Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК



 


Філософія права – це наука, що має давню і багату історію. Ще за часів Античності мис­ли­телі усвідомлювали проблеми співвідно­шення справедливості і влади, справедливості і закону, закону і рівності тощо. Вони, власне, і станови­ли предмет майбутньої філософії права. Перші са­мостійні філософсько-правові системи вини­кли в Європі в епоху Просвітни­цтва і були пов’язані з іменами І. Канта та Ф. Гегеля. Філо­софсько-пра­вовій тематиці присвятили свої твори багато ро­сійських та українських науко­вців у ХІХ – на початку ХХ століття, серед яких можна назвати М. Алексє­єва, І. Ільїна, Б. Кістя­ківського, К. Не­воліна, П. Новгородцева, Л. Пе­тражицького, П. Соро­кіна та багатьох інших.

У Радянському Союзі філософія права ке­ру­ва­лась постулатами марксистсько-ленінської те­орії, яка, базуючись на принципах діалектич­ного та історичного матеріалізму, абсолютизу­вала пер­винність економіки щодо політичної надбу­дови, класовий аспект держави і сус-пільс­тва, іг­норуючи загальнолюдські, гуманіс­тичні та при­родно-пра­вові ідеали. З цього при­воду відо­мий французький дослідник Р. Давід писав: “...марксистське тлума­чення права прямо проти­лежне нашим традицій­ним уявам про ньо-го... У світлі марксистсько-ле­нінсь­кого учення багато речей набуває іншого змі­сту, аніж того, до якого ми звикли” [5, с. 165].

Радянська юридична наука довгий час спи­ра­лась на “вузьконормативне” визначення пра-ва, запропоноване О. Вишенським і затвер­джене на Нараді з питань науки радянсь­кої держави і права (16-19 липня 1938 р.): “Право – сукуп­ність правил поведінки, що вира­жають волю па­нів­ного класу, встановлених в законо­давчому по­рядку, а також звичаїв і правил співжиття, санк­ціонованих держав­ною владою, застосування яких забезпечується при­мусовою силою держави з метою охорони, за­кріплення і розвитку суспі­льних відносин і порядків, що є вигідними і сприятливими для пануючого класу”. Таке тра­ктування права обу­мовлювало суть радянського розуміння права як правил поведінки, встанов­лених дер­жавою і забезпе­чених її примусом [9, с. 293-297]. За та­ких жо­рстких рамок право­розу­міння комуністи­чної ідеології були відсутні під­стави для всебіч­ного розвитку філософії права. Проте, почина­ючи з середини 50-х років ХХ сто­ліття, в радянсь­кій науці з’явився так зва­ний “широкий підхід до права”, який піддав пев­ній критиці ви­зна­чення права 1938 року і розши­рив рамки як вузько­нормативного під­ходу, так і в певній мірі фі­лософсько-правових досліджень. Але філосо­фія права як окрема навчальна дис­цип­ліна не вивчалася у вищих навчальних закла­дах взага­лі. Окремі розділи філософії права чи­тались у рам­ках курсу тео­рії держави і права. Не існу­вало наукової спе­ціальності “філософія права”, що, зрозуміло, також не сприяло роз­вит­кові фі­ло­софсько-правового аналізу суспі­льних явищ.

З розпадом Радянського Союзу і крахом ко­муністичної ідеології на Україні почалося від­родження та визнання філософії права як само­стійної навчальної дисципліни, запрова­джується відповідна наукова спеціальність. Але сьогодні, як і колись, серед вітчизняних і зару­біжних авто­рів триває дискусія щодо кола проблем дослі­дження філософії права та її мі­сця в системі юридичних наук.

У трактуванні питання про місце філософії права як науки існують два погляди: філософія права – це поширення загальної філософії на правову проблематику, та філософія права – це частина теорії права, яка спеціалізується на про­блемах методології [15, с. 32].

Л. Петрова зазначає, що філософія права ви­являє за мінливими юридичними явищами ві­чну ідею права, котра розкривається розумом лю­дини. Вона пише: “Розумне” право назива­ють природним правом. Природне право є “пра-во ро­зуму” або “розумне право”, а оскіль­ки розум є здобутком філософії, то його можна називати “філософським правом”. І далі: “При­родне право є внутрішньою, смисловою сутніс­тю позитив­ного права” [11, с. 367].

В. Шкода завдання правової філософії вба­чає в тому, щоб зрозуміти, що є право, і пов’я-зує його з поняттями рівності, справед­ливості, свободи. Підвалини права кореняться в глиби­нах культури, яку він розглядає, вихо­дячи з триєди­ної схеми: Бог-Людина-Природа [17, с. 33, 41, 87].

Ефективність поширених уявлень про філо­софію права як дисципліну суто прав­ничого профілю для утвердження її в складі на­шої духо­вної культури, сфері теоретико-дослід­ни­цьких пошуків і системі вищої освіти ста­виться під сумнів у монографії “Філософія права: предме­тна специфіка, місце та значення в системі соці­ально-гуманітарного знання” О. Гарніка. Більш перспективним він вбачає під­хід до філософії права як особливого дослі­дни­цького напряму в сфері філософського пі­знання і як навчальної дисципліни філософсь­кого харак­теру [4, с. 8].

Розгляд права у зв’язку з культурою в кон­тексті правової філософії підкреслює також Б. Чміль, він пише: “Предметом філософії права є право як основний засіб саморегуляції суспіль­ства; філософія права усвідомлює його в широ­кому контексті культури” [16, с. 28]. Пра­вову фі­лософію він вважає особливою фі­лософ­ською дис­ципліною, яка посідає місце у філософії поряд із такими дисциплінами, як філософія природи, філо­софія науки, філосо­фія моралі тощо [16, с. 28].

Умови, при наявності яких філософія права розвивається як особлива наукова дисцип­ліна, аналізує С. Алексєєв і приходить до висно­вку, що філософські основи повинні отримувати про­довження і, як наслідок, утворювати мате­ріал цілісної науки на основі даних, що безпо­серед­ньо випливають з правової культури, са­мої пра­вової матерії, що розвивається – зако­нодавства, суспільно-політичної та правової практики його застосування. Він наголошує, що філософія права – не лише ідеї, але і реа­льне правове життя, через яке філософсько-правові ідеї не про­сто уточня­ються, коректу­ються, а формуються [3, с. 14].

Логіку розвитку права та його теорії, як ме­тод мислення про державу і право вважає предметом філософії права І. Малініна. При цьому вона за­значає, що логіка розвитку права охоплює в зня­тому вигляді всі процеси змісто­ут­ворення в сфері права – в масштабах як іс­торії, так і люд­ської індивідуальності. Філо­софія права виявляє людський зміст у предме­тних формах права [8, с. 19].

У книжці Г. Іконнікової та В. Ляшенко “Ос­нови філософії права” автори намагалися від­но­вити історичну, змістовно-теоретичну і нау­кову справедливість – повернути філосо­фію права в лоно філософії. Вони підкреслю­ють, що філосо­фія права не зводиться до зага­льних про­блем те­орії права, а є розділом соці­альної філо­софії, яка досліджує правову про­блемати­ку. Її соціаль­ність виражається перш за все в тому, що право, но­рми, закони лише тоді ма­ють сенс, коли вони повернені до лю­дини, “обслуговують” її життє­вий світ. Цей світ не може бути обмежений по­всякденною реальніс­тю. Інакше кругом би па­нувала анар­хія, сваво­ля та вседозволеність. Він не обме­жується і системним світом – це шлях до дес­потизму і тоталітаризму. Право регулює вза­ємодію по­всякденної реальності і системного світу. Право – не самоціль, а засіб створення для Людини людських умов життєдіяльності [6, с. 225-226].

Відомий російський учений В. Нерсесянц вважає, що предметом філософії права є право в його розрізненні і співвідношенні з законом, а також доходить висновку, що в цілому філо­со­фія права є міждисциплінарною наукою, що об’єднує ті чи інші начала, як мінімум, двох дис­циплін – юридичної науки і філософії. Така між­дисциплінарна компонента є спільною для всіх версій філософії права, незалежно від того, чи розроблені вони як окрема юридична чи філо­софська наука [9, с. 10, 14].

Поділяючи в цілому позицію В. Нерсесян­ца, зазначимо, що лише системний підхід до роз­гляду питання про місце філософії права в сис­темі наук, об’єктом вивчення яких є право, до­зволить визначити орієнтири її подаль­шого роз­витку та обумовить сферу досліджень.

Право – культурне, соціальне явище на­вко­лишньої дійсності. Тому воно є предметом до­сліджень не однієї, а цілого ряду наукових ди­сциплін: філософія права, соціологія права, культурологія права, теорія права, енциклопе­дія права тощо. Зробимо спробу дати коротку харак­теристику органічним зв’язкам у системі, яку утворюють ці науки.

Соціологія права оцінює право як історич­ний продукт соціального життя. Для неї право не є простим зібранням довільних установ­лень, по­ходження яких завдячується роздумам законода­вця чи породжені мовчазною згодою членів сус­пільства. За штучною встановленіс­тю позитив­ного права соціологія права від­кри­ває певну со­ціальну необхідність. Осягнення цієї необхідно­сті веде до пізнання пев­ної істин­ної реальності права, яка є не що інше, як реа­льність соціаль­ного життя, як за­значає М. Алек­сєєв, посилаю­чись на І. Корн­фельда. Оскільки реальність ця встано­влена, наука про право втрачає свою умо­вність і дося­гає істинної взає­модії з реальним пред­метом пізнання, стає нау­кою про справжні фа­кти [1, с. 25-26].

Предметом культурології права є вивчення законів розвитку культури і права; система знань про сутність, суспільне призначення ку-льтури та права, їх зв’язки з іншими соціа­льними явищами; загальні закономірності ви­никнення та розвитку права, вплив різних ви­дів цінностей (множини культур) на право, його формування та реаліза­цію, утворення культурно-правової реальності. Загалом куль­турологія права – це вступ до права [13, с. 26-27]. Тобто аналіз будь-якої соціальної події відбувається через культурну призму, зу­мов­лену відповідним рівнем культури того чи ін­шого суспільства.

Теорія права розглядає юри­дичні явища з позицій норм права, надає право­вої форми змі­нам у суспільних відносинах та за­кріплює їх у позитивному праві. З положень тео­рії права, які не підлягають сумніву та стають правовими аксіомами, утворюється енцикло­педія права.

Завданням енциклопедії (грец. en – в + kyklos – круг + paidea – просвіта) права поля­гає у з’ясуванні поняття права, процесів його утво­рення, відношення його до інших суспіль­них явищ, форм права, його елементів, засто­сування права, методів його вивчення. Енцик­лопедія права дає загальне поняття про систе­му право­знавства [10, с. 252; 12, с. 1].

Вищезазначену сферу взаємодії соціології, енциклопедії і теорії права, позитивного права та суспільних відносин вва­жаємо сферою пра­вової культури – сферою зов­нішнього вияву правових феноменів. Правові світоглядні знання про спра­ведливість, рівність і свободу теорія права чер­пає з філософії права. Як за­значають Г. Іконні­кова та В. Ляшенко, фі­ло­софсько-пра­вова про­блематика ширша від пі­знавальних, ме­тодологі­чних та інших можли­вос­тей юридичної науки. Тим більше, що фі­лософія права не зво­диться до гносеології або культуро­логії. Це са­мостійна фі­лософська ди­сципліна, предметом вивчення якої є загальні принципи існування, пізнання і пере­творення правової дій­сності [6, с. 6-7]. Будь-які фено­мени життєдіяль­ності сус­пільства перебу­ва­ють у центрі уваги філософії права. Юридичні явища для філософії права є тими моментами пізнання світу, завдяки яким на рівні узагаль­нень і з позиції природного права створюється саме та правова матерія, що впліта­ється в по­дальшому в позитивне право, надаючи йому властивостей справедливості, рів­ності, свобо­ди. З іншого боку, використання фі­лософією соціології права не дозволяє першій “відрива­тись” у філософських пошуках від предмета до­сліджень – соціальних явищ, а юри­дичні факти являють собою “віхи”, вектори її руху. Творення правової природи від­бувається з ура­хуванням впливу культурних чинників, тобто на грунті культурології права.

Отже, філософія права – це самостійна на­у­кова дисципліна, яка має власний предмет до­сліджень. У силу специфіки предмета дослі­джен­ня, вона охоплює “прикордонну” сферу між філо­софією та юриспруденцією, викорис­тову­ючи методо­логію першої при дослідженні останньої.

 

Список літератури

 

1. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – фи­лософия: опыт комплексного исследова­ния.– М.: "Статут", 1999

2. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994.

3. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Изд-во НОРМА, 1997.

4. Гарнік О.В. Філософія права: предме­тна специфіка, місце та значення в системі соціа­льно-гуманітарного знання: Мо­нографія. – Дніп­ропет­ровськ: Вид. Дніпропетровського ун-ту, 1998. – 160 с. – Рос. мовою.

5. Давид Р. Основные правовые системы сов­ременности. – М., 1988.

6. Иконникова Г.И., Ляшенко В.П. Ос­новы фи­лософии права. – М.: ИНФРА-М, Изда­тельс­тво «Весь Мир», 2001.

7. Керимов Д.А. Методологические функ­ции философии права // Государство и право. – 1995. – № 9.

8. Малинина И.П.Философия правотвор­чес­тва. – Екатеринбург, 1996.

9. Нерсесянц В.С. Философия права. Учеб­ник для вузов. – М.: Издательская группа НО­РМА–ИНФРА; М, 1998.

10. Палієнко М.І. Предмет і завдання енци­кло­педії права та ідея права // Академічна юридична думка.– К.: Ін Юре, 1998.

11. Петрова Л.В. Фундаментальні про­блеми методології права: філософський дис­курс / Національна юридична академія Украї­ни їм. Я. Мудрого. – Х.: Право, 1998.

12. Ренненкампф Н.К. Очерки юридичес­кой энциклопедии. – Изд. 2-е. – К., 1880.

13. Сливка С.С. Правнича деонтологія: Під­руч­ник. К.: Атіка, 1999.

14. Теория государства и права: Курс лек­ций / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996.

15. Тихонравов Ю.В. Основы философии права. Учебное пособие для вузов. – М.: Вест­ник. – 1997.

16. Філософія права: Навчальний посібник / За ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. – К.: Юрі­нком Інтер, 2000.

17. Шкода В.В. Вступ до правової філосо­фії. – Харків: Фоліо, 1997.



В. В. Шишко

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.