ГОБЛЕМИ ІСТОРІЇ КНИГИ ТА ДРУКАРСТВА V ТЕМАТИЦІ БІБЛІОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ 11ЛУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (1909-1939 РР.)

J|". ііджено діяльність наукового осередку. Окреслено діяльність •її н.м рафічної комісії НТШ. Увагу зосереджено на здобутках В І | І І ' М І І Хїї членів у галузі бібліології та їх значенні для розвиткуft і і.кого книгознавства.

• інічові слова: науковий осередок, бібліографічна комісія НТШ, на-

Їрчні шм бібліологія, національна бібліографія, бібліологічні видання, _гшШрафічний покажчик.

II історії кожного народу є періоди, коли громадян-ці, і ( відомість знаходить свій яскравий вияв у непересіч-нії- наукових подіях, що визначають його шлях на деся-У другій половині XIX ст. (а це час пробудження •і культурного відродження багатьох європейських націй,

||і пі 'явлених своєї державності) у суспільстві сформувала-ш погреба організації авторитетних наукових товариств, •Н у подальшому могли б стати предтечею національних |>идемій. Для українського народу в тогочасних умовах її пііонально-культурних утисків винятково важливим було jttiiii ічаткування 1873 р. у Львові діяльності Товариства імені III' нченка, згодом — Наукового товариства (НТШ), по суті, Ц|"іиГ>разу Української Академії наук.

і )б'єктивні передумови для формування в столиці Га-Ніі'іппи цього авторитетного наукового осередку створював

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

стимульований Шевченковою духовною спадщиною ступ українського національного відродження у ситуа заборон українознавчих досліджень на теренах Російсь імперії (зокрема, після Валуєвського циркуляра 1863 р. Емського акта 1876 р.). Складні обставини тогочасного у к їнського національно-культурного життя, зумовлені пе слідуванням українства в царській Росії і не вельми си ятливими політичними процесами в Австро-Угорщи об'єднали зусилля свідомих наддніпрянських патріотів галицьких діячів в епоху, коли, за словами М. Грушевські и «можливість української культури стояла під знаком за тання, коли навіть оборонці її здебільшого не наважувані йти далі постулатів белетристики на народно-побутові, нографічні теми та елементарної популярної літерату для селянства» [13].

Наукова праця НТШ вже з перших років мала окреслене націотворче та націозахисне спрямування. датні вчені у своїх дослідженнях багатоаспектно розбудим вали систему українознавчих знань у галузях історії, м літературознавства, географії, антропології, етнографії фольклористики, зафіксовували й науково опрацьовуй. багатовікові здобутки українського народу в контексті и культурно-історичного розвитку.

Багатогранна діяльність осередку загалом та пр. його окремих представників (не лише видатних діячів, скромних дослідників) у різні роки вже були об'єктом цікавлення багатьох науковців. Це засвідчують переду такі численні авторитетні публікації, як [1, 20, 23, 25], ф даментальні збірники матеріалів різноманітних за сін тематикою конференцій і симпозіумів [15, 27, 49] та пі наукових розробок, що висвітлюють визначні досягн< високоавторитетних комісій, вагомі здобутки в різнич лянках українознавства найвідоміших представників і редку (див. [7, 16, 22, 43, 47, 48]). Серед них — чимало їм науковців, які протягом тривалого часу були затавріи

ЧЕРНИІІІ Н . І .

н» «українські буржуазні націоналісти» (М. Грушевський,

І Г.іковський, В. Дорошенко), майже цілком вилучені з іс-I* • І • 11 нашої науки (згадаймо І. Калиновича, І. Кревецького,

І ' m ніццького) або ж вважалися забороненими на рідній

м и (зокрема, імена І. Огієнка, В. Кубійовича, Д. Донцова »і можна було називати навіть принагідно).

І Ііддаючи шану видатним науковим досягненням НТШ,

и іпдігики нині прагнуть не оминути увагою жодної події, Інм.ма вагомий вплив на культурно-історичний розвиток

і ніньства, жодного вченого, який плідно працював у тій t іншій ділянці українознавства, адже без осмислення іс~ досвіду, усвідомлення власних коренів неможли-чручатися вперед, здійснювати нагальні перетворення у

їм урному та науковому житті суспільства. Водночас вар-

і іііуи.іжити, що в контексті часу ще й досі залишається не-

м мімьо дослідженим та відповідно — мало висвітленим ні,ми важливий напрям діяльності осередку, а саме кни-"ііііича праця авторитетних вчених НТШ, об'єднаних у ніш рафічній комісії. Нечисленні статті і розробки пере-

• іі" львівських науковців — М. Бутрина, М. Вальо, Н. Риб-

іі. і.кого та особливо Л. Ільницької (див. [4 — 6,17—19,34]),

її різні роки опрацьовували проблеми теорії й історії JHiH, національної бібліографії та знайомили наукову ІМндськість з досягненнями відомих бібліологів, не мо-

іі ічміерпати усієї проблематики, адже не вповні висвіт-И'І. основні напрями діяльності бібліографічної комісії,

»I.H н'іошують на її важливому значенні для становлення її" і.і м.шого розвитку української науки про книгу.

І» (перечно, настав час поновити історичну справед-

ІІ гі., належно показати діяльність бібліографічної ко-

И I НІ I J,звернути увагу книгознавців на ті ґрунтовні до-

я в галузі національної бібліології, теорії та історії ЬЙІНІ І.коїкниги, якими слушно можуть пишатися членипн оритетного осередку (власне, таку спробу вперше

|Ці Іігно у [40]).

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

Розглядаючи передумови створення комісії, варто їм голосити, що на початку XX ст. національна ідея висту ла головним стимулятивним чинником розвитку всіх сфе життя українського суспільства. Будь-яка можливість в вчення тем українознавчого характеру, опрацювання п. ціонального питання як самостійного у загальноєвропеї ському контексті та подальше оприлюднення результат цих досліджень сприймалися з боку українських учених великим ентузіазмом. Національною за формою і змісто була й українська бібліологічна наука, що на той час акти но формувалася і все яскравіше набувала ознак явища і мобутнього, зі своїми традиціями, які беруть початок ще середини XIX ст., явиїца непересічного, з досить складно ї історією та багатоаспектними виявами.

Першим науковим товариством, що на межі XIX — XX1 поставило собі за мету налагодити українську бібліограф і ну (а згодом — і бібліологічну) справу на найвищому м тодичному рівні, з урахуванням досягнень європейські та українських вчених, стало НТШ. Члени осередку з сам го початку його діяльності усвідомлювали важливість т суспільну необхідність такої роботи (див. [41]), однак в рішальним поштовхом до цього стало звернення відомої і вченого 3. Кузелі.

Наприкінці 1908 р. 3. Кузеля, який тоді обіймав посад бібліотекаря слов'янського семінару професора В. Ягича Відні, звернувся до осередку з листом під назвою «В спра української бібліографії» [24]. Зазначимо, що зацікавленії проблемами національної бібліографії — не випадкове дл 3. Кузелі: бібліотекар за фахом, він ще студентом Віденськ го університету з 1904 р. за дорученням М. Гру шевської укладав бібліографічні огляди з окремих ділянок знань, я пізніше друкувалися у «Записках НТШ»; протягом трив лого часу наполегливо опрацьовував картотеку новітніх н блікацій з українознавства, куди долучив чимало статей авторитетної європейської наукової періодики; самотужк

Ч Е Р Н И Ш Н . 1 .

і к ми докладну фахову інструкцію, призначену для ката-

• іації видань у бібліотеці НТШ (див. про це детальніше

V 112]).

І. Кузеля у своєму листі подав стислий і водночас їрун-

іпипий аналіз сучасного йому стану європейської бібліо-

• рафії, змалював невтішні тенденції розвитку цієї галузі на \ і ра'іні, навів цікавий огляд бібліологічних та бібліотекоз-навчих часописів, що виходили у світ європейськими мова-ми Усвідомліоючи нагальну необхідність піднесення фахо-о рівня бібліографічної роботи на українських землях, н.гі.и одження систематичного, досконалого за методичним (Минем обліку видань, науковець запропонував низку не-іч н гадних заходів. Чітка програма дій, викладена автором н н і а, передбачала: по-перше, створення «Української бі-і"їми рафії XX ст.» (за тогочасною термінологією, «біжучої»); і їй друге, розробку «Української літератури в часописах»; Ці і третє, укладання «Бібліографії чужомовних праць про

\ і раїну та українську територію».

Для виконання цих завдань пропонувалося об'єднати іуі илля фахівців-бібліографів з різних міст України, які іинні були б стежити за видавничим рухом на певній и'риторії та подавати до координуючого центру перелі-«11 і іадрукованих за минулий рік книг, а також залучити 111 гу зіастів-бібліографів з тих країн світу, де зосереджена иіачна українська еміграція з відповідними культурними редками (редакціями часописів, видавництвами). Йшло-і и і про доцільність започаткування спеціалізованого фахо-

I» ц'о журналу, на сторінках якого публікувалися б наукові і і .пті і розвідки, присвячені актуальним, суспільно важли-вим в контексті часу проблемам бібліографії, книгознав-і і и,і, бібліотечній, музейній й архівній справі.

Парто наголосити, що лист 3. Кузелі «В справі україн-і і.кої бібліографії» щасливо збігся в часі з періодом активіза-ції наукової роботи НТШ, кардинальними організаційними •рушеннями в його структурі. Так, М. Грушевський у травні

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

1909 р. зазначав: «Наше наукове товариство по тім усім диЯ і мабуть, ще чималий час зостанеться твердинею наукові »11 культурно-національної роботи, покликаної заступати о > єю діяльністю те, що в нормальних обставинах повинно Ґш вестися цілою системою вчених шкіл і наукових інституцКМ не тільки для австрійської, а й цілої соборної України» | '^м| У цих непростих умовах секції НТШ інтенсивно вели гюш]й сучасних напрямів українознавчих досліджень, формуп.ши нові комісії, що давали змогу задовольнити національні ы культурні потреби суспільства. Враховуючи такі обставини історично-філософічна секція, на засіданнях якої неодин разово порушувались різноманітні питання книгознавчим спрямування, зокрема і щодо стану української бібліогр>* фії, 26 травня 1909 р. ухвалила рішення про організація окремої бібліографічної комісії та звернулася за підтрпм кою своєї ініціативи до двох інших секцій осередку (філолц гічної та математично-природописно-лікарської), а такни до Українського наукового товариства у Києві, що в сфсЯ зацікавлень мало і бібліологію.

Перша організаційна нарада новоствореної комісії, ни на початках стала органом усіх трьох секцій НТШ, відбуїЩІ ся 21 листопада 1909 р. під головуванням М. Грушевськипі,] Членами комісії там стали М. Возняк, В. Гнатюк, М. Гру шевський, В. Доманицький, Ф. Колесса, М. Комаров, І. Кр> вецький, І. Крип'якевич, 3. Кузеля, В. Левицький, І. О. Ін вицький, В. Перетц, І. Свєнціцький, М. Сумцов, В. Щур и та ін. — без перебільшення, гордість тогочасної українс і. н 4 науки і культури, найвидатніші вчені, шановані громлЯ ські діячі, що представляли східні та західні українські и м лі. Очолив осередок авторитетний галицький бібліоі р.іф І. О. Левицький, його заступниками були обрані диреї ін|| бібліотеки НТШ І. Кревецький та відомий математик В. 'їм вицький. Обов'язки секретаря виконував М. Возняк. 1 Іа бранні було вирішено: по-перше, розробити докладну при граму бібліографічних робіт; по-друге, скласти інструї піні

Ч Е Р Н И Ш Н . І .

Ним убезпечення належного науково-методичного рівня В|(н|іографування українських книг і часописів; по-третє, ІМ 1.1 годити широке оприлюдненім результатів діяльнос-и і н і п ру в періодиці та збірниках НТШ (зокрема, «За-|ін< ках НТШ», «Збірнику історично-філософічної секції»,

'Іиіратурно-науковому віснику», а згодом — у започатко-м іцч, відповідно до рішень комісії, спеціалізованих бібліо-виданнях). Крім того, було прийнято ухвалу про ііні|)сння друкованого органу осередку — нової для НТШ | < і і під назвою «Матеріали до української бібліографії». Не (і*ім не зауважити, що в основу діяльності новоствореної 111 н >і рафічної комісії були покладені переважно пропози-і V Кузелі, сформульовані у листі «В справі української

Іічюграфії».

І І,і нашу думку, у діяльності бібліографічної комісії

||Ч'І і іершого голови комісії, найавторитетнішого галиць-|ц Ііібліографа другої половини XIX — початку XX ст. І ^{1 1} Іеиицького, тематика книгознавчих досліджень якого |н' (роблені ним науково-методичні принципи бібліо-і|і\ иання суттєво позначилися на праці осередку; окрім н це останній рік перед початком Першої світової війни, •і і V ггєво змінила суспільно -політичні обставини життя мімпііи та вплинула на долю багатьох визначних науков-

ІІТШ;

• ііосиний. З початком Першої світової війни та розгор-

ііі їм воєнних дій на теренах Галичини бібліографічна

ІІІ І .Іта НТШ загалом з об'єктивних причин змушені були

М ц 11 мпити свою діяльність; як відомо, під час недовготри - імі окупації Львова російською армією у 1914 — 1915 рр. Н"'чіи осередок було закрито, фактично знищено його И*ьіші колекції та друкарню. Бібліографічна комісія не і и на активної роботи протягом шести років (зокрема, І" І І 1922 рр. відбулося лише три засідання), однак після

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

ІМ22 р. — вповні відновила наполегливу та багатоаспект працю, що підтверджують матеріали протоколів засід осередку;

• міжвоєнний. Цей період діяльності бібліографічноїмісії тісно пов'язаний з іменем В. Дорошенка, який очоли ще у 1913 р., після смерті І. О. Левицького, та чимало зроб для активізації діяльності книжкового центру у складн суспільно -політичних та національних умовах, переду ініціював розгортання наукових досліджень окремих ч нів комісії та інституції загалом у нових, сучасних нап мах; власне, за його пропозицією комісія в 1934 р. була пе йменована на бібліологічну, що віддзеркалювало тогоча новітнє розуміння бібліографії як важливої складової ко лексної науки про книгу — бібліології. Загалом засідан бібліографічної комісії відбувалися переважно раз на рік окремі роки, здебільшого на початку діяльності, — двічі: приклад, у 1909 р. — 21 листопада та 12 грудня, у 1910 р. 6 лютого та 16 червня), однак, час цих зібрань не був заз легідь визначений чи усталений. Головували, як прави

І. О. Левицький, В. Дорошенко, що у різний період очол вали осередок, або ж заступники голови І. Кревецький Б. Барвінський, обов'язки секретаря виконували М. Возн

І. Калинович, І. ІІІендрик, Є.-Ю. Пеленський [33]. На за даннях були присутні науковці, зацікавлені в обговоре попередньо визначених, важливих в контексті часу пита історії книги, теорії і практики української ретроспективн та поточної бібліографії, методики організації бібліог фічної роботи, налагодження співпраці з іншими інсти ціями НТШ (передусім з книгозбірнею та музеєм), втілені видавничих проектів наукового осередку загалом та бібл графічної комісії зокрема (див. [45]).

Безперечно, у кожному періоді діяльності бібліограф ної комісії на перший план висувались ті актуальні завд ня, розв'язання яких відповідало нагальним науковим культурним потребам українського суспільства: так, як

1 4 6

Ч Е Р Н И Ш І І І

па початках осередок ставив собі за мету створення репер гуару української книги та максимально повне й всеохош іс недення поточної бібліографії всієї України, то у міжвосн мий час зусилля вчених були зосереджені на бібліографу паї іні українських друків, випущених на західноукраїнських »•млях. Водночас необхідно відзначити незмінну особливу v вагу науковців до проблем історії української книги і наці-і'пального друкарства. Вона, на нашу думку, була зумовле-і іа глибоким усвідомленням членами осередку унікальності феномена української книги як головного стимулятора на-ціональної самосвідомості, культурного розвитку нації, ба-жанням віднайти та зберегти для нащадків давні українські

i иижкові надбання.

З 25 засідань бібліографічної комісії, що відбулися у ІМ09 —1939 pp. (у Центральному державному історичному ірхіві України в м. Львові зберігаються матеріали 17 зібрань науковців, які охоплюють 1914 — 1937 pp. [33, арк. 17]), серед іких варто виокремити засідання 6 лютого 1910 р. та 6 квіт-ii і 1924 р. Перше було присвячене бібліографуванню укра-їнських стародруків XVI —XVIII ст., які на той час зберігали-

і 4 у численних книгозбірнях та музеях, зокрема й у Львові,

і друге — ювілею українського друкарства (350 років тому,

І !>74 р. Іван Федоров видрукував у Львові «Апостол» — пер-шу точно датовану книгу, що започаткувала постійне, не-перервне в часі книговидання на українських землях).

Власне, центральним на цьому засіданні був реферат цитатного науковця, авторитетного дослідника українських рукописних та стародрукованих книг І. Свєнціцького, у к к ому вчений наголошував на необхідності належного на-

\ кового опрацювання та видаїшя бібліографії українських

і і.іродруків XVI—XVIII ст. І. Свєнціцький, зокрема, доклад-нії обґрунтував передусім погребу бібліографування укра-пи І . К И Х стародруків до кінця XVIII ст. На той час він очо-лював Церковний (пізніше Національний) музей у Львові

1.1 наполегливо опікувався накопиченням у ньому унікалі.

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

них книжкових раритетів — видань усіх давніх кириличнії - друкарень, особливо ж книг, видрукуваних на український землях у XVI —XVIII ст. У 1908 р. І. Свєнціцький опубліку вав фундаментальний «Каталог книг церковно-славянськш печаті» [36] — ґрунтовний опис рідкісних стародруків На ціонального музею, зміст якого яскраво засвідчував зріліс'і і. методичних підходів науковця до бібліографування давні\ кириличних видань (див. також у [21,44]) та його прагненн і поширити відомості про склад книгозбірні музею серед за цікавлених дослідників-бібліологів. І. Свєнціцький, якніхти інший на той час, добре знав реальний стан бібліографу - вання українських видань XVI —XVIII ст., глибоко усвідом лював культурологічну та наукову цінність їх докладних, методично вивірених бібліографічних записів, а тому при вертав увагу вчених саме до цієї важливої проблеми.

Дещо пізніше на засіданні 6 травня 1912 р. бібліогра-фічна комісія сформувала групу науковців, які братимуть участь у розробці та виданні бібліографії українських ста-родруків XVI —XVIII ст. До складу новоствореної підкомісії увійшли М. Грушевський (великий знавець, відомий поці-новувач стародруків), І. Свєнціцький, М. Возняк, І. Кревець-кий, В. Дорошенко, які насамперед усталили визначення поняття «стародрук» (обґрунтовано вважалося, що це всі ви-дання, видрукувані на українських землях до 1798 р.) та ви-черпно опрацювали наукові засади укладання майбутнього бібліографічного покажчика. Активну участь у роботі під-комісії брав М. Грушевський (про те, що в колі наукових зацікавлень видатного історика перебувало й українське друкарство, свідчить, наприклад, його дослідження «Укра-їнські стародруки» [10], опубліковане у 20-ті роки XX ст.) Він, зокрема, наголошував на необхідності вміщувати у новоствореному покажчику взірець письма, опис гравюр, вступ, заключения, уривки («виїмки») з книг. Методичні засади бібліографування українських стародруків, розро-блені дослідниками бібліографічної комісії, у подальшому

Ч Е Р Н И Ш Н . 1 .

Іц ні використані науковцями уНІКу, передусім С. Масло-|ІЧ (див. [26]).

І І,ікавим та багатоаспектним за тематикою виголоше-ні н на ньому доповідей, було й згадане вище засідання бі-чіпі рафічної комісії, шо відбулося 6 квітня 1924 р. У центрі |№ін и науковців осередку, на той час, перебували проблеми (стуку витоків укра'їнського друкарства, життя та діяль-

ііі' и. Івана Федорова, непересічний мистецький доробок |ц."іо видатного друкаря, бібліографування федорівських Цнмнь з урахуванням новітніх, на той час, медичних під-мінні. На цьому засіданні до складу бібліографічної комісії у н мі і нов І. Огіснко — вчений-енциклопедист, у колі науко-іиі - зацікавлень якого чільне місце посідали історія україн-і (.• с но друкарства, а також бібліографія (див. [2,43, 46]).

Як відомо, в 1922 р. науковець переїхав з Тарнова (Поль-ні.і) с початку до Винник (містечка під Львовом), а дещо їм ніііііе, 1924 р. — і до самого Львова, де завдяки підтрим-ці .ііігоритетних членів НТІП (О. Барвінського, І. Свєнціць-»іч о, В. Гнатюка, М. Возняка, І. Студинського та особливо »и 11рополита Андрея Шептицького) зробив спробу налата-ний наукову працю. Він продовжив розпочаті попередньо 11 ідження, передусім ті, що пов'язані з історією укра'їн-н.міго друкарства (останнє засвідчує, зокрема, лист вчено-|ІІ датований січнем 1926 р., до секретаря Всеукраїнської іік.ідемії наук А. Кримського, наведений М. Тимошиком у І' 11). Хоча львівський період життя І. Огієнка був доволі не-ірипалим (вже у травні 1926 р. він повернувся до Польщі і її прийняв пропозицію Варшавського університету обійня-пі посаду професора церковнослов'янської мови), саме в ці І и >ки вчений двічі (6 квітня 1924 р. та 15 березня 1925 р.) брав г мгть у засіданнях бібліографічної комісії, надрукував у періодичних виданнях осередку низку ґрунтовних статей з і. і прії української книжкової справи та під егідою НТШ ви-ннії свою фундаментальну працю — «Історія українського ірукарства: Історично-бібліографічний огляд українського

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

друкарства XV — XIII вв.» [ЗО], яка підсумувала багатирі'и| дослідження в цій галузі.

Реферат І. Огієнка, виголошений 6 квітня 1924 р , мі» назву «Іван Хведорович — перший український д р | кар» та об'єднав відомості попередніх розробок наухопіі пов'язаних з життям та діяльністю Івана Федорова. У < і» '» му виступі вчений обґрунтовував та переконливо доходи! що датою виникнення друкарства на українських и'мііі слід визнати саме 1569 p., коли Іван Федоров у Заблуді >ш ми пустив «Учительне Євангеліє». Жодним чином не прими шуючи важливої ролі видатного друкаря в націонали»

книжковій справі та непересічного культурно-істори¹ значення його плідної діяльності, науковець, однак, вкаім Івана Федорова передусім фундатором постійного, рервного в часі друкарства на теренах України. Після і рі диційного обговорення доповіді іншими вченими (а, ок р|| В. Дорошенка та І. Огієнка, на науковому зібранні (іуіі присутні також І. Кревецький, І. Крип'якевич, М. КордуАІ Ф. Колесса, І. Раковський, І. Свєнціцький [33, арк. 17|), иі рішено рекомендувати пращо І. Огієнка до опублікув.н іни ювілейному числі журналу «Стара Україна», яке плануїм'І цілком присвятити 350-літтю друкарства на Україні. J ),• ні4 відачем на засіданні бібліографічної комісії 6 квітня І¹».' І І був також і В. Дорошенко, який зреферував власну мр.тм що мала назву «Перша книга, видана на Україні» і міс пні кваліфікований бібліографічний опис львівського «Аио< м ла» 1574 р. Виступи І. Огієнка та В. Дорошенка виклт • *( жваву дискусію серед присутніх на зібранні авторитп іи| членів бібліографічної комісії, які усвідомлювали: кпим друкована продукція загалом є невід'ємними складом їм історії українського народу, важливими явищами ІІ . ІММ нальної культури, які треба ґрунтовно досліджувати і дь,ц| ливо зберігати для нащадків.

Хоча історія книги та українського друкарства ('Y'if безперечно, важливими тематичними напрямами науі < И.ІІ

1 5 0

Ч Е Р Н И Ш Н . І .

III і ч. них — членів бібліографічної комісії, щорічні зі-нп і п.іуковців цього осередку (нагадаємо, шо лише на нм .і« діяльності, у 1909 — 1910 рр., вони збиралися для іиі'|н'ішя «навколокнижкових» питань двічі на рік) все чиї чи всебічно показати всі здобутки визначних істо-Ііі ічдомих бібліографів стародруків XVI —XVIII ст., не-•и ічмпх і юціновувачів друкованих раригетів. На жаль, Цмм ииукових розробок, цікавих знахідок, різноплано-пІ мі і,і. залишались неоприлюдненими, адже осередок уміїїи і передусім ретроспективною та поточною біблі-

І | І І І ні української книги, переважно на західноукра'їн-

» н м іях, та ставив собі за мету створення відповідних

• чмків (що, власне, яскраво підтверджує зміст серії І » < | І М І І Идо української бібліографії [4,19,34]).

V |" • налуженій системі періодики НТШ (див. [32]) поча-II11111 у ки періодичного видання, яке б дозволило широ-

гійно публікувати результати наукових досліджень і мі іг вчених з історії української книги та друкарства,М и і м( »жливості для плідної співпраці з бібліографічною |і її іп Таким виданням виявився часопис «Стара Укра-ний для музею та бібліотеки осередку, що радо ИЙІІ гної сторінки для публікації праць українських до-

міїм» книги [9]. Хронологічно існування часопису булоІНіим — лише 1924 та 1925 роки, усього 24 числа, але 111 ці чі короткий період виявився доволі продуктивним, тну на публікаційну активність членів бібліографічної її и Відомо, що редакція «Старої України» мала намі-И|ц> іонжувати випуск журналу і в пізніший час, однак й/іиі обставини діяльності товариства (насамперед — (нм і чіт дискримінація, що її польська влада застосову-Ін ди цього наукового центру) не сприяли подальшим ви-ніги їм планам.

' І.ігсн іис історії і культури», як зазначалося у підзаголо-

» ми штика, виходив у світ за редакцією заступника го-цн іііі' ішграфічної комісії, директора книгозбірні НТШ,

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

відомого українського історика І. Кревецького. Головне з.іи дання «Старої України» редакція вбачала в наступному «Людина без власної самосвідомості не є культурною люди ною, так і народ без історичної свідомості не є нацією. Рої будити сю свідомість якнайглибше і якнайшвидше на Укр.і їні — ось головне завдання нового часопису» [8].

Відповідно до цього важливого суспільного завданп і «Стара Україна» у своєму змісті прагнула відродити іс і" ричну тяглість і традиції, охопити широке коло різномаї 111 них за актуальною на той час тематикою проблем, висвіти 11 ти питання культурологічного спрямування, що цікавили 11 турбували свідому галицьку громадськість. У часописі іілп нувалося вміщувати загальні статті про історію культури і it історичні традиції, матеріали старої України (передусім 11 що стосувалися національно-визвольних регіонів, особ ні востей побуту нашого народу), різнопланово інформуй» і н про традиції окремих українських регіонів, подавати Грум товні описи історичних пам'яток України, а також публії \ вати мемуари та важливі в контексті культурно-історичиоиі розвитку нації документи. Водночас до намірів редакції н чи дило і широке висвітлення «навколокнижкових» питанії вважалося за доцільне постійно вести бібліографічний ро|1 діл, в якому знайомити читачів не лише з новими видан-нями, а й робити перегляд давньої літератури, аналізував стан української бібліотечної, музейної та архівної спринн (ці проблеми безпосередньо були пов'язані не лише З ІЄ П 'І І єю української книги та книгодрукування, а й стосуваип* ц можливостей належного бібліографування цінних друмі'і Окрім того, «Стара Україна» вміщувала й «Хроніку» - ру брику, яка надавала бібліографічній комісії широкі мол 114 вості оперативно інформувати наукову громадськість ІГІІІІ та всіх зацікавлених про свою діяльність (зібрання, пубшми ції та ін.) [35].

З 24 чисел часопису «Стара Україна» увагу заслугову п • гь п'ять, що мають тематичний характер та присвячені однім

ЧЕРНИШ Н. 1.

(пн іумку редакції, суспільно важливій) проблемі. Це ч. 2 — 5 м 1¹>24 р. під назвою «В 350-ліття друкарства на Україні»,

і п (.і 1924 р. — «Великі могили української землі», ч. 9 —10 І'Шр. — «Українська мемуаристика в XI — XX ст.», ч. З — 4

-їм 1925 р. — «Пам'яті Кобзаря України» та ч. 7—10 за той ммпи рік — «Середньовічні фрески у Львові».

Іісзперечно, найцікавіше — число з нагоди 350-ліття Йііук.ірства на Україні, що вміщує матеріали про життя та

"ііі і ми українського друкарства, які нині викликають певні П'миіни та заперечення науковців (див. [12, 31, 37]), подає |им и н ий та деталізований аналіз видань друкаря різного р»|Ниду, наводить фундаментальний і кваліфікований бі-ріііи |>афічний опис львівського «Апостола» 1574 p., здій-мім мій В. Дорошенком [11], інші оригінальні матеріали й ім|чіко-книгознавчого характеру, дотичні до ювілейної шиї і і іадрукованих ґрунтовних дописів варто виокремити ttlt І н і ус ім непересічну працю І. Огієнка «Іван Хведорович, і|ч їм.ігор постійного друкарства на Україні» [28], яка була |нііім>'ііа науковцями на засіданні бібліографічної комісії В»нігіг,< 1924 р., та публікацію згаданого вище, глибокого за •Ції іим реферату В. Дорошенка «Перша книжка, видана на я »J1111111», виголошеного тоді ж.

І, ()гієнко, який саме в цей час завершував свою фун-мі'іі і.ільну працю «Історія українського друкарства. 11'І ч і' и ю-бібліографічний огляд українського друкарства Vр Will вв.», вперше оприлюднив принципово відмінну |І'і і pi їй цінних поглядів власну концепцію витоків укра'їн-•»Hi ірукарської справи. Він, зокрема, припускав можтш-'!(« и \ і і мінського походження видань Швайпольта Фіоля,

ІІІІІІїмце». Як бачимо, не применшуючи важливої ролі ви-

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

датного друкаря в національній книжковій справі та визнл чного культурно- історичного значення його плідної ДІЯ) ЇЇ• ності. І. Огієнко, однак, вважав Івана Федорова передусім фундатором постійного, неперервного в часі друкарстц. на теренах України. Позицію І. Огієнка поділяв і відомим науковець І. Зілинський, автор допису «Львів чи Заблуд in⁷ [14], вміщеного у рубриці «Miscellanea Fedorovyciana» того ж числа «Старої України», що наводив низку цікавих наукоїк обґрунтованих міркувань на підтвердження новітньої пози ції істориків книжкової справи. Окрасою ювілейного чист часопису є, безперечно, глибокий за змістом, ґрунтовний охопленням джерел, фахово опрацьований бібліографіч ний нарис І. Огієнка «Ів. Хведорович в науковій літератур (1704 — 1924)» [14], який оприлюднює результати багаторіч ної дослідницької праці автора.

Як бачимо, члени бібліографічної комісії — історії ки української книги та друкарства — активно долучили ся до підготовки для журналу «Стара Україна» численим матеріалів, дотичних до проблем витоків вітчизняної дру карської справи, життя та діяльності Івана Федорова, бібні ографічного опису видатних книжкових пам'яток нації • нальної культури, передусім львівського «Апостола» 1571 р Часопис, зрештою, дослідники книги обрали невипадкоио загальне культурологічне спрямування публікацій з відчу і ним акцентом на проблемах національної історії в широк 11 му контексті (а не можна оминути увагою тієї визначалы и риси, яка була притаманна усім його матеріалам, — бажям ня віднайти і зберегти для нащадків власні корені, досліди ти передусім ті проблеми, що переконливо засвідчували им сокий культурний й науковий рівень українства, плек.і п глибоку повагу до рідної історії, мови) та й участь шаноїм ного галицькою науковою громадськістю І. Кревецького - заступника голови бібліографічної комісії і, одночаснії редактора «Старої України» у розв'язанні практично и< і видавничих питаїїь, пов'язаних з організаційними асіп і

1S4

ЧЕРНИШ Н. 1.

н і м п П І Д Г О Т О В К И журналу, — мали вирішальне значення. І Іг можна не зауважити, що статті членів бібліографічної

• і'ми їі охоплювали широку тематичну палітру та ґрунту-Иіічпгя на наукових рефератах, виголошених на засіданнях і" гредку і рекомендованих його членами до друку. Завдя-ки курналу «Стара Україна» вони ставали надбанням не інше видатних науковців (нагадаємо принагідно, що на зі-браннях осередку були присутні не більше, ніж 12 вчених), її п 111 ирокої зацікавленої громадськості. Привертають увагу мміж окремі спроби бібліографічної комісії інформувати

і V імпьство про свої засідання в розділі «Хроніка» (на жаль, Цінно обмежені в обсязі). І ще одне — імена В. Дорошен-ки І Кревецького, І. Огієнка, І. Свєнціцького (а саме вони Іу мі авторами матеріалів історичного та бібліографічного

і нрімування) гідно представили тогочасну наукову школу \ 11'пінської бібліології на сторінках такого непересічного Мін і ніису, яким упродовж нетривалого часу свого існування V і ' «Стара Україна».

Іагалом, створення у 1909 р. бібліографічної комісії НТШ и і їй нелике суспільне, наукове та організаційно -методичне Іі.і'іі'иня. Цей осередок відіграв важливу роль у згуртуван-ні і \ і иль розрізнених на той час українських дослідників 11 ірії книги та книжкової справи, укладачів національної (НнічноїІретроспективної бібліографії.Іхоча діяльністьІЬііиграфічної комісії доцільно розглядати в контекстіір и 11 інших бібліологічних товариств початку XX ст., сам інь і існування бібліографічного центру при такій потуж-Іі 111, іу ковій організації, як НТШ, масштабність завдань, що И11 І.ІВИВсобі за мету вирішити, інтелектуальний потенці-і мі к лідників, непересічна вартісність досягнень (як у ме-і' нічному, так і видавничому аспектах) висувають його на чі н не місце в українському книжковому русі. Варто наш-им, нгн, що фактично всі визначні українські вчені першої ір> піни XX ст., у колі наукових зацікавлень яких перебу-Н>! ї ї національна книжкова справа, долучилися до роботи

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

книгознавчого осередку Галичини . Серед них — історики книги та українського друкарства І. Огієнко, І. Свєнціш кий, бібліограф В. Дорошенко, що своїми здобутками по реконливо довели унікальність ф е н о м е н у української кпи ги як головного стимулятора національної самосвідомої 11 культурного розвитку нашого народу .

1. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці Львів: Меморіал, 1992. — 544 с.

2. Арутюнова С. Бібліографія в житті та творчості І. Огієнка / / Вісник Книжкової палати. — 1999. - № 5. - С. 35.

3. Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: Книги люди: Матеріали Круглого столу. — Львів, 1996. — 226 с.

4. Бутрин М. «Матеріали до української бібліографії» в бібиі ографічній діяльності НТШ / / Поліграфія і видавнича справа 1997. - Вип. 32. - С. 185-188.

6. Вальо М. А. Фундатор української бібліографії // Іван Оме лянович Левицький: 36. наук, праць. — Львів, 2002. — С. 7—15.

7. Видавнича справа та редагування в Україні: постаті і джг рела (XIX — перша третина XX ст.): Навч. посібник. — Львів: Сві і 2003. - 612 с.

8. Від редакції // Стара Україна. - 1924. - Ч. 1. - С. 2 - 3 .

9. Головата Л. «Стара Україна»: бібліографічний аспект / / І * і бліотека Наукового товариства ім. Шевченка: Книги і люди: Ma іг ріали Круглого столу. — Львів. — 1996. — С. 119 — 123.

10. Грушевський М. Українські стародруки // Книга: Непері одичний бібліографічний орган об'єднання українських видач ців. — Відень-Київ. — 1921.

11. Дорошенко В. Перша книжка, видана на Україні / / Стар Україна. - 1924. - Ч. 2 - 5. - С. 17 - 19 .

12. Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки української друкарства. — Львів: Центр Європи, 2000. — 224 с.

13. За сто літ: Матеріали з громадського й культурного житн України XIX і початків XX ст. / Під ред. M. Грушевського. Кн. 1. К.: Держвидав України, 1927. - С. 24.

щипкиЛьвів, наук, б-ки ім. В. Стефаника. — Львів. — 1998. —

н - С. 47 - 53.

ІМ Іп.иицька Л.І.Україніка НТШ як джерело національної1)0 Піч рафії // Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: Іншії і люди: Матеріали Круглого столу. — Львів. — 1996. —

рік і ні ім.Т. Шевченка у Львові (1885 —1939): Друковані й архівні (ми р и п и / / Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефа-ііп ,1 ІІДН України. - Львів, 1994. - Вип. 4. - С. 165-178.

І ЛІ Історія Наукового товариства ім. Шевченка: 3 нагоди 75-ЦіІ'і'кі його заснування: 1873 — 1948. — Нью-Йорк; Мюнхен, 1949.

Л»4с.

' І Колосовська О. Кирилична стародрукована книга у дослі-

' * Кубійович В. Нарис історії Наукового товариства ім. Шев-м, НИЙ (1873-1949). - Львів, 1991. - 53 с.

' І Кузеля 3. В справі української бібліографії // ЦЦІА Украї-

ни у Львові. - Ф. 309. - Оп. 1. - Спр. 242. - Арк. 3 - 9 .

ВІІЬІна Україні / / Стара Україна. — 1924. — Ч. 2 — 5. — С. 12 — 14.

П Р А Ц І В И К Л А Д А Ч І В

29. Огієнко І. Ів. Хведорович в науковій літературі (1704 1924): Бібліогаф. нарис // Стара Україна. — 1924. - Ч. 2 - 5 . С. 62 - 73.

30. Огієнко І. Історія українського друкарства: Історичн бібліографічний огляд українського друкарства XV —XVIII вв. Львів, 1925. - 448 с.

31. Орос О. Грушівський монастир і початки першої слов'янського книгодрукування: Штрихи з історії української друкарства. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 272 с.

32. Періодичні та серійні видання НТШ (1885 —1939): Анотои. ний покажчик. — Львів, 1990. — 104 с.

33. Протоколи засідань членів бібліографічної комісії Наук вого товариства ім. Т. Шевченка (1914 — 1937) // ЦЦІА України Львові. - Ф. 309. - Оп. 1. - Спр. 658. - 25 арк.

34. Рибчинська Н. Видавнича діяльність бібліографічної к місії НТШ в галузі ретроспективної українознавчої бібліограф (1909-1939) // Зап. Львів, наук, б-ки ім. В. Сгефаника. — Льні

- 2004. - Вип. 12. - С. 141-164.

35. Ромашок М. М., Галушко М. В. Українські часописи ЛЬІИ ва 1848 — 1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 г Львів: Світ, 2003. - Т. 3.1920-1939. - С. 400-407.

36. Свєнціцкий І. Каталог книг церковно-славянської печ.н

- Жовква, 1908. - 213 с.

37. Тимошик М. С. Голгофа Івана Огієнка: Українознавчі ІІ|> блеми у науковій та видавничій діяльності. — К.: Заповіт, ІЧЧ

- 284 с.

38. Тимошик М. С. «Лишусь навіки з чужиною...»: Митрон лит їларіон (Іван Огієнко) і українське відродження. — Віші і їм Київ, 2000. - С. 93.

39. Хроніка НТШ. - 1909. - Ч. 39 - Вип. 3. - С. 20.

40. Черниш Н. І. Бібліографічна комісія НТШ як центр доі ї дження української книги (1909-1939): Навч. посібник. — К: 1І.іім культура і наука, 2006. — 216 с.

41. Черниш Н. І. До історії створення бібліографічної коми Наукового товариства ім. Т. Шевченка // Вісник Книжкової пн ї ти. - 2006. - № 3. - С. 37 - 40 .

42. Черниш Н. І. З Україною в серці: Зенон Кузеля — б і б п і граф, етнограф, лексикограф // Друкарство. — 2006. — № І С. 62 - 66 .

43. Черниш Н. І. Іван Огієнко і бібліографічна комісія Пп\ и вого товариства їм. Шевченка // Іван Огієнко і сучасна науки ї

Ч Е Р Н И Ш Н . І .

м, і її,і: Наук, збірник. — Кам'янець-ІІодшьський. — 2006. — Вин 3.

• ( 19-30.

I I Чернині Н. І. Іларіон Свєндіцький як дослідник давні,о-

|п українського друкарства // Друкарство. — 2003. — № 6. —

11' н|ччної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка // Вісник І иижкової палати. — 2006. - № 4. - С. 38-43.

Iii Черниш Н. І. Погляди І. Свсіщіцького та І. Огієнка на ви-пни українського друкарства // Іван Огієпко і сучасна наука та in и|ІІІ. Наук, збірник. — Кам'янедь-Подшьський. — 2005. — Вип. 2.

* ( 48-56.

•17 Черниш Н. І. Подвижник української книги: Книгознавча

ній И І І І С Т Ь І . Кревецького// Вісник Книжкової палати. — 2000. — N•'1 - С . 23 - 27.

«і» v • м радь і матеріалів, присвячених ювілею товариства. — Львів: МД центр НТШ. - 2001. - 388 с.

ПРАЦІ АСПІРАНТІВ ТА ЗДОБУВАЧІВ КАФЕДРИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ І РЕДАГУВАННЯ

УДК 82 (477)

АРДАН Г. М.

Поиск по сайту: