ОСНОВНІ ТИПИ ДОКТРИНАЛЬНИХ ВИРІШЕНЬ

Вся наука та практика фінансового права пере­конує, що в за­лежності від того, як суб’єкти фі­нансових право­відносин розуміють фінансове право, так вони і користуються ним. Неправильне розуміння фі­нансового права з неминучістю тягне за собою таке ж хибне його застосування. І на­впаки – чим більш істинним, адекватним є розу­міння фінансового права, тим ефективнішим стає його застосування. Нині у всіх постсоціалістичних країнах достатньо ознак, які свідчать про суттєві проблеми у застосуванні фінансового права на практиці. Це неминучий наслідок таких же про­блем у розумінні фінансового права. Особливі проблеми постають при спробах розрізнити у фі­нансовому праві суще і належне, вивільнити фі­нансове право від химерних, помилкових уявлень про нього в цілому та окремі його сторони, риси, які є наслідком хибного сприйняття юридизованої фінансово-правової практики як джерела пізнання та критерію істини у фінансовому праві. Потреби суспільного прогресу вимагають повернути фі­нансовому праву його внутрішню довершеність змісту і форми, діалектику публічних фінансів та фінансового законодавства, гармонію їх взаємодії.

Аналіз усього різноманіття відповідей на осно­вне питання науки фінансового права – чим в дій­сності є фінансове права, творінням природи (у даному випадку під природою ми розуміємо усе суспільство як найвищу форму буття природи) чи атрибутом держави, її творінням, а якщо того й іншого одночасно, то яка роль природи і яка роль держави у творенні фінансового права – що міс­тяться в дослідженнях з фінансового права вче­них постсоціалістичних держав і країн Заходу, всієї іс­торії науки фінансового права свідчить, що усі ці відповіді за їх суттю та по мірі історичної появи можна розподілити на чотири типи – природно-правовий тип, тип юридичного позитивізму, при­родно-позитивний тип (соціологічний позитивізм), філософсько-правовий тип. Кожен з даних типів розуміння фінансового права має тільки йому влас­тиві сутнісні риси та особливості. Однак цей поділ чіткий тільки в науці. Що ж до практики, як це ча­сто буває, то крайнощі нерідко змикаються, накла­даються так, що розрізнити їх якісну відмінність можливо тільки з допомогою професіоналів.

Природно-правовий підхід до розуміння фі­нансового права поділяли більшість корифеїв російської науки з фінансового права дореволю­ційного періоду [6; 36; 40; 43; 48; 49; 50; 52; 63; 65; 67; 82; 90; 91; 92; 93], юристів-фі­нансистів країн Заходу, причому в однаковій мірі як мину­лого часу [9; 31; 32; 39; 41; 46; 54; 56; 87; 89], так і сучасники [95; 96; 97; 98; 99; 100; 101; 102; 105; 108; 109; 111; 112; 113; 115; 116; 117; 118; 119]. Вони вважали і вважають, що фінансове право є лише творінням природи, ототожнювали в ми­ну­лому та ототожнюють нині публічні фі­нанси та фінансове право. Представники цього істори­чно першого типу розуміння суті фінансового права абсолютизують в останньому природний зміст і дуже применшують, а то й зовсім відки­дають зна­чення його форми, позитивного боку справи. Це з неминучістю виливається на прак­тиці у безправ’я, анархію, стихію, неврегульова­ність чи, як міні­мум, недостатню урегульова­ність позитивним фі­нансовим правом об’єктив-них відносин у сфері публічних відносин. Най­поши­ренішою реакцією на подібний стан речей в юриспруденції є нама­гання знайти вихід із да­ної ситуації у віднесенні розподільних та пере­розпо­дільних суспільних відносин з приводу пу­бліч­них фінансів до адміні­стративного права [28, c. 16; 110; 114], конститу­ційного права [4; 26; 104; 120] чи обмеження їх тільки податково-правовими відносинами [13; 33; 98; 100; 106; 114; 116], що, зрозуміло, насправді не є виходом з проблеми.

Тісно до природно-правового типу розуміння фінансового права примикає філософсько-пра­вовий тип його розуміння, який зводить будь-яке право до принципів справедливості і свободи. Якщо теорія природного права абсолютизує у фі­нансовому праві його природні закономірності, то його філософське розуміння зводиться до абстра­кції, свого роду математичної формули правової норми, згідно якої фінансове право – це відповід­ним чином внормована свобода суб’єктів розподі­льних відносин у сфері публічних фінансів, внор­мована за принципом „Моя свобода обмежує сво­боду всіх інших суб’єктів фінансових правовідно­син, свободи всіх інших суб’єктів фінансових правовідносин обмежує мою свободу”. Філософ­сько-правовий тип розуміння фінансового права ще зовсім не досліджений, він перебуває лише на початковому етапі формування. Проте саме з його допомогою тільки й можливо реконструювати багато аспектів сущого у фінансовому праві з по­зицій належного, утвердити належне у фінансо­вому праві, висловлюючись словами М. Хайде­гера, у якості сущого [78, с. 269] і тим самим під­няти рівень розвитку фінансового права до сучас­них потреб розвитку суспільних відносин. „За­йматися тільки сущим – нігілізм” [78, с. 274], – зазначав М.Хайдегер. Надаючи великого значення філософському розумінню фінансового права, водночас слід пам’ятати, що реального буття цей тип права не має, що це не самостійне явище, яке існує десь поряд із фінансовими законами чи над ними, а лише наукова абстракція, яка тим не ме­нше переконливо розкриває сутність правового регулювання, але тільки з одного боку – з боку моральних принципів, які повинні лежати в його основі, тобто, знову ж таки з боку належного.

Юридичний позитивізм як тип розуміння фінансового права досяг форм зрілості у бувшій Радянській державі [7; 18; 55; 57; 61; 69; 81; 85] і в даний час продовжує домінувати у всіх постсо­ціалістичних державах [19; 25; 34; 51; 70; 72; 84; 95; 103; 107; 120]. Він виходить з абсолютиза­ції позитивного начала у фінансовому праві, роз­гля­дає публічні фінанси у якості атрибута дер­жави [83; c. 66] і по суті не враховує їх визнача­льної ролі у фінансовому праві. Представники даного типу розуміння фінансового права навіть при ви­значенні його предмета ви­ходять не із змісту сус­пільних відносин, що ним регулюються, а тільки зі сфери, меж застосу­вання позитивного фінансо­вого права, які поза предметом, як відомо, втра­чають свою чіткість, вираженість і визначаються у науці фінансового права та на практиці нерідко волюнтаристськи. Наприклад, у рекомендованому Міністерством освіти Російської Федерації підру­чнику з фінан­сового права для студентів вузів Н.Д. Еріашвілі пише: “До предмету фінансового права належать закріплення структури фінансової системи, роз­поділ компетенції в даній сфері між Федерацією та її суб’єктами, а також місцевим самовряду­ванням в особі відповідних органів, ре­гулювання на основі цих висхідних норм відно­син, характе­рних для процесу фінансової діяльно­сті” [88, c. 11]. Як переконує стан науки та прак­тики фі­нансового права у всіх постсоціалістичних краї­нах, абсолютизація другого типу розуміння фі­нансового права також не веде до вирішення його нагальних проблем. Тим не менше прослід­куємо хоча б схематично еволюцію даного праворозу­міння, оскільки розуміння фінансового права в постсоціалістичній Україні виростає методом діа­лектичного зняття безпосередньо з нього.

Класичний період розвитку радянського фі­нансового права розпочався у 1940 році, після опублікування статті Ю.А. Ровинського “Пред­мет радянського фінансового права” [58] та пер­шого радянського підручника з фінансового права [29]. У цих робо­тах раніше фрагментарні, неповні, без­системні знання з радян­ського фі­нансового права були вибудувані у чітку, внут­рішньо логічну сис­тему категорій та понять, з чітко визначеними ме­жами предмету фінансово-правового регулювання та його мето­дом. Це ста­лося в ході найбільш плі­дної в довоєнний період дискусії про систему права та систему законо­давства, яка відбу­лася на рубежі 30-х-40-х років ХХ століття. Тоді ж, у 1940 році, основополож­ник радянського фінан­сового права Ю.А. Ровинський писав: “Фінансове право в СРСР, як сукупність юридичних норм регулю­вання відносин у галузі державних фінансів, є са­мостійною галуззю права, що покли­кана регу­лю­вати діяльність соціалістичної держави у сфері пла­нової акумуляції і планового розподілу держа­вних грошових засобів з метою забезпе­чення бу­дівництва комуністичного сус­пільства” [58, c. 42]. Так було остаточно подолано традиції дореволю­цій­ної російської, західноєвропейської континен­тальної та англо-американської наукових фінан­сово-правових шкіл щодо необґрунто­вано розши­реного тлумачення предмету фінансового права. Не вніс Ю.А. Ровинський істотних змін у дане визначення фінансового права і в своїй ос­новній науковій праці, опубліко­ваній через два­дцять ро­ків після цього: “Радянське фінансове право як галузь радянського соціалістичного права є суку­пність норм, що регулюють відносини в га­лузі фінансової діяльності держави з метою вико­нання її завдань і функцій, спрямованих на побу­дову комунізму в СРСР” [57, c. 64]. Більшість з на­ступ­них визна­чень предмету фінансового права, що робились авторами цілого ряду підручників, посі­бників, монографій і статей, були більш або менш вдалими варіаціями останнього визначення Ю.А. Ро­винського [7, c. 30; 35, c. 40-41; 55, c. 27; 79, c.194; 80, c. 97; 81, c. 34-37; 85, c. 15-18;].

Необхідно підкреслити, що тривалий час в ра­дянській юриспруденції сфера дії фінансового права ви­значалась голо­вним чином двома елемен­тами – утворенням та розподілом фі­нансових ре­сурсів держави, а третій її елемент – використання фон­дів грошових коштів держави – як правило, був відсутнім у цих визначеннях його предмету. Од­ними з останніх серед відо­мих вчених-юристів ви­значали сферу фінансового права на ос­нові ви­ще­зазначеного підходу В.І. Лісовський [42, c. 192] та С.С. Алєк­сєєв [66, c. 282]. Рівно через сорок років після визначення сфери дії фінан­сового права Ю.А. Ровинським його суттєво уточнила та збага­тила одна з уче­ниць цього відомого науковця та педагога, фун­датор української школи юристів-фінансистів Л.К. Воронова. “Фінансове право, – зазначала вона, – це сукупність правових норм, що регу­люють відносини в галузі мобілізації, роз­поділу і використання централізованих та децент­ралізо­ваних фондів грошових коштів, що є части­ною національного доходу країни, з метою забез­пе­чення виконання завдань і функцій радянської загальнонародної держави” [20, c. 25]. Вона, та­ким чином, уточнила зміст поняття фінансової діяльності держави за рахунок включення до нього такого елементу, як використання фондів грошових кош­тів держави, конкретизувала його, а також точніше відобразила у визначенні мету пра­вового регулювання цих відносин, опус­тивши при цьому за межі визначення положення про те, що це – окрема галузь права. Таке розуміння предмету фінансового права з часом стало загаль­новизнаним і внаслідок цього набуло рис класич­ного.

В постсо­ціалістичний період сферу дії фі­нан­сового права розширили ще більше, включи­вши до неї поряд з фінансовою діяльністю дер­жави ще й фінансову діяльність органів місце­вого само­вряду­вання. Дане визначення із вище­зазначеним уточненням нині на­водиться майже у всіх підруч­никах, навчальних посібниках, на­уко­вих видан­нях, що оприлюднюються в Україні та інших пост­соціалістичних державах [19, c. 35; 25, c. 38-39; 27, c. 27; 38, c. 26-27; 44, c.9-10; 71, c. 36; 73, c. 32; 74, c. 10; 77, c. 44; 84, c. 31; 88, c. 11]. Проте при детальнішому аналізі з’ясовується, що наве­дене вище та усі інші, йому подібні, визна­чення предмету фінансового права мають недоліки он­тологіч­ного та методологіч­ного характеру. Голо­вним недоліком такого під­ходу до визначення пред­мету фінансового права – тільки зазначенням його меж – є те, що він є нічим не обґрунтованим відступом від загально­прийн­ятого у континента­льній системі права критерію поділу права на га­лузі у відповідності зі змістом суспільних від­носин, що ре­гулю­ються тією чи іншою системою норм права. При цьому вказівка на обсяг предмету правового ре­гулювання не обов’язкова у визна­ченні пред­мету, хоча в силу традицій, що скла­лись, вона може міститися також.

Наприклад, у статті нового Цивільного коде­ксу України зазначається, що “цивільним законо­давст­вом регулюються осо­бисті немайнові та май­нові відносини (цивільні відносини), за­сновані на юри­дичній рівності, вільному волеви­явленні, майно­вій самостійності їх учасників” [1, Ст. 1]. При цьому уточнюється, що “до майнових відносин, заснова­них на адміністративному або ін­шому вла­дному підпорядкування однієї сто­рони другій сто­роні, а також до податкових, бю­джетних відносин цивільне законо­давство не за­стосовується” [1, Ст. 1].

Сучасна доктрина адміністративного права під предметом норм права цієї галузі розуміє “сус­пільні відносини управлін­ського характеру”, що складаються у сфері організації та фун­кціону­вання виконавчої влади, державного управління та місце­вого самоврядування, а також в процесі внутріор­ганізаційної та адміністративно-юрисди­кційної діяльності інших державних органів [12, c. 55; 14; 64, c. 307].

При традиційному підході до розуміння пред­мету фінан­сового права тільки через вказі­вку на його межі, як уже зазнача­лося вище, за­лиша­ються не розкритими сутнісні риси власне пред­мету фі­нансово-правового регулювання – публі­чних фінан­сів. У радянський період, коли майже усе приватне було зни­щено і тотально па­нувала суспі­льна власність на засоби вироб­ниц­тва та його ре­зультати, а приватний сектор скла­дав мі­зерну долю процента у всьому валовому внутрі­шньому проду­кті, гро­шові ресурси пере­міщались з фонду у фонд, не залишаючи од­ного і того ж власника – державу. Тобто питання, пра­вомірно чи ні здійснюється таке переміщення грошових ресурсів, мало другорядне значення.

В постсоціалістичний період, в порівнянні з попереднім історичним періодом, ситуація у сфері публічних фінансів зок­рема та фінансів в цілому докорінно змінилася. Питома вага вало­вого про­дукту, що виробляється у суспільному секторі, рі­зко скоротилась та продовжує зменшу­ватись, а питома вага сус­пільного валового про­дукту, що виробляється в приватному сек­торі, на­впаки, стала переважаючою та дальше продо­вжує зрос­тати. Держава опинилась в ситуації, коли по­сту­пово, проте не­ухильно звужуються її можливо­сті протиправно зловживати природ­ними правами та законними інтересами приват­них влас­ників при формуванні публічних фондів грошових коштів, коли фінансове законодавство держави об’єктивно змушене у все бі­льшій мірі втілювати її природне фінансове право.

Таким чином, розуміння предмету фінан­сового права пройшло тривалу і складну еволю­цію, у рі­зні періоди воно було різним. Воно зу­мовлюва­лось насамперед розумінням суті та ролі публіч­них фінансів у житті суспільства, ролі об’єктив-них та суб’єктивних факторів у суспіль­ному про­гресі, нарешті, розумінням права як фе­номену су­спільного життя. Розуміння пред­мету фінансо­вого права, що склалося у соціалістич­ний пе­ріод розвитку суспільства, не може бути меха­нічно перенесене у но­вий період суспіль­ного розвитку без шкоди для держави, органів міс­цевого самоврядування та суспільства в ці­лому без порушення основоположних принци­пів та засад функціонування громадянського суспільства і правової держави як його ядра.

Що ж саме є предметом фінансового права постсоціаліс­тичної держави і в чому полягають його сутнісні характерис­тики та особливості? На це питання, поставлене усім ходом су­часної фінан­сово-правової теорії та практики, вже по­чали з’являтися деякі нові відповіді та гіпотези. Насам­перед деякі дослідники фінансового права у ситуа­ції, що склалася, зробили висновок про зни­кнення єдиного предмету фінансового права, а на підставі останнього – про розпад галузі фінансо­вого права на галузь бюджетного права, галузь податкового права, деякі інші [3; 16, c. 81; 17]. Дещо нижче про­аналізуємо, чи достатньо обґрун­тований цей висно­вок. А поки що наведемо при­клади ще деяких новацій щодо предмету фінансо­вого права, на нашу думку, також дуже дале­ких від істини. Так, М.В. Карасьова обґрунтовує ви­сновок про те, що “в сучасних умовах досить оче­видно проявився майновий характер відносин, що регулюються фінансовим правом” [37, c. 10]. “Сьо­годні стало цілком очевидно, - резюмує вона, - що фінансове право, так же, як і цивільне право, регулює дві групи суспільних від­носин. По-пе­рше, воно ре­гулює відносини власності, тобто від­носини по володінню, користуванню та розпоря­дженню май­ном. По-друге, фінансове право регу­лює від­носини по перемі­щенню майнових благ від од­нієї особи до іншої” [37, c. 12]. Нарешті, М.В. Ка­расьова підкреслює: “окрім усього ін­шого, фі­нан­сове право регулює відносини власно­сті фі­зичних осіб та організа­цій” [37, c. 14]. Тобто, на­яву не описка відомого вченого, зроблена ним в запалі полеміки, наукової дискусії, а свідома по­зиція, послідо­вна лінія, обійти мовчанням яку означало б не тільки погрішити проти істини, але й обра­зити неувагою її автора.

У значній частині наукових робіт, у навча­льній літературі [19, c. 38; 51, c. 24] і навіть в но­вітніх нормативно-правових актах найвищого рівня про­довжує залишатися точка зору на пред­мет фінан­сового права, як на відносини владні. Наприклад, в Податковому кодексі РФ, прийня­тому в 1998 році, відзначається, що: “Законодав­ство про пода­тки і збори регулює владні відно­сини...” [45, Ст. 2].

Постає питання, чи можливо в принципі позити­вно вирішити основне питання науки фінансо­вого права, сформульоване вище? Вважаємо, що так. І що це можливо зробити лише з позицій природно-позитивного типу розуміння фінансового права, чи інакше кажучи, з позицій соціологічного позити­візму. Ключем до такого вирішення є застосу­вання до фінансового права вже неодноразово успішно перевіреного іншими галузями юрис­пруденції принципу соціального натуралізму, який нині у Західній Європі все частіше нази­вають принци­пом соціального реалізму. Так, за­стосування цього принципу наукою карного права, зокрема, Ч. Бека­ріа, допомогло успішно розв’язати складну, здава­лося б нерозв’язну ме­тодологічну, світоглядну сус­пільну проблему відповідності міри покарання мірі злочину [2]. У фінансовому праві успішно за­стосо­вували прин­цип соціального натуралізму А.І. Ху-дяков при обґрунтуванні системи фінансо­вого права пост­соціалістичної держави [83], Р.О. Гаврилюк – при визначенні функцій податку [21; 22], обгрунтуванні нових підходів до розуміння джерел подат­кового права [23].

Згідно даного принципу соціальні явища не можна розглядати поза дією законів природи, а навпаки, їх необхідно розглядати у якості та­ких, які є за своєю суттю не менш природними, як фі­зичні чи біологічні явища, а ще більш при­род­ними, оскільки вони відображають вищу фо­рму розвитку природи. Це в повній мірі стосу­ється і такого соціального явища, як право. У відповід­но­сті з принципом соціального натуралі­зму право – це соціальна форма законів природи, точніше ка­жучи, природних законів суспільного життя. Звідси воно неминуче має два аспекти – природ­ний зміст і соціальну форму. Форма ж і зміст, як відомо, є атрибутами один одного, у природному стані неможливі одне без одного. Найбільш до­сконалим є таке право, у якому при­родний зміст, тобто об’єктивні суспільні відно­сини, найбільш адекватно втілюються в позитив­ному праві, тобто у його соціальній формі – за­конодавстві.

У відповідності з принципом соціаль­ного натуралізму основне питання науки фі­нансо­вого права, на нашу думку, повинно бути ви­рішене наступним чином: у творінні фінансо­вого права природа, тобто суспільс­тво, віді­грає ту роль, що створює об’єктивні фінансові від­носини, а держава відіграє ту роль, що на­дає цим природним фінансовим відносинам відпо­відну соціальну форму, що називається фінан­совим законодавством. Під­креслимо – форму не довільну, а детерміновану фінансо­вими відноси­нами, які у повсякденному житті найчастіше на­зивають просто фінансами.

Аналіз літератури про публічні фінанси з не­ми­нучістю за­свідчує, що і в науці про фінанси є чимало дискусійних, спірних проблем. Проте пи­тання про сутнісні характеристики фінансів нау­кою про фінанси уже розв’язано. Зокрема, у відо­мому підру­чнику з фінансів під редакцією Л.А. Дробозі­ної підкреслюється: “Фінанси відріз­няються від грошей як за змістом, так і за функ­ціями, що вико­нують. Гроші – всезагальний ек­вівалент, з допо­могою якого насамперед вимі­рю­ються затрати праці асоційова­них виробників, а фінанси – еконо­мічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього про­ду­кту і національ­ного доходу, знаряддя конт­ролю за утворенням та використан­ням фондів гро­шових коштів. Го­ловне їх призначення по­лягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забез­печити не тільки потреби держави і підприємств у грошо­вих засобах, але й контроль за використанням гро­шових ресурсів” [47, c. 9]. Такої ж точки зору на фінанси дотри­муються й інші відомі фа­хівці науки про фінанси [10, c. 16; 59; 75; 76].

Французький класик науки про фінанси і науки про фінансове право П.М. Годме ще у ХХ столітті звернув увагу на те, що у суспільс­тві з ринковою економікою паралельно існують дві сфери фі­нан­сів – державні фінанси і приватні фінанси . “Іноді видається доцільним, - писав він, - допускати де­яку аналогію проблем державних фінансів і про­блем приватних фінансів з метою їх найкращого та найповнішого розв’язання” [24, c. 41]. Водно­час, аналі­зуючи фінанси французь­кого суспільс­тва, де державні і приватні фінанси давно досягли класичних форм зрілості – в Україні та інших постсоціалістичних країнах цього ще немає – він писав: “В жодному випадку не слід забувати про фундаментальні від­мінності між державними і приватними фінансами. Осно­вна від­мінність між ними зумовлена тим факто­ром, що стан приват­них фінансів і динаміка при­ватних фінансів зале­жать від законів ри­нкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зу­мовлюють визначення розміру процентної ста­вки. Стан же і динаміка дер­жавних фінансів ви­значаються рішеннями держави і діями пуб­лічної влади” [24, c. 41].

З вище викладеного очевидно, що фінанси – це не просто грошові, а розподільні і перероз­подільні суспільні відносини, які опосередкову­ються, реа­лізуються з допомогою грошей, що між фінан­сами публічними та фінансами приват­ними наявні прин­ципові відмінності якісного хара­ктеру, що безпосереднім об’єктом правового ре­гулю­вання публічної влади є не усі фінан­сові відно­сини, а лише та частина з них, поява якої істо­рично зумовлена виникненням публічних по­треб, тобто публічні фі­нанси. Публічні фі­нанси, будучи нерозривно пов’язаними з існу­ванням вла­сне держави, не дивлячись на свій об’єктивний хара­ктер, проявляються не інакше, як у формах, визначених держа­вою. Тобто дер­жава, врахову­ючи суспільні потреби, які завжди детерміновані рівнем розвитку продуктивних сил, масштабами державної діяльності, соціаль­ними завданнями на відповідному етапі розвитку і т.д., надає фінансо­вим відносинам, що об’єктивно народжуються, адекватні правові фо­рми. Вона з до­помогою права встановлює конк­ретні види платежів (податків, зборів, мита) і по­рядок їх зарахування в державні грошові фо­нди, визначає напрями використання фінансових ре­сурсів, принципи їх розподілу і т.д. Інакше ка­жучи, вона здійснює це з допомогою фінансо­вого права.

Отже, матеріальним предметом фінан­сового права висту­пають публічні фінанси, які є за своєю суттю розподільними та перерозподіль­ними суспільними відносинами, або, інакше кажучи, розподільні та перерозподі­льні відно­сини у сфері пуб­лічних фінансів. Це відносини не грошові, хоч без посередниц­тва грошей вони не можливі в принципі. Це відно­сини не владні, не управлінські суспільні відно­сини, тому що сенсом, змістом фінансових від­носин є не підпорядкування волі одного суб’єкта – державі волі іншого суб’єкта, наприклад, плат­ника податків, а розподіл та перерозподіл суспі­льних благ. Нарешті, це не відно­сини власності, а відносини з приводу розпо­ділу та перерозпо­ділу частини приватної власності задля задово­лення загального, публічного інтересу.

Таким чином, фінансове право можна ви­значити, як систему норм права, що регу­лю­ють розподільні та пере­розподільні відно­сини у сфері публічних фінансів з метою ство­рення державних та муніципальних фондів грошових коштів для задоволення суспільних потреб. Таке розуміння предмету та змісту фі­нансового права, на нашу думку, найбільш адек­ватно відпо­відає його справжній су­спільній при­роді. З його позицій стає можливим вирішити також усі інші вузлові дискусійні питання сучас­ної теорії і прак­тики фінансового права – про метод фінансового права, про си­стему фінансового права та системо­утворюючі фактори, про межі фінансового права, про місце фінансового права в системі галузей права, про системоутворюючу категорію науки фінансового права та інші.

У відповідності з принципом соціального на­туралізму межами фінансового права є при­ро­дні межі публічних фі­нансів, тобто, завжди і всюди фінансовим правом повинні регу­люватися усі без винятку розподільні та перерозподільні відно­сини у сфері публічних фінансів, оскільки усі їх види належать до єдиного предмету фінан­сового права. Не поши­рювати дію фінансового права на якусь частину публі­чних фінансів озна­чало б прирікати їх на хаотичність, аморф­ність, не надавати їм відповід­ної правової форми, далеко не в пов­ному обсязі і не в публічних інтересах ви­користовувати їх внутрі­шній потенціал. І навпаки ­– поширювати дію фі­нансового права на інші сфери суспільних відно­син ­– владні, майнові, від­носини власності, на приватні фінанси і т.д. – означало б застосувати до цих природних, об’єктивних за змістом відно­син неадекватну пра­вову форму, яка у кожному аналогічному випадку вступала б в антагонізм з невластивим їй змістом, деформувала б цей зміст, спотворюючись при цьому сама, прино­сила б для суспільства замість прогресу і задово­лення його інтересів найрізно­маніт­ніші про­блеми та катаклізми.

Класичним прикладом останнього може бути фактичне та юридичне одержавлення у бувшому СРСР грошових коштів колгоспів та ін­ших коопе­ративних організацій. Здійснене під лозунгом створення умов для перетворення всіх форм влас­ності в країні в одну форму – держа­вну, воно було за своєю суттю не­правомірним розширенням юрисдикції невласника (держави) на об’єкти чу­жої власності, з одного боку, та адекватним обме­жен­ням природних прав істин­ного власника – колгоспів на об’єкти їх власно­сті, з іншого боку. І хоча це фактичне захоплення бувшою радянсь­кою державою чужої власності відбулося за допо­мо­гою відповідних юридичних форм та актів, лега­льно, воно ще раз підтвердило істинність по­ло­ження про детермінованість пра­вових відносин, похідних за своєю природою, економічними від­носинами як базисними.

Внаслідок цього волюнтаристського вклю­чення грошових коштів колгоспів до складу дер­жавних фінансів не принесло ко­ристі ні дер­жаві, ні колгоспам. Навпаки, різке обмеження само­стійності колгоспів у використанні власних гро­шових коштів, а нерідко повна відсутність такої самостійності стали однією з головних причин різкого погіршання їх фінансового стану, що в свою чергу зумовило необхідність невдовзі роз­почати широко­масштабне надання державою цим де-юре самостійним суб’єктам господарю­вання регулярної грошової допомоги у фо­рмі субсидій на сільгосппродукцію, прямих бюджет­них інвести­цій у колгоспний сектор економіки, бага­торазового списання державою боргів колго­спів за банківськими кредитами тощо. Всі пере­рахо­вані фактори не зміцнили державні фінанси, як очі­кувалось в первісному задумі, а навпаки, ще бі­льше послабили їх, а в сукупності з іншими причи­нами зумовили їх повне фіа­ско. Це законо­мірний наслідок державного во­люнтаризму у сфе-рі фінансової політики, оскі­льки сам факт іс­нування держави фінансових відносин не поро­джує. Фінанси, як і держава, є об’єктивним ре­зультатом всього суспільного розвитку, з’явля-ються історично приблизно од­ночасно, хоча все ж виникнення фінансів передує виникненню дер­жави. Перебільшення або ж недо­оцінка ролі дер­жави у розвитку фінансо­вих відносин в однако­вій мірі методологічно хи­бні, а практично шкідливі та небезпе­чні.

Система фінансового права завжди де­термі­нується си­стемою публічних фінансів, що скла­даються з окремих які­сно виокремле­них в силу свого місця у розгалуженому та склад­ному лан­цюгу розподільних відносин ланок цільної сфери публічних фінансів, які, не див­лячись на це, залиша­ються за своєю об’єктивною еконо­мічною суттю єдиними, од­норідними. Цей ви­сновок, багаторазово обґрун­тований та під­твер­джений відомими вченими-фі­нансистами, що на­лежать до різних історичних періодів та наукових шкіл [11; 30; 86], дозволяє поста­вити під сумнів достовірність твердження Д.В. Вінницького про “відсутність системи одно­рідних відносин, пра­вове регулювання яких мо­гло б здійснюватись єдиним методом та подіб­ними пра­вовими засо­бами” [17, c. 86]. В дійсності усе з точністю до навпаки, пред­мет фінансового права характеризу­ється саме однорідністю, внут­рі­шньою системні­стю економічного змісту суспі­льних від­носин. Тому, якщо залишатися на по­зиціях предмет­ної зумо­вленості кожної з галу­зей права, у від­повідності з принци­пом соціа­льного натуралі­зму необхідно визнати єдність фі­нансо­вого права як класичної галузі права.

Природно, в силу багатьох об’єктивних факто­рів фінан­сові системи різних держав не ідентичні, а інколи істотно відрі­зняються між собою. Напри­клад, у РФ як федеративній дер­жаві є фінанси суб’єктів федерації, в той час як в Україні як дер­жаві унітарній такої ланки у дер­жавних фінансів не має. Основними ланками пу­блічних фінансів у РФ та в Україні в даний час є: бюджет, цільові бюджетні фонди, позабюджетні публічні фо­нди, податки, фінанси соціальної сфери, державне майнове та особисте страху­вання, державні і му­ніципальні кредити, фі­нанси державних і муніци­пальних підприємств та деякі інші [11; 68]. У від­повідності з цими ланками фінансових систем обох держав як економічним змістом утворю­ються згі­дно принципу соціаль­ного натуралізму фінансово-правові інститути як адекватна їм пра­вова форма. Єдина за економі­чним змістом фі­нансова сис­тема не може де­термінувати утво­рення декіль­кох якісно різ­норідних галузей права.

На жаль, деякі теоретики права, поспіша­ючи стати пер­шовідкривачами, проголошували та про­довжують проголошу­вати виникнення на основі публічних фінансів у якості само­стійних основних галузей бюджетного права та фінансо­вого права. Зокрема, Д.В. Вінницький пише: “В даний час ...Податкове і бюджетне право наді­лені властивос­тями, внутрі­шньо притаманними самостійним галу­зям права” [17, c. 103]. В ін­шому місці цієї ж ро­боти він висловлює ще більш чітку позицію, нази­ваючи “податкове і бюджетне право самостій­ними основ­ними га­лузями” [17, c. 85]. Так і на­прошується до автора цих оціночних міркувань запитання, в чому ж дійсно він бачить якісну відмін­ність предметів цих, з дозволу сказати, “галу­зей права”, якщо податки і бюджет є різновидами перерозподіль­них відносин у сфері публічних фінан­сів?

Проявляючи непослідовність, на наступній сторінці даної ж монографії Д.В. Вінницький ро­бить висновок “про комплекс­ність фінансового права на сучасному етапі”. “Комплексність фі­нан­сового права, – пише він, – проявляється у декіль­кох фак­торах: 1) у відсутності загальних фінан­сово-правових положень фундаменталь­ного хара­ктеру, закріплених у позитивному праві (загальній частині); 2) у відсутності дієвої сис­теми закріпле­них у законі галузевих принципів, категорій та юридичних констру­кцій, що в одна­ковій мірі ви­користовувалися б у правових утво­реннях, які традиційно включаються у фінансове право; 3) у від­сутності системи однорідних сус­пільних від­но­син, правове ре­гулювання яких мо­гло б здій­сню­ватися єдиним методом та по­діб­ними пра­во­вими засобами; 4) в наявності ознак правової ав­тономії у найбільш крупних підрозді­лів, що тради­ційно вклю­чаються у систему фі­нансового права (тобто податкового і бю­джет­ного права); 5) у відсу­тності єдиної системи фі­нансово-правових джерел, що знаходить свій прояв не лише у відсутно­сті росій­ського фінан­сового кодексу, але й взагалі будь-якого спеціа­льного законодавчого акту, що стосу­вався б фі­нансів за­галом та в цілому” [17, c. 85].

Про невідповідність дійсності аргументів, на­ведених під номерами 3 і 4, зазначалося вище. Аргументи 1, 2 і 5 зовсім не стосуються сутні­сних, системоутворюючих галузь фінансо­вого права об’єктивних факторів, а є за своїм зміс­том довіль­ним набором фрагментарних суб’єктивних вражень про суще та належне у змі­сті фінансового права їх автора. Наведені ар­гуме­нти не тільки є недостатніми для таких кар­дина­льних висновків, як визначення предмету галузі права, її системи і т.д. Ці аргуме­нти в бі­льшості своїй не наукові, не відображають сутні­сних рис об’єкту пізнання. Фі­нансове право в дійсності є не “надгалузе­вою сис­темою, покли­каною забезпе­чити, – як пише Д.В. Вінницький, – ефективну взаємодію і коорди­націю само­стійних галузей (податкового і бюджет­ного права) та де­яких пра­вових інститутів, що охо­плюються ним” [17, c. 77], не комплексною галу­ззю права, а од­нією з класичних галузей російсь­кого права, сис­теми права України, системи права інших пост­соціаліс­тич­них держав і регулює, як уже відзна­чалось вище, розподільні та перерозподільні від­носини у сфері публічних фінансів.

Застосування принципу соціального нату­ралізму до фі­нансового права дозволяє також логічно заве­ршити довготри­валу дискусію про місце фінансо­вого права в системі позитив­ного права тієї чи ін­шої країни. До числа дискусійних питань місця фі­нансового права в системі права постсоціалістич­них держав, що мають особливо важливе методо­логічне значення, на нашу думку, належать насту­пні: а) про характер галузі фінан­со­вого права – фі­нансове право “надгалузеве утворення”, класична галузь права чи взагалі не є самостійною галуззю права; б) про час і спо­соби виникнення фінансового права як галузі права; в) чи не зникає фінансове право як окрема галузь права у зв’язку з бурхливим розвитком бюджетного і фінансового права?

На перше із вище зазначених питань нами уже дано аргу­ментовану відповідь про те, що фінан­сове право об’єктивно на­лежить до числа класич­них галузей позитивного права постсоці­алістич­них держав. Продовжувати дискусію з даного пи­тання може лише людина, яка свідомо або в силу інших обставин не враховує наявних об’єктивних реалій чи дотримується традицій певної наукової школи, що склалися раніше. В якості прикладу останнього твердження можна навести вислів уже згадуваного нами П.М. Годме про публічне право: “Публічне право, – пише він, – традиційно ді­литься на дві галузі: консти­туційне право, яке містить норми, що регу­лю­ють діяльність держав­них органів, які прийма­ють політичні рішення; адміністративне право, що включає правові но­рми, які регулюють діяль­ність органів виконавчої влади у сфері управ­ління. Що стосується фінан­сового права (виді­лено мною – П.П.), то воно доповнює ці дві га­лузі” [24, c. 39]. В даному випа­дку дета­льну по­леміку з автором наведених мір­кувань вважаємо зайвою. Відзначимо тільки, що усі названі галузі права – кон­ституційне, адмініст­ративне і фінан­сове – мають в якості пред­метів свого регулю­вання якісно відмінні суспільні від­носини, на що до певної міри звернув свою увагу і сам П.М. Годме. Вже в силу цього фінансове право не в змозі доповнювати ні консти­туційне право, ні право адміністративне.

Також не складає особливих труднощів, на нашу думку, і друге питання – про час і способи виникнення фінансового права. Тим не менше тривалий період воно залишалося диску­сійним, а до певної міри не втратило свого дискусійного харак­теру по даний час. Зокрема, пів століття тому, у 1952 р. Р.О. Халфіна висловила припу­щення, що фінансове право виді­лилось з держав­ного права та адміністративного права і внаслі­док цього пізніше набуло якостей самостійної галузі права [79, c. 194-195]. Таку позицію поді­ляли Б.М. Іванов [35, c. 40-41], М.І. Піскотін [55, c. 49], С.Д. Ципкін [85, c. 14-15]. В даний час ана­логічної позиції дотримується М.В. Карасьова, яка, зок­рема, пише: “Фінансове право, на відміну від кон­ститу­ційного та адміністративного, з’явилося зна­чно пізніше, оскі­льки виділилося з названих галу­зей та з фінансової науки в са­мо­стійну галузь у зв’язку зі специфікою об’єкта правового регу­лю­вання та його суспільним зна­ченням” [38, c. 39].

В 1976 р. В.В. Бесчеревних зробив висно­вок про те, що фінансове право не виділялося з інших галузей права, а виникло відразу ж як са­мостійна галузь поряд і водночас з державним правом та адміністративним правом. В полеміці з Р.О. Хал­фіною В.В. Бесчеревних сформулював своїм опо­нентам два наступних запитання: 1) коли саме відбулося виділення фінансового права з інших галузей права та 2) в чому саме прояви­лося це виді­лення? Оскільки на постав­лені запи­тання жо­ден з опонентів не дав ніякої відповіді, В.В. Бес­черевних дійшов висновку, що в дійсності ніякого “виділення” фінансового права не було і що в яко­сті самодостатньої галузі права фінан­сове право існує з мо­менту своєї по­яви на світ. На мо­мент появи галузі фінансового права В.В. Бесче­ревних не вказує [7, c. 30].

А.І. Худяков у 1995 р. посилює аргумента­цію зробленого В.В. Бесчеревних висновку: “...Звідси, – пише він, – держава, її фінанси і фі­нансове право, будучи атрибутами одне відносно іншого, з’являються практично одночасно” [83, c. 66]. Ми цілком і повні­стю поділяємо висновок А.І. Худя­кова про історичний час вини­кнення фінансового права як явища суспільного життя, запере­чуючи при цьому атрибутивність держави і публічних фінансів. Обидва ці явища є само­стійними фено­менами суспільного про­цесу, хоча й тісно пов’язаними один з одним. “Про те, що фі­нансове право не виділялося з інших галузей права, а ви­никло водночас з виникненням дер­жави”, – пише і О.М. Горбунова [25, c. 37]. Неспі­впадання часу виявлення наукою фінансового права з ча­сом його дійсної появи, наявність різ­номанітних думок вчених з даного питання зо­всім не означають, що протягом усього попе­ре­днього періоду суспіль­ного розвитку фінансове право не існу­вало взагалі чи було складовою ча­стиною якоїсь іншої галузі права. Останнє засві­дчує лише недостатність пі­знання наукою фінан­сового права зокрема та юриспруденцією в ці­лому ключо­вих методологіч­них проблем теорії фінансового права та фінан­сово-правової прак­тики.

Сама постановка питання про виділення фінан­сового права з права конституційного чи права адміністративного чи з того й іншого од­ночасно методологічно хибна, суперечить прин­ципу соціа­льного натуралізму, оскільки в кожної з цих га­лузей докорінно відмінні, свої предмети право­вого регулю­вання. Це з точки зору науки. Водно­час історія фінансового права багатьох держав, в т.ч. історія вітчизняного фінансового права міс­тить безліч прикладів, коли тривалий час фінан­сово-правові відносини в силу найріз­номанітні­ших причин помил­ково відносились до сфер права державного, адміністративного права чи того та іншого водночас. Відновлення науко­вої істини в такому випадку у формі обґрунту­вання галузевої самостійно­сті фінансового права і створило ілюзію виділення фінансового права з інших галузей права.

На питання, чи не зникає фінансове право як окрема га­лузь позитивного права у зв’язку з бурх­ливим розвитком най­крупніших інститутів цієї галузі права – бюджетного права та податко­вого права – нами уже дана обгрунтована відповідь: ні, не зникає, оскільки в основному, в сущому те й інше відображає перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів. Відмін­ності між бю­джетом і податками як ланками публічних фі­нансів мають не якісний характер, а стосу­ються виключно особливостей та форм про­яву. Тому немає потреби створю­вати дві галузі фінан­сового права, які відрізнялися б між собою не он­тологічними рисами, а другорядними дета­лями. Крім того, таке методологічно хибне розв’язання проблеми ще більше роз­балансувало б і без того відмінні режими фінансового право­вого регулю­вання різних ланок єдиної системи публічних фі­нансів, що й без цього з надлишком має місце у різних інститутах фі­нансового права.

Отже, об’єктивним предметом фі­нансового права є розподільні і перерозподільні відно­сини у сфері пуб­лічних фінансів. Межі фі­нан­сового права визначаються ме­жами публіч­них фінансів, а його система – системою публіч­них фінансів. За своїм змістом фінансове право постсоціаліс­тичної держави є системою норм права, що регулюють роз­подільні та перерозпо­дільні відносини у сфері публічних фі­нансів з метою створення державних і муні­ципальних фон­дів грошових коштів для задо­волення суспі­льних потреб.

Список літератури

1. Цивільний кодекс України. – Київ, 2003.

2. Беккариа Ч. О преступлениях и наказа­ниях. – М.: «Стелс», 1995.

3. Белошапко Ю.Н. Правонарушение и ответст­венность в финансовом и налоговом праве Российской Федерации // Правоведение. – 2001. – № 5.

4. Бельский К.С. Феноменология админи­стра­тивного права. – Смоленск, 1995.

5. Бельский К.С. Финансовое право: на­ука, ис­тория, библиография. – М.: Юрист, 1995.

6. Берендтс Э.Н. Русское финансовое право. – СПб., 1914.

7. Бесчеревных В.В. Компетенция Со­юза ССР в области бюджета. – М., 1976.

8. Братусь С.Н. Предмет и система совет­с­кого гражданского права. – М., 1963.

9. Вагнер А. Русские бумажные деньги / Пер. с нем. Н. Бунге. – Киев, 1871.

10. Василик О.Д. Теорія фінансів. Підруч­ник. – Київ: НІОС, 2000.

11. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фі­нанси України: Підручник. – К.: Центр навчаль­ної літератури, 2003.

12. Ведель Ж. Административное право Фран­ции. – М.: Прогресс, 1973.

13. Везерфорд Дж. История денег. Бо­рьба за деньги от песчаника до киберпространс­тва / Пер. с англ. – М., 2001.

14. Виконавча влада і адміністративне право. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видав­ничий дім “ІнЮре”, 2002.

15. Винницкий Д.В. Основные проблемы тео­рии российского налогового права. Автореф. дис. на соиск. учен. степени докт. юрид. наук. – Екатеринбург, 2003.

16. Винницкий Д.В. Предмет российс­кого нало­гового права // Журнал российского права. – 2002. – № 10. – С. 71-81.

17. Винницкий Д.В. Российское налого­вое право: проблемы теории и практики. – СПб.: Изд-во «Юридический центр ПРЕСС», 2003.

18. Воронова Л.К. Правовые основы рас­ходов государственного бюджета СССР. (На ма­териа­лах союзной республики). – Киев, 1981.

19. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Фи­нансо­вое право. Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. – Харьков: Легас, 2003.

20. Воронова Л.К., Мартьянов Н.В. Совет­ское финансовое право. – К.: Вища школа, 1983.

21. Гаврилюк Р.А. Функции налога: мето­доло­гические подходы к определению // Финансовое право. – М., 2003. – № 4.

22. Гаврилюк Р.О. Дискусійні питання фу­нк­цій податку // Науковий вісник Чернівець­кого університету: Збірник наукових праць. Вип. 172. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 65-74.

23. Гаврилюк Р.О. Предмет фінансового права постсоціалістичної держави. Навчально-методи­чний посібник. – Чернівці: Рута, 2003.

24. Годме П.М. Финансовое право. Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1979.

25. Горбунова О.Н. Финансовое право и финан­совый мониторинг в современной России. – М., 2003.

26. Государственное право Германии. Со­кра­щенный перевод немецкого семитомного изда­ния. Т. 2. – М., 1994.

27. Грачева Е.Ю., Ивлиева М.Ф., Соко­лова Э.Д. Финансовое право в вопросах и отве­тах. Учебное пособие / Отв. ред. Е.Ю. Грачева. – М.: ТК Велби, изд-во Проспект, 2003.

28. Грэбан Г. Французское администрати­вное право. – М., 1988.

29. Гурвич М.А., Шварцман А.О. Основ­ные во­просы советского финансового права. – М., 1940.

30. Дадашев А.З., Черник Д.Г. Финансо­вая сис­тема России: Учебное пособие. – М.: ИН­ФРА-М, 1997.

31. Еллинек Г.Бюджетное право. – Рос­тов, 1906.

32. Жез Г. Общая теория бюджета / Пер. с франц. Г.Г.Соловья и К.К.Шмакова. – М., 1930.

33. Жувенель Б. Этика перераспределе­ния. – М., 1995.

34. Заяц Н.Е. Теория налогов: Учебник. – Минск, 2002.

35. Иванов Б.Н. О системе советского фи­нансо­вого права // Труды ВЮЗИ. Т.IХ. – М., 1967.

36. Иловайский С.И. Определение, содер­жа­ние и значение науки финансового права в связи с кратким очерком финансового положе­ния гла­внейших государств. Вступительная лек­ция. – Одесса, 1887.

37. Карасева М.В. Бюджетное и налого­вое право России (политический аспект). – М.: Юристъ, 2003.

38. Карасева М.В. Финансовое право. Об­щая часть: Учебник. – М.: Юристъ, 2000.

39. Косса Л. Основы финансовой науки. – М., 1900.

40. Лебедев В.А. Финансовое право. Учеб­ник. – М., Статут, 2000.

41. Лефрен Ж. История налога во Фран­ции. – Дело. – 1867. – № 10.

42. Лисовский В.И. Финансовое право Союза ССР / Финансовое право европейских со­циалис­тических стран. – М., 1976.

43. Львов Д.М. Курс финансового права. – Ка­зань, 1887.

44. Мандрица В.М. Финансовое право. Се­рия «Учебники, учебные пособия». Издание 2-е, пе­рераб. – Ростов н/Д., «Феникс», 2003.

45. Налоговый кодекс Российской Феде­рации. Части I и ІІ. Официальный текст. – М.: «Элит-2000», 2002.

46. Нитти Ф. Основные начала финансо­вой науки. – М., 1904.

47. Общая теория финансов: Учебник. / Под ред. Л.А. Дробозиной.– М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

48. Озеров И.Х. Основы финансовой на­уки. – М., 1905.

49. Озеров И.Х. Подоходный налог в Анг­лии. – М., 1898.

50. Орлов М.Ф. О государственном кре­дите // У истоков финансового права. – М.: Ста­тут, 1998. – С. 295-424.

51. Орлюк О.П. Фінансове право. Навча­льний посібник. – К.: ЮрІнком Інтер, 2003.

52. Патлаевский И.Ю.Курс финансового права. – Одесса, 1885.

53. Пацуркивский П.С. Предмет и гра­ницы фи­нансового права постсоциалистического госу­дарства / Финансово-правовая доктрина постсо­циалистического государства. Сборник научных докладов и сообщений за материалами междуна­родной научной конференции 22-24 се­нтября 2003 г. Вып. 1. – Черновцы: «Рута», 2003. – С. 5-26.

54. Петти У. Трактат о налогах и сборах. – М., 1963.

55. Пискотин М.И.Советское бюджетное право. – М., 1971.

56. Рау К.Б.Основные начала финансо­вой на­уки / Пер. с нем. под ред. Лебедева В.Л. – СПб., 1868.

57. Ровинский Е.А. Основные вопросы те­ории советского финансового права. – М.: Го­сюриз­дат, 1960.

58. Ровинский Е.А. Предмет советского финан­сового права // Советское государство и право. – 1940. – № 3. – С. 32-48.

59. Сабанти Б.М. Теория финансов. Учеб­ное пособие. 2-е издание. – М.: Изд-во «Ме­неджер», 2000.

60. Советское финансовое право. – М., 1982.

61. Советское финансовое право: Учеб­ник для вузов / Отв ред. Воронова Л.К., Хими­чева Н.И. – М., 1987.

62. Соколова Э.Д. Современные про­блемы на­уки финансового права // Актуальные проблемы финансового права: Сб. науч. статей, посвящен­ный 75-летию Н.И.Химичевой. – Сара­тов: Изд-во ГОУ ВПО «Саратовская государст­венная акаде­мия права», 2003. – С. 19-29.

63. Сперанский М.М. План финансов / У исто­ков финансового права. – М.: Статут, 1998. – С. 35-106.

64. Старилов Ю.Н. Курс общего админис­тра­тивного права. В 3 т. Том 1: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. – М.: Изд-во НО­РМА, 2002.

65. Тарасов И.Т. Лекции по науке финан­со­вого права. – Ярославль, 1880.

66. Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М., 1985.

67. Тургенев Н.И. Опыт теории налогов / У ис­токов финансового права. – М.: Статут, 1998. – С. 121-274.

68. Финансовая система России: Учебное посо­бие. – М.: ИНФРА-М, 1997.

69. Финансовое право европейских социа­лис­тических стран / Н. Вачев, М. Веральский, В.И. Лисовский, Т. Надь, В. Мурко, Х. Штиллер. – М., 1976.

70. Финансовое право. Учебник / Под ред. Е.Ю. Гарчевой, Г.П. Толстопятенко. – М.: ООО «ТК Велби», 2003.

71. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.И. Химичева. 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999.

72. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.И. Химичева. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003.

73. Финансовое право: Учебник / под ред. О.Н. Горбуновой. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000.

74. Финансовое право: Учебное пособие для вузов / под ред. проф. М.М. Россолова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001.

75. Финансы: Учебник для вузов / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской, Б.М. Са­банти. – М.: Юрайт, 2002.

76. Финансы: Учебник Под ред. А.М. Ко­вале­вой. – М.: Финансы и статистика, 1996.

77. Фінансове право: Підручник / Керів­ник ав­торського колективу і відп. ред. Л.К. Во­ронова. Видання друге, виправлене і доповнене. – Хар­ків: Консум, 1999.

78. Хайдегер М. Введение в метафизику. Пер. с нем. – СПб., 1998.

79. Халфина Р.О. К вопросу о предмете и сис­теме советского финансового права (Вопросы советского административного и финансового права). – М., 1952. С. 191-213.

80. Халфина Р.О. Общее учение о право­отно­шении. – М., 1974.

81. Химичева Н.И. Субъекты советского бю­джетного права. – Саратов, 1979.

82. Ходский Л.В. Государственное хозяйс­тво. Курс финансовой науки. Вып.1. – СПб., 1907.

83. Худяков А.И. Основы теории финансо­вого права. – Алматы: Жеті жаргы, 1995.

84. Худяков А.И. Финансовое право Рес­пуб­лики Казахстан: (Общая часть). – Алматы: Ка­ржы-Каражат, 1995.

85. Цыпкин С.Д. Доходы государствен­ного бю­джета СССР. Правовые вопросы. – М., 1973.

86. Чантладзе В.Г. Вопросы теории финан­сов. – Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1979.

87. Шиппель М. Денежное обращение и его общественное значение / Пер. с нем. и с пре­дисл. П. Струве. – СПб., 1897.

88. Эриашвили Н.Д. Финансовое право: Учеб­ник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и пра-во, 2000.

89. Эсберг К.Т. Курс финансовой науки / Пер. с нем. М.А.Курчинского. – СПб., 1913.

90. Янжул И.И. История финансового права. – СПб., 1882.

91. Янжул И.И. Опыт исследования анг­лийс­ких косвенных налогов. – М., 1874.

92. Янжул И.И. Основные начала финан­совой науки. Учение о государственных доходах. – М.: Статут, 2002.

93. Яроцкий В.Г. Финансовое право. – М., 1885.

94. Abbamonte G. Principi di diritto finanziario. – Napoli: Jovene, 1975.

95. Andrezej K. Piasecki. Władza w samorzadzie terytorialnym III RP. – Zielona Gora, 2002.

96. Bennette R.G. Geography of public finance. – London, 1986.

97. Boadway R.W., Wildasin D.E. Public sector economics. 2^nded. – To­ronto, 1984.

98. Bouvier M., Esclassan M.-C., Lassale J.-P. Fi­nances publiques. 5-e éd. – Paris: L.G.D.J., 2000.

99. Božіdar Jelčič.NAUKA o Financyma i Fi-nan­cijsko Pravo. Drugo, izmyenjeno i dopulnjeno izdanje. – Zagreb: Informamor, 1988. – 588 c.

100. Cahill D. Comporate finance law. – Lon­don: S&M., 2000.

101. D'Amati N. Il diritto tributario: Trattato di diritto tributario / Diretto da A. Amatucci. Annuario. – Padova: CEDAM, 2001.

102. Falsitta G. Manuale di diritto tributario. Parte generale. III ed. – Padova: CEDAM, 1999.

103. Ferenczy Endre. Penzügyek joga. I. kotet. – Nemzeti tankönyvkiado, 1992.

104. Finnis J.Natural Law and Natural Rights. – Oxford: Clarendan Press, 1980.

105. Gaudemet P.M., Molinier J. Finances pub­liques. 6-e éd. T. l, 2. – Paris: Montchrestien, 1997.

106. Hohn E., Walaburger R. Steverrecht. Band 1. – Bern-Stuttgart-Wien: Verlag Paul Haupt, 2001.

107. Ioan Gliga. Drept financiar. – Bucuresti: Humanitas, 1998.

108. Lascombe M., Vandendriessche X. Les fi­nances publiques. 3-e éd. – Paris: Dalioz, 1998.

109. Mattsson N. Svensk internationell beskatt­ningsrätt. 13-e omarbetade upplagan. – Stockholm: Norstedts juridik, 2000.

110. Munch I. Von (Hrsg). Besonderes Verwal­tungsrecht. 9 Aufl. – Berlin, 1992.

111. Nobel P. Schweizerisches Finanzmarkt-recht: Einführung und Űberblick. – Bern: Stämpfli, 1997.

112. Osterloh L. Il diritto tributario ed il diritto privato: Trattato di diritto tributario / Diretto da A. Amatucci. Annuario. – Padova: CEDAM, 2001.

113. Påhlsson R. Inledning till skatterätten. An­dra upplagan. – Uppsala: lustus Förlag, 2001.

114. Seidmeier H., Knauf Y.T. New Pyblik Mano­gement in der kommunalen Verwaltung. – Baden-Baden, 1997.

115. Thornhill A.R. Prosser K. Tax planning with precedents. 11 ed. – London: S&M, 2001.

116. Trotabas L., Cotteret J.-M. Droit fiscal. 8-e éd. – Paris: Dalioz, 1997.

117. Vogel K. Il diritto intemazionale tributario: Trattato di diritto tributario / Diretto da A. Ama-tucci. Annuario. – Padova: CEDAM, 2001.

118. Williams D.W., Morse G.Principles of tax law. 4^thed. – London: S & М, 2000.

119. Wood Ph.R. Comparative financial law. Law and practice of intentional finance series. – London: S&M, 1995.

120. Xlat dzialalnosci RIO. Wybrane aspekty funkcjonowania samorzadu terytorialnego. Doswia-dczenia i perspektywy. Praca Zbiorowa / redakcja naukowa Bernadetta Nitschke, Waldemar Jlugocki. – Zielona Góra, 2003.

П. С. Пацуркивский

Сущее и ДОЛЖНОЕ в финансовом праве:

Поиск по сайту: