РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА В УКРАЇНІ

Обставини складаються так, що сьо­годні, в умовах зростання значущості індивідуа­льного життя й індивідуальної свободи, коли кожен має досить вільного часу, але не завжди є носієм життєстверджуючих цінностей, мабуть, ніщо не в змозі замінити право в ролі регулятора суспі­льних відносин і додержання суспільного по­рядку. В цьому сенсі можна надійно прогнозу­вати, що роль права й надалі буде тільки зрос­тати.

Далеко не всі згідні з тим, що право займає все більш значне місце в сучасному соціумі, що настає епоха “панування права”. Разом з об’єк-тивним зростанням його ролі стають усе більш голоснішими протести проти, нібито, то­тальної нормативної уніфікації та стандартизації життя. Але всі ці сплески соціальної аномії свід­чать саме на користь права, заставляють більш уважно ставитись до думки про його вирішаль­ний вплив. Більш того, в зв’язку з цим, а також з деяких інших причин, стає нагальною потреба в рефлексії з приводу суттєвих його підвалин, тобто в філософії права.

Філософії права має свою історію, яка ті­сно пов’язана з історією філософії та духовної куль­тури того або іншого народу взагалі. Вона прой­шла досить значний шлях свого розвитку, пере­живаючи ті ж спади і підйоми, як це мало місце в загальній філософії. Своєрідно склада­лися взає­мини між філософією та філософією права, з од­ного боку, і філософією права та пра­вознавст­вом, з іншого. Сучасна філософія права є досить розгалуженою сферою філософії, яка має свій предмет, метод, засоби взаємодії з конк­ретними галузями позитивного права та вихо­дами на со­ціальну конкретику. Здавалося б, у неї є все мо­жливе, щоб виконувати свою рефлексу­ючу та критичну функції. В дійсності це не зав­жди від­бувається. Причини цього в тій ролі, яку відіграє філософія в духовній культурі су­часного суспі­льства. Духовне життя початку но­вого ти­сячо­ліття надзвичайно складне і плюраль­не: з одного боку, воно вкрай насичене сціє­нтизмом, з ін­шого, несе в собі значні елементи окультизму та вульгарної містики, поєднуючи в собі те, що, здавалося б, не поєднується. З ін­шого боку, ці причини ми знаходимо в самому праві, яке втра­тило свій освячений релігією та мораллю зміст і націлене скоріше на виконання суто інструмен­тальних функцій. Право як пози­тивне право, за великим рахунком, не потребує ніякої філософії. Його внутрішня самооцінка, а також зовнішнє визнання чи невизнання, вихо­дять з того, наскі­льки ефективно воно може ви­рішувати нагальні, практичні завдання. Прав­ники, як люди догма­тичного мислення і конкре­тної дії, завжди до­сить скептично ставились до порад філософів. Тільки в епохи соціальних штормів і бурхливих перетворень, коли ситуації переходять точку ки­піння і готові вибухнути, догми права відступа­ють кудись назад і всі за­соби стають у пригоді аби повернути спокій, саме тоді виникає потреба звертатись до глибин­них філософських ідей, шу­кати нові смисли та ціннісні орієнтири, які могли б замінити те, що девальвоване або втрачене.

Україна переживає саме такі часи. Після на­буття незалежності треба було відновлювати ба­гато духовних сфер, які були заборонені або на­вмисно загнані в тенета мовчання та внутрі­шньої еміграції. Однією з них була саме філосо­фія права. У дореволюційній часи російська та українська філософія працювали багато в чому в єдиному ментальному полі і набули досить висо­кого рівня розвитку. Праці багатьох визначних мислителів дореволюційної доби складають зо­лотий фонд східнослов’янської філософської та правової думки. Але за радянських часів ці тео­ретичні набутки не були затребувані і до певного часу лежали мертвим вантажем на полицях архі­вів. Треба було відродити ці скарби думки, зро­бити кращі праці філософів права минулого над­банням широкого наукового загалу. Завдання було нелегким, адже на багато десятиріч була пе­рервана філософська традиція, поховані в “спецс­ховищах” першоджерела, відсутня під­го­товка професіоналів з цієї галузі. Завдання ускладнюва­лось ще й тим, що всі ці роки західна філософ­сько-правова думка не стояла на місці, вона роз­вивалась, ішла вперед разом з розвитком загаль­ної філософії в руслі інтегрального осмис­лення змін, що відбуваються в соціальному бутті.

За останні роки зроблені перші, досить упев­нені кроки для того, щоб поновити розвиток фі­лософії права в Україні, дати новий імпульс її життю, підняти до рівня, який відповідав би ви­могам часу. Виходять друком численні підруч­ники та монографії, де розглядається широке коло питань, пов’язаних з філософсько-правовою проблематикою, приймаються до захисту канди­датські та докторські дисертації, з’явилось чи­мало молодих учених, які спеціалізуються в цій галузі. Доброю подією є те, що українська спілка філософів права стала членом Міжнародної асо­ціації філософії права і соціальної філософії і відтепер вітчизняні дослідники мають можли­вість брати повноцінну участь в обговоренні ва­жливих філософських питань, заявити про себе світовій філософській спільноті.

Особливістю сучасного стану розвитку фі­ло­софії права в Україні є те, що цей процес від­бу­вається в умовах становлення держави й право­вої системи, суттєвих трансформацій су­спільства і людини. Такі обставини можна було б вважати сприятливими, адже саме в епоху ко­рінних зов­нішніх змін народжуються нові, ори­гінальні під­ходи і нестандартні рішення. Але є тут і певні труднощі. З одного боку, швидкі зміни потребу­ють чіткого з'ясування цілей, до яких треба пря­мувати, щоб не відбувалася втрата орієнтирів і перебудова, що називається, на ходу. З іншого, чітке прояснення цілей і вироблення стратегіч­них напрямків потребують клопіткої, повільної роботи в філософському осмисленні перемін, які відбу­ваються, а часу для такого осмис­лення немає.

Право має стати одним з дієвих важелів, які забезпечували б реформування суспільства у по­трібному напрямку, ефективність і незворот­ність змін. Відсутність глибоких філософсько-право­вих концепцій, які були б пов’язані з аналі­зом світу людини, задавали б світоглядні обрії та ціннісні орієнтири, прирікає діяльність на хибні кроки та численні помилки. Як нам здається, од­ним з важливих напрямків вітчизняної філософії права має бути антропологія права, яка спира­лась би на вітчизняну традицію та сучасну українську філософську думку. Водночас, не по­винні зоставатися поза увагою дослідження лю­дини в умовах інформаційного суспільства та розвідки передової західної філософської антро­пології в цих напрямках. Людиновимірний образ права має стати в центр теоретичної та практич­ної роботи філософів права. Якщо буде усвідом­лено, що людина є не об’єктом, а суб’єктом соці­альних дій, що через неї і для неї відбуваються всі навколишні трансформації, що вона – не ме­ханізм і не фактор, а істота, яка має розум і ві­льну волю, то така позиція буде більш сприятли­вою для розуміння сенсу права, удосконалення людини і суспільства.

В. Н. Шаповал

Поиск по сайту: