Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ОСНОВНОЙ ВОПРОС ПРАВОВЕДЕНИЯ



С ПОЗИЦИЙ СОЦИАЛЬНОГО НАТУРАЛИЗМА

В соответствии с принципом социального натурализма право должно быть природным по своему содержанию и социальным по форме. Понятие «естественное право» следует рассматривать как способ отображения первого аспекта права – естественного права; понятие «позитивное право» – для отображения второго аспекта права, а именно его социальной формы. Наиболее совершенным является то право, в котором «естественный аспект» (природное содержание права) оптимально воплощается в «позитивном аспекте» (социальной форме права – законодательстве).

О. М. Kostenko

THE MAIN ISSUE of JURISPRUDENCE

From THE POSITION of SOCIAL naturalism

 

Under the principle of social naturalism, law must be natural by its content and social by its form. The concept of "natural law" should be viewed as a means of mapping a first aspect of law, namely, that of the natural law; while the concept of "positive law" – for mapping a second aspect of law, namely, its social form. The most perfect law is considered to be that law that most efficiently embodies the "natural aspect" (the natural content of law) in the "positive aspect" (the social form of law – legislation).


 

© 2003 р. В. І. Кузнєцов

Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України

 

ТИПИ СКЛАДНОСТІ ПРАВА

 


Складність права має багато аспектів, або ви­мірів. Умовно їх можна поділити на три групи.

Перша пов'язана з об'єктивною складні­стю права, яка притаманна йому як об'­єктивній реа­лії. Право має багато властивостей, внутрі­шніх формоутворень і структур, які взає­модіють і впливають одна на одну. Зважаючи на це, мо­жна розрізняти динамічний, структур­ний, фу­нкціо­нальний, інтерсистемний і видовий типи склад­ності правових систем.

Друга група характеризує проблемну скла­д­ність права. Вона полягає, насамперед у тому, що право є особливим механізмом розв'язання у суспільному житті проблем (нерідко конфлікт­них), що виникають у стосунках між окремими індивідами, а також між соціальними групами і класами. Водночас у зв'язку із розумінням права виникає безліч різнопланових і різномані­тних типів проблем і завдань.

Третя група асоціюється з епістемологіч­ною складністю права, тобто зі складністю до­слі­дження права. Хоча мало хто стане заперечу­вати існування права, але його буття дуже спе­цифічне і його не можна зафіксувати лише орга­нами чуття. Це зумовлює постійні пошуки ефек­тивних методів дослідження права та його моде­лей. Ма­ється на увазі існування безлічі методів вивчення права та його моделей.

Об'єктивна складність.Право змінюється разом із зміною певної соціально-політичної си­стеми. На жаль, нікому не відомі загальні зако­номірності розвитку пра­вових систем. Наявні емпіричні узагальнення й абстрактні гіпотези – це далеко не загальнови­знані концепції, а ско­ріше об’єкти всебічної кри­тики. Невідомо навіть, чи є такі загальні законо­мірності взагалі? Тому розуміння права як сис­теми, що розвивається, неминуче носить ретро­спективний характер. У цьому разі предмет до­слідження – це минулі ста­дії, чи етапи розвитку. Ця обставина в пев­ному сенсі спричиняє непов­ноту, обмеженість розу­міння права. Розуміння права як динамічної сис­теми – це розуміння ми­нулих і, можливо, су­час­них етапів його розвитку.

У зв'язку з аналізом права як динамічної сис­теми, виникає багато проблем. Одну з них можна сформулювати так. Чи є такі неодмінні й зага­льні характеристики, наявність яких дає змогу трактувати різні тимчасові стадії й етапи права як стадії й етапи однієї й тієї ж системи? Чи є термін «конкретна правова система» чимось ви­значеним і цілісним чи є лише загальним ім'ям окремих чи мало пов'язаних між собою феноме­нів, що змінюються історично на приблизно од­ній і тій же географічній території?

Слід зважати на дослідження, що намага­ються виявити закономірності виникнення й ево­люції права як динамічної системи, що самоор­ганізується. Ці дослідження отримали назву ав­топойєтичного підходу до права. Вони прово­дяться інтернаціональною групою дослідників під керівництвом німецького правознавця й фі­лософа права Г. Тюбнера [Teubner] [16].

Право є однією з найскладніших у струк­тур­ному плані систем, які коли-небудь створило та використовувало людське суспільство. Наоч­ним свідченням цього є багатотомні кодекси й зводи законів, що опубліковані й публікуються (адже право є системою, що розвивається) у за­хідних країнах. Про це свідчить і предметна ди­ференці­ація розвинутих правових систем на різні галузі, підгалузі й ще дрібніші предметні ланки.

Дещо спрощуючи, можна говорити про такі типи й підтипи структурної складності.

Інституціональна складність зумовлена на­явністю сукупностей різноманітних правових інститутів та їхньою взаємодією. Прикладом може бути інститут шлюбу й інститут приватної власності та їхній зв’язок.

Типологічна складність характерна для пра­вових актів, норм, правил, принципів, а також відношень між ними.

Аплікаційна складність пов'язана з неодно­значністю застосування практично будь-якої но­рми в певній правовій ситуації.

Пропозиційна складність характерна для структурної будови будь-якого статуту чи систе­матизованого зводу законів.

Процедурна складність характерна для про­цесів, коли застосовують процедури, правила, методи прийняття нормативних актів, ухвали, обґрунтування й заперечування судових рішень.

Вивчаючи право, студент неодмінно на­трап­ляє на ці й інші типи складності, що і є од­нією з причин реальних труднощів, які постають перед ним.

Об'єктивною інтегральною характеристи­кою цих труднощів є інформаційна складність будь-якої правової системи, що виражає кіль­кість і якість інформації, яку необхідно засвоїти, ви­вчаючи цю систему.

Суб'єктивною інтегральною характеристи­кою цих труднощів є дидактична складність права. Вона характеризує труднощі викладання права для викладачів.

У суспільстві право виконує дуже багато най­різноманітніших функцій. Серед них дослід­ники [Berman, Greiner and Saliba] [3], як правило, на­зивають такі:

– механізм розв'язання конфліктних ситу­а­цій;

– важливий інструмент досягнення люди­ною своїх цілей;

– нормування суспільних і громадських від­носин, що сприяє зростанню суспільного блага;

– засіб захисту законних інтересів лю­дини;

– регулятор міжособистісних стосунків, від­носин між людиною й об'єднаннями осіб, від­но­син між об'єднаннями і т. ін.;

– регулювання людської поведінки;

– засіб відновлення порушеної справед­ли­во­сті;

– підстава для покарання злочинців.

Якими би простими не здавалися ці фун­кції права, їхня ефективна реалізація є винятково складною справою. Це й свідчить про функціо­нальну складність правових систем.

Будь-яка правова система створюється й фун­к­ціонує у цивілізаційному, культурному, со­ціа­ль­ному середовищі. У кожному конкретному суспі­льстві існують системи, однопорядкові з правом. Взаємовплив цих систем свідчить про інтерсис­темну складність права, тобто про його взаємо­зв'язки з іншими системами й феноме­нами.

Найбільше досліджені взаємодії права з філо­софією, мораллю й релігією, хоч і тут багато нез’ясованих проблем. Але право взаємодіє та­кож з політикою, економікою, природничими, соціальними й гуманітарними науками, фемініс­тичними й расовими концепціями і т. ін.

З одного боку, «легалізуються» й ці суспі­льні феномени, що означає поширення правової регу­ляції на їхню діяльність. Прикладом може бути зростання в науці ролі права (інтелектуа­льна власність, авторське право).

З іншого боку, ці галузі й феномени також впливають на право. Зокрема, право асимілює їхні методи, поняття й уявлення. Нагадаємо про способи встановлення кровної спорідненості з допомогою генетичних методів, які використо­вуються у судових процесах для визначення ба­тьківства тощо.

Видова складність права пов'язана з тим, що воно реально існує як сукупність різних пра­во­вих систем. Якщо йдеться про Захід, то його су­часні правові системи належать до двох сі­мейств. Одне сімейство – це правові системи так званого загального права, друге – правові сис­теми так званого цивільного права. Однак світо­вій історії відомо набагато більше типів право­вих систем.

