ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Досвід минулого, який зберігається в пам’яті людства є амбівалентним за своїм зміс­том. У ньому поряд із досвідом, накопиченим у результаті розви­тку цивілізації та культури, при­сутня також пам’ять про велику кількість скоє­них людьми розрух і зло­чинів [1, с. 444].

Саме тому сьогодні досить важливе поло­ження про те, що люди, які скоюють правопору­шення, повинні нести за них відповідальність. Проблема невідворотності юридичної відповіда­льності зав­жди була актуальною на всіх етапах розвитку люд­ства. Якщо звернутись до Біблії, то можна поба­чити, що вбивство Авеля його бра­том потягнуло за собою відповідальність [2, с. 4]. За часів Запорозь­кої Січі козаки, які вчиняли злочини, теж несли дуже сувору відповідальність [11].

Багато вчених у своїх дослідженнях порушували питання невідворотності відповіда­льності за скоєні правопорушення. Зокрема, ве­ликий німецький поет-мислитель І. Гете поставив епіграфом до свого автобіографічного твору “Поезія і правда” давній грецький вислів: “Людина, яку не карають, не по­вчається” [1, с. 445]. У цьому тверджені присутня думка про приро­дну необхідність покарань, не­від’ємність пока­рання від процесу соціалізації, ви­ховання інди­віда, а значить, і від історичного роз­витку люд­ської цивілізації. Природно-правова па­радигма передбачає обумовлення необхідності по­карань інтересами розвитку людства як роду і лю­дини як родової істоти. Для неї покарання є не від­пла­тою злом на зло, а відновленням порушеної справедливості. Покарання, будучи суворим, тільки за формою нагадує зло, але за сутністю воно не є таким, бо несе в собі інший ціннісний заряд, про­ти­лежні завдання та цілі. І суворі по­карання мають на меті не збільшити загальну суму зла, а зменшити його. Для успішного роз­витку цивілізації набагато краще, щоб злочинці не користувались плодами своїх злочинних ді­янь, а страждали б від завданих покарань. Але тут є важливий момент. Як відзначає В.А. Бачинін, покарання повинні бути співрозмірні зі злочинами [1, с. 446]. За це порівняно давно, зо­крема у ХVІІІ-ХІХ ст., активно виступали великі європейські філософи та юристи Ч. Беккарія, Воль­тер, Ж. Бриссо де Варвиль, Л. Лепелет’є де Сан-Фаржо, А. Фейєрбах, К. Цехарис та ін. Вони обу­мовлювали принципи раціонального зважу­вання міри покарання та доказували, що держава не вправі перевищувати цю міру розумності та “наки­нутися” на винного всією тяжкістю своєї машини. У виступах цих учених зважена міра покарання була в якості не тільки відплатою пока­рання за зло­чин, але і як захист винного від гро­мади держави, від можливості перевищення влади при осудженні.

Коли йдеться про кримінальну відповіда­льність і покарання неповнолітніх, то має зна­чення виок­ремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відпо­відальність. Враховуючи біологічні, психологі­чні та соціальні особливості неповнолітніх, за­кон, по-перше, забез­печує їх посилену криміна­льно-правову охорону, по-друге, передбачає осо­бливості притягнення їх до відповідальності, зві­льнення від відповідальності, призначення пока­рання, звільнення від покарання і його відбу­вання [7].

Але в сучасних умовах усе більшого зна­чення набуває питання невідворотності криміна­льної від­повідальності осіб, які на момент вчи­нення злочину були неповнолітніми.

Якщо порівняти статистичні дані УВС в Чернівецькій області за 2002 рік за кварта­лами, то можна побачити деякі тенденції чи то збіль­шення, чи то зменшення кількості осіб, які вчинили зло­чини, будучи неповнолітніми:

1) якщо за 1 квартал 2002 року в Чернівецькій області виявлено 72 особи, які вчинили злочин, то за 2 квартал таких осіб було 63. Приріст від’ємний. Складає – 12,5;

2) питома вага за 1 квартал становить 10,1, а за 2 квартал – 10.0., з них 14–15 років – відпо­відно 19 та 24 особи. Приріст – 26,3 %;

3) неповнолітні по КР – за 1 квартал не ви­яв­лено; за 2 квартал – 62, питома вага – 12.0, з них 14 –15 років – 24;

Якщо звернути увагу на статистичні дані деяких районів Чернівецької області, то можна зробити деякі висновки:

1. По Вижницькому району: 1 квартал – 5 осіб, 2 квартал – 2; питома вага – 12,8 (І квартал), 7,7 (2 кварт.), з них 14–15 років – 2 (1 кварт.), непо­внолітні по КР – 2 (2 кварт.), питома вага – 8,7, з них 14–15 років – не було виявлено.

2. По Кельменецькому – 1 (І кварт.), 1 (2 кварт.), питома вага – 4,5 (І кварт), 3,2 (2 кварт.), з них 14–15 років – 1 (2кварт.), за І квартал – не ви­явлено, непов­нолітні по КР – 1, питома вага – 4,0, з них 14–15 ро­ків – 1.

3. По Сокирянському – І квартал (11 осіб), ІІ ква­ртал – 2, питома вага – 20,8 (І кварт.), 5,7 (ІІ кварт.), з них 14–15 років – 4 (І кварт.), 1 (ІІ кварт.), неповнолі­тні по КР – І квартал – не виявлено, ІІ квартал – 2, питома вага – 6,3 (ІІ кварт.), з них 14-15 років – 1.

4. БОЗ – 3 особи (ІІ кварт.), І – не вияв­лено, пи­тома вага – 10,7, з них 14-15 років – 1 (ІІ кварт.), неповнолітніх по карному розшуку – 2 (ІІ кварт.), І кварт. – не виявлено, питома вага – 12,5 (ІІ кварт.), І кварт. – не має, з них 14–15 років – 1 (ІІ кварт.), І кварт. – не виявлено.

Дивлячись на статистику вчинення злочи­нів не­повнолітніми знову по тих самих районах, можна побачити, що всі вони не перебували в стані алко­гольного сп’яніння. Мабуть, це добре. Але виникає питання, чому ці особи скоюють злочини і в деяких випадках звільняються від відповідальності. Спра­вді, з погляду законода­вця, це правильно, тому що особи, які вчинили злочини, будучи неповноліт­німи, повинні стати на шлях виправлення, і саме законодавець гаран­тує їм кримінально-правову охорону. Але, як ви­дно з практики, яка підтверджу­ється статистич­ними даними, є ряд неопоодиноких випадків, коли неповнолітні, звільнені від криміна­льної відповідальності, в тому числі покарання, протя­гом іспитового строку або після нього, вчи­няють нові суспільно-небезпечні діяння. Тому сьо­годні досить важливо, щоб особи, які не досягли 18-річного віку, скоївши злочин, повинні нести за них кримінальну відповідальність. Навіть, якщо порівняти Кримінальний Кодекс від 1969 року і нинішній, перший Кримінальний Кодекс неза­леж­ної України, то є багато відмінностей, що стосу­ється покарань неповнолітніх. Якщо раніше мак­симальний строк позбавлення волі для осіб, моло­дше 18 років, становив 10 років і більше й мови не могло бути, то тепер він становить 15 років. А чому це так? Мабуть, законодавець ус­відомив, що для виправлення неповнолітніх не­достатньо тих захо­дів, які були раніше. Мається на увазі зменшення строку покарань. Тому по­трібно, щоб відповідаль­ність неповнолітніх була невідворотною.

Бо саме цей міжгалузевий принцип актуа­льний на даний час. Більшість неповно­літніх правопору­шників не є закоренілими зло­чинцями: вони мрі­ють творити добро, хочуть бути схожими на пози­тивні образи, готові почи­нати життя спочатку, до­бре навчатися, здобувати повагу оточуючих. Окремі акти поведінки підлі­тка почасти не виявля­ють його соціальної суті, а пояснюються віковими особливостями та вчи­няються під впливом зовніш­ніх факторів.

Неповно­ліття охоплює відносно тривалий пе­ріод розви­тку особистості, що має кілька етапів. І якщо пе­ріодизацію неповноліття обмежити тільки віком, у межах якого можлива кримінальна відпо­віда­льність неповнолітніх, то й у такому випадку можна виокремити два етапи: підлітковий та юність. З цими етапами пов’язані 2 вікових ру­бежі, починаючи з яких особа підлягає криміна­льний від­повідальності (14 та 16 років ). Кожен з цих ета­пів становить якісно особливий період розвитку, харак­терезується різноманіттям змін, які утворю­ють у су­купності своєрідність струк­тури неповно­літнього.

На поведінку неповнолітнього має вплив не тільки вік, але й інші індивідуальні особливо­сті особи, психічні аномалії. Вони за певних умов знижують опір до впливу ситуацій, зокрема конф­ліктних: утворюють перешкоди для роз­витку соці­ально корисливих рис особистості, зокрема для її адаптації до зовнішнього середо­вища; послаблю­ють механізми внутрішнього контролю; обмежу­ють можливості вибору рі­шень і варіантів поведі­нки; полегшують реаліза­цію імпульсивних, випад­кових, необдуманих протиправних, вчинків.

Не варто забувати, що, оцінюючи особу непов­нолітнього та визначаючи йому шляхи ви­прав­лення, необхідно також звертати увагу на взаємо­стосунки підлітків з батьками [12, с. 106].

За даними УМВС у Чернівецькій області, в 2002 році неповнолітніми скоєно 431 злочин (проти 451 в 2001 році), що на 4,4 % менше в по­рівняні з 2001 роком.

Статистичними даними встановлено, що за 2002 рік до судів області надійшло 185 криміна­льних справ. Із них по 181 справі закінчено про­вадження і засуджено до різних мір покарання 278 осіб непов­нолітніх. За 2001 рік до судів на­дійшло 202 кримі­нальні справи даної категорії, по яких було засу­джено до різних мір покарання 260 осіб.

З наведених даних видно, що в 2002 році суди­мість серед неповнолітніх в порівняні з ми­нулим роком збільшилась на 18 осіб, або на 6,9 %.

Питома вага засуджених неповнолітніх стано­вить 10,9 % у загальній кількості засудже­них (2530 – 278), а в 2001 вона становила 10,1 %.

Як і раніше, склад засуджених викликає занепо­коєння.

У 2002 році засуджено 140 осіб неповнолі­тніх, які не працювали і не навчалися ( в 2001 році 110 осіб ), виховувалися в сім’ї з одним із батьків 115 неповнолітніх, поза сім’єю, в інтер­наті, дитбудинку 21 особа ( в 2001 році відпові­дно 107 та 11 осіб ).

Наведені дані свідчать про те, що 60 % за­судже­них неповнолітніх на час скоєння злочину не мали нормальних умов життя та матеріаль­ного забезпе­чення своїх потреб, що на фоні еко­номічної неста­більності в Україні є однією з умов, яка штовхає їх на скоєння злочинів. Це підтверджено також стати­стикою, яка передба­чає, що за крадіжки чужого майна засуджено 193 особи неповнолітніх, за гра­біж 21 особа, а всього за корисливі злочини засу­джено 223 неповноліт­ніх, або 80,2 % від усіх засу­джених.

Значно зменшився рівень неповнолітніх, які вчинили злочин у стані алкогольного сп’яніння. Якщо у 2001 році таких осіб було за­суджено 51, то в 2002 році тільки 30.

Зменшилась судимість серед неповноліт­ніх, які скоїли злочини у групі з 19 до 185, в тому числі з участю дорослих з 82 до 68 осіб у 2002 році.

Отже, кримінальний портрет неповноліт­нього можна характеризувати такими рисами:

Це переважно особи, які не працюють і не на­вчаються. Виховуються, як правило, в сім’ї з одним із батьків або близькими родичами у яких відсутні нормальні умови життя, тоді, як непов­нолітні праг­нуть краще жити за рахунок інших, що і штовхає їх на скоєння злочинів.

Що ж стосується практики призначення кримі­нального покарання, то вона характеризу­ється та­кими даними.

До позбавлення волі засуджено 58 осіб, або 20,8 % від засуджених неповнолітніх (2001 році 77 осіб або 29,6%).

Із них засуджено до позбавлення на строк:

до 1 року включно – 1 особу;

понад 1 рік до 2 років включно – 15 осіб;

понад 2 роки до 3 років включно – 13 осіб;

понад 3 роки до 5 років включно – 28 осіб;

понад 5 років до 10 років включно – 1 особу.

Звільнено від відбування покарання з ви­пробу­ванням 205 осіб, або 74% по відношенню до зага­льної кількості засуджених.

Застосовано штраф як основну міру пока­рання щодо 7 неповнолітніх, або 2,6% по відно­шенню до загальної кількості засуджених.

Також було застосовано до неповнолітніх: арешт щодо 1 особи, відстрочка виконання ви­року щодо 2 осіб та інші міри покарання щодо 5 осіб.

Вивчення справ показало, що призначення су­дами кримінального покарання неповнолітнім осо­бливих зауважень не викликає. Так, усі непо­внолі­тні, засуджені до позбавлення волі, раніше вже вчиняли злочини і знаходились на обліку в органах міліції [9].

Тому можна спробувати знайти ті шляхи, за до­помогою яких відповідальність стане невід­ворот­ною, зокрема для неповнолітніх. Серед них можна виділити:

1. Соціально-економічний фактор забезпе­чення дії принципу невідворотності юридичної відповіда­льності, який включає економічну ста­більність, створення нормальної ринкової еко­номіки, достат­ній рівень життя неповнолітніх, здатний забезпе­чити реальність проголошених прав та свобод, а також достатнє матеріальне забезпечення функці­онування правоохоронних органів, матеріальне стимулювання їх позитив­ної роботи, заохочення працівників правоохо­ронних органів за добросові­сне виконання про­фесійних обов’язків у реалізації принципу невід­воротності кримінальної відповіда­льності непо­внолітніх [6, с. 42–43].

2. Соціально-правовий фактор, який міс­тить за­конодавство, правозастосування, правову культуру [10, с. 48].

3. Соціально-психологічний фактор, складовими якого є професійна правова психологія працівників правоохоронних органів (мотивація, орієнтація, установки), які ведуть розмову із так званими “ва­жкими підлітками” [5, с. 93–115].

4. Культурно-етичний фактор забезпечення принципу невідворотності юридичної відповіда­льності включає моральні основи юридичної відпо­відальності, моральний облік неповноліт­ніх, а також працівників міліції, СБУ, прокуратури, від яких залежить дуже багато в забезпе­ченні невідво­ротності кримінальної відповідаль­ності неповнолі­тніх, і напрямки, форми і методи морального сти­мулювання цих працівників за добросовісне вико­нання професійних обов’язків [4, с. 241].

Отже, в умовах побудови правової дер­жави під­хід до забезпечення принципу невідво­ротності юридичної відповідальності, в тому числі криміна­льної відповідальності неповноліт­ніх, повинен стати системним, науково-зумовле­ним. Передусім закони повинні бути приведені у відповідність із дійсністю, з вимогами реальної практики. Потрібні механізми, які б дозволяли забезпечити перехід проголошених прав непов­нолітніх від декларацій до реалій, вести конт­роль за дотриманням прав і свобод неповноліт­ніх.

Як відзначає Т.А. Малаш, з метою забезпечення гарантування прав і свобод громадян не­обхідно чітко закріпити принцип не­відворотно­сті юридич­ної відповідальності у Конституції та галузевому законодавстві України [6. с. 55].

Відомо, що до відповідальності за адмініс­трати­вні правопорушення притягуються непов­нолітні особи, яких застали при вчиненні право­порушення. А особи, які зникли з місця вчинення правопору­шення, залишаються поза полем зору, їх, як пра­вило, не встановлюють і не розшуку­ють, а тому вони уникають відповідальності. І правильно тут відзначає Т.А. Малаш, говорячи, що міри боротьби з адміністративними правопо­рушеннями були би набагато ефективнішими, якби принцип невідворо­тності юридичної від­повідальності діяв у відно­шенні таких осіб. А сприяти цьому могла би мож­ливість зупинення строку давності притягнення до адміністративної відповідальності, якщо особа, яка вчинила про­ступок ухилиться від органів, уповно­важених розглядати та вирішувати справи про ад­міністра­тивні правопорушення. Було би справед­ливо, щоби протягом року особа, яка ухиляється від адміністративної відповідальності, знаходилась під загрозою притягнення до відповідальності за ско­єне правопорушення [6. с. 44].

Виходячи із вищевикладеного, можна зро­бити остаточний висновок, що сьогодні необ­хідно вико­ристати всю різноманітність засобів та умов для підвищення ефективності дії принципу невідворот­ності кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Список літератури

1. Бачинін В.А. Философия права и пре­ступле­ния. – Харьков, 1999.

2. Біблія або книги святого письма старого й но­вого заповіту. – К., 1993.

3. Карнеева Л. Неотвратимость ответст­венно­сти и законодательное регулирова-ние дея­тельно­сти органов расследования // Социалисти­ческая законность. – 1986. – № 3.

4. Кудрявцев В.П. Право как елемент куль­тури // Право и власть. – М., 1990.

5. Лазарев В.В. Социально-психологичес­кие ас­пекты применения права. – Казань, 1982.

6. Малаш Т.А. Принцип неотвратимости юриди­ческой ответственности. – Москва, 1997.

7. Науково-практичний коментар до кримі­наль­ного кодексу Украіни // За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2001.

8. Рекунков А. На страже правопорядка и социа­льной справедливости. – Коммунист, 1986.

9. Узагальнення Апеляційного суду Черні­вець­кої області по неповнолітнім, 2003.

10. Халфина Р.О. Право как средство соци­аль­ного управления. – М., 1983.

11. Яворницький О. Історія Запорозької Січі. – К., 1996.

12. Яцун О. Призначення покарання не­повнолі­т­нім // Вісник прокуратури. – 2003.

А. Д. Максымюк

Поиск по сайту: