ІI. Від фундаментальних інтересів

до об­разу людини

З вищенаведеної дискусії можна припустити, що впорядкування різноманітних бачень та вимі­рів прав людини є справою нелегкою. Завдання філософії права – сформулювати всебічний та добре збалансований підхід, який сприяв би по­передженню ідеологічних маніпуляцій ідеєю прав людини. Філософія пропонує кілька різних підходів для вирішення цього завдання. Таким, наприклад, є підхід, запропонований Ернстом-Іоахімом Лампе, названий «негативне природне право» [27, s. 50, 57, 198]. Лампе аналізує антро­пологічні ба­зові потреби та інтереси, які повинні братися до уваги будь-яким правопорядком для здійснення тривалого впливу на людську поведі­нку. Схожий підхід пропонує концепція «міні­муму природ­ного права» [21, p. 189; 5], яка поля­гає у виявленні елеме­нтарних умов людського буття. У межах цього підходу, розвинутого Гер­бертом Л.А. Хартом* [21, p. 189-195; 9, s. 119], буття людини характеризується обмеженим аль­труїзмом, обмеженою силою волі, обмеже­ними ресурсами та обмеженим розумінням. Тре­тій підхід, що його підтримує Джон Ролз, аналі­зує природні та соціальні «основні блага» [33, p. 90; 4]. За цим підходом, усі люди хочуть воло­діти та користуватися такими основними бла­гами, неза­лежно від особистих цілей, які можуть суттєво відрізнятися і насправді часто відрізня­ються. По суті, цей погляд є удосконаленою вер­сією тради­ційної доктрини природного права, у якій вже наголошувалося на захисті життя, сво­боди і вла­сності [7]. Всі ці визначення людської природи чи спільних людських інтересів стають у пригоді в дискусіях про концепції прав людини або ж використовуються на користь захисту спі­льних людських інтересів.

Я хотів би, однак, запропонувати дещо ін­ший підхід. Не заперечуючи корисність згаданих вище поглядів на людські потреби та інтереси в дискусіях щодо прав людини, я хотів би інтег­ру­вати ці філософські погляди, а також історію та сучасний діапазон вимог щодо прав людини в образі людини, що лежить в основі усіх рівнів дискурсу про права людини. Такий підхід не тільки є всеохоплюючим, але й таким, що «гума­нізує» відповідні аспекти вимог щодо прав лю­дини, звертаючись до них у контексті структури образу людини. Для когось такий підхід може видатися неординарним, але він не є безпрецеде­нтним. У практиці Федерального Конституцій­ного Суду ФРН [14, s. 7, 15; 15, s. 1, 44; 26, p. 39, 245-246, 250, 300, 307, 310, 312-314, 316, 361; 20], представленій у кількох важливих справах, ви­користано образ людини, закладений у Консти­туції ФРН задля того, щоб роз’яснити сторонам у справі та громадськості в цілому ті підстави, на основі яких Суд домігся балансу між конкурую­чими приватними інтере­сами та між приватними і публічними інтере­сами. Суд спробував викори­стати цю формулу образу людини для того, щоб роз’яснити сторо­нам у справі, що вони як «особи» повинні праг­нути зрозуміти й, в ідеалі, прийняти формулу балансу, запропоновану Су­дом.

Головна засада цього образу людини, і, бі­льше того, всіх людей, які взаємодіють у суспі­льстві, на думку Суду, необхідно випливає із по­ложення про незалежність та індивідуальність кожної людської істоти як основної конститу­ційної цінності. Ця ідея є вихідним положенням гарантії конституційних прав. Водночас, для по­вноцінного розуміння людини необхідно врахо­вувати чинник взаємодії людей у суспільстві. Це, в свою чергу, веде до необхідності й легітиміза­ції конкуруючих індивідуальних і публічних ін­тересів. Цей другий комунітарний елемент фор­мули образу людини сприяє виявленню такого важливого моменту: у контексті соціальної взає­модії не можна виправдовувати абсолютизм прав [18, p. 18-46], й відтак необхідно досягти певного розум­ного балансу між правами та обов’язками. Ось яким є типове формулювання Суду: «Образ лю­дини, що лежить в основі Основного Закону ФРН, – це не окремий ізольований індивід. На­впаки, Основний Закон подолав суперечність між індивідом і спільнотою, забезпечивши здіс­нення комунітарних зв’язків та обов’язків лю­дини без зазіхання на її внутрішню та автономну цінність» [14, s. 15-16]. Безперечно, така фор­мула не в змозі сама по собі наперед визначати рішення в будь-якій справі. Для цього необхідно розгля­нути справу по суті та покладатися на більш конкретні юридичні формулювання. Од­нак ця формула нагадує нам про проблему в ці­лому й може стати корисною, оскільки виявляє певні риси повноти людського буття, які, за умови їх­нього належного врахування, можуть допомогти уникнути таких крайнощів як абсо­лютизм прав, авторитарне чи тоталітарне розу­міння громадян­ського обов’язку.

Цей образ людини також може застосовува­тися до міжнародних документів з прав людини. До того ж, перевагою цього підходу є те, що він враховує цілий комплекс усталених і новітніх прав людини. Він також не обходиться стороною питання про суперечність конкуруючих приват­них інтересів і суперечність між приватними і публічними інтересами, про які йдеться у кож­ній «складній справі»**. Зрештою, цей підхід поєд­нує формулювання та інтерпретацію пози­тивних прав людини з філософською дискусією про об­ґрунтування (виправдання) прав людини, й зок­рема тих прав, які не передбачені письмо­вими нормативно-правовими документами та судовою практикою.

Таким чином, загальним завданням такої фо­рмули образу людину є розвиток підходу, який охоплює увесь спектр існуючих прав людини й водночас залишається відкритим для нових прав. Така формула однак повинна бути короткою та чіткою, і являти собою дійсно чимось більшим, ніж узагальнення сукупності усіх прав людини або усіх поколінь чи вимірів прав людини, згаду­ва­них у першій частині цієї статті. З іншого боку, такий підхід уникає занадто короткої та абстрак­тної формули. Такої, як наприклад, звер­нення до «свободи» як виключної (єдиної) фун­даменталь­ної засади прав людини. Хоча як з іс­торичної, так і з філософської точок зору ця ідея є приваб­ливою, виправдання прав людини виня­тково на засадах концепції «свободи» є небезпе­чним, оскільки вестиме до різних, конкуруючих та, можливо, навіть суперечливих концепцій сутно­сті людської свободи. Під сутністю людсь­кої свободи можна розуміти негативну свободу від невиконання обов’язків, позитивну свободу са­моутвердження як частину певної цілісної спі­ль­ноти, капіталістичну свободу конкуренції, або соціалістичну свободу повалення капіталізму. Інакше кажучи, хоча свобода є важливим елеме­нтом в історії прав людини; це занадто абстрак­тна категорія, що робить її особливо вразливою для політичних маніпуляцій. Незважаючи на по­всюдно наявний характер такої небезпеки, не­залежно від змісту пропонованого терміна чи концепції, я сподіваюся, що запропонована мною формула дещо примножить потенціал продукти­вного діалогу навіть між конкуруючими групами і культурами.

Поиск по сайту: