорості, готовності до рухової діяльності.

Регулювати емоції можна шляхом впливу на різні аналізатори. Відомо, що різкі звуки, яскраве забарвлення збуджують нервову систему; слабкі, несильні зорові, слухові, шкірні подразники -заспокоюють. Слабкими, монотонними, ритмічними подразни­ками можна викликати загальмованість, сонний стан. Велике зна­чення при цьому має голос тренера, лікаря, товариша по команді. Він повинен бути спокійним. Не меншою мірою позитивно впли­ває і самозаспокоєння - внутрішня мова, звернена до себе.

Для регулювання емоцій немало важить уміння відігнати від себе думки про можливу невдачу під час змагань, створити уявлення про позитивний результат спортивної боротьби.

Зміцнення почуття впевненості в собі, в своїх силах та мож­ливостях - важлива сторона впорядкування емоційного стану. Бо лише за цієї умови фізична підготовленість спортсмена, його тренованість, володіння технікою можуть забезпечити високі спортивні досягнення. В процесі систематичного тренування тренер повинен помічати невдале виконання вправ, виправляти помилки, виховувати у спортсмена почуття обов'язку, впевненість у своїх силах, а при невдалому виступі - допомогти йому справи­тися з негативними емоціями й відновити упевненість у собі. З ^; метою підвищення емоційної стійкості слід проводити тренувальні заняття в умовах, близьких до змагальних.

Поиск по сайту: