Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРАВО ТА МОРАЛЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ



 


Існування людини в суспільстві зумов­лено ці­лим рядом факторів, серед яких важливе значення мають установлені цим суспільством правила спів­життя. Ці приписи забезпечують найбільш доці­льне і гармонійне функціонування суспільства у відповідності з правилами його розвитку. Загальні правила поведінки, що скла­лися в даному суспільс­тві, називають соціаль­ними нормами. Цілісна ди­намічна система соці­альних норм є необхідною умовою життя суспі­льства і функціонування дер­жави, об’єднань громадян та окремого індивіда.

Система соціальних норм відображає дося­гну­тий ступінь економічного, соціально-полі­тичного і духовного розвитку суспільства, істо­ричні та наці­ональні особливості держави.

Н.Н. Тарасов зазначає, що існує два під­ходи щодо розуміння терміна норма. По-перше, норма – природній стан деяких суб’єктів ( сис­тем, відносин, процесів); по-друге, норма – це правило поведінки, пов’язане із волею та свідо­містю людини, що ви­никає в процесі культур­ного розвитку та соціальної організації суспільс­тва [8, с. 244].

Характер розвитку суспільства впливає на зна­чимість того чи іншого виду норм. У суспіль­стві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відно­сини, відо­бражали і конкретизували дію об’єктивних законів, тенденцій суспільного роз­витку, тобто таких норм, які діяли з природно-історичною необхідністю. В державно організо­ваному суспільстві виникають право, мораль та інші норми.

Оскільки суспільне життя складне і різно­мані­тне, то соціальні норми помітно відрізня­ються одна від одної не лише за сферами регу­лювання суспі­льних відносин, а й за способами свого встанов­лення і за­безпечення, за суб’єктами їх прийняття тощо.

У своїй сукупності існуючі норми пред­ставля­ють одну систему соціального регулю­вання, в якій ефективність норм (кожного виду) найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими еле­ментами цієї системи. Основними видами соціаль­них норм є економічні, політичні, правові, мора­льні, релігійні, звичаєві та інші. Всі вони мають певні ознаки, зумовлені особливос­тями їх форму­вання, методами впливу на поведі­нку суб’єктів тощо. Але кожній з них притаманні і спільні для всіх соціальних норм ознаки.

Звернемо увагу тільки на деякі аспекти да­ної проблеми, а саме, на поняття права та мора­льних норм з погляду філософії права.

Визначення права в світовій історії теоре­тичної думки досить багатоманітне та різнохара­ктерне. Більшість авторів залишаються прихиль­никами нормативної школи праворозуміння, від­повідно до якої право розглядається як нормати­вно-вольовий регулятор суспільних відносин, як внутрішнє взає­моузгоджена система встанов­лених чи санкціоно­ваних державою, формально визначених норм, які забезпечуються примусо­вою силою держави

В. Селіванов та Н. Діденко вважають, що з по­гляду філософії право є сукупністю етичних суспі­льних цінностей, таких як справедливість, порядок, моральність, правдивість та інші, які ґрунтуються на ідеї соціальної рівності [6, с. 16]. Даний підхід до права своїм корінням сягає ще часів античності, коли поняття права розкрива­лось через поняття справедливості. Платон розу­мів право як першо­причину всіх явищ буття, як щось таке, що прони­кає в усе інше, завдяки чому і виникає все наро­джене [5, с. 648]. Зазна­чимо, що ідея права в біль­шості підходів аналі­зується з погляду ідеї свободи. Гегель розглядає право в трьох аспектах: право як свобода (ідея права), право як визна­чений ступінь і форма свободи (особливе право), право як закон (позитивне право) [1, с. 15].

Значним внеском у розвиток ідеї формаль­ного визначення поняття права зроблено пред­ставни­ками позитивіського напрямку, в якому виділяють легістське (представниками даного на­прямку є: в Англії – Д. Остін, у Німеччині – П. Ла­банд, у Росії – Шершеневич Г.В.) та соціологічне поняття права (в Росії – С.А. Муромцев, Н.М. Коркунов, Л.Й. Пе­тражицького, в США – О.У. Холмл, Р. Паунд, Дж. Френк). У рамках позити­віського праворозу­міння поняття права розкри­вається через ознаки форми, в якій право знахо­дить свій вияв, а зміст цієї форми не врахову­ється для розуміння права (формою ви­разу права може бути закон, і в даному розумінні право та закон збігаються).

Неопозитивісти пропонують змістовне ви­зна­чення поняття права пояснювати через зміст право­вих явищ. Виділяють два види неопозити­віського розуміння права: етичне поняття права (представ­никами етичного напрямку в кінці ХХ ст. в США були Р. Дворкін, в Германії – М. Кріле, в Росії – В.К. Бабаев, Р.З. Лівшиц) та юридичне ( Дж. Локк, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, в Росії – Б.Н. Чичерін, П.І. Новгородцев, Б.А. Кіс­тяківський, сучасна лібе­ра­льна концепція права розроблялась В.С. Нерсе­сян­цем, Л.І. Спиридоно­вим та іншими ) [12, с. 37].

Право – явище багатогранне, і кожен філософ­ський напрямок обирає той підхід до права, який, на їх думку, найбільш повно роз­криває його зміст. Ряд учених розкривають сутність права че­рез про­цес саморозвитку та самоорганізації сус­пільства. Вони розглядають суспільство як сис­тему, що по­стійно функціонує, розвивається, має певну сис­тему цінностей та потребує регламен­тації. Найважливішим засобом цієї регламентації виступає право. Аксіологічний підхід до права дає можливість роз­глядати право як соціальну цінність [10, с. 14-15].

Нерсесянц В.С. виділяє два аспекти буття права: право в статичному стані та право в дина­мічному стані [3, с. 475-476]. В статичному стані право роз­глядається як певна система правових норм. В ди­намічному стані воно діє як певний регулятор, тобто це свого роду застосування абстрактної но­рми, яка встановлює певні правила поведінки до конкрет­ного суб’єкта в конкретних випадках.

Найважливішим ціннісним критерієм права є мораль. Під мораллю М.С. Кельман, О.Г. Мура­шин розуміють норми, принципи, правила поведі­нки, які склалися в суспільстві під впливом громад­сь­кої думки відповідно до уявлень про добро та зло, обов’язок, справедливість, честь і забезпечу­ються через внутрішнє переконання та засоби гро­мадсь­кого впливу [2, с. 40]. Дане поняття свідчить, що моральні норми мають історичний характер виник­нення, фор­мується під впливом таких катего­рій, як добро, зло, чесність, справедливість. Вони охоплю­ють майже всі сфери життєдіяльності суспі­льства: економіку, політику, право та ін. Але в “чис­тому” вигляді моральне регулювання поширюється на порівняно вузьку сферу між­особистого спілку­вання (дружба, кохання, взаємодопомога). Але і в цій сфері їх не мо­жна ізолювати від інших соціальних норм, таких як традиції, релігійні норми, звичаї.

Ю.В. Тихонравов вважає, що мораль вбирає в себе всі відомі в даному суспільстві вимоги різ­них релігій, які спонукають до єд­ності та стабіль­ності в даному суспільс­тві [9, с. 401]. За допомогою моралі узгоджу­ється поведінка особи з інтересами суспі­льс­тва, ліквідуються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

Своє бачення моралі має О.Ф. Скакун, розгля­даючи її як систему норм і принципів, які виника­ють із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною гру­пою, державою), спрямовані на регулювання пове­дінки людей відповідно до по­нять добра і зла і під­тримуються особистим пере­конанням, традиціями, вихованням, силою гро­мадської думки [7, с. 287].

Моральним нормам притаманні ряд особ­ливос­тей, які дають можливість виділити їх із системи соціальних норм, а саме:

– мораль формується в духовній сфері життя су­с­пільства та є невіддільною від суспіль­ної свідомо­сті;

– моральні норми базуються на уявленні про добро та зло, справедливе та несправедливе тощо;

– моральні норми містяться в суспільній свідо­мості у вигляді понять, ідей, принципів тощо;

– моральні норми не містять спеціальних меха­нізмів впливу, а забезпечуються силою гро­мадської думки, масовими прикладами, що набу­вають хара­ктеру переконання.

Ряд авторів вважають, що моральні норми відо­бражають відношення людини до людини. Якщо вони виходять за межі такого відношення, то втра­чають соціальне спрямування. Інші вчені дотриму­ються позиції, що моральні но­рми мають індивіду­альну та соціальну природу і відображають відно­сини між суб’єктами та від­носини суспільства та суб’єкта [11, с. 152].

Мабуть, немає потреби проводити чітке розме­жування індивідуального та соціального характеру моральних норм, оскільки в них орга­нічно пере­плетені елементи того й іншого. Даної позиції до­тримується й Н.М. Онищенко підкре­слюючи, що моральні та правові норми регулю­ють не внутрі­шній світ, а відносини між людьми. Однак потрі­бно мати на увазі й індивідуальний ас­пект мораль­них вимог [4, с. 115].

В.В. Копєйчиков під мораллю розуміє регулю­вання поведінки людей шляхом її оці­нки відпові­дно до категорій добра і зла (мораль­ним є те, що приносить людям добро, і навпаки дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як амо­ральні).

У суспільстві сформувались моральні ви­моги, які мають загальнолюдську значимість (турбота про людей похилого віку; надання ма­теріальної та моральної допомоги хворим та не­заможним тощо). Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оці­нці.

Взаємодія права і моралі в суспільстві – це складний, багатогранний процес. Активно вплива­ючи на мораль, право сприяє більш гли­бокому її вкоріненню в суспільстві, одночасно під впливом моральних вимог право постійно збагачується, зро­стає його роль як соціального регулятора суспіль­них відносин.

Ю.В. Тихонравов зазначає, що проблемі відо­кремлення права від моралі приділяли увагу пред­ставники юридичного позитивізму. Суб’єктивним моментом даної позиції виступає спроба звільнити право як чисто формальний предмет позитивного дослідження від морально – змістовного наванта­ження [9, с. 405].

Право і мораль мають спільне для них ці­льове призначення – це вплив на поведінку суб’єктів; фу­нкціонування права та моралі пред­метно не обме­жене певною сферою соціальних відносин, вони діють в єдиному полі соціальних зв’язків; право та мораль мають загальне функ­ціональне призна­чення, вони формують еталони поведінки, цінні­сно-нормативну орієнтацію сус­пільства; вони хара­ктеризуються структурною єдністю, оскільки фор­мують власні системи, в які включають суспільні відносини, суспільну свідомість і норми; право та мораль засновані на спільності соціально-еконо-мічних інтере­сів, культури суспільства, прихиль­ності людей до ідеалів свободи і справедливо­сті, вони мають єдину духовну природу, єдиний цінні­сний стрижень – справедливість.

Зважаючи на сказане, зазначимо, що в реальній дійсності право і мораль функціону­ють в єдності, переплітаючись між собою, допо­внюючи одне од­ного, вплив права на мораль су­проводжує процес зворотного впливу моралі на право.

Список литературы

 

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990.

2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права ( зі схемами, кросвордами, тестами). – К.: Кондор, 2002.

3. Нерсесянц В.С. Общая теория права и госу-дар­ства. – М.: Норма – Инфа, 1999.

4. Онищенко Н.М. Моральні засади реалі­зації за­конодавства // Правова дер­жава. Вип. 7. – К. – 1996.

5. Платон. Кратил / Собр. соч. В 4-х т. – Т. 1. – М., 1990.

6. Селиванов В., Віденко Н. Правова при­рода ре­гулювання суспільних відносин // Право України. – 2000. – № 10.

7. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2000.

8. Теория государства и права. / Под ред.Корель­ского В.М., Перевалова В.Д. – М.: Но­рма – Инфа, 1998.

9. Тихонравов Ю.В. Основы философии права. – М.: Вестник, 1997.

10. Філософія права: Навчальний посіб­ник / Под ред. В.М. Костицького, Б.Ф. Чміля.– К.: Юрінком Інтер, 2000.

11. Хропанюк В.Н. Теорія государства и права. – М., 1993.

12. Четвернин В.А. Понятие права и го­су­дарс­тва. Введение в курс теории права и госу­дарс­тва. – М.: Дело, 1997.


Т. И. Тарахонич

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.