Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ВЗАИМОСВЯЗЬ ФИЛОСОФИИ ПРАВА И ОБЩЕЙ ТЕОРИИ



ГОСУДАРСТВА И ПРАВА

В статье анализируется проблема соотношения и взаимосвязей философии права и общей тео­рии государства и права. Одним из основных различий между ними есть то, что философия права характеризуется рефлективностью мысли, тогда как теория государства и права отличается теорети­зирующим правосознанием. Среди научных проблем, совместных для обеих дисциплин, выделяются вопросы переосмысления правовой реальности, приоритеты прав человека и постепенного преодоле­ния значительного разрыва между теорией и практикой.

V. D. Babkin

 

INTERRELATION of PHILOSOPHY of LAW

AND GENERAL THEORY OF STATE AND LAW

 

The article treats the issue of correlation and interrelations of philosophy of law and general theory of state and law. One of the basic discrepancies between them is that the philosophy of law is characterized by the reflexivity of idea, whereas the theory of state and law differs by its theorized legal con­sciousness. Among scientific problems, common to both disciplines, there are distinguished issues concerning re-comprehension of the legal reality, priorities of the human rights and gradual overcoming the considerable breakage between the theory and practice.


© 2003 р. Н. М. Оніщенко

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ

ПРАВА І ДЕРЖАВИ

 

 


Питання щодо співвідношення права, пра­во­вої системи і держави є одним з основних у право­знавстві. Як зауважив Б. Кістяківський, пи­тання щодо відносин між державою і пра­вом, не­зважаючи на їхню відносну простоту, є одним з найбільш заплутаних питань у сучас­ній науці про державу [1, с. 593, 819 та ін.]. Держава і право являють собою складні за своєю приро­дою, структурою, формою та фун­кціями сус­пі­льні явища. Розкриття поняття кожного з них потребує цілої низки взаємо­пов’язаних між со­бою досліджень, жодне з них окремо не розкриє повністю предмета до­слідження.

Суттєве значення має також розробка умов і, відповідно, зв’язків держави і права в різних сус­пільно-економічних формуваннях, на різ­них етапах їхнього існування, в різних країнах зале­жно від конкретних історичних, націона­льних, внутрішніх і міжнародних умов.

М. Палієнко зазначає, що при вивченні від­но­шення права до держави на перший план ви­сува­ється основна проблема цього відно­шення, а саме: питання про зв’язаність держа­ви як влад­ного со­юзу обов’язковою силою права. При цьому автор зауважує, що оскільки джере­лом влади є “підвла­дні” (тобто народ), то держава не може ігнорувати ці правові ім­пера­тиви, які вона сама створює, саме тому закон є імперативом владування і імперати­вом підвлад­них [2, с. 283-284].

Співвідношення держави і права передба­чає три основні аспекти: єдність, відмінність, вза­ємо­дію. Єдність виражається в походженні держави та права, їхній типології, детермінова­ності економі­чними, культурними та іншими умовами, спільності історичних доль; у тому, що вони виступають засобами соціальної регуляції й упорядкування, акуму­люють і збалансовують загальні та індивідуа­льні інтереси, гарантують права особи. Єд­ність держави і пра-ва відбита в певній фор­мулі: держава – правова форма орга­нізації і функціонування публічної, політичної влади. Водночас між ними існують і відмінності, які випливають з визначень цих понять, їх онто­логічного статусу і суспільної природи. Якщо держава є особливою організацією політичної влади, формою існування класового суспільст­ва, то право – це соціальний регулятор; якщо дер­жава виражає силу, то право – волю; якщо пер­винним елементом держави є державний орган, то первинним елементом права – норма. Отже, право – це си­стема офіційно визначених і охоро­нюваних норм, що виступають регуля­торами по­ведінки людей.

Взаємодія держави та права виражається в рі­зному взаємовпливі їх. Вплив держави на право полягає насамперед у тому, що вона його ство­рює, вдосконалює і змінює, охороняє від право­порушень, втілює в життя. Зрозуміло, що пер­шопричини права знаходяться не в державі як такій, а в соціальній необхідності, соціальних потребах. Держава усвідомлює їх, перекладає їхньою мовою закону, юридичних норм, ство­рює, засновує право.

Роль держави і права в сучасному суспіль­с­тві може виражатися тільки засобами їхньої взаємо­дії. Структуру і функції держави не мо­жна уявити поза правовою системою, остання знач­ною мірою залежна від правової діяльно­сті дер­жави.

Взаємодія державних і правових механізмів породжує їх відносну самостійність і водночас зале­жність, яка, безумовно, повинна містити їх контроль одне над одним.

На думку В. Нерсесянца, логічним, пер­вин­ним, базовим, визначальним, предметоутво­рюю­чим у науці про право і державу є поняття права і відповідне поняття держави.

Б. Кістяківський, аналізуючи взаємозв’язок держави і права, підкреслював, що це дві сто­рони одного і того самого складного явища, а право – це ті підвалини, на яких базується дер­жава [1, с. 593 819 та ін.].

Для розуміння природи держави, що пови­нна направлятися правом, а, отже, обмежува­тися пра­вом, суттєвими є погляди Г.Еллінка щодо са­мообмеження держави. Він вважав ва­жливою для дер­жави наявність правопорядку, який не може поєднуватися з теорією абсолю­тної необ­меженості дер­жавної влади.

Право, як він зазначав, не залежить від дер­жави настільки, щоб держава могла звільнити себе від самого права. Своєю владою, як факти­чною, так і юридичною, вона може нада­ти того чи іншого характеру правопорядку, але не вирі­шувати питання щодо його існування. Аналізу­ючи цей підхід, відомий український правозна­вець Ф. Тарановський писав, що він вбачає єдину можливість, єдиний вихід із зітк­нення двох та­ких протилежностей, як визнан­ня державного суверенітету, з одного боку, а з другого – визна­чення правових форм і правових приписів вияв­лення державної влади.

У реальному житті функціональні взає­мозв’язки держави і права постійно розвива­ються та ви­дозмінюються. Вони можуть визна­чатися верховенством держави над правом або пріоритетом права над державою. Також вони можуть характеризуватися станом рівноваги. Принцип верховенства права підпорядковує державу громадянському суспільству, яке за умови його реальності має право вирі­шувати пи­тання про форму, зміст і соціальне призна­чення дер­жави. Принцип верховенства є осно­вою ви­знання народного суверенітету і його первинно­сті щодо суверенітету нації і держа­ви. В цьому по­лягає нерозривність процесу верховенства права і роз­витку демократії.

При розгляді співвідношення держави і права необхідно також враховувати і різні під­ходи до розу­міння природи і ознак держа­ви: 1) держава – це союз, об’єднання людей для за­безпечення їх­нього добробуту, захисту тощо, право є основою такого союзу; 2) держава – це апарат, особлива організація людей для управ­ління такими са­мими людьми; 3) держава – це інструмент-ма­шина для досяг­нення справедли­вості; 4) держава – це дійс­ність людських ідей, живий організм, що роз­вивається; 5) держава – це знаряддя па­нуючого класу; 6) держава – це певна колективі­стська асоціація, яка охоп­лює публічно-владні відно­сини та інститути.

Деякі вчені зазначають, що держава існує од­ночасно на різних рівнях суспільства, що при­во­дить до декількох “модусів” державнос­ті: а) суб­станціонального – сукупності взає­мозв’язаних і взає­модіючих індивідів; б) атри­бутивного – гру­пові, класові, етнонаціо­нальні відносини; в) ін­ституціонального – суку­пність норм і уста­нов, які опосередковують соці­альну діяльність дер­жави. Тому співвідношення держави, права і правової системи потрі­бно розглядати не тільки на інститу­ціональному, але й на субстанціональ­ному та атрибутивно­му рівнях, так само, як і право – його не ­можна об­межувати тільки нор­мативною основою.

Взаємовідносини між державою і суспільст­вом характеризуються певними конф­ліктами між загальними і приватними інтере­сами, по­літич­ною державою і громадянським суспільс­твом, що, проте, не виводить їх за рамки єдно­сті. В розв’язанні цього конфлікту Гегель під­крес­лює роль і зна­чення права, яке він роз­гля­дає у трьох аспектах: 1) право як загальна ідея сво­боди; 2) право як певний ступінь і форма сво­боди; 3) право як закон (позитивне право).

Держава надає певної визначеності загаль­ним правилам – юридичним нормам. Вона пе­ре­тво­рює юридично обов’язкове в реальний право­по­рядок.

За І. Кантом, держава – це добровільне об’єднання людей на підставі правових прин­ци­пів. Держава покликана забезпечувати на­лежну організацію, стабільне функціонування і розви­ток суспі­льства. В демократичному су­спільстві влада існує і реалізується під впли­вом різних де­мократичних інститутів: належ­них громадянам прав і свобод, діяльності по­літичних партій, об’єднань громадян тощо. Тут набувають розви­тку демократичні, гуманіс­тичні цінності, а на їхній основі – ме­ханізми приборкання влади. За допомогою права влада приборкується, а її фун­кції обме­жуються сус-пі­льно необхідними за­вданнями. Особливо дієвою стає місія права в упорядкуванні та обмеженні влади че­рез пе­вні механізми (конституція, роз­поділ влад тощо).

Право впливає на державу, упорядковуючи діяльність державного апарату, визначаючи ком­пе­тенцію її органів.

Вся побудова держави та її діяльність рег­ла­ментуються правовими нормами, а правові но­рми ви­знаються і забезпечуються державою. Тому держава немислима без права як системи розв’язання державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права дер­жава на­буває юридичного оформ­лення, її діяль­ність здійснюється на основі пра­вових норм.

Список літератури

 

1. Кистяковский Б.А.Соцыальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., 1916.

2. Палиенко М.И. Учение о сущности права и правовой связаности государства. – Х., 1908.


Н. Н. Онищенко




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.