Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

В. Нормативне визначення належних вимог



Часом трапляється, що різні положення щодо людини не стикуються чи, принаймні, су­перечать одне одному. Подолання цих розбіжно­стей вима­гає не звичайного аналізу, а норматив­ного визна­чення відповідних вимог до забезпе­чення прав людини. На мою думку, коли один з елементів у образі людини домінує аж до виклю­чення інших елементів, результатом є ідеологі­чне привлас­нення концепції прав людини, тобто політичний чи культурний імперіалізм. Такий імперіалізм, безперечно, послаблює універсальну цінність ви­знання прав людини і має бути усуну­тий.

Тому пропонується вважати вказані п’ять елементів співоригінальними аспектами людсь­кого буття, якими не можна нехтувати задля ус­пішного розвитку життя людини** [34, s. 95-96]. Усі ці ас­пекти, однак, не обов’язково мають од­накове значення чи вагу. Припускаючи, що куль­тура – це друга людська природа, визнаючи той факт, що культури частково відрізняються у своїх за­садничих ідеалах, можна зробити висно­вок про те, що повинно існувати певне місце для варіацій у концептуалізації прав людини. Відпо­відно, культурний релятивізм чи партикуляризм міс­тить певну частку істини. У контексті прав лю­дини це означає, що такий простір необхідно утримувати для різноманітних регіональних до­кументів з прав людини та різних шляхів балан­сування індивідуальних прав з легітимними ін­тересами громади.

Водночас універсалізм прав людини може бути збережений через звернення до п’яти за­пропонованих елементів як спів-оригінальних частин людського буття. Кожен з них відображає необхідний аспект людського розвитку з тим, щоб кожна культурна чи політична спільнота могла їх усіх улаштувати. Це поняття спів-оригі­нальності підкріплюється ст. 30 Загальної декла­рації прав людини, що передбачає: «Ніщо в цій Декларації не може бути витлумачене як надання будь-якій державі, групі чи особі права займа­тися будь-якою діяльністю або чинити дії, спря­мовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Де­кларації» [34, s. 30]. Те саме можна і треба ска­зати і про п’ять складових елементів образу лю­дини. Незважаючи на часту потребу балансу­вання од­ного елемента щодо іншого, всі ці п’ять елементів по суті взаємопов’язані і кожен з них повинен по­важатися та зберігатися заради забез­печення мож­ливості жити життям, гідним лю­дини.

Г. Консенсус

Постає питання про те, чи може цей норма­тивний постулат здобути загальне схвалення. Сама можливість світового консенсусу, за зага­льним визнанням, залишається відкритим питан­ням. У будь-якому разі, дві речі видаються для мене очевидними. З одного боку, визначаючи ідею прав людини на більш абстрактному рівні, ніж тут запропоновано, наприклад, через прин­цип свободи, можна збільшити шанси на досяг­нення консенсусу. Це, однак, сягало б виключно формального та, у кінцевому рахунку, фіктив­ного консенсусу, який тільки приховав би три­ваючі ідеологічні дискусії та розбіжності. З ін­шого боку, представлення більш широкого, ніж подане тут, тлумачення загрожувало б небезпе­кою того, що певна культурно-специфічна перс­пектива стала б домінуючою аж до виключення чи применшення значення інших концепцій прав людини. Тому досягненню спільного міжкульту­рного нормативного консенсусу щодо прав лю­дини загрожувала б небезпека.

На відміну від цієї альтернативи, моя фор­мула образу людини видається порівняно бага­тообіця­ючою тією мірою, якою кожна культура може ви­значити свої цінності, щонайменше час­тково, в усіх п’яти елементах. Опоненти, однак, можуть зауважити, що «самовизначальний, зна­чущий та відповідальний спосіб ведення життя» є надто ву­зькою та надто нечіткою ідеєю, або ж, що ця ідея охоплює надто багато чи недостатньо прав лю­дини. У будь-якому разі, моя позиція по­лягає у тому, щоб не закликати культуру до са­мозапере­чення, заперечення своїх цінностей та інтересів у цілому. Водночас, кожна культура, яка приєдну­ється до дебатів з прав людини, по­винна проде­монструвати готовність до компро­місів заради досягнення порозуміння між куль­турами.

Хоча моя пропозиція не гарантує консен­сусу, вона забезпечує, принаймні, передумову для досягнення негативного миру, тобто ненаси­льницького співіснування у взаємному відда­ленні; але вона також надає можливість для до­сягнення позитивного чи ствердного миру в ро­зумінні досягнення взаємовизнання та співпраці [25, p. 113-114].

Ґ. Невизначеність

Треба визнати, що моя формула містить де­яку невизначеність. Це не є недоліком. Як зазна­чалося вище, це, можливо, є навіть перевагою. Виходячи з розрізнення між правилами та прин­ципами, запропонованого Роналдом Дворкіним [16, p. 22-28; 2], я хотів би наголосити на тому, що кожен елемент моєї формули становить со­бою прин­цип. На відміну від правила, принцип залиша­ється відкритим для того, щоб його трак­тувати по-різному, не порушуючи однак мініма­льного змісту, який мусить бути збережений за будь-яких обставин. Відтак насправді має зна­чення не прийняття рішення за принципом «або все, або нічого», а відкрита система принципів, яка до­зволяє по-різному інтерпретувати та імп­лементу­вати їх відповідно до різноманітності культур. За умови, що така гнучкість не є пере­шкодою, вона, навпаки, повинна розумітися як передумова для досягнення міжнародного та міжкультурного консенсусу щодо прав людини.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.