ДО ПИТАННЯ ПРО ЕТИМОЛОГІЮ ПРАВОРОЗУМІННЯ

1. З огляду на визначальне методологічне значення питання про праворозуміння як наріж­ного каменя між теорією та філософією права, виникла необхідність постановки питання про етимологію праворозуміння, яку можна позна­чити терміном “правоназивання” [4, с. 38-41]. Поняття “правоназивання” у слов’янських мовах можна визначити як процес зведення певних предметів, явищ чи процесів у ранг і позначення понять про них тими чи іншими термінами, які за формою (морфоло­гічно) включають корінь “прав” або за змістом апелюють до “правової” реальності. Та неварто забувати про історичну три­валість процесу правоназивання, тобто про наявність даного процесу у “минулому”, “тепе­рішньому” та про його перспективи на “майбу­тнє”. Про наявність правоназивання “у мину­лому” (якщо розуміти під минулим дов­гий за іс­торичною тривалістю період, наприклад, з ча­сів появи мови у первісної лю­дини) свідчать пе­вні традиції у терміновживанні, які склалися у тій чи іншій мові, яка, в свою чергу, викорис­товується у певній країні – представниці тієї чи іншої пра­во­вої системи. Тобто, якщо гово­рити про право­називання “у минулому”, то тут доці­льно обме­жити коло термінів, поява або викорис­тання яких і стало результатом тривало­сті процесу правоназивання “у минулому”. До таких термінів у слов’янських мовах можна від­нести терміни “право” (який і ви­ступає “точкою відліку” для право­називання), “правосвідо­мість”, “правовідно­сини” тощо. Тому мо­жна за­пропону­вати таку де­фініцію правоназивання у слов’янських мовах для “минулого”: правонази­вання – це процес зведення певних предметів, явищ чи процесів у ранг пра­вових і позначення понять про них терміном, що мор­фологі­чно мі­стить корінь “прав”. Про наяв­ність даного про­цесу “у тепері­шньому” (якщо розу­міти під “те­перішнім”, “сучасністю” незнач­ний за історич­ною тривалістю про­міжок часу (на­приклад, останні 10-20 років), свідчить поява нових тер­мінів, котрі позначають “правові” явища (на ду­мку тих, хто пропонує вживати та­кий термін) або ж поширення термінів-ме­тафор* [3; 7], які вико­ристовуються у інших галузях знань на “пра­вову” дійсність. Як приклади мо­жна на­вести тер­міни “аутопоезіс”, “парадигма”, “інтер­суб’єктивність”, котрі виникли не безпосе­редньо в юриспруденції, а в інших галу­зях на­уки, але ак­тивно використовуються зокрема у філософії права для позначення певних понять, які слу­жать “методологічними інструментами” для об­ґрунту­вання тієї чи іншої концепції, пов’язаної з “пра­вовою” реальністю. Таким чи­ном, можемо зро­бити висновок. Що правонази­вання “у мину­лому” можна вважати правонази­ванням за фор­мою, оскільки воно сто­сується власне тих термі­нів, котрі, морфологічно містять “поси­лання” на термін, котрим позна­чається по­няття про “право”. Правоназивання “у теперішньому” мо­жна вважати правонази­ванням за змістом, оскільки воно формально не передбачає викори­стання “правових” термінів, проте в ранг “право­вих” зводяться такі предмети, явища, процеси, котрі, на думку авторів таких концепцій, відо­бражаються поняттями, які пре­тендують на те, щоб вважатися елементами, складовими або ж осно­вою “правової” реально­сті або “права”** [2]. Перспективи, тенденції правоназивання “у май­бут­ньому” залежать, ма­буть, від динаміки розви­тку людства, суспільс­тва, науки, тому що право­нази­вання як за фор­мою, так і за змістом є від­повіддю на зростання певних потреб, у даному випадку тер­мінологі­чно-поняттєвих. При цьому ми можемо конста­тувати наявність того чи ін­шого типу право­нази­вання (за формою або за змістом) лише в істо­ри­чному ракурсі, тобто, лише “у минулому”, оскі­льки ми не воло­діємо й не можемо воло­діти до­ста­тньою для отримання таких висновків інфор­мацією про стан правона­зивання. Соціальні про­цеси та про­цеси мислення відзначаються надзви­чайною ди­намічністю, без­перервністю, тому від­носно аде­ква­тна оцінка їх можлива лише за умови спрямо­вано­сті пізнання “у минуле”.

2. Перш ніж звернутися до особливостей процесу правоназивання, необхідно внести яс­ність у співвідношення “правоназивання – пра­ворозуміння”. У будь-якому випадку правонази­ванню передує певне право розуміння. Адже за­лежно від того, які предмети, явища чи процеси відображаються по­няттями про “правове” у різні соціальні епохи, термінами, які морфологічно містять корінь “прав”, позначалися й познача­ються поняття про різні предмети, явища чи процеси соціальної дійсності. Наприклад, якщо те чи інше суспільне відношення регулювалося нормами законодавства, воно позначалося термі­ном “правовідношення”, з чого можна зробити висновок про ототожнення закону та права, тобто про домінування позитивіського праворо­зуміння. Отже, праворозуміння того чи іншого cуб’єкта, в тому числі і законодавця, простежу­ється через правоназивання, яке присутнє, на­приклад, при об’єктивації певних концепцій сус­пільного розвитку у законодавчий акт – текст закону, в якому можна простежити його ж (зако­нодавця) праворозуміння зокрема через терміно­вживання, а саме через правоназивання. З огляду на загальносуспільну значущість закону, поши­рення його дії на всю територію держави, ро­бимо висновок про актуальність питання про правоназивання, оскільки воно виступає формою прояву праворозуміння. Варто також обумовити необхідність прив’язати дослідження правонази­вання до певної правової системи з метою ви­явити риси схожості або відмінності у праворозумінні.

Методологічним фундаментом для роз­гляду та вивчення особливостей правоназивання у різ­них правових системах виступає насамперед ін­струментальний герменевтичний метод, а та­кож інструментарій традиційної логічної ме­то­дології (дедуктивно-індуктивних, аналітико-синтетичних методів). З метою конкретизації наяв­ного ін­струментарію насамперед обумовимо співвідно­шення “явище, предмет, процес – по­няття – тер­мін”, котре не залежить від особливо­стей мови. Будь-яке явище, предмет чи процес соціальної дійсності відображається певним по­няттям, ко­тре позначається певним терміном. Тут можливі два варіанти співвідношення “по­няття – термін” для відображення сутнісних вла­стивостей якісно визначених явищ, предметів чи процесів:

– одне поняття, яке відображає певне явище, позначається різноманітними термінами;

– одним терміном позначається багато по­нять, що відображають різні явища.

Причини таких “поняттєво-термінологіч­них” розбіжностей можна дослідити лише з огляду на те конкретне явище, предмет або процес, поняття про котрі позначаються різно­манітними термі­нами, або з огляду на ті пред­мети, явища чи про­цеси, поняття про які позна­чаються одним тер­міном у тій чи іншій мові. Та­кий етимологічний аналіз терміну “право” дасть можливість визна­чити “домінуюче” право розу­міння* у тій чи ін­шій правовій системі. Крім того, причини домі­нування саме такого праворо­зуміння якраз і збігатимуться з причинами ви­бору одного з “поняттєво-термінологічних” варі­антів співвід­ношення у правоназиванні.

3. Звернемося насамперед до терміна “право” у слов’янських мовах, які використову­ються у деяких країнах, правові системи яких входять до романо-германської правової сім’ї. Обумо­вимо насамперед те, що нас цікавить пра­вонази­вання за формою, а саме терміни, котрі викори­стову­ються для позначення понять про “право”, “правове”, справедливість, права лю­дини, закон, суб’єктивне юридичне право, об’єктивне юриди­чне право. Історичний процес призвів до того, що терміном “право” позна-чається низка по­нять, котрі відображають різні явища. На думку професора П. Рабіновича, осно­вна причина такої ситуації вбачається у нама­ганні “виправдати” певні соціальні відно­сини, порядки, позиції, дії, принципи, норми, ідеали, заснувати їх відпові­дно до соціальної “правди”, “правильності”, “справедливості”, “праведності”. Цінність тих чи інших явищ для певної соціаль­ної групи якраз і становила ту спі­льну рису, яка давала підстави позначити по­няття про такі явища терміном “право”[4, с. 38-41]. Проте це призвело до необ­хідності викорис­товувати ще й інші терміни (зо­крема прикмет­ники) задля част­кового розмежу­вання “право­вих” явищ, напри­клад для того аби позначити поняття про об’єктивне право та про суб’єктивне право. Той факт, що терміни “право” і “справед­ливість” є спільнокореневими свідчить про ро­зуміння права як явища, принай­мні спорідненого зі спра­ведливістю, якщо не то­тожного із нею. Така “те­рмінологічна ситуація”, а також наяв­ність окре­мого терміна для позна­чення поняття про закон дає широке поле діяль­ності для “ви­правдову­вання”, обґрунтування природничо-правових концепцій праворозу­міння, що спричи­няє їх по­ширеність та розвиток.

Доцільно також розглянути інші різновиди романо-германської правової сім’ї з огляду саме на мови тих країн, представники яких зробили значний внесок у розвиток праворозуміння. Так, досить цікавою виглядає ситуація у французькій мові, де один термін “droit” позначає поняття про право (незалежно від того, чи це об’єктивне, чи суб’єктивне право). При цьому на термінологіч­ному рівні відбувається розмежування права та закону (droit та loi). Поняття про правильне у французькій мові термінологічно ототожню­ється із поняттями про справедливість і право­суддя (juste, justice), а не з поняттям про право, (як це має місце в англійській мові) [6, с. 23, 419, 455].

У німецькій мові поняття про “право” по­зна­чається терміном Recht, який має морфологі­чну подібність з терміном der recht, котрий по­значає поняття “прàвий”, “правùй”. Крім того, похід­ними від даного терміну виступають тер­міни Gerèchtigkeit, gerècht, Rèchtspflege, що по­знача­ють поняття про справедливість, справед­ливе правосуддя; і навіть поняття про законне позна­чається терміном rèchtmäbig. Термін “Gesèts” у німецькій мові позначає поняття про закон, а похідні від нього терміни позначають лише ті поняття, що стосуються закону, напри­клад за­конний, законодавчий (відповідно geèstzlish, ge­sètsgebend) [1, с. 369, 498, 554]. Та­ким чином, у німецькій мові на термінологіч­ному рівні скла­лося розмежування між понят­тями про право та про закон, при чому поняття про спаведливе, праве, правильне позначаються термінами, похі­дними саме від того, котрий по­значає поняття право. Це свідчить про подібність німецької тра­диції у правоназиванні до слов’янської, а також про закріплення чи відо­браження на терміноло­гічно-поняттєвому рівні природничо-правового праворозуміння.

Звернемося до англо-американської правової системи (з огляду на загальносвітову поши­ре­ність домінуючої у ній мови – англійської, яка й буде нас цікавити як “середовище” закріплення певного правоназивання.) Для позначення по­няття “право” в англійській мові використовують терміни “law”, “right”, “entitle”, “enable”. При цьому, терміном “law” позначаються одночасно поняття про об’єктивне юридичне право та про закон (the law), а терміном right – поняття про суб’єктивне юридичне право, права людини (human rights), а також правильне, праве. Для по­значення поняття про те, що конкретна особа має право, використовують терміни “entitle”, “enable”, які з огляду на їх морфологічну струк­туру та контекст їх вживання вживаються у випадках, коли таке право (наприклад, на пе­вну річ) надане, його можна набути або втра­тити, передати комусь. Таким чином, у англійсь­кій мові термінологічно-поняттєві співвідно­шення вирішені дещо іншим чином, аніж у слов’янських мовах. Тут одним терміном – “right” – позначаються поняття про правильне і про праве, що повинні б втілюватися у суб’єктивному праві (тобто у праві “прив’язаному” до конкретної особи). При цьому чомусь поняття про право і про правильне термі­нологічно й морфологічно не сумісні із понят­тям про справедливість (Justice, Equity), котре шви­дше асоціюється з по­няттям про судочинс­тво, правосуддя, ніж з по­няттям про право. Тер­міном Law також позна­чаються два поняття – про право та про закон (як родове поняття, але не видове – не конкретний законодавчий акт, для позначення поняття про який використовують зазвичай терміни bill, statute). Отже, англійській мові для позначення понять, котрі класичні тео­рії праворозуміння, за­сновані на модерній філо­софській парадигмі та картині світу, використо­вують для осмислення правової реальності, ви­користовуються різні те­рміни, які своєю чергою мають ще й багато ін­ших смислових відтінків. У даному випадку найяскравіше простежується плюралістичність у правоназиванні яка більш-менш адекватно ві­дображає й плюралізм право­розуміння. Отже, поняття про право має декілька термінів-синоні­мів для його позначення залежно від контексту вживання; подібна ж ситуація спостерігається й з поняттями про закон, про справедливість, проте, чомусь на термінологічному рівні відбулося ото­тожнення понять про об’єктивне юридичне право та закон як родове поняття. Можна припу­стити, що таке позитиві­ське забарвлення право­називання пов’язане із намаганням остаточно за­кріпити певні соціальні, насамперед економічні відносини силою дер­жави, (що було актуально для країн, у яких ви­користовується дана мова), певною соціальною групою.

Насамкінець звернемося до мови, яка ви­кори­стовується в країні – представниці далеко­східної правової сім’ї, а також є однією з найдавніших у світі – до китайської мови у контексті закріпле­ного у ній правоназивання. Як відомо, для цієї мови є характерним закріп­лення понять на тер­мінологічному рівні у формі ієрогліфів, які в свою чергу можуть позначати поняття й про інші явища, які близькі по своєму смислу до по­няття про дане явище. Наприклад, поняття про закон позначається (fâ). Поняття про право у ки­тайсь­кій мові позначається терміном (qian lĭ), котрий включає в себе два ієрогліфи, які мають два зна­чення: термін (quan) позначає по­няття про зва­жування, владу, панування, а термін (li yi) – ін­терес, тобто, термін “право” в китайсь­кій мові дослівно позначає поняття про зважу­вання інте­ресів. Терміни, що позначають поняття про пра­вду (2 терміни), правильне, істинне (від­повідно zhengli, zhenghua, zhengshi, shi), мають спільну основу – ієрогліф zheng, а терміни, що познача­ють поняття про справедливість мають в основі ієрогвіф yĭ (а саме zheńgyĭ проте, ні тер­міни, що позначають поняття про правильне, правду, ні терміни, що позначають про справед­ливість, не є похідними від терміну “право”, тобто у китайців поняття про правильне, справе­дливе, соціальну правду не асоціювалося з по­няттям про право, яке було лише “зважуванням інтересів” [5, с. 41, 103].

Аналіз етимології праворозуміння у різних мо­вних сім’ях світу в перспективі дасть можли­вість виявити певні закономірності у правоназиванні, які можуть становити ще один критерій для відне­сення правових систем до тієї чи іншої правової сім’ї. Закономірність правона­зивання в межах пе­вної мовної сім’ї випливає хоча б із належності різних мов саме до цієї мов­ної сім’ї та із наявності однієї або кількох пра­мов, які мали свій вплив на формування інших мов даної мовної сім’ї.

Список літератури

1. Липшиц О.Д., Лоховиц А.Б. Краткий неме­цко-русский и русско-немецкий словарь. – М., 1971.

2. Луман Н. Теория общества. М., 1997.

3. Ортега-и-Гассет Х. Две главные мета­форы. М., 1991.

4. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: объединение “Вы­сшая школа”, 1985.

5. Русско-китайский и китайско-русский сло­варь. – М., 1999.

6. Словник. Французько-український; Україн­сько-французький / Упоряд. В.Т. Бусел. – Ірпінь, 1994.

7. Советский энциклопедический словарь. – М., 1982.

Т. И. Дудаш

Поиск по сайту: