Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Юридична соціологія і філософія права



 


У науковій літературі не завжди в достатній мірі осмис­люється значення юриди­чної соціоло­гії та філософії права для пізнання права, далеко ще не ви­яв­лені їх взаємозв’язки. Вчені розгля­дають ці науки або як взаємовиклю­чні, або силу­тують їх, а часом й ототожнюють, не вбачаючи позитивних моментів у їх розмежу­ванні, зок­рема, якщо мова йде про орієнтацію право­знавс­тва на ви­вчення реальних процесів. Ряд філосо­фів вважає, що в основі розвитку права ле­жить філософія, а саме: природна філо­софія соціаль­ного буття, яка одночасно є і дже­релом права, і силою, яка дає імпульс для про­гресу його га­лу­зей. Юри­дична соціологія тракту­ється ними не стільки як особлива наука, скі­льки як одне із учень серед інших філософських учень, шукаюче єдине джерело права в глиби­нах суспільного життя, тобто фак­тично йдеться про те, що гносе­ологічним за­сновком юридичної со­ціології є со­ціологізм, методоло­гічні й теорети­чні засади якого знайшли найповніше вираження у погля­дах Е. Дюркгейма та його по­слідо­вни­ків [3, с. 42-46]. Аналогічно на позиціях соці­ологі­зму стоять і ті науко­вці, які наполя­гають на тому, що юри­дична со­ціо­логія спочатку перебу­вала у віданні фі­лософії права, була її складовим еле­ментом, далі вона немовби відга­лузилась від фі­лософії права та здобула самостійність як нау­ковий на­прям до­слідження, після того як отри­мала в своє розпорядження емпі­ричні методи пі­знання, після експан­сії соціологічних ме­тодів аналізу (спосте­реження, експери­менту, опиту­вання, експертної оцінки тощо). Філософія права, стверджують вони, пильно на­глядає за ді­яльністю юридичної соціології, оскільки вона й по­нині чутлива до змін па­радигми юридичної соціології, до конце­птуальних від­криттів, фун­дамен­тальних роз­ро­бок останньої [6, с. 38-39; 4, с. 106-107].

Залишаючи поза увагою критичний аналіз вищезазначе­них позицій, сфор­му­люємо власну точку зору з питання співвід­ношення юридичної соціо­логії з фі­лософією права, чим висло­вимо ставлення до іншого трактування їх вза­ємодії.

Безумовно, будь-яка позиція з цього пи­тання вимагає на­самперед конкре­тизації науко­вого статусу філософії права. Адже, як відомо, вона роз­вивалась і розвивається до цього часу як і фі­лософська, і юридична наука. В чому ж кон­це­птуальна відмінність між філософією права як філософською наукою і філо­со­фією права як юридичною наукою?

Ця різниця зумовлена самою специфікою фі­лософської та правової ду­мки, науково-профе­сійної компетентності (особли­востями предметів їх нау­кового ін­тересу). У філософії права як фі­лософській науці пізнавальний інте­рес і до­слід­ницька увага зосереджені на демонстрації гносе­ологічних можли­востей та еври­стичного потен­ціалу певної філософської концепції в особ­ливій сфері права, ак­центовані на філософському ас­пекті права. Істотне значення при цьому нада­ється змістовній конкретизації відповідної кон­цепції відносно властивос­тей права, його осмис­ленню в руслі методології даної філософської концепції. В особі фі­лософії права філософія са­мозасвідчується в тому, що її пред­метна і пі­зна­вальна всезагальність справді універсальна, що вона поширюється і на таку специфічну сферу, як право [24, с. 10, 28, 31]. Філо­софський же профіль досліджень філосо­фії права як юридич­ної науки не зумовлений філософією, а детермі­нова­ний по­требами самої правової сфери в філо­софському осягненні. В її концеп­ціях, роз­робле­них з пози­цій юриспруденції, як правило, домі­нують правові мо­тиви, на­прями та орієнтири до­слідження. Звідси і переважний ін­терес до онто­логічних, гносеологічних, аксі­оло­гічних і логіч­них засад права. Нерідко при цьому в полі ана­лізу опиняються і більш конкретні фу­ндамента­льні питання правознавства, такі, на­приклад, як: воля в праві, правопору­шення, при­рода вини і відповідаль­ності, норма права, зло­чин­ність і злочинці, смертна кара тощо [19, с. 11-16].

Коли філософ судить про право, він до кі­нця залишається філософом за ме­тодами дослі­дження, його теорія права перетво­рюється на ва­ріант власної фі­ло­софської системи і лише відда­лено нагадує живе право, що функціонує в сус­пі­льстві. “Філо­софія права” Г.В.Ф. Гегеля – класи­чний приклад цієї ситуації. Фі­ло­соф розглядає право як ціле, а не через конкретну норму, інсти­тут, навіть не че­рез сукупність галузей. Він мало приділяє уваги праву, адже воно, як і ми­стец­тво, релігія чи наука, в кра­щому випадку, є тільки однією з численних про­екцій глоба­ль­них онто­моделей світу, буття, до того ж, аби здійснити цю проек­цію, крім логіки, треба знати ще й саме право. В центрі ж уваги юриста, неза­лежно від обраного на­прямку дослідження (філософського, соціологічного, психологі­чного і т.ін.), завжди залишається право і правові явища. Вихід юри­ста за межі права виправданий тією мірою, якою він необхідний для пізнання пра­вових фе­номе­нів. Юридичне дослі­дження покликане давати розв’язання влас­них, а не інших проблем.

Отже, головна відмінність між філософією права як філо­софською нау­кою і філософією права як юридичною наукою не в тій чи іншій сукупності тем, а, насамперед, у сутності їх осми­слення і тлумачення з позицій відпо­відного пред­мета, в руслі його концептуального розгор­тання і конкретизації у загаль­ному контексті су­часної філософської та правової думки.

Розглянуте розрізнення значно полегшить наше завдання розкрити спів­від­ношення і взає­модію юридичної соціології з філософією права, раціоналізує до­слідну діяльність. Відпові­дно до профілю дослідження, нас, безумовно, цікавить саме філософія права як правова наука.

Юридична соціологія і філософія права (тут і надалі за те­кстом мається на увазі правова сфера знань) перебувають не в опозиції одна до одної, а у взаємо­дії, у взаємозумовленості. До­сить гли­бокий і багатобічний зв’язок простежу­ється за різними напрямами. Проте в літературі не при­пиняються спроби ізолю­вати юридичну соціоло­гію від філософії права, методологічним прин­ципом якої про­голошується ненауковість. Філо­софія права фактично зводиться до ви­вчення проблем, які ще не дозріли для наукового розв’язання [20, с. 3-12; 30, с. 29-30]. Цим запе­речується сама можли­вість існування філософії права як відносно самостій­ного науко­вого фор­моутворення. Водночас необхідно також звер­нути увагу ще на одну інтригуючу точку зору, прихильники якої стверджують, що оскільки право – час і соціаль­ною філосо­фією, тобто юриди­чною соціологією [26, с. 17-19; 22, с. 72; 10, с. 22]. Навряд чи це правильно. Погоди­тись із та­кою думкою – означає розмивання предмета юриди­чної соціоло­гії.

Філософія права, як і юридична соціологія, всупереч уяв­ленням Г.В.Ф. Гегеля, в основному розроблялася і розробляється зусиллями юрис­тів, особливо в континентальній Європі. Нарівні з юридичною соціологією вона іс­торично і мето­дологічно вини­кла із загальної теорії права. У зв’язку з цим за­ко­номірно постає запитання: які ж критерії розмежування їх предметів? У чому від­мінність між юридичною соціологією і філо­софією права? Спектр міркувань, вислов­лених у науковій літературі з цих за­питань, до­сить ши­рокий і розгорну­тий.

Так, Д.А. Керимов, усвідомлюючи надзви­чайне значення пізнавальної при­роди права, вба­чає різницю між юридичною соціологією та фі­лософією права в тому, що перша вивчає зага­льні закономірності розвитку правових об’єктів, явищ і процесів в їх онтологічному аспекті, дає наукову картину пра­вової реаль­ності, а друга – орієнтується на виявлення їх гносеологічного се­нсу і значення, розробляє проблеми теоретико-світоглядного підходу до пізнання права, інтег­рує всю су­купність принципів, шляхів і методів пізнання особливо­стей правової дійсності, її ди­наміки і практичного перетворення, об’єднує пі­знавальні мо­жли­вості всіх юридичних наук. Тим самим філософія права як пі­знавальний базис усієї сис­теми правових наук озброює не тільки загальну тео­рію права, а й усі галузеві юридичні науки надійним гносеологічним інстру­мента­рієм, збагачує їх дослід­ницький потенціал [7, с. 8; 9, с. 6; 8, с. 3-26]. У даному випа­дку юридична соціологія факти­чно зводиться Д.А. Керимовим до онтології, а філософія права – до гносео­логії. Однак виникає запитання: яка онтологія і яка гносеологія? Якщо гносеоло­гічним засновком вивчення права є вузьконормати­вний підхід, то і онтологічна картина правового феномену буде зведена до фо­рмально-логічного ана­лізу, опису прийн­ятих державою норм, тобто до догм права. Але ж від цього онтоло­гія права не стане юриди­чною соціологією!

Розуміння філософії права як теорії пі­знання права не може не викликати амбівалент­них по­чуттів. Між тим, зведення філософії права тільки до пізнання не лише нівелює її, але й від­кидає фундаментальні проблеми взаємозумовле­но­сті, зокрема, онтології та гносеології. Цілком прави­льно наголошуючи, що не може бути он­тології без гносеології, однаково як і навпаки, Д.А. Ке­римов, тим не менше, допускає різке розмежу­вання предметів, місця і ролі юридичної соціо­ло­гії та філософії права, хоча й наголошує на умо­вному характері цього.

Та чи інша гносеологія не може не бути зумо­влена явно чи неявно прийн­я­тою онтоло­гією, а певна гносеологія зумовлює і специфічну логіку пізнання права [12, с. 199-200; 24, с. 70]. Не ви­падково С.Л. Сєргєвнін, збагнувши гли­бинну взаємодетер­мінацію вказа­них засад права, ви­значає юридичну соціологію вже як “онтоло­гію права з позицій соціологічного (соціолого-юри­дичного. – С.С.) підходу” [23, с. 15]. Нероз­рив­ний зв’язок пізнавального та соціаль­ного ас­пек­тів права не залишився поза увагою і відо­мого украї­нського теоретика-правознавця П.О. Не­дбайла. За його словами, “гносеологіч­ний аналіз можливий тільки у по­єднанні з соціо­ло­гіч­ним, адже специфіка відображення органі­чно пов’язана з особливістю права як соціаль­ного явища”. Тому “єдність гносе­ологічного та соціального аспектів у до­слідженні права вельми важлива для його пі­знання і перетворення” [17, с. 16, 17]. З та­ким принципо­вим висновком важко не погодитись.

Як бачимо, практично неможливо прове­сти чітку межу між філософією права та юриди­чною соціологією, обмеживши фронт їх інтере­сів суто гно­сеоло­гічним і онтологічним. Немож­ливо не помітити єдності того та іншого як у фі­ло­софії права, так і в юридичній соціології. Од­нак мо­жна, й навіть необ­хідно, виби­рати певні наукові пріоритети, щоб не підміняти один предмет до­слідження ін­шим, адже будь-яка предметна сфера науки потребує використання певного пі­знавального інструмен­тарію в тому порядку, який відповідає її істот­ним стру­к­тур­ним якостям.

Немає сумнівів, що вчені усвідомлюють гли­бинний взає­мозв’язок онто­ло­гічних, гносео­логі­чних, аксіологічних і логіч­них аспектів права, але в своїх фі­лософсько-правових концеп­ціях, зокрема при визначенні предмета філософії права, часто акцентують увагу на якомусь од­ному з них. Так, коли в тій чи ін­шій концепції абсолютизується гносеологічний аспект (як, на­приклад, у А.А. Козловського [11, с. 4-10; 13, с. 71-82; 14, с. 3-16]), то утворюються гносеологі­чні концепції права; коли абсолютизується онто­логічний аспект – виникають онтологічні кон­цепції права (наприклад, онтологі­чна концепція “права буття” Р. Марчіча [19, с. 629-635], конце­пція “онтологіч­ної структури права” А. Кауфмана [25, с. 107-115]); коли ж абсолюти­зується аксіологічний аспект, як у Н. Неновські [18], то формуються аксіоло­гічні концепції права і т.д. Насправді філософія права вивчає всі вка­зані аспекти права, закономірності їх взаємодії.

М. Ребіндер у своїх працях намагається вирі­шити питання співвідношення юридичної соціо­логії з філософією права за до­помогою концепції трьох вимірів права. Право, по-перше, це наука про цінності (тут вона постає як філо­софія права). Інакше кажучи, філософія права нівелю­ється теорією цінностей, тобто фактично зво­диться до аксіології права, відкидаючи тим фундаментальні проблеми взаємозумовленості аксі­ології та он­тології, логіки і гносеології, гно­се­ології та онтології та ін. По-друге, право – це на­ука про норми (тобто догма­тична юриспру­ден­ція). По-третє, право – це наука про реаль­ність (юридична со­ціоло­гія). Юридична ж соціо­логія диференціюється на генетичну (за­йма­ється до­слідженням соціогенезису права) та операціо­нальну (вивчає вплив права на суспільне життя) [6, с. 69]. Ця концепція, переконаний М. Ребіндер, сприя­тиме сполученню емпірич­ного внеску юридичної соціології з результатами до­слі­джень, які проводяться в рамках філософії права, націленої на вивчення пра­вових цінностей і морально-етичних принципів [29, с. 11].

Інші дослідники розмежовують юридичну со­ціологію та філософію права за критерієм спе­цифіки методів пізнання. Се­ред них – В.В. Вар­чук, який ствер­джує, що метод філосо­фії права – це дедукція та умоглядний підхід. Вона вико­рис­товує тлумачення, аргументацію, логічне су­дження та інші форми ри­торики, тоді як метод юридичної соціології – індуктивний і фактологі­чний [5, с. 16]. При цьому юридична соціологія фактично зво­диться до рівня конкрет­них емпі­ричних досліджень. Постає ни­зка запи­тань: хіба допустимо необґрунтовано від­ривати індук­цію від дедукції, теоретичне від фактологі­чного? Чи ж правомі­рно зводити юридичну соці­ологію лише до фактологічного та емпіричного знання? Невже юридична соціологія не викорис­товує і загальнонау­кові методи пізнання, зокрема індук­цію і дедукцію? Відповідь очевидна: мова може йти лише про різне співвідношення та різні місце і роль кожної з цих не­розри­вних сторін науко­вого пізнання (фактологічного та теоретич­ного, конкре­тного та абс­трактного, індукції та дедук­ції і т.п.) в тій чи іншій науці.

Часто на сторінках наукових видань ви­слов­люється ду­мка, що юридична соціологія, на від­міну від філософії права, використовуючи емпі­ричні методи, вивчає право, не намагаю­чись зба­гнути його сутність, його онтологічну глибо­чінь, нібито вона обмежується зовнішньою сто­роною фактів, не звертаючись до їх трансценде­нтально­сті. Юридична соціологія, наголошують прихи­льники да­ної концепції, здійснює “еволю­ційні” (виявляє тенденції реформування юриди­чної складової життя суспільс­тва) та “структу­рні” (розглядає правило щодо ре­ально­сті, яка його породжує і яка підпадає під його вплив та зумов­лює харак­тер зв’язків між різними яви­щами юридичного порядку) дослі­дження. Філо­софія ж права, в якій більше власне філософії, ніж права, навпаки, прагне за рахунок ви­віль­нення права від його технічного апарату осяг­нути метаюри­дичне зна­чення права, його сенс і призначення [1, с. 11; 2, с. 15-24, 294-295].

На нашу думку, юридична соціологія аж ніяк не зупиня­ється перед пі­знан­ням сукупності ста­лих, повторюваних ознак і властивостей права, тобто його суті, пошуки якої починаються там, де є розуміння невідповідності будь-якого явища своєму первісному призначенню. Вона вивчає сутність на своєму рівні і своїми мето­дами. Роз­криваючи об’єктивні межі правової ре­гла­мента­ції суспіль­них відносин, механізм трансформації соціаль­них чинників у правові норми, процес і умови соціальної дії права, вплив чинників на його функціону­вання та роз­виток і т.ін., юриди­чна соціологія по-своєму (в соціолого-юридич­ному аспе­кті, з позицій соціо­лого-юридичного підходу) виявляє сенс права, тому не може не робити свій внесок в онтологію права. Розкриття сутно­сті права, його фундамен­тальних харак­те­ристик є необхідним етапом пі­знання його зако­номірностей.

Юридична соціологія і філософія права взає­модоповню­ють одна одну, але разом з тим вони не взаємозамінюють одна одну. Між ними існує конце­пту­альна взаємодія, та водночас збе­ріга­ється й розподіл принципів роботи. Кожна з них, незва­жаючи на спільність об’єкта, має свій предмет, який не дублю­ється іншими науками. Якщо юридична соціологія займається вияв­лен­ням і вивчен­ням зако­номірностей соціогенезу та соціальної дії, функціо­нування права як дина­мічного соціально-юридич­ного феномену, то фі­лосо­фія права, згідно з уявленнями, що скла­лися про неї, має справу із закономір­ностями «ви­вчення сутнісної при­роди права як динамічної єдності його он­тологіч­них, гносеологічних, аксі­ологі­чних і логіч­них засад» [12, с. 199-201]. На від­міну від вивчення права юридичною соціоло­гією з пози­цій соці­олого-юридичного підходу, філософія права дослі­джує його в філо­соф­сь­кому, цін­нісно-смисловому аспекті [24, с. 29], акцентуючи увагу на закономірнос­тях взаємодії і взаємозв’язку онтологічних (аналізуються фун­даме­нтальні засади правової реальності, сут­нісна природа права), гносеоло­гічних (розкриваються закономі­рності правового пізнання, пізнавальна природа права), аксіоло­гіч­них (вивчаються цін­ності в праві і право як цінність, ціннісна при­рода права) і логіч­них (пізнаються закономірно­сті застосу­вання логічних теорій, логі­чна при­рода права) засад [16, с. 125-126; 21, с. 51; 15, с. 14; 24, с. 71].

В юридичній соціології в основному мова йде про ви­вчення права та­ким, яким воно є. Фі­лосо­фію ж права більше ці­кавить не те, що є право, а те, яким воно повинно бути. Підтвер­дження да­ного тезису ми знаходимо в пра­цях Є. Ерліха. Питання про те, яким повинно бути право не охоплюється юри­дичною соціологією. Цим, за Є.Ерліхом, повинна займатися філософія права [27, с. 314; 28, с. 202]. Іншими словами, йдеться про різні наукові пріоритети, а не про те, що юридична соціологія постає у вигляді пасив­ного спостерігача життєвих процесів, ”живого права”, а її науковість зводиться до голої, безо­ціночної конс­татації фактів.

За своєю природою філософія права пов’язана з практи­кою опосередко­вано, через проміжні ланки, узагальнення даних і досягнень галузевих юри­дич­них наук. Часом її зв’язки з прак­тикою виступають завуальовано. Між тим, зв’язок юри­дичної соціології з практикою, в ос­новному, – безпосередній, прямий, явний. Юри­дична соціо­логія більш близька до наукової мето­дики, суть якої по­лягає в тому, щоб зверта­тися до самих явищ і процесів, спостері­гати їх в конкре­тній реальності, в “житті”, а на цій основі вже і вияв­ляти за­кономірності, розроб­ляти тео­рети­чно об­ґрунтовані та практично виправдані пропозиції з під­ви­щення ефективності правового регулю­вання. Увага зосере­джу­ється на пере­ході нау­ково-пізнавальної діяльності до безпосере­дньо практичної. Вона в пе­ршу чергу приваблива для законода­вця. Адже щоб пі­знати право, ви­дати кори­сний та дійо­вий нор­мативно-правовий акт, необ­хідно вивчати законодавство в дії, зо­крема розкривати чинники, які пере­шкоджають, зава­жають реалізації тих або інших норм у конк­рет­них відноси­нах. Соціа­льно-реалізоване буття пи­саних норм – джерело їх постійного удо­скона­лення, виявлення прогалин у законодав­чому ре­гулю­ванні суспільних відносин. На жаль, як пра­вило, юристи ще слабо володі­ють прийомами трансформації інформації, отрима­ної в ході со­ціолого-юридич­них дослі­джень, у практичні ре­ко­мендації, і часто обмежуються пора­дами зага­ль­ного характеру.

Ці загальнотеоретичні правові науки пови­нні не йти слі­дом за практи­кою, а випереджати її, передбачувати нові явища та забезпечувати про­гресивний по­слі­довний розвиток права і про­цесів його реалізації в конкретних від­носинах. Філо­софсько і соціолого-юридичного обґрунту­вання потребують не лише такі фун­даментальні про­блеми загальної теорії права, як проблеми сут­ності і функ­цій права, його зв’язків з суспіль­ст­вом, держа­вою та економікою, але й всі інші, зок­рема проблеми джерел права, правотворчості, прогалин у праві, тлумачення права, пра­вової свідомості і правової культури, законності і пра­вопорядку, пра­вопорушення і юридичної відпо­відальності тощо. Відсут­ність же такого обґру­нтування робить правознавство прирече­ним на стихій­ність розвитку методом спроб і помилок.

З теоретичного погляду важливе значення має викорис­тання в процесі ви­вчення правових явищ висновків і узагаль­нень, зроблених у рам­ках філо­софії права та юридичної соціоло­гії. Особ­ливої значущості при цьому набу­вають на­віть ті досить дискусійні та суперечливі су­дження і по­няття, яким за межами, на­приклад, філософії права, поза філософським контекстом, підхо­дом і фоном при­ділялося би значно менше уваги (зо­крема розгляд права як форми екзистен­ціаль­ного розв’язання конфлі­кту). Використання галузе­вими юридичними нау­ками широких за обсягом і глибиною знань методологічно наван­тажених зага­льнотео­ретичних правових наук до­зволяє уникати однобо­кості у розв’язанні спе­цифічних проблем. Знання якостей, законів, форм і ме­хані­змів більш загаль­ного порядку – необхідна умова і пере­думова правиль­ного під­ходу до пізнання якос­тей, законів, форм і механі­змів менш загаль­ного порядку.

В сучасних умовах юридична соціологія та філософія права, беручи участь у науковому розв’язанні актуальних пи­тань теорії і практики право­вого розвитку, набувають особли­вого гро­мадського звучання. Вони можуть і повинні стати не лише закономірним наслідком, але й творчою умовою пози­тив­ного роз­витку право­вого процесу. Сутність їх зв’язків проявля­ється як на теоретич­ному, так і на практичному рівнях. У пло­щині ж предметної специ­фіки, конце­птуаль­ної орі­єнтації, нау­кових пріоритетів вияв­ляється відмін­ність їх призна­чення та ролі у пі­знанні права.

Список літератури

 

1. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изда­те­ль­ство БЕК, 1994.

2. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000.

3. Боботов С.В. Буржуазная социология права. – М.: Юридическая ли­тера­тура, 1978.

4. Варчук В.В. Социология права – от­расль со­циологии // Социологические исследо­вания. – 1996. – № 11.

5. Варчук В.В. Социология права. – М.: Союз, 1997.

6. Карбонье Ж. Юридическая социоло­гия. – Б.: БГК им. И.А. Бодуэна де Кур­тенэ, 1998.

7. Керимов Д.А. Методология права (пред­мет, функции, проблемы филосо­фии права). – М.: Аванта, 2000.

8. Кери­мов Д.А. Основы философии права. – М., 1992.

9. Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. – 1994. – № 4.

10. Козлов В.А. Право­понимание и общая тео­рия права: логико-методологиче­ский аспект // Правоведе­ние. – 1987. – № 6.

11. Козловський А.А. Пізнання як форма іс­ну­вання права // Науко­вий вісник Чернівець-кого університету: Збірник наукових праць. Вип. 1: Правознавс­тво. – Чернівці: Рута, 1996.

12. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Черні­вці: Рута, 1999.

13. Козловський А.А. Правова трансформа­ція пізнання // Науковий вісник Чер­нівецького уні­верситету: Збірник наукових праць. Вип. 11: Правознав­ство. – Чер­нівці: ЧДУ, 1997.

14. Козловський А.А. Цілі правового пі­знання // Науковий вісник Чернівець­кого універ­ситету: Збірник науко­вих праць. Вип. 45: Право­знавство. – Че­рнівці: ЧДУ, 1999.

15. Ксенофон­тов В.Н.Социология права: учеб­ное пособие / Изд-е 2-е. – М.: Р-Центр, 1998.

16. Кузнецов Э.В. Философия права в Рос­сии. – М.: Юридическая ли­тера­тура, 1989.

17. Недбайло П.Е. Объективное и субъекти­в­ное в праве (к итогу дис­куссии) // Пра­воведение. – 1974. – № 1.

18. Неновски Н. Право и ценности. – М.: Про­гресс, 1987.

19. Нерсесянц В.С. Философия права. Учеб­ник для вузов. – М.: Изда­тельская группа ИН­ФРА×М, 1997.

20. Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права: Учебное пособие. – Самара: Из­дательство «Самарский университет», 1995.

21. Право и социология.М.: Наука, 1973.

22. Сергевнин С.Л.О социологии права // Вест­ник Ленинградского универси­тета. – Серия 6. История КПСС, науч. коммунизм, философия, право. – Л., 1988. – Вып. 1.

23. Сергевнин С.Л.Социология права: тео­рия и конкретные исследо­вания // Ло­гические и ма­тематические методы в правовой тео­рии и прак­тике: Межвузов­ский сборник. – Ленинград, 1989.

24. Філософія права: Навч. посіб. / за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. – К.: Юрін­ком Інтер, 2000.

25. Четвернин В.А.Современные концеп­ции естественного права. – Москва: Наука, 1988.

26. Явич Л.С. Характер философских про­блем правовой науки // Сове­тское госу­дарство и право. – 1987. – № 7.

27. Ehrlich E. Grundlegung der Soziologie des Rechts. – München und Leipzig: Duncker & Hum­blot, 1913.

28. Ehrlich E. Soziologie des Rechts in die Geist­eswissenschaften 1913 / 1914.

29. Rehbinder M. Zur Einfürung in die Rechts­soziologie. Ein Textbuch für Studenten der Rechtswissenschaft. – Fr. am M., 1971.

30. Timasheff N.S. An In­troduction to the Sociol­ogy of Law. – Cambridge (Mass.), 1939.


С. В. Савчук

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.