Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Уважне зіставлення взятого в лапки фрагменту тексту В. Терехової з поданим вище визначенням редагування



 

К. Билінського легко приводить до невтішного висновку:

 

в цьому випадку маємо справу з елементарним плагіатом, грубо завуальованим однією принциповою підміною: до терміна «редагування» В. Терехова просто додає означен-ня «літературне» — і продовжуємо його без смислових змін. Так було цілком підмінене змістове наповнення двох абсолютно різних понять — редагування та літературного редагування. Отож, можемо говорити не про наукову цін-ність цієї дефініції, а про наукове сумління, професіона-лізм, моральність дослідника, точніше — про відсутність цих якостей.

 

Щодо «занадто розширеного» тлумачення поняття «лі-тературне редагування» українським ученим В. Різуном — воно потребує детальнішого аналізу. Визначення літера-турного редагування як такого, яке цілком накладається і іа поняття редагування, входить, передусім, у суперечливість із усталеним у науковій і навчальній літературі уявленням про літературне редагування як один із видів редагування взагалі, як складову його частину, «яка виділяється лише при розподілі праці, коли науковий чи спеціальний редактор займається аналізом і оцінкою змісту роботи, що готується до видання, виключно з боку наукового або спеціального, в той час як автор потребує допомоги літературної» [57].

 

Проте на запереченні такого трактування літературно-го редагування якраз і вибудовує систему своєї аргументації автор підручника «Літературне редагування». Так, він кри тикує позицію Д. Григораша, який відводив літературному редагуванню лише лінгвістичну роль, і який «буквально

 

4 17


П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

 

пішов за газетною практикою, в якій (всупереч логіці робо-ти з текстом) літературному редакторові відводилася роль правника-мовника». Такий підхід, продовжує В. Різун, під-тримувався застарілим уявленням про мову лише як про форму змісту, ніби зміст можна творити поза цією формою, а потім «одягати» його в мовні форми [58].

 

Можна наводити й інші аргументи автора цієї концеп-ції на користь перейменування складного процесу редагу-вання на літературне редагування, а теорію і практику ре-дагування — на «науку про літературне редагуваїшя», але звернемося спочатку до реакції наукової думки до такого нововведення. Цілком очевидно, що від початку воно не мо-гло не мати своїх опонентів.

 

Першим із українських вчених, який не погодився з та-ким широким науковим трактуванням літературного ре-дагування, був 3. Партико. Не полемізуючи з автором під-ручника «Літературне редагування», 3. Партико цілком однозначно висловлює свою позицію: «Термін «літературне редагування», який останнім часом також використовують для назви цієї дисципліни, навряд чи варто вживати, оскіль-ки він охоплює не всі, а лише деякі аспекти редагування: композиційний, інформаційний, лінгвістичний, психолінг-вістичний та логічний» [59].

 

Розважливо й переконливо спробував внести ясність у занадто розширене тлумачення В. Різуном понять «літера-турне редагування», «літературний аспект редагування», «літературний редактор» А. Капелюшний. Не погоджу-ючись із таким підходом, він пропонує позбутися такого непорозуміння просто: «Ніщо не заважає тут замість «лі-тературне редагування», «літературний редактор» вжива-ти терміни «редагування», «редактор». І тоді збережеться повністю зміст усіх аспектів редагування — політичного, наукового, літературного. Тільки всі три види редагування виконуватиме одна людина — редактор» [60].

 

Ми цілковито підтримуємо таку позицію і для її поси-лення наведемо кілька своїх аргументів.

 

4 2 8


Тимошик М. С.

 

Перший. Спроба абсолютизувати один із аспектів реда-

 

гування за допомогою механічного накладання вужчого по-няття на ширше або замінити зміст першого поняття іншим суперечить, передусім, усталеним правилам термінотворен-ня. Термінлітературне редагуванняскладається із словоспо-

 

лучення, синтаксична конструкція якого утворилася з двох членів цього словосполучення, головним словом якого є іменник (редагування), а залежним від нього — прикметник (літературне). За аналогією:рецензія — зовнішня, внутрішня;журнал — науковий, дитячий-, видання — книжкове, газетне; по-кажчик — іменний, предметний тощо. Отож і редагування — літературне, наукове, технічне, художнє. Цей ряд можна про-

 

довжувати. Зовнішня рецензія не може повністю замінити поняття рецензія, газетне видання не «перекриває» всіх ін-ших видів видань. Так само як і літературне редагування не може означати те ж, що і редагування в цілому або окремі інші його аспекти. Порушення логічності й доцільності тер-мінологічної номінації одним словом чи словосполучені гям може призвести до понятійного хаосу [61].

 

Другий, у журналістській практиці (і не лише в ре дакціях газет та журналів, на телебаченні, радіомовленні, а й у кіновиробництві) на радянському і пострадянсько - му просторі віддавна, поряд із творчими посадами редак торів у штатному розписі обов'язково зазначалися посади літературних редакторів. Головним завданням носіїв цих посад якраз і було виправлення, удосконалення мови і сти-лю текстів, а також — культури мовлення учасників радіо-, телепередач чи виконавців ролей у кіно. Ті з авторів, хто записував свої передачі у відповідних студіях, не раз були свідками того, як режисер чи літературний редактор зупи-няв запис на плівку з метою виправити черговий мовний огріх мовця. Що вже говорити про тексти, які готувалися до друку в газетах чи для озвучення дикторами радіо чи теле бачення. Без ретельного перегляду літературним редакто ром, його виправлень, правок і відповідної візи такий мате

 

ЇЧ





Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.