Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПОЗИТИВІСТСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ




Засновником класичної течії був францу­зький філософ Огюст Конт, який і ввів у філо­софський обіг сам термін “позитивізму”.

Дух позитивізму означав передусім ради­кальну зміну цінностей: якщо в культурі феода­льного сус­пільства пріоритет віддавався небес­ному, а все зе­мне розглядалось як низинне, то тепер, в умовах розвинутих ринкових відносин, пріоритетом було поставлено земне ─ тілесна природа людини, її практичні (матеріальні) інте­реси і виробничо-пере­творююча діяльність у ма­теріальному світі [6, с. 256]. Центральним прин­ципом позитивізму стало твердження про те, що все істинне (позитивне) знання може бути одер­жане лише як результат окремих спеціальних наук і їх синтетичного об’єднання, у зв’язку з чим потреба в філософії як в особливій науці, що претендує на самостійне ви­вчення реальності, заперечувалась.

Позитивізм зразу ж відбився на юридичній на­уці, утворюючи при цьому новий, окремий на­прям. Прихильники цього напряму обмежують завдання юриспруденції вивченням позитивного права (ді­ючі нормативно-правові акти, право, встановлене державою, волею законодавця, на відміну від при­родного права). Юридичний по­зитивізм як одна із філософсько-правових кон­цепцій протистоїть при­родному праву [1, с. 439].

Позитивізм, отже, породив атеїзм, соціа­лізм, комунізм, віру у “щасливе майбутнє” без природ­ного права, віру у практичний розум лю­дини, її силу в підкоренні явищ природи. До О. Конта юри­дичний позитивізм перебував у неві­дані, але його тенденції поступово виявлялись. Звичайно, не всі вчені-дослідники цього періоду були прихильни­ками позитивізму, але названа філософська течія певний вплив мала на світо­гляд будь-якої людини.

Метафізичне розуміння “зоряного неба”, мора­льного закону кожної людини і дотримання норм цього закону у вигляді категоричного імпе­ративу є основою природного права німецького філософа Імануїла Канта. Мораль залишається індивідуаль­ною, але вона не повинна суперечити законам Все­світу. Бумерангова дія моральних законів свідчить про несприйняття Всесвітом прояву суперечливих природному праву думок та дій, що являє собою своєрідний етичний по­стулат.

Тобто Кант розуміє природне право як су­куп­ність норм, які наявні у свідомості людини, але не залежні від цієї свідомості, від досвіду людини. Природне право виникло до появи лю­дини на світ, але людина може його усвідомити, керуватись ним як своєрідною “інструкцією життя”. Тому не дивно, що Кант вважав позити­вне право як голову без мо­зку, яке часто віді­рване від природи з метою узур­пації вільної волі людини без жодних договірних засад. Не завжди вимоги законодавця є правом, оскільки часто відсутні емпіричні принципи, сис­тематичні знання принципів природного права. Ці прин­ципи повинна диктувати свідомість, розум лю­дини, в результаті чого природне право можна на­звати приватним правом, а позитивне ─ публі­чним.

Природне право німецький філософ Йоган-Гот­ліб Фіхте розуміє як проміжну ланку між природ­ною стороною людини та її моральністю. Право, на його думку, повинно з’єднати необхід­ність при­роди і свободу духу. Цим воно сприяло б поро­дженню людиною її “другої природи” – світу об’єктивної свободи, де вона пере­бувала у самій собі. Сама держава, згідно з Фіхте, є при­родним станом людини, а її закони не повинні бути нічим іншим, як реалізацією природного права. Тут з’єднуються ідея права та ідея справе­дливості, но­рма моралі і норма юридична. З по­гляду Фіхте, не існує природного права і приро­дного стану як чо­гось закладеного від природи, але існує ідея права, ідея справедливості, що розкриває суть позитив­ного права [4, с. 185].

Тобто природне право як ідея, як проміжна ланка між людиною і її моральністю впливає на свобідну волю людини, сприяє її визначенню і ус­відомленню нею свого онтологічного призна­чення. Раціональне розуміння природного права призво­дить до позитивного права, яке повинно сприяти повній реалізації людини в суспільстві. Позитивне право повинно бути синхронним до природного права. Абсолютної тотожності дося­гнути між ними неможливо. Але намагання жити у злагоді з приро­дою, її законами принесе те вище благо, якого ча­сто люди хочуть досягнути. На жаль, розум лю­дини, на думку Фіхте, завжди перебуває з приро­дою в постійній боротьбі [8, с. 30]. Ця вічна про­блема породжує проблеми позитивного права у регулюванні суспільних відносин.

Георг Вільгельм Фрідріх Геґель ─ один із най­більших представників німецької класичної філо­софії досліджував філософію права, яку вважав саме філософською, а не юридичною ди­сципліною. Тобто у нього позитивна юриспруде­нція є складо­вою частиною філософії [2, с. 488].

Це питання принципове, яке часто поро­джує дискусії між філософами і правниками, на­віть фі­лософами права (є дві спеціальності: право і філо­софія). На нашу думку, треба віддати належне ан­тичним дослідникам, які вважали правомірною таку послідовність наук: фізика, етика, математика, філософія, а потім інші на­уки. У кожній з цих наук об’єктом дослідження є природні закони. Фізика найпершою почала їх досліджувати, оскільки на них “тримається” світ. Фізичні процеси ─ це дія природних законів, без людей, а етика це духовні процеси, що стаються з людьми. Моральні норми повинні бути син­хронними з нормами фізичних процесів, а це вже філософія права з юридичним ухилом, але з ви­користанням філософської логіки. Тому філосо­фія права може бути філософською наукою, але лише для філософів, а для юристів вона є і пови­нна бути юридичною наукою, оскільки потрібно використовувати норми природного права для формування норм позитивного права. Це зможе робити тільки юрист.

Геґель (як чистий філософ і богослов) при­родне право ототожнював з філософським пра­вом. Під природним правом він розумів філосо­фію позитив­ного права як права розумного за своїм поняттям [9, с. 489]. У нього не йдеться про природно-пра­вові норми, а лише про філо­софське обґрунтування пози­тивного права, що він і називав природним правом.

У вступі до гегелівської “Філософії права” міс­титься положення німецького вченого: “Все дійсне розумне, все розумне дійсне”. Це поло­ження ви­кли­кало у свій час і продовжує викли­кати великі супе­речки. Одні вбачають у цьому вислові філо­софську згоду деспотизму і поліцей­ської держави. Інші оці­нюють його цілком ін­акше, закликаючи розуміти історію як проце [3, с. 299]. Головна ме­тафізична гіпотеза Геґеля про те, що лише розумне насправді стає “дійсним”, має дуже мало сенсу. Воно хибує насамперед з погляду практичного кри­терію: як мо­жна відріз­нити “розумне” право від просто “випад­кового” або “розумні державні стру­ктури” від “ви­падко­вих”? І де потрібно вести по­шуки справедли­вості “форм та справ розуму”? Чи ми повинні вва­жати розумним просте існування народної правової свідомості? [5, с. 103]. На нашу думку, цю гегелівську тезу потрі­бно проаналізувати з позицій позити­вного права і з позицій природного права, постави­вши запи­тання: що є дійсним і що є розумним?

Перша позиція безсумнівно призводить до кри­тики, оскільки позитивне право хоча і є дійс­ним, але не завжди розумним. Хоча й тут можна вести дискусію про те, що шкідливі норми пози­тивного права, які суперечать здоровому глузду та природ­ному праву не є довговічними, тому й можливо не дійсними, а також й нерозумними. Але дійсність не визначається часом, вона відо­бражає реальність незважаючи на те скільки іс­нувала негативна пра­вова норма. Вона визнача­ється тим, чи реально вона була, піддавалась ре­алізації, хоч ефекту в ре­гулюванні суспільних відносин не приносила. Тобто в абсолютному аспекті ця норма не дійсна, а у відносному аспе­кті ─ дійсна і законодавцеві; державі в цілому вона видається розумною. Цей випадок свідчить про фальшиву дійсність і фаль­шиву розумність.

З позицій природного права означена теза заслу­говує на увагу, оскільки природне право є дійсним і розумним (і навпаки). Однак позитиві­стам не так легко довести дійсність природного права. Вони твердять, що його не існувало і не існує, бо ніде не зафіксовано, не санкціоновано і т.д. Для цього по­силаються на Гегеля. Отже, безспірний авторитет Гегеля вніс (або підсилив) серйозну дискусію про природне право, що негативно відбилося на вірі у всесиль­ність позитивного права, його можливос­тях до­сконало врегулювати суспільні відносини.

Бентам Ієремія ─ англійський філософ і теоре­тик права та моралі є родоначальником те­орії ути­літаризму. У його теорії містяться філо­соф­ські ідеї попередників у вигляді чотирьох посту­латів: 1) отримання задоволення та виклю­чення страж­дання складають смисл людської ді­яльно­сті; 2) ко­рис­ність ─ найбільш значний кри­терій оцінки всіх явищ; 3) мораль створюється усім тим, що орієнту­ється для отримання найбі­льшого щастя для найбі­льшої кількості людей; 4) макси­мізація всезагаль­ної користі шляхом встанов­лення гармонії індиві­дуальних та суспі­льних ін­тересів [5, с. 359].

У розумінні права Бентам ─ послідовний юри­дичний позитивіст. Для нього право ─ аж ніяк не ідол, не справедливість, а свобода, воля суверена. Суб’єктивне право ─ основа закону, тоді як приро­дне право ─ анахронізм, у якому закладено ідею неповаги до чинного права. З ве­ликою кількістю уточнень Бентам ладен був ви­знати концепцію природного права ідеалом, який визначає загальні принципи, але категорично виступав проти об’єднання, змішування природ­ного права і пози­тивного права [8, с. 153].

Природне право не може призвести до анархії, оскільки на ньому побудований світ, он­тологічні засади. Але для людини зі свобідною волею воно виглядає хаотичним. Природний хаос не може при­звести до анархії, оскільки всі життєві процеси са­мореалізовуються. Основне, щоб людина глибше “прислухалася” до природ­ного права. Тому в одній з основних праць Бен­тама “Деонтологія, або наука про мораль” він виводить принцип внутрішнього імперативу обов’язку людини, який ґрунтується на природ­ному праві, але виступає у формі мораль­ного обов’язку.

Саме слово “деонтологія” Бентам ввів не­свідомо із природного права, де фігурує “онто­логія”. Фак­тично “деонтологія” означає життєді­яльний процес під кутом зору природного права. Життя людини складається з суцільних обов’язків. Виконати їх можна у полі пози­тив­ного права і у просторі при­родного права. Але у першому випадку якість буде нижчою, ніж у другому. Тому більше користі у другому випа­дку. Ось і бентамівський утиліта­ризм (користь) полягає у внутрішньому імперативі обов’язку, як природному обов’язку людини.

Тобто у Бентама теорія природного права роз­вивається на “тіньовому принципі”. Він вда­ється до розвитку природно-правового вчення, але за­тьма­рений юридичним позитивізмом, фор­мулює непо­слідовні думки, не вникає у глибинну сут­ність при­роди.

Отже, поява юридичного позитивізму в За­хідній Європі є закономірним явищем, оскільки поява ве­ликої кількості видатних філософів у період бурх­ливого розвитку капіталістичних від­носин, масових відкриттів у фізиці, біології, аст­рології, хімії спри­яли раціональному поясненню природного права. Не знаходячи аналогічних відкриттів у природному праві, філософи почали обґрунтовувати позитивне право, яке швидко розвивалось і не встигало за ле­том технічного і суспільного прогресу XIX сто­ліття. Тому появи­лося філософське право, яке, не заперечуючи природних законів, досліджувало ідею позитив­ного права. При цьому надавались пріоритети етичним постулатам, моральним зако­нам та ім­перативам щоб доповнити позитивне право, не доводити його до повної неспроможності регу­лювати суспільні відносини. Існувала лише апрі­орність природного права, яку зводили до мо­ралі, ідеї без метафізики. Пізніше усвідомлення природного права поступово змінює ситуацію з його розумінням на кращу.

 

Список літератури

 

1. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. ─ 2-е изд, перераб. и доп. ─ М.: ИНФРА ─ М, 2001.

2. Геґель Г.В.Ф. Философия права / Пер. с нем. ─ М.: Мысль, 1990.

3. Жоль К.К.Философия и социология права: Учеб. пособие. ─ К.: Юринком Интер, 2000.

4. История философии права. – СПб.: Юрид. ин-т, 1998.

5. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства. ─ СПб.: Лань, 2001.

6. Нерсесянц В.С. Философия Геґеля. ─ М.: Юрист, 1998.

7. Новая философская энциклопедия: В 4т. Том 3 / Ин-т философии РАН. – М.: Мысль, 2001.

8. Навч. Посіб / За заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. ─ К.: Юрінком Інтер, 2000.

9. Фихте И.Г. Несколько лекций о назна­чении уче­ного / Пер. с нем. ─ Минск: ООО “Попурри”, 1998.


 

С. С. Сливка

ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВЫЕ ИСТОКИ ФОРМИРОВАНИЯ

ПОЗИТИВИСТСКОЙ КОНЦЕПЦИИ

Исследуется естественное право в период зарождения позитивизма в Европе. Используются труды из­вестных философов И. Канта, Й. Фихте, Г.В. Гегеля и Бентама, раскрываются причины критики естест­венного права. Доказывается необоснованность отрицания естественного права как одного из источников юридического позитивизма.

S. S. Slyvka




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.