Проблемна складність.У сучасній філосо­фії й методології науки термін «проблемний» харак­теризує особливий вимір процесу розу­міння. Він полягає в постано­вці й формулюванні осмисле­них питань щодо об'єкта розуміння й у прагненні знайти найбільш обґрунтовані відпо­віді на ці за­питання й методи вирішення про­блем. Про важ­ливість у науці про­блемного ви­міру свідчить поширена серед уче­них думка, що найвищим досягненням творчого духу в науці є постановка й формулювання нової наукової проблеми, а не розв’язання відомої про­блеми.

Крім того, принципові риси процесу розу­міння розкриваються, коли його розглядати че­рез призму так званого проблемного циклу. Ста­дії цього циклу: формулювання проблеми, по­шук можливих шляхів її розв’язання; відбір на­йоптимальніших розв’язків проблеми та їх об­ґрунту­вання. Перехід від однієї стадії до наступ­ної зумовлений тим, що знайдені розв’язки й ви­користані при цьому методи й моделі самі гене­рують постановку нових проблем.

Ніхто не буде заперечувати, що право є до­сить широким проблемним полем. По-перше, як уже зазначалося, одна із загальновизнаних функ­цій права – це правове врегулювання конфліктів і спорів, які можна розглядати як своєрідні про­блеми. Концептуально це означає, що право є механізмом або інструментом розв’язання пра­во­вих проблем. У цьому полягає внутрішня про­блемність права.

По-друге, стосовно самого права як об'єкта пі­знання й розуміння можуть бути сформульо­вані численні й різноманітні запитання. Це свого роду відображення зовнішньої проблемності права.

По-третє, ступінь абстрактності й глибини нашого розуміння права корелюється із запитан­нями, які постають чи можуть постати щодо ін­ституту права.

Епістемологічна складність.Об'єктивна скла­дність права, тобто його складність як ціліс­ної структури, визначає пев­ною мірою і труд­нощі його розуміння. Право є об'єктом, що зале­жно від площини дослідження виявляє різні сто­рони, ас­пекти. У цьому сенсі воно подібне до Протея. На­гадаємо, що це дав­ньогрецьке божес­тво, зустрі­чаючись з людиною, набувало вигляд, що викли­кав страх саме в цієї людини. Якщо в Януса було два лики, то Протей був багатоли­ким.

Право потенційно містить у собі супереч­ливі характеристики. З допомогою якого б кри­терію ми не оцінювали право, завжди можна на­вести приклади, що втілюють діаметрально про­тиле­жні значення цього критерію.

Розглянемо критерій справедливості. Не­зва­жаючи на те, що за ефективної судової сис­теми більшість судових рішень характеризують як справедливі, що є нормою, однак суди ухва­лю­ють і рішення, які громадська думка справед­ли­вими не вважає.

Як вивчати такий об'єкт? Варто сказати, що в сучасному природознавстві й техніці засто­сову­ються схожі об'єкти, наприклад, так звані рідкі кри­стали. Але ці об'єкти принаймні поки що нечис­ленні, їм передувало багатовікове ви­вчення «нор­мальних» об'єктів. Право з часів свого заро­дження було й залишається «ненорма­льним» об'єктом.

Кожна з названих вище особливостей і сторін права вимагає для свого дослідження й розу­міння специфічних методів і засобів. У од­них випадках використовуються добре опрацьо­вані в науці методи абстрагування, ідеалізації, спосте­реження, інтерпретації. В інших – дово­диться застосовувати такі відносно нові методи, як де­конструкція тексту [Kramer] [11].

Тому не дивно, що для розуміння права вико­ристовується й розробляється велике число ме­тодів і засобів. Це породжує проблему комуні­кації, взаєморозуміння між прихильниками кон­кретних підходів. Обставини, які вони ж і ство­рили, схожі з біблейськими, коли будівельники Вавилонської вежі не розуміли одне одного після «директивного» введення Богом багатьох мов. Філософи права також часто висловлюються щодо права дуже різними мовами і не завжди ро­зуміють один одного. Йдеться, насамперед, про те, що різні фа­хівці використовують різні методи вивчення права. Серед них винятково важливим, але не єдиним, є навчання праву у вищому навча­льному закладі.

Уявімо ідеального студента, який закінчив університет, вивчив усе, що йому читали на лек­ціях, рекомендували додатково опрацювати ви­кладачі, прочитав і зрозумів усі доступні йому підручники й наукові статті та монографії. Чи можна стверджувати, що він розуміє право чи хоча б його певну частину?

У певному сенсі його розуміння абстрак­тне, книжкове. Адже право – це не тільки те, що на­пи­сано в законах, статутах і кодексах. Право – це ще й функціонування правової системи. Розу­міння ж її функціонування приходить лише за до­сить трива­лої практичної участі в її роботі, із при­дбанням того, що називають практичним досві­дом, станов­ленням так званого практичного ро­зуму.

Крім того, є специфічні методи дослі­дження права, що відрізняються від методів його викла­дання у вищому навчальному закладі, про які , на жаль, більшість студентів якщо й чули, то лише побіжно. До їх числа належать методи історич­них, порівняльних і антропологічних до­сліджень [Moore] [13], соціологічні методи [Cotterrell] [5], методи лінгвістичного аналізу [Bix] [2], економі­чного аналізу [Coleman; Posner] [4; 14], сучасної логіки [Prakken] [15], статистичні методи обро­бки правової інформації [Informatics] [9], гер­ме­невтичні методи інтерпретації [Legal Hermeneu­tics] [12], методи сучасного літературо­знав­ства [Goodrich] [6], комп'ютерної імітації [Gray] [7], психології поведінки [Jackson] [10] тощо.

Це далеко не повний перелік методів, котрі використовують філософи права.

Констатуючи наявний стан сучасної філо­софії права, зазначимо, що взаємодія цих мето­дів, ефективне використання отриманої з їхньою до­помогою інформації – це поки що нерозв’язана проблема.

 

Список літератури

 

1. Bix B. Jurisprudence. Theory and Context. – 2nd ed. – L.: Sweet & Maxwell, 1999.

2. Bix B. Law, Language, and Legal Determi­nacy. – N.Y.: Oxford University Press, 1993.

3. Berman H.J., Greiner W.R., Saliba S.N. The Nature and Functions of Law. – 5th ed. – Westbury, NY.: Foundation Press, 1996.

4. Coleman J.L. Markets, Morals, and the Law. – N.Y.: Cambridge University Press, 1988.

5. Cotterrell R.M. Law's Community: Legal The­ory in Sociological Perspective. – Oxford: Claren­don Press, 1995.

6. Goodrich P.Languages of Law: From Logics of Memory to Nomadic Masks. – L.: Weidenfeld and Nicolson, 1990.

7. Gray P.N.Artificial Legal Intelligence. – Brookfield, Vt., USA: Dartmouth, 1997.

8. Hunt A.The Sociological Movement in Law. – Philadelphia: Temple University Press, 1978.

9. Informaticsand the Foundations of Legal Rea­soning / Ed. by Z. Bankowski, I. White, U. Hahn. – Boston: Kluwer, 1995.

10. Jackson B.S. Making Sense in Law: Linguis­tic, Psychological and Semiotic Perspectives. – Liv­erpool: Deborah Charles Publications, 1995.

11. Kramer M.H. Legal Theory, Political Theory, and Deconstruction: Against Rhadamanthus. – Bloomington: Indiana University Press, 1991.

12. Legal Hermeneutics:History, Theory, and Practice / Ed. by G. Leyh. – Berkeley: University of California Press, 1992.

13. Moore S.F.Law as Process: an Anthropo­logical Approach. – Boston: Routledge & K. Paul, 1978. 1998.

14. Posner R.A.Economic Analysis of Law. – 5th ed. – N.Y.: Aspen Law & Business, 1998.

15. Prakken H. Logical Tools for Modelling Le­gal Argument: A Study of Defeasible Reasoning in Law. – Boston: Kluwer, 1997.

16. Teubner G. Law as an Autopoietic System. – Cambridge, Mass.: Blackwell Publis.


 

В. И. Кузнэцов

 

ТИПЫ СЛОЖНОСТИ ПРАВА

Можно выделить три типа сложности права: объективную, проблемную и эпиетимологическую, каждая из которых в свою очередь подразделяется на определенные подтипы, которые в совокупно­сти определяют поиски эффективных методов исследования права и его моделей.

V. I. Kuznetsov




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.