Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ІІІ. «Образ людини» прав людини



Запропонована формула, яка складається з п’яти елементів, вказує на те, що права людини мають на меті забезпечення «самовизначального, зна­чущого та відповідального способу життя» кож­ній людині [11, s. 578-584; 39, s. 22-27; 19, s. 418-423; 17, s. 663, 637-639; 38, s. 2425, 2433]. У цьому розділі статті роз’яснюються складові елементи формули та їхнє поєднання. У наступ­ному, IV розділі роз­глядаються різні функції фо­рмули. Зокрема по­яснюється, як досягти балансу між вимогою про універсальне значення прав людини та розумін­ням прав людини, яке часто перебуває під впли­вом специфічних аспектів культури. Для візуалі­зації концепції дивіться на­ступну таблицю.

Образ людини в концепції прав людини

 

НАЗВА ЕЛЕМЕНТА ЕЛЕМЕНТ ВКЛЮЧАЄ
А. Самовизначальний - свободу вибору; - відповідальність за вибір
Б. Значущий культуру та традиції, котрі: - створюють вибір та - обмежують вибір
В. Відповідальний - відповідальність за вибір; - взаємність; - юридичну відповідальність; - соціальну відповідальність
Г. Життя - захист життя, належну проце­дуру*; - екологію життя, нову належну процедуру
Ґ. Стиль (Спосіб) - аналітично усі попередні еле­менти; - повагу до всіх попередніх еле­ментів у розумінні приписів, незважаючи на - легітимно відмінні наголоси в різних культурах

 

А. Самовизначення

Самовизначення означає здатність людини ста­вити цілі та розробляти, втілювати й захи­щати свій життєвий план. До певної міри, кожен жит­тєвий план неминуче є продуктом розвитку ем­піричної природи людей, себто їхніх основних потреб. Емпіричні рушії, як наприклад, інстинкт самозбереження, однак, самі по собі не вичер­пують змісту людського самовизначення. Для того, щоб людські потреби стали визначальними планами дій, «я» зазвичай має надати цим ру­шіям форми через їхнє утвердження, обмеження чи інтенсифікацію; цей процес стосується не тільки базових рушіїв, притаманним усім людям, але також і конкретних індивідів й їхньому спо­собу життя [36, p. 90-91]. Інакше кажучи, у біль­шості си­туацій індивід має визначитися зі своїми схиль­ностями і таким чином обрати конкретний план своїх дій, що зазвичай передбачає вибірко­вий характер діяльності.

У контексті самовизначення необхідно виді­ляти два аспекти.

Свобода вибору. Слідування природним на­хилам спричиняє багатоваріантність напрямів вибору. Вибір партнера, професії, політичної партії, релігії належить до найбільш важливих для людини категорій вибору та виявляє специ­фічні погляди на різні аспекти життя, які людина вважає важливими.

Персональна відповідальність. Водночас те, що людина звітує перед собою за власні рі­шення, виділяє й інший бік аспекту вибору – пе­рсональну відповідальність. Серйозне сприй­няття свободи вибору означає, що відповідаль­ний вибір не тільки передбачає переваги та над­бання, але також пов’язаний з потенційним ри­зиком зазнати втрат та невдач.

Б. Значущість

Значущість – це елемент образу людини, який висуває на перший план фундаментальне антропологічне положення про те, що людський розвиток індивіда, спільноти чи людства у ці­лому ґрунтується на культурі. Культура, як при­йнято вважати, – це друге єство людини. Це тве­рдження засвідчує факт звільнення людини від суворої біологічної залежності. Часткове звіль­нення від визначальної сили інстинктів започат­ковує нову залежність. Соціальні норми та куль­турні концепції повинні розроблятися людством в усіх сферах життя для того, щоб визначити спосіб дій та відповідні їм поняття як ідентичні у будь-якому контексті. У цьому процесі куль­тури формують свою особливість (ідентичність), а індивіди – свою особистість. Люди, через неви­значеність своїх природних схильностей, мають розвинути соціальні та культурні програми щодо того, чого вони хочуть досягти та чого уникнути. Кожна культура має розробити загальні дорого­вкази про те, що є добром, а що злом, що є чесні­стю, а що нечесністю.

Особливо важливими у контексті образу лю­дини є представлені культурами засадничі ідеали добра та справедливості, наприклад, про те, чого має прагнути батько, друг, урядовець або демок­ратія, чи до чого бути подібними [24, s. 85-91]. Це, однак, не означає, що культура повністю зу­мовлює життя і розвиток індивіда. Радше вона провадить загальні горизонти потенційного роз­витку, з якими індивід неодмінно зіткнеться пе­редусім тоді, коли виникне бажання відхилитися від до­мінуючих у певній культурі стандартів по­веді­нки.

В. Відповідальність

Про відповідальність, тобто про те, що лю­дина звітує перед собою за своє життя і поведі­нку, вже згадувалося вище. В інших відношен­нях відповідальність складається з трьох додат­кових елементів, що розглядаються нижче.

Взаємність. Той, хто вимагає прав та сво­боди, повинен надавати такі самі права та сво­боди іншим в ідентичних ситуаціях. Ця вимога може розглядатися як така, що випливає з мірку­вань логічної послідовності у дискусіях про права людини. У будь-якому випадку, взаємне надання прав та обов’язків є елементом гідності у вимогах (претензіях), пов’язаних із правами людини. Це означає, що ніхто не може претенду­вати на те, щоб ставити себе вище за інших, оскільки усі люди як люди наділені однаковою гідність та цінністю [6].

Юридична відповідальність. Відповідаль­ність за власне життя передбачає юридичну від­повідальність за порушення прав інших, напри­клад, у контексті кримінального чи деліктного права. Суспільство, яке ґрунтується на принципі верховенства права, має гарантувати серйозне сприйняття законних прав та їх повагу громадя­нами, а також захист з боку державних службов­ців законодавства країни. Так, наприклад, делік­тне право передбачає способи відшкодування завданих збитків тим, кому їх завдано, а система кримінального судочинства встановлює спосіб притягнення до відповідальності та покарання державою тих, хто порушив важливі приватні чи публічні інтереси.

Соціальна відповідальність. Нарешті, у ви­падках, коли індивіди не здатні піклуватися про себе, соціальний обов’язок щодо надання їм до­помоги покладається на інших. До цієї категорії належать: по-перше, члени сім’ї та інші особи, які перебувають у тісних стосунках з безпорад­ними індивідами через такі інституції, як релі­гійні організації та професійні асоціації та, по-друге, політичне співтовариство. Подібна соціа­льна відповідальність є необхідною для певних груп суспільства через суттєву прірву між пра­вами на свободу і власність та їх цінністю. Це трапляється тому, що такі групи не мають мож­ливості суттєво актуалізувати право на самореа­лізацію чи право на володіння власністю* [32, p. 204; 26, p. 370]. Причини їхньої неспро­можності можуть бути різними: можливо, вони занадто молоді, занадто старі чи дуже хворі для того, щоб конкурувати у суспільстві, або ж вони є членами груп, до яких ставляться неприхильно, груп, які дискриміну­ються, і тому вони опиня­ються у гіршому стано­вищі у порівнянні з ін­шими групами. У таких випадках соціальна від­повідальність існує для того, щоб гарантувати стан, при якому «цінність свободи» не стала б занадто нерівномірною для членів різних соціа­льних класів. При впрова­дженні, наприклад, сис­теми соціального забез­печення чи страхування здоров’я, держава має забезпечити рівні можли­вості кожному члену суспільства. Варто зазна­чити, що відповідаль­ність політичного співтова­риства носить допо­міжний характер. Вона є га­рантією у тих випад­ках, коли особиста чи сі­мейна відповідальність не є достатньо функціо­нальною, або ж стає оче­видним, що ці чинники не спрацюють.

Г. Захист життя

Людині має гарантуватися фізична безпека (виживання) ще до прийняття нею рішення про те, як їй вести своє життя. Оскільки фізичне ви­живання насправді є фундаментальним людсь­ким інтересом, остільки лише ті люди, які опи­няються в екстраординарних ситуаціях, виявля­ють готовність ризикувати чи жертвувати своїм життям. Деякі політичні філософи, серед яких найвідомішим є Томас Гоббс, дійшли висновку, що фізичне виживання є найважливішим полі­тичним інтересом, який у разі його колізії з ін­шими набуває більшого значення, ніж будь-що інше, у тому числі вимоги індивідуальних сво­бод, наприклад таких, як свобода переконань та совісті [22, p. 7-9; 1]. Звідси й випливає важли­вість «habeas corpus» (тобто закону про недотор­кан­ність особи) та справедливого судочинства. Ці гарантії сягають апогею у тому, що англосак­сон­ський світ називає державою верховенства права (the rule of law state), а німецька традиція визна­чає як правову державу (Rechtsstaat). До цих традиційних аспектів захисту життя, фізич­ної цілісності та особистої свободи нещодавно дода­лися міркування щодо необхідності захисту до­вкілля заради виживання людських істот. Дис­ку­сії з цього приводу часто трансцендентують ас­пект виживання, оскільки припускається, що людське життя процвітатиме тільки тоді, коли людство досягне гармонії з іншими формами життя та природи в цілому.

Ґ. Спосіб життя

Спосіб (стиль) життя є останнім елементом запропонованої формули образу людини та сто­сується власне того стилю життя, який людина обирає для себе. Ще точніше, це не просто один із аспектів образу людини, але й кінцева ціль, оскільки стиль життя охоплює усі згадані раніше елементи. Людина не може «будувати» життя до тих пір, поки вона не володіє певним рівнем сво­боди вибору (вироблення) власного плану життя* [14, s. 7, 15; 15, s. 1, 44]. Цей вибір, у свою чергу, залежить від того, що відбувається в оточуючому світі в цілому. Можливість відходу від усталених соціальних стандартів є важливою альтернативою, адже люди є одночасно і творін­нями, і творцями [40, s. 16]. І справді, саме зв’язок між цими двома аспектами спричиняє появу та існування «особистості» та «автентич­ності» [32, p. 12, 27]. До того ж, певна культура забезпечує критерії взаємної поступливості, ін­дивідуальної відповідальності, індивідуальної підзвітності та соціального забезпечення, які є чотирма головними рівнями відповідальності. Людина, яка зважає на усі ці аспекти, не тільки «живе» своїм життя, але й діє адекватно, оскі­льки у такому балансі між індивідом, громадою та культурою людська гідність знаходить своє найкраще втілення.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.