Для цього вони писали книги з математики, астрономії, астрології, логіки, метафізики; перекладали окремі біблій

.583

П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

Ні книги, тобто задовольняли потреби тогочасних читачі і пробуджували не тільки думку прихильників, але й від повідну реакцію супротивників, які змушені були не від ставати від учених представників єресі і, в свою чергу, за йматися як полемічною, так і перекладацькою діяльністю Наприклад, новгородський єпископ Геннадій переглянув виправив у 1489 — 1499 рр. повний звід біблійних книг, щ були перекладені з грецької, латинської і староєврейсько мов (так звана Геннадієва біблія).

Безпосередньо до пам'яток єресі, що були створені Україні, належить збірник з колишнього Михайлівськог монастиря під назвою «Приточник», написаний Васком писарем пана Миколи Радивиловича — приблизно в 1483 р Зміст цього збірника надзвичайно різноманітний і говорит про різнобічні інтереси його упорядника. Записуючи дл пам'яті, Баско використовував різні матеріали, книги і стат ті, з яких брав окремі рядки чи уривки, як, наприклад, мо литви Кирила Туровського, слова і виписки на моральні т дидактичні теми, трактати про різні догми, полемічні пи сання проти латинян та іудаїзму, афоризми тощо. У збірни ку є також індекс заборонених і незаборонених церковни книг, апокрифічний перелік імен аі лелів. Із світських тво рів Баско використав енциклопедичний твір арабського по ходження під назвою «Аристотелевм врата, або Тайна тай ньїх», трактат з логіки Авісафа, якийсь «Лунник», що були очевидно, перекладені з єврейської чи іншої мови «жидов ствуючими».

Як збірник Баска, так і деякі інші перекладні твори мал виразні ознаки української або білоруської мов, а також чи мало штучних словотворів, які точно відтворювали першо джерело і не мали ще відповідників у мові перекладу [4| Перекладаючи біблійні книги, «жидовствуючі» обережно критично підходили до самої Біблії, чим готували ґрунт дл інших протестантських течій, які з Заходу просувалися і н Схід Європи.

3 8 4

І А С І Ч И И К М . С

В Україні, поряд з єрессю «жидовсгвуючих», значного поширення в XVI ст. здобула єресь соцініан, або антитрипі-таріїв, які проголошували свободу совісті, думки, волі та від-кидали догми про приреченість людства. Вони засновували школи, дбали про друкарні, тобто відстоювали прагнення демократичних верств населення. Народні маси України в своїй боротьбі проти чужоземного засилля і католицизму використовували як гасла захисту православної віри, так і різні єретичні вчення, бо вони певною мірою відповідали їхнім прагненням, подібно до єресі середньовічних міст.

Борючись проти церковної ієрархії і церковного земле-володіння, єресі викликали протидію церковних магнатів, зокрема представників так званої йосифлянської церкви, які за активної підтримки державної влади на церковному соборі в 1504 р. піддали її анафемі. Ватажки єресі і знайдені книги були спалені на вогнищах, а інші представники за-знали жорстокого переслідування. Однак єретичний рух XV—XVI ст., який мав антифеодальний характер, розгор-нувся настільки широко, що офіційні кола церкви не в силі були його знищити, бо його підтримували міське населен-ня, бідне духовенство і навіть бояри.

На XIV — XVI ст. припадає зосереджені ія і подальший роз-виток української культури, яка, поряд з іншими фактора-ми, немислима без національної мови. Елементи розмовної української мови трапляються вже у Галицько-Волинському літописі, в писаних світських пам'ятках — грамотах про ку-півлю і продаж, присягах на вірність, винагородах за вислу-ги, реєстрах збору податків, в описах замків XIV —XVI ст., у церковно-релігійних творах: «Королівському євангелії із Закарпаття» (1401 р.), «Четьї» (1489 р.), пізніше — у «Пере-сопницькому євангелії» (1556 — 1561 рр.), а в «Чеській гра-матиці» Яна Благослава, складеній до 1571 р., був уміщений перший запис української народної пісні із Закарпаття про Стєфана-воєводу, яка, напевно, побутувала значно раніше серед населення [18]. Протягом XIV —XVI ст. українська мі ге

П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

Ратурна мова розвивається, зазнаючи дедалі більшого впли-ву живої народної мови. Тоді ж визначилися і головні діалек-тні масиви народної української мови — південно-східний, південно-західний і північний. Діалект південно-східний, починаючи з першої половини XVI ст., стає провідним серед інших діалектних груп мови української народності.

Найбільшого відображення жива мова українського народу знайшла не в писемних пам'ятках XV—XVI ст., а в усній народній творчості. Саме на цей час припадає поча-ток народного історичного епосу — дум та історичних пі-сень, що були продовженням традицій героїчного епосу часів Київської Русі і близькі до російських билин. Появу дум та історичних пісень зумовили конкретні історичні ре-алії — боротьба за соціальні і національні права, боротьба проти татар і турецьких яничарів, проти польської шляхти і козацької старшини. В цьому епосі оспівано мужність і па тріотизм козаків, прославлено Запорозьку Січ та її ватаж-ків, побратимство і взаємне визволення (особливо бранців-невільників) з турецької і татарської неволі. Прикладом таких творів можу ть бути думи про козака Голоту, про Івася Удовиченка-Коновченка, про Федора Безродного, про Са мійла Кішку, про Олексу Поповича, про Івана Богуславця про Марусю Богуславку, про втечу трьох братів з Азова, істо ричні пісні про Байду, «За річкою вогні горять», «У неділю рано-пораненько», «Три брати самарські» тощо. Названі й неназвані найдавніші перлини народнопоетичної творчос ті свідчать про високу духовну культуру на світанку наро дження української нації.

Основою освіти була книга. Українські прогресивні ді ячі не шкодували коштів на формування бібліотеки з творів античних та європейських письменників, філософів, просві тителів. Книга в Україні була дуже шанована, на ній вихову валися різні прошарки освічених людей. Подарувати книгу храмові вважалося справою честі. Книги перекладали з іно земних мов, переважно грецької, потім — латини.

3 8 6

ПАС ІЧНИК М. С

За умов чужоземного поневолення, коли український народ був позбавлений власної державності, одним із най-важливіших факторів розбудови національної свідомості стана рукописна книга. Центром освіти і книгописання в XIV —XVI ст. були монастирі: Києво-Печерський, Дерман-ський, Унівський, Зимненський. Книгописні майстерні функціонували по всій Україні. Професія переписувача книжок, — а цією справою займалися здебільшого ченці, — була в пошані.

Несприятливі історичні умови призвели до значної втрати культурних і мистецьких цінностей, зокрема й руко-писних книг. Серед книг далекої епохи назвемо «Пандекти Антіоха» (1307 р.), переписані у Володимирі -Волинському; «Євангеліє» із Спаського Красносільського монастиря в Луцьку; «Київський Псалтир» (1397 р.), створений дияко-ном Спиридонієм, — це найвидатніїпа пам'ятка XIV ст., оздоблена майже 300 мініатюрами, які виконані надзвичай-но майстерно.

Книги, датовані XIV ст., виконувалися на пергаменті, з XV ст. пергамент замінив папір. Це полегшило і харак-тер оздоблення, і позитивно вплинуло на поширення са-мих книжок. До видатних пам'яток середини XVI ст. нале-жать: «Служебник», «Холмське Євангеліє», «Загорівський Апостол» (1554 р.), «Пересопницьке Євангеліє» (створене у Пересопницькому монастирі на Волині).

Поява багатьох українських рукописних книг на зем-лях Волині — підтвердження того, що пей регіон протягом XIV —XVI ст. залишався в центрі суспільного життя. Україн-ська література в XIV—XV ст. не мала сприятливих умов для свого розвитку; в наступні періоди на пертий план вихо-дить перекладна література, що пробуджувало патріотичні почуття у зв'язку із засиллям латинської культури. Напри кінці XV ст. в Кракові з'являються перші друковані книги, виконані кирилицею. Серед них — «Октоїх» (1491 р.), «Ча сословець» (1491 р.), «Тріодь пісна», «Тріодь цвітна» (1491 р.).

Ш

Поиск по сайту: