Історія охорони здоров'я

Інстітуционалізірованниє форми обслуговування при психічних розладах в порівнянні з таким при соматичних розладах розвинулися відносно пізно (далі ми посилаємося на: Deutscher Bundestag, 1975; Hдfner & an der Heiden, 1984; до історії клінічної психології див. розділ 1). У XVII столітті психічно хворі (психічнохворі) ізолювалися в закладах разом з жебраками, бродягами, повіями і так далі В епоху Освіти (XVIII сторіччя) перестали змішувати соціальну девиантность і психічний розлад, і психічно хворих поміщали разом з соматичними пацієнтами в державні лікарні або в спеціальні заклади. У XIX столітті обслуговування психічно хворих розглядалося як дуже важлива справа, тому попит на послуги значно виріс. Цей попит не міг бути покритий за рахунок державних лікарень (загальних лікарень), тому все більше фундирувалося спеціальних закладів для психічно хворих. Часто ці заклади знаходилися далеко від міст і не мали нічого спільного з іншими медичними службами. Таку концепцію обслуговування, що реалізовується через спеціальні заклади і приписувала психічно хворим особливий статус, критикував Грізінгер в 1867 р. (див. Rцssler, Hдfner, Martini, an der Heiden, Jung & Lцffler, 1987). Висунувши тезу, що душевні хвороби є хворобі головного мозку, він запропонував зрівняти соматично хворих психічно хворими і надати їм інтегроване обслуговування. Це вимога, проте, з багатьох причин не була реалізована. У ФРН, навпаки, університетські клініки були відокремлені від психіатричних закладів, що не кращим чином позначилося на обслуговуванні і тих і інших. На початку цього сторіччя обслуговування було вдосконалене за рахунок працетерапії і терапії зайнятістю, зовнішнього опікування і створення допоміжних суспільств (ср. Mental-Health рух в США), проте в принципі проблеми забезпечення спеціальних закладів вирішені не були. Пізніше, за часів націонал-соціалізму справа дійшла до насильницької стерилізації і убивання психічно хворих (див. Klee, 1997); ці злочини мали місце протягом всього часу панування націонал-соціалізму в німецькомовних країнах.

Розвиток охорони здоров'я після Другої світової війни (див. також Hдfner & Rцssler, 1991; Hдfner, 1995) перш за все характеризується все великим різноманіттям терапевтичних методів: соціальна терапія (з кінця 40-х рр.), психофармакотерапия (з 50-х рр.) і психотерапія. Остання, правда, вже на початок цього сторіччя входила в охорону здоров'я — через психоаналіз; але у ФРН і Австрії націонал-соціалізм змусив емігрувати майже всіх психоаналітиків, які згодом зробили сильний вплив на психіатрію в США. З 50-х рр. психотерапія набувала всього більшого значення в охороні здоров'я в цілому, оскільки крім глубиннопсихологических методів почали розвиватися методи, засновані на інших психологічних підходах, такі як клиенто-центрированная і поведінкова терапія. Принципово нова перспектива для охорони здоров'я, а саме інтеграція психічно хворих, почала обкреслюватися в Англії з 50-х рр., в США, з 60-х (Mental health centers act von Kennedy 1963) і в німецькомовних країнах — з 70-х. Завершальна ухвала експертної комісії бундестагу від 25.11.1975 є офіційною датою зміни охорони здоров'я у сфері психічних розладів у ФРН (Deutscher Bundestag, 1975), щось подібне спостерігалося в Австрії і Швейцарії (Австрія: Mitteilungen der цsterreichischen Sanitдtsverwaltung, 1992; Швейцарія: ср. Pцldinger, 1982; Gutzwiller & Paccaud, 1996).

В кінці 70-х рр. головною темою для обговорення в охороні здоров'я було Health promotion (зміцнення здоров'я) (див. розділ 3.2). Тут мова йде вже не тільки про оптимізацію лікування, але про цілісну концепцію здоров'я/хвороби, де профілактика і гігієна набувають особливої цінності. Поняттям Public Health (суспільна охорона здоров'я) описуються міждисциплінарні дослідження і дії, які в макроперспективі досліджують і намагаються поліпшити здоров'я всього населення або груп населення (див. також розділ 1).

Реформи 70-х і 80-х рр. привели до нових цільових уявлень і структурних змін, які явно поліпшили обслуговування психічно хворих (про міжнародний розвиток останнім часом див. Kulenkampf & Picard, 1989; Hдfner & Rцssler, 1991; Hдfner, 1995). Так, майже у всіх європейських країнах зменшилася кількість психіатричних лікарень, число ліжок було скорочене за рахунок напівстаціонарного і додаткового обслуговування, скоротилася тривалість перебування (Rцssler, Salize, Biechele & Riecher-Rцssler, 1994). Але економічний спад в 90-і рр. утруднив подальші кроки в цьому напрямі; крім того, належному обслуговуванню психічно хворих заважають амбивалентные установки населення по відношенню до ним. Тому не дивно, що в охороні здоров'я багато проблем ще не дозволено (наприклад, професійна реабілітація, ситуація хронічно психічно хворих і осіб з обмеженими можливостями).

Поиск по сайту: