Уважне зіставлення взятого в лапки фрагменту тексту В. Терехової з поданим вище визначенням редагування

К. Билінського легко приводить до невтішного висновку:

в цьому випадку маємо справу з елементарним плагіатом, грубо завуальованим однією принциповою підміною: до терміна «редагування» В. Терехова просто додає означен-ня «літературне» — і продовжуємо його без смислових змін. Так було цілком підмінене змістове наповнення двох абсолютно різних понять — редагування та літературного редагування. Отож, можемо говорити не про наукову цін-ність цієї дефініції, а про наукове сумління, професіона-лізм, моральність дослідника, точніше — про відсутність цих якостей.

Щодо «занадто розширеного» тлумачення поняття «лі-тературне редагування» українським ученим В. Різуном — воно потребує детальнішого аналізу. Визначення літера-турного редагування як такого, яке цілком накладається і іа поняття редагування, входить, передусім, у суперечливість із усталеним у науковій і навчальній літературі уявленням про літературне редагування як один із видів редагування взагалі, як складову його частину, «яка виділяється лише при розподілі праці, коли науковий чи спеціальний редактор займається аналізом і оцінкою змісту роботи, що готується до видання, виключно з боку наукового або спеціального, в той час як автор потребує допомоги літературної» [57].

Проте на запереченні такого трактування літературно-го редагування якраз і вибудовує систему своєї аргументації автор підручника «Літературне редагування». Так, він кри тикує позицію Д. Григораша, який відводив літературному редагуванню лише лінгвістичну роль, і який «буквально

4 17

П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

пішов за газетною практикою, в якій (всупереч логіці робо-ти з текстом) літературному редакторові відводилася роль правника-мовника». Такий підхід, продовжує В. Різун, під-тримувався застарілим уявленням про мову лише як про форму змісту, ніби зміст можна творити поза цією формою, а потім «одягати» його в мовні форми [58].

Можна наводити й інші аргументи автора цієї концеп-ції на користь перейменування складного процесу редагу-вання на літературне редагування, а теорію і практику ре-дагування — на «науку про літературне редагуваїшя», але звернемося спочатку до реакції наукової думки до такого нововведення. Цілком очевидно, що від початку воно не мо-гло не мати своїх опонентів.

Першим із українських вчених, який не погодився з та-ким широким науковим трактуванням літературного ре-дагування, був 3. Партико. Не полемізуючи з автором під-ручника «Літературне редагування», 3. Партико цілком однозначно висловлює свою позицію: «Термін «літературне редагування», який останнім часом також використовують для назви цієї дисципліни, навряд чи варто вживати, оскіль-ки він охоплює не всі, а лише деякі аспекти редагування: композиційний, інформаційний, лінгвістичний, психолінг-вістичний та логічний» [59].

Розважливо й переконливо спробував внести ясність у занадто розширене тлумачення В. Різуном понять «літера-турне редагування», «літературний аспект редагування», «літературний редактор» А. Капелюшний. Не погоджу-ючись із таким підходом, він пропонує позбутися такого непорозуміння просто: «Ніщо не заважає тут замість «лі-тературне редагування», «літературний редактор» вжива-ти терміни «редагування», «редактор». І тоді збережеться повністю зміст усіх аспектів редагування — політичного, наукового, літературного. Тільки всі три види редагування виконуватиме одна людина — редактор» [60].

Ми цілковито підтримуємо таку позицію і для її поси-лення наведемо кілька своїх аргументів.

4 2 8

Тимошик М. С.

Перший. Спроба абсолютизувати один із аспектів реда-

гування за допомогою механічного накладання вужчого по-няття на ширше або замінити зміст першого поняття іншим суперечить, передусім, усталеним правилам термінотворен-ня. Термінлітературне редагуванняскладається із словоспо-

лучення, синтаксична конструкція якого утворилася з двох членів цього словосполучення, головним словом якого є іменник (редагування), а залежним від нього — прикметник (літературне). За аналогією:рецензія — зовнішня, внутрішня;журнал — науковий, дитячий-, видання — книжкове, газетне; по-кажчик — іменний, предметний тощо. Отож і редагування — літературне, наукове, технічне, художнє. Цей ряд можна про-

довжувати. Зовнішня рецензія не може повністю замінити поняття рецензія, газетне видання не «перекриває» всіх ін-ших видів видань. Так само як і літературне редагування не може означати те ж, що і редагування в цілому або окремі інші його аспекти. Порушення логічності й доцільності тер-мінологічної номінації одним словом чи словосполучені гям може призвести до понятійного хаосу [61].

Другий, у журналістській практиці (і не лише в ре дакціях газет та журналів, на телебаченні, радіомовленні, а й у кіновиробництві) на радянському і пострадянсько - му просторі віддавна, поряд із творчими посадами редак торів у штатному розписі обов'язково зазначалися посади літературних редакторів. Головним завданням носіїв цих посад якраз і було виправлення, удосконалення мови і сти-лю текстів, а також — культури мовлення учасників радіо-, телепередач чи виконавців ролей у кіно. Ті з авторів, хто записував свої передачі у відповідних студіях, не раз були свідками того, як режисер чи літературний редактор зупи-няв запис на плівку з метою виправити черговий мовний огріх мовця. Що вже говорити про тексти, які готувалися до друку в газетах чи для озвучення дикторами радіо чи теле бачення. Без ретельного перегляду літературним редакто ром, його виправлень, правок і відповідної візи такий мате

ЇЧ

Поиск по сайту: