Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ДО ПИТАННЯ ПРО ЕТИМОЛОГІЮ ПРАВОРОЗУМІННЯ



 


1. З огляду на визначальне методологічне значення питання про праворозуміння як наріж­ного каменя між теорією та філософією права, виникла необхідність постановки питання про етимологію праворозуміння, яку можна позна­чити терміном “правоназивання” [4, с. 38-41]. Поняття “правоназивання” у слов’янських мовах можна визначити як процес зведення певних предметів, явищ чи процесів у ранг і позначення понять про них тими чи іншими термінами, які за формою (морфоло­гічно) включають корінь “прав” або за змістом апелюють до “правової” реальності. Та неварто забувати про історичну три­валість процесу правоназивання, тобто про наявність даного процесу у “минулому”, “тепе­рішньому” та про його перспективи на “майбу­тнє”. Про наявність правоназивання “у мину­лому” (якщо розуміти під минулим дов­гий за іс­торичною тривалістю період, наприклад, з ча­сів появи мови у первісної лю­дини) свідчать пе­вні традиції у терміновживанні, які склалися у тій чи іншій мові, яка, в свою чергу, викорис­товується у певній країні – представниці тієї чи іншої пра­во­вої системи. Тобто, якщо гово­рити про право­називання “у минулому”, то тут доці­льно обме­жити коло термінів, поява або викорис­тання яких і стало результатом тривало­сті процесу правоназивання “у минулому”. До таких термінів у слов’янських мовах можна від­нести терміни “право” (який і ви­ступає “точкою відліку” для право­називання), “правосвідо­мість”, “правовідно­сини” тощо. Тому мо­жна за­пропону­вати таку де­фініцію правоназивання у слов’янських мовах для “минулого”: правонази­вання – це процес зведення певних предметів, явищ чи процесів у ранг пра­вових і позначення понять про них терміном, що мор­фологі­чно мі­стить корінь “прав”. Про наяв­ність даного про­цесу “у тепері­шньому” (якщо розу­міти під “те­перішнім”, “сучасністю” незнач­ний за історич­ною тривалістю про­міжок часу (на­приклад, останні 10-20 років), свідчить поява нових тер­мінів, котрі позначають “правові” явища (на ду­мку тих, хто пропонує вживати та­кий термін) або ж поширення термінів-ме­тафор* [3; 7], які вико­ристовуються у інших галузях знань на “пра­вову” дійсність. Як приклади мо­жна на­вести тер­міни “аутопоезіс”, “парадигма”, “інтер­суб’єктивність”, котрі виникли не безпосе­редньо в юриспруденції, а в інших галу­зях на­уки, але ак­тивно використовуються зокрема у філософії права для позначення певних понять, які слу­жать “методологічними інструментами” для об­ґрунту­вання тієї чи іншої концепції, пов’язаної з “пра­вовою” реальністю. Таким чи­ном, можемо зро­бити висновок. Що правонази­вання “у мину­лому” можна вважати правонази­ванням за фор­мою, оскільки воно сто­сується власне тих термі­нів, котрі, морфологічно містять “поси­лання” на термін, котрим позна­чається по­няття про “право”. Правоназивання “у теперішньому” мо­жна вважати правонази­ванням за змістом, оскільки воно формально не передбачає викори­стання “правових” термінів, проте в ранг “право­вих” зводяться такі предмети, явища, процеси, котрі, на думку авторів таких концепцій, відо­бражаються поняттями, які пре­тендують на те, щоб вважатися елементами, складовими або ж осно­вою “правової” реально­сті або “права”** [2]. Перспективи, тенденції правоназивання “у май­бут­ньому” залежать, ма­буть, від динаміки розви­тку людства, суспільс­тва, науки, тому що право­нази­вання як за фор­мою, так і за змістом є від­повіддю на зростання певних потреб, у даному випадку тер­мінологі­чно-поняттєвих. При цьому ми можемо конста­тувати наявність того чи ін­шого типу право­нази­вання (за формою або за змістом) лише в істо­ри­чному ракурсі, тобто, лише “у минулому”, оскі­льки ми не воло­діємо й не можемо воло­діти до­ста­тньою для отримання таких висновків інфор­мацією про стан правона­зивання. Соціальні про­цеси та про­цеси мислення відзначаються надзви­чайною ди­намічністю, без­перервністю, тому від­носно аде­ква­тна оцінка їх можлива лише за умови спрямо­вано­сті пізнання “у минуле”.

2. Перш ніж звернутися до особливостей процесу правоназивання, необхідно внести яс­ність у співвідношення “правоназивання – пра­ворозуміння”. У будь-якому випадку правонази­ванню передує певне право розуміння. Адже за­лежно від того, які предмети, явища чи процеси відображаються по­няттями про “правове” у різні соціальні епохи, термінами, які морфологічно містять корінь “прав”, позначалися й познача­ються поняття про різні предмети, явища чи процеси соціальної дійсності. Наприклад, якщо те чи інше суспільне відношення регулювалося нормами законодавства, воно позначалося термі­ном “правовідношення”, з чого можна зробити висновок про ототожнення закону та права, тобто про домінування позитивіського праворо­зуміння. Отже, праворозуміння того чи іншого cуб’єкта, в тому числі і законодавця, простежу­ється через правоназивання, яке присутнє, на­приклад, при об’єктивації певних концепцій сус­пільного розвитку у законодавчий акт – текст закону, в якому можна простежити його ж (зако­нодавця) праворозуміння зокрема через терміно­вживання, а саме через правоназивання. З огляду на загальносуспільну значущість закону, поши­рення його дії на всю територію держави, ро­бимо висновок про актуальність питання про правоназивання, оскільки воно виступає формою прояву праворозуміння. Варто також обумовити необхідність прив’язати дослідження правонази­вання до певної правової системи з метою ви­явити риси схожості або відмінності у праворозумінні.

Методологічним фундаментом для роз­гляду та вивчення особливостей правоназивання у різ­них правових системах виступає насамперед ін­струментальний герменевтичний метод, а та­кож інструментарій традиційної логічної ме­то­дології (дедуктивно-індуктивних, аналітико-синтетичних методів). З метою конкретизації наяв­ного ін­струментарію насамперед обумовимо співвідно­шення “явище, предмет, процес – по­няття – тер­мін”, котре не залежить від особливо­стей мови. Будь-яке явище, предмет чи процес соціальної дійсності відображається певним по­няттям, ко­тре позначається певним терміном. Тут можливі два варіанти співвідношення “по­няття – термін” для відображення сутнісних вла­стивостей якісно визначених явищ, предметів чи процесів:

– одне поняття, яке відображає певне явище, позначається різноманітними термінами;

– одним терміном позначається багато по­нять, що відображають різні явища.

Причини таких “поняттєво-термінологіч­них” розбіжностей можна дослідити лише з огляду на те конкретне явище, предмет або процес, поняття про котрі позначаються різно­манітними термі­нами, або з огляду на ті пред­мети, явища чи про­цеси, поняття про які позна­чаються одним тер­міном у тій чи іншій мові. Та­кий етимологічний аналіз терміну “право” дасть можливість визна­чити “домінуюче” право розу­міння* у тій чи ін­шій правовій системі. Крім того, причини домі­нування саме такого праворо­зуміння якраз і збігатимуться з причинами ви­бору одного з “поняттєво-термінологічних” варі­антів співвід­ношення у правоназиванні.

3. Звернемося насамперед до терміна “право” у слов’янських мовах, які використову­ються у деяких країнах, правові системи яких входять до романо-германської правової сім’ї. Обумо­вимо насамперед те, що нас цікавить пра­вонази­вання за формою, а саме терміни, котрі викори­стову­ються для позначення понять про “право”, “правове”, справедливість, права лю­дини, закон, суб’єктивне юридичне право, об’єктивне юриди­чне право. Історичний процес призвів до того, що терміном “право” позна-чається низка по­нять, котрі відображають різні явища. На думку професора П. Рабіновича, осно­вна причина такої ситуації вбачається у нама­ганні “виправдати” певні соціальні відно­сини, порядки, позиції, дії, принципи, норми, ідеали, заснувати їх відпові­дно до соціальної “правди”, “правильності”, “справедливості”, “праведності”. Цінність тих чи інших явищ для певної соціаль­ної групи якраз і становила ту спі­льну рису, яка давала підстави позначити по­няття про такі явища терміном “право”[4, с. 38-41]. Проте це призвело до необ­хідності викорис­товувати ще й інші терміни (зо­крема прикмет­ники) задля част­кового розмежу­вання “право­вих” явищ, напри­клад для того аби позначити поняття про об’єктивне право та про суб’єктивне право. Той факт, що терміни “право” і “справед­ливість” є спільнокореневими свідчить про ро­зуміння права як явища, принай­мні спорідненого зі спра­ведливістю, якщо не то­тожного із нею. Така “те­рмінологічна ситуація”, а також наяв­ність окре­мого терміна для позна­чення поняття про закон дає широке поле діяль­ності для “ви­правдову­вання”, обґрунтування природничо-правових концепцій праворозу­міння, що спричи­няє їх по­ширеність та розвиток.

Доцільно також розглянути інші різновиди романо-германської правової сім’ї з огляду саме на мови тих країн, представники яких зробили значний внесок у розвиток праворозуміння. Так, досить цікавою виглядає ситуація у французькій мові, де один термін “droit” позначає поняття про право (незалежно від того, чи це об’єктивне, чи суб’єктивне право). При цьому на термінологіч­ному рівні відбувається розмежування права та закону (droit та loi). Поняття про правильне у французькій мові термінологічно ототожню­ється із поняттями про справедливість і право­суддя (juste, justice), а не з поняттям про право, (як це має місце в англійській мові) [6, с. 23, 419, 455].

У німецькій мові поняття про “право” по­зна­чається терміном Recht, який має морфологі­чну подібність з терміном der recht, котрий по­значає поняття “прàвий”, “правùй”. Крім того, похід­ними від даного терміну виступають тер­міни Gerèchtigkeit, gerècht, Rèchtspflege, що по­знача­ють поняття про справедливість, справед­ливе правосуддя; і навіть поняття про законне позна­чається терміном rèchtmäbig. Термін “Gesèts” у німецькій мові позначає поняття про закон, а похідні від нього терміни позначають лише ті поняття, що стосуються закону, напри­клад за­конний, законодавчий (відповідно geèstzlish, ge­sètsgebend) [1, с. 369, 498, 554]. Та­ким чином, у німецькій мові на термінологіч­ному рівні скла­лося розмежування між понят­тями про право та про закон, при чому поняття про спаведливе, праве, правильне позначаються термінами, похі­дними саме від того, котрий по­значає поняття право. Це свідчить про подібність німецької тра­диції у правоназиванні до слов’янської, а також про закріплення чи відо­браження на терміноло­гічно-поняттєвому рівні природничо-правового праворозуміння.

Звернемося до англо-американської правової системи (з огляду на загальносвітову поши­ре­ність домінуючої у ній мови – англійської, яка й буде нас цікавити як “середовище” закріплення певного правоназивання.) Для позначення по­няття “право” в англійській мові використовують терміни “law”, “right”, “entitle”, “enable”. При цьому, терміном “law” позначаються одночасно поняття про об’єктивне юридичне право та про закон (the law), а терміном right – поняття про суб’єктивне юридичне право, права людини (human rights), а також правильне, праве. Для по­значення поняття про те, що конкретна особа має право, використовують терміни “entitle”, “enable”, які з огляду на їх морфологічну струк­туру та контекст їх вживання вживаються у випадках, коли таке право (наприклад, на пе­вну річ) надане, його можна набути або втра­тити, передати комусь. Таким чином, у англійсь­кій мові термінологічно-поняттєві співвідно­шення вирішені дещо іншим чином, аніж у слов’янських мовах. Тут одним терміном – “right” – позначаються поняття про правильне і про праве, що повинні б втілюватися у суб’єктивному праві (тобто у праві “прив’язаному” до конкретної особи). При цьому чомусь поняття про право і про правильне термі­нологічно й морфологічно не сумісні із понят­тям про справедливість (Justice, Equity), котре шви­дше асоціюється з по­няттям про судочинс­тво, правосуддя, ніж з по­няттям про право. Тер­міном Law також позна­чаються два поняття – про право та про закон (як родове поняття, але не видове – не конкретний законодавчий акт, для позначення поняття про який використовують зазвичай терміни bill, statute). Отже, англійській мові для позначення понять, котрі класичні тео­рії праворозуміння, за­сновані на модерній філо­софській парадигмі та картині світу, використо­вують для осмислення правової реальності, ви­користовуються різні те­рміни, які своєю чергою мають ще й багато ін­ших смислових відтінків. У даному випадку найяскравіше простежується плюралістичність у правоназиванні яка більш-менш адекватно ві­дображає й плюралізм право­розуміння. Отже, поняття про право має декілька термінів-синоні­мів для його позначення залежно від контексту вживання; подібна ж ситуація спостерігається й з поняттями про закон, про справедливість, проте, чомусь на термінологічному рівні відбулося ото­тожнення понять про об’єктивне юридичне право та закон як родове поняття. Можна припу­стити, що таке позитиві­ське забарвлення право­називання пов’язане із намаганням остаточно за­кріпити певні соціальні, насамперед економічні відносини силою дер­жави, (що було актуально для країн, у яких ви­користовується дана мова), певною соціальною групою.

Насамкінець звернемося до мови, яка ви­кори­стовується в країні – представниці далеко­східної правової сім’ї, а також є однією з найдавніших у світі – до китайської мови у контексті закріпле­ного у ній правоназивання. Як відомо, для цієї мови є характерним закріп­лення понять на тер­мінологічному рівні у формі ієрогліфів, які в свою чергу можуть позначати поняття й про інші явища, які близькі по своєму смислу до по­няття про дане явище. Наприклад, поняття про закон позначається (fâ). Поняття про право у ки­тайсь­кій мові позначається терміном (qian lĭ), котрий включає в себе два ієрогліфи, які мають два зна­чення: термін (quan) позначає по­няття про зва­жування, владу, панування, а термін (li yi) – ін­терес, тобто, термін “право” в китайсь­кій мові дослівно позначає поняття про зважу­вання інте­ресів. Терміни, що позначають поняття про пра­вду (2 терміни), правильне, істинне (від­повідно zhengli, zhenghua, zhengshi, shi), мають спільну основу – ієрогліф zheng, а терміни, що познача­ють поняття про справедливість мають в основі ієрогвіф yĭ (а саме zheńgyĭ проте, ні тер­міни, що позначають поняття про правильне, правду, ні терміни, що позначають про справед­ливість, не є похідними від терміну “право”, тобто у китайців поняття про правильне, справе­дливе, соціальну правду не асоціювалося з по­няттям про право, яке було лише “зважуванням інтересів” [5, с. 41, 103].

Аналіз етимології праворозуміння у різних мо­вних сім’ях світу в перспективі дасть можли­вість виявити певні закономірності у правоназиванні, які можуть становити ще один критерій для відне­сення правових систем до тієї чи іншої правової сім’ї. Закономірність правона­зивання в межах пе­вної мовної сім’ї випливає хоча б із належності різних мов саме до цієї мов­ної сім’ї та із наявності однієї або кількох пра­мов, які мали свій вплив на формування інших мов даної мовної сім’ї.

Список літератури

 

1. Липшиц О.Д., Лоховиц А.Б. Краткий неме­цко-русский и русско-немецкий словарь. – М., 1971.

2. Луман Н. Теория общества. М., 1997.

3. Ортега-и-Гассет Х. Две главные мета­форы. М., 1991.

4. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: объединение “Вы­сшая школа”, 1985.

5. Русско-китайский и китайско-русский сло­варь. – М., 1999.

6. Словник. Французько-український; Україн­сько-французький / Упоряд. В.Т. Бусел. – Ірпінь, 1994.

7. Советский энциклопедический словарь. – М., 1982.


 

Т. И. Дудаш




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.