Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Отож, цим визначенням порушено проблему так званих норм редагування, а відтак — співмірності творчого і не-



 

4 1 0


Тимошик м. с:.

 

Творчого начал у редакторській роботі. Оминути її в огля-ді публікацій на тему визначення терміна редагування не можна.

 

Серед українських дослідників прихильником норма-тивної концепції редагування є 3. Партико. Його визначеі п ія майже цілковито співпадає з тим, яке запропонували авто-ри російської енциклопедії «Книга»: «Предмет редаїуван-ня — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинним у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання за-даного соціального ефекту» [13]. Не відволікатимемо уваїу на з'ясування стилістично невмотивованої тавтології «пред-мет редагування — це приведення суб'єкта редагування...». Спробуємо збагнути суть такої нормативності, залишаючи відкритим питання: хто, ким, з якою періодичністю й наві-що встановлює ці норми?

 

Рішучим опонентом такого розуміння редагування став відомий російський теоретик і практик видавничої справи А. Мільчин. На переконання вченого, безумовне дотриман-ня в редагуванні встановлених кимось у суспільстві вимог та норм «може призвести до сумних наслідків. По-перше, тому, що це не може не стати перешкодою для всього но-вого. По-друге, тому, щосамі вимоги і норми не можутьврахувати індивідуальних особливостей твору і автора та ведуть до нівелювання змісту та форми, а нетехнічна стандартизація літературі і редакційній справі протипо-казана (виокремлення мої. — М. Т.). Бшып того, найкращі

 

результати в критиці можуть бути досягнуті лише у тому випадку, якщо для кожного твору будуть вироблятися ви моги, що виходять з нього самого» [14].

 

Не випадково виокремлюємо у наведеній вище цитаті думку російського колеги про протипоказання нетехнічні н стандартизації і нормотворення для редакторської справи. Бо те, що пропонують окремі теоретики редагування (якщо б його прийняли, як у недавні радянські роки, до неухи іь

 

•ні


П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

 

Ного виконання редактори-практики), загрожує, з одного боку, повним вихолощенням віками набутого потужного творчого начала в складному процесі редагування, а з ін-шого — формує в головах редакторів-початківців комплекс меншовартості: мовляв, не треба нічого творити й вигадува-ти, не варто перейматися досвідом попередників, слід лише засвоїти певну кількість норм, оволодіти певними ефемер-ними алгоритмами і ти вже — Редактор.

 

До речі, про досвід попередників. Констатуючи в своє-му посібнику з редагування, що значна частина наукових досліджень минулого побудована за принципом «Із редак-торського досвіду 1\Г» і що це є всього лише «наведенням прикладів, і нічим більше» або ж просто нагромадженням фактів (мовляв, пройти такі етапи повинна кожна наука), 3. Партико категорично стверджує: «Вчити редагувати ав-торські оригінали (рукописи) слід не на окремих, хай і блис-кучих, прикладах, а на великому статистичному матеріалі» [15]. Адже саме на основі такого статистичного матеріалу, на його думку, має бути встановлено закономірності того, як автори породжують ці оригінали, як редактори їх виправ-ляють і як реципієнти їх сприймають. І ще одне категорич-не твердження цього дослідника, яке не може не викликати такого ж категоричного заперечення: «Для того, аби вчити людину редагувати, її треба ознайомити не з великою кіль-кістю різноманітних блискучих прикладів, а запропонувати один-єдиний алгоритм, який повинен діяти в більшості різ-номанітних випадків і ситуацій» [16].

 

Підставою для формалізації процесу редагування цьому досліднику послужили... результати його власного експери-менту. Вони засвідчили, що «приблизно 80% виправлень, яке здійснюють редактори, виконані на основі встановле-них суспільних норм» [17]. Отож, для «творчих виправлень» 3. Партико залишає редакторові лише 20%.

 

Виникає запитання: що буде з текстами письменників з яскраво вираженою творчою індивідуальністю, якими с

 

4 1 2


Тимошик М. С.

наші класики, скажімо, І. Нечуй- Левицький, М. Коцюбин-ський, У". Самчук, Гр. Тютюнник, чи із сучасних — М. Маті-ос, І. Роздобудько, Л. Дереш (цей ряд можна продовжувати, оскільки кожен справжній письменник і в стилі, і в пробле-матиці, і в манері оповіді має бути неповторним), якщо до їхніх текстів редактор застосує «приблизно 80% норматив-них виправлень»? А тих норм, які має засвоїти редактор, ав-тор пропонує десятки. Ось їх перелік лише з першого ряду, гак званого, нормативного редагування — інформаційні, юридичні, етичні, естетичні, політичні, релігійні, компози-ційні, лінгвістичні, психолінгвістичні норми. Якщо мати на увазі, іцо кожен із цих видів норм ділиться на десятки під-видів, то важко навіть уявити, в які нетрі схоластичної тео-рії, не перевіреної і не підтвердженої практикою, заводить автор такого дослідження майбутніх редакторів. Що вийде, скажімо, із «Солодкою Дарусею» М. Матіос, якщо редактор відважиться застосувати до неї бодай щось із пропонованих в обов'язковому порядку лінгвістичних норм — «для рівня дискурсу», «для рівня блоків», «для рівня надфразних єд-ностей», «для рівня речень», «для рівня слів», «для рівня морфем»?

 

Результати такого експерименту (без перебільшеніія, сумнівної якості), можна було б і не брати до уваги, якби за цим не стояли глобальніші висновки його автора: необ-хідність внесення відповідних змін до навчальних програм, за якими готуються редактори-видавці: зменшити кількість «творчих» дисциплін, натомість, збільшити кількість «інже-нерних». Виходить, ні історія видавничої справи, ні культу-ра, ні література не дадуть редакторові стільки «професійної поживи», як методи точних наук, що їх закликає теоретик вивчати, передусім, майбутнім редакторам-видавцям. Ло-гічна невмотивованість такого підходу для фахівця видав ничої справи, якщо він має бодай первинний досвід прак тичної роботи, цілком очевидна.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.