LEGAL ANTHROPOLOGY ESSAY

The use of philosophical anthropology as a basis of moral and legal philosophy results in defining law through a category of "ability" that allows – within the framework of the liberal worldview – to solve the issue of the social and legal status of the person in a contemporary society.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

© 2003 р. В. Брюґґер *

Гейдельберзький університет, юридичний факультет, м. Гейдельберг (ФРН)

ОБРАЗ ЛЮДИНИ У КОНЦЕПЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ **

Наукові конференції чи судові спори з пи­тань прав людини найчастіше стосуються конк­ретних прав. Так, наприклад, може йтися про те, чи інтерес захисту життя повинен прева­лювати над інтересом застосування смертної кари чи проведення аборту? До якої міри може бути об­межено гарантовану свободу слова, якщо внаслі­док її використання інша особа зазнає об­рази? У якій мірі малозабезпечені люди й гро­мади вправі вимагати соціальної підтримки від замо­жних людей і громад в ім’я соціальної спра­вед­ливості? Відповіді на ці запитання даються пози­тивним правом у конституціях країн, або в законодавст­ві, яким забезпечується дотримання прав люди­ни, або ж в універсальних чи регіона­льних доку­ментах з прав людини. Проте чимало проблем ще не вирішено чинним національним і міжнародним правом. Навколо ж вирішених проблем тривають дискусії щодо способів інтер­претації конкретних прав і конкуруючих індиві­дуальних чи публічних інтересів.

У цих дискусіях віддзеркалюється відмін­ність поглядів певних груп і культур у рамках однієї держави, кількох держав або блоків об’єднаних держав. Так, в усіх суперечках щодо прав людини, які виникають або внаслідок фор­мулювання нових прав, або внаслідок інтерпре­тації неусталених прав, виникає неузгодженість між вимогою універсальної значимості та по­стійно виникаючим специфічним розумінням цих прав. Суперечність між універсальним і спе­цифічним розумінням прав людини можна розв’язати шляхом застосування різних методів. Можна, наприклад, вдатися до політичної диску­сії; або віддати перевагу правовому аналізу, ви­користовуючи загальноприйняті методи інтер­претації; чи спробувати розробити концепцію, яка допоможе знайти підхід не тільки до окре­мих проблем ідентифікації прав людини, але й до дилеми між універсальністю та специфічні­стю у розумінні прав людини.

У цій статті використовується концептуаль­ний напрям, у рамках якого роз’яснюється по­няття «людина», що покладене в основу концеп­ції прав людини, яке складалося історично і ві­дображене у сучасних документах з прав лю­дини. Цей підхід покликаний допомогти розро­бити такий «образ людини» (німецькою – das Menschenbild, англійською – the image of the person), з яким могли б погодитись усі світові культури, принаймні до певної міри. Сподіваюся, що запропонований варіант образу людини зможе забезпечити інтелектуальне підґрунтя для подолання суперечності між універсальністю поняття прав людини та специфічністю їхньої концептуалізації різними світовими культурами. Жодна, навіть найдосконаліша інтелектуальна концепція не здатна замінити політичні та пра­вові заходи, спрямовані на удосконалення меха­нізмів захисту прав людини. Водночас, політичні та правові дискусії з питань прав людини якраз і передбачають ідеї, подібні до тих, які викладені у цій статті. Щоб продемонструвати це, зверне­мося до використаного Федеральним Конститу­ційним Судом ФРН поняття «образу людини» у контексті Конституції ФРН [14, s. 7, 15-16].

І. Історичний розвиток і юридичне ут-вер­дження прав людини

Розгляд «образу людини», що лежить в ос­нові концепції прав людини, піднімає низку не­однозначних питань. Звернення до певного «об­разу» сприяє формуванню всебічного та холісти­чного уявлення про права людини. Такий підхід видається вдалим, адже чимало різних суто полі­тичних вимог було запропоновано у якості прав людини, або визнано такими [28; 31, s. 1]. Всебі­чний і хо­лістичний підхід зосереджує увагу на універса­льній суті, закладеній в основу значної кількості специфічних вимог щодо забезпечення прав лю­дини. Більше того, розгляд образу лю­дини у зв’язку з ідеєю прав людини також сприяє «гу­манізації» академічної рефлексії. Це додає емо­ційності визнанню обов’язковості прав лю­дини та дає змогу людям відчути себе частиною та­кого образу, поціновувати його людські харак­те­ристики.

З іншого боку, одним з недоліків такого під­ходу до прав людини може бути небезпека ідео­логічного зв’язку певного образу з певною куль­турою. Кожну культуру характеризують певні «образи» людини у вигляді як загальних, так і спеціальних ролей, наслідування яких очікуєть­ся від людей, як-от ролей батька, вчителя, свя­щен­нослужителя, друга, патріота. На відміну від фо­тографічних образів, ці образи є «ідеаль­ними моделями» (master ideals) [36, p. 84, 85-91; 34, s. 106, 113, 176, 184, 192, 243] конкретної куль­тури, що є рольовими моделями успішного роз­витку людини. І якщо б ідеали якоїсь певної культури сприймалися як обов’язкові досягнення універсальних прав людини, годі було б сподіва­тися на їх міжкультурне розуміння та прийняття. Навпаки, можна було б почути докір у культур­ному імперіалізмі. Відповідно, результатом був би «негативний мир» – певне перемир’я між культурами та країнами, котре, в кращому випа­дку, попереджувало б війну. У будь-якому разі «позитивний мир»* [25, p. 93, 113-114] – у розу­мінні взаємного зближення в напрямі узго­дження основних цін­ностей між державами та народами – виключа­вся б заздалегідь.

Задля збереження переваг та уникнення не­доліків у використанні поняття образу людини в концепції прав людини, розглянемо найбільш важливі історичні етапи становлення цієї конце­пції, а також чинні декларації та конвенції з прав людини. По суті, боротьба за права людини, що розпочалася двісті років тому, була результатом зусиль західного Просвітництва та демократич­них революцій у Північній Америці та Західній Європі. Однак, за останні два століття викорис­товувався настільки широкий діапазон різних концепцій прав людини, що жодна культурна чи політична спільнота не спроможна стверджу­вати, що саме її розуміння та інтерпретація таких гарантій є винятково «правильною». Відповідно, якщо образ людини віддзеркалюватиме специфі­чні ідеї лише однієї з конкуруючих культур чи ідеологій, навряд чи це знайде універсальне схвалення. Отож, необхідно коротко розглянути історію та стан нормативного закріплення прав людини для того, щоб представити ідею універ­сального образу людини в концепції прав лю­дини.

Історію становлення концепції прав людини можна розділити на три головні етапи, які при­йнято вважати, відповідно, правами першого, другого та третього покоління** [30; 23, s. 841; 35, s. 9-11]. Права людини першого покоління були проголошені у час ве­ликих демократичних революцій в США та Франції. Вони зосереджені на індивідуальних громадянських і політичних правах, гаранту­ванні як приватної свободи, так і демократичної участі. Німецький юрист Ґеорґ Єлінек називав такі права відповідно «status negativus» та «status activus» [24, s. 81-193]. Права негативного статусу мають захисний ха­рактер. Їхня мета – попередження порушень з боку держави, пов’язаних зі свобо­дою та власні­стю. У виняткових випадках, коли державі до­зволяється обмежувати ці права, вона зо­бов’язана дотримуватися процедурних поло­жень, зокрема гарантій «habeas corpus», які сто­суються недоторканності особи. Права актив­ного статусу, що пов’язані з участю у політич­ному процесі, включають свободу слова, зі­брання, об’єднання в асоціації, демократичне виборче право.

Права людини другого покоління виникають протягом XIX ст., коли у центрі уваги опиня­ються соціальні права, або «status positivus», за Єлінеком [24, s. 114]. Ідея позитивного статусу постала як результат загострення проблем часів індустрі­альної революції. Економічні та соціа­льні права призначалися для того, щоб подолати зубожіння та пролетаризацію значної кількості населення. Необхідно розрізняти два варіанти політичних рухів, що вимагали соціальних прав. Першим є революційний рух, яскраво представ­лений марк­сизмом, боровся за заміну капіталізму соціаліз­мом. Другим є реформістська школа, представ­лена у Німеччині такими правознав­цями, як Ло­ренц фон Штайн і Герман Геллер, що прагнула довести переваги соціальноринкової економіки, тобто «капіталізму з людським об­личчям». Цей реформістський соціально-демок­ратичний рух зараз можна вважати домінуючим, або, принай­мні, одним з таких, з якими раху­ються у багатьох країнах світу.

Права людини третього покоління, концеп­цію яких розвинуто у ХХ ст., додали ще два ви­міри дебатам з прав людини. Перший – універса­лізація прав людини після Другої світової війни. Так, Загальна декларація прав людини, прийнята та проголошена ООН 10 грудня 1948 р., не об­межується Західною Європою та Північною Америкою, а, натомість, утверджує появу «зага­льного стандарту досягнення для всіх народів та усіх націй»* [41, p. 71; 3, с. 7-11]. Користуючись мовою Єлінека, можна сказати, що сама ідея прав людини сяг­нула «status universalis». Водно­час з’явилася по­треба у колективних правах но­вого покоління, наприклад, у представників країн третього світу та етнічних меншин. Най­більш вагомими пра­вами людини третього поко­ління є такі права, як право на розвиток, на за­хист довкілля, на участь у розподілі «спільної спадщини людства», що включає ресурси дна моря, економічне викорис­тання космічного про­стору, а також інші приро­дні та культурні ре­сурси [35, s. 12-21; 10, s. 537, 540-541].

Нині, на рубежі тисячоліть, розглядаючи по­літичні та правові документи з прав людини, ми стикаємося із безладною багатоманітністю чисе­льних декларацій і конвенцій регіональ­ного та універсального характеру. Ці документи стосу­ються: (1) загального регламентування, (2) права на самовизначення і розвиток, (3) заборон гено­циду, військових злочинів і злочинів проти люд­ства, (4) ліквідації дискримінації, (5) забо­рони рабства, підневільної праці та торгівлі лю­дьми, (6) проблем біженців, притулку, осіб без грома­дянства, з подвійним чи множинним громадянс­твом, іноземців, (7) поводження із засу­дженими злочинцями та іншими затриманими, (8) питань соціального забезпечення, (9) робочої сили та праці, включаючи свободу створення асоціацій і рухів, (10) шлюбу та сім’ї, у тому чи­слі прав дитини, (11) свободи друку та вільного обігу ін­формації, (12) конфіденційності даних про при­ватне життя, (13) права на відмову від військової служби, (14) гуманітарного права [28].

Поиск по сайту: