Описова модель класифікації розладів сну

Для опису розладів сну була запропонована (Engel & Knab, 1985) двокомпонентна модель, що враховує як суб'єктивні, так і об'єктивні ознаки порушень. Автори виходили з наступного припущення: «Клінічна картина хронічного „плохого“ сну виникає тоді і тільки тоді, коли соматичне порушення ритму сну і неспання співпадає з підвищеною невротичною схильністю пацієнта до скарг» (S. 129).

З мал. 32.2.2 видно, що уздовж горизонтальної осі відкладається ступінь фізіологічних порушень (що характеризується ефективністю сну), а уздовж вертикальної осі — схильність до скарг (визначувана на основі психологічного дослідження). На думку авторів, клінічну значущість розладу сну можна визначити виходячи з відстані між даним розладом і точкою перетину осей. Але ця модель може розглядатися не тільки в статиці, вона припускає і динамічну взаємодію між обома компонентами. Первинне органічно обумовлене порушення ритму зміни сну і неспання може викликати посилене самоспостереження з підвищеною схильністю до скарг, яке залишається і тоді, коли ритм вже нормалізувався. З іншого боку, зовнішній або внутрішній конфлікт може викликати напруженість або збудження, що негативно впливає на сон, причому порушений сон, у свою чергу, сам може робити зворотний негативний вплив на психічний стан.

Мал. 32.2.2. Двокомпонентна модель класифікації розладів сну (по Engel & Knab, 1985; з. 133)

Безперечно, запропоновану в даній моделі дефініцію осей слід було б розширити. До психічних характеристик, наприклад, можна було б додати недостатню переробку стресу, яка не обов'язково повинна бути невротичної природи. А до соматичних характеристик крім ефективності сну можна додати і інші індикатори порушення ритму зміни сну і неспання, як, наприклад, часті короткочасні активації, які відповідно до звичайної системи кодування стадій ЕЕГ не реєструються як періоди неспання, а значить, і не враховуються при розрахунку тривалості сну. Щоб використовувати цю модель для віднесення до певного класу розладу сну, яким страждає пані А. (прим. 32.2.1), нам необхідні ще дані про її «схильність до скарг». Характер опису нею своєї недуги дозволяє помістити його у верхній області психофізіологічного порушення сну, оскільки її психосоматичні порушення розташовані на обох осях моделі в середній області.

Умови виникнення розладів сну

Оскільки порушення сну сильно розрізняються в кількісному і якісному відношенні, слід виходити з того, що в етіології первинних розладів грають роль різні, впливаючі один на одного умови.

Біологічні умови

Чи існують впродовж всього розвитку індивіда особливі періоди, під час яких на базі непатологічних змін ритму сна—бодрствования збільшується схильність до розладів сну? Так, до таких періодів відносяться раннє дитинство, підлітковий вік і старість.

У перші роки життя із спочатку багатофазної структури сну при скороченні загальної його тривалості розвивається двофазний цикл, який потім для більшості дорослих нашого культурного ареалу трансформується в однофазний цикл. У підлітковому віці відбувається подальше скорочення загальної тривалості сну. У похилому віці починаються нові процеси — зменшується глибина і стабільність сну, та зате літні люди часто сплять в денний час (Borbйly, 1984). Такі зміни ритму сна—бодрствования можуть супроводжуватися адаптаційними труднощами, які, у свою чергу, можуть викликати розлади сну.

Природно, більшість порушень сну в ранньому дитинстві не є хронічними. Клаккенберг (Klackenberg, 1982) на основі лонгитюдного дослідження приходить до висновку, що тільки 5-10 % порушень сну, виявлених у хлопців і дівчат від 8 до 16 років, існували вже в 4-річному віці. Хаурі і Ольмстед (Hauri & Olmstead, 1980) зуміли показати, що порушення сну, що закріплюються з дитинства, пов'язані з легкою неврологічною дефицитарностью, тобто пояснюються органічними причинами.

Так само і в підлітковому віці, проблеми з сном закріплюються тільки у виняткових випадках. У одній початковій групі 10-14-річних школярів, характер сну яких ми обстежували шість разів через кожні два роки, не знайшлося жодного, хто б вказав на яке-небудь відхилення від нормального сну. Але через десять років вже тільки 41% обстежуваних не мали цих проблем. Більшість підлітків часом випробовували деякі складнощі із засипанням, що було пов'язане з насущними проблемами і відсутністю режиму (Strauch, Meier & Steiger, 1987).

У літньому віці зазвичай збільшується кількість пробуджень, сон стає менш глибоким, що дає привід для скарг, хоча в останньому психічний стан залишається непорушеним (Spiegel, 1981).

Разом з цими обумовленими розвитком причинами безсоння можна привести також і конституціональні чинники. На тлі вегетативної нестабільності шкідлива дія на якість сну може надавати рівень підвищеної фізіологічної активності. Вплив такої підвищеної активності під час сну на його якість вперше показав на прикладі погано сплячих людей Монро (Monroe, 1967).

Психодинамічні умови

Чи може розлад сну пояснюватися непереробленими, несвідомими психічними конфліктами? Хоффман (Hoffmann, 1975) виходячи з теорії Зігмунда Фрейда запропонував етіологічну модель безсоння. Він відрізняв хронічні невротичні порушення сну з интернализованными конфліктами від таких з конфліктами, направленими зовні. У першій групі сон може бути порушений, наприклад, бажанням спокутування «супер-эго» («Я не можу дозволити собі відпочинок»), або страхом перед регресом свого «Я», пов'язаним з сном, або із-за наростаючого, не сумісного з «Я» спонуки. У другій групі порушення сну приводять до вторинної вигоди від хвороби. Це виражається в тому, що «Я» зважаючи на свою незрілість доносить свої бажання до зовнішнього світу у вигляді конфліктів.

Загальновідомо, що стресові життєві події здатні викликати розлади сну. Переважна більшість пацієнтів з хронічними порушеннями сну пояснюють свої нездужання життєвою ситуацією, причому найчастіше називаються особисті проблеми (Hohagen, Grasshoff, Schramm, Ellringmann, Riemann, Weyerer & Berger, 1991). Психосоциальниє конфлікти, властиві певному віку, операционализированные по моделі розвитку Еріксона, виявляють при розладах сну Вагнер, Лоріон і Шиплі (Wagner, Lorion & Shipley, 1983). У молодих людей виникають порушення сну у зв'язку з проблемами ідентичності, а у літніх людей — у зв'язку із загальною незадоволеністю життям, страхом смерті і негативним відношенням до старіння.

Гіпотеза конфліктної природи розладів сну знаходить підтвердження в багатьох сучасних дослідженнях, що довели зв'язок між порушеннями сну і рівнем нейротизма, визначеного за допомогою особового тесту. Підвищені значення нейротизма були зареєстровані у багатьох — але не у всіх — пацієнтів, страждаючих розладом сну, наприклад по MMPI в клінічних шкалах: «депресія», «психастенія», «істерія» і «іпохондрія» (Kales, Caldwell, Soldatos, Bixler & Kales, 1983). Звичайно, цей синдром не є специфічним індикатором розладів сну, він зустрічається і при інших психічних розладах. Деякі дослідники (Piccione, Tallarigo, Zorick, Wittig und Roth, 1981) пропонують відрізняти пацієнтів з розладами сну від груп з іншими психічними порушеннями перш за все по високих значеннях шкали «психастенія», яка включає тривожні роздуми і напругу.

Поиск по сайту: