Переваги відкритого рецензування встановлюють-

і і в експериментальному дослідженні Е. Уолт (Е. Walsh),

М. Руні (М. Rooney), JL Епплбі (L. Appleby) та Г. уілкінсона ((.. Wilkinson) [49, с. 47—51], згідно з яким, відкритий процес

і прияє поліпшенню якості рецензії. Натомість, наприклад, дослідження групи вчених під керівництвом Дж. С. Росса 110, с. 1675 — 1680] виявило, що «сліпе» рецензування лише частково допомагає запобігати упередженням рецензентів,

.і за А. Янкауером (A. Yankauer), 75% рецензентів надають

перевагу «сліпому» рецензуванню [51, с. 844 — 845], тому що воно забезпечує об'єктивність рецензії, водночас, самі рецензенти бажають залишатися анонімними. На думку ж () . Хазена, «анонімність рецензування стверджує, що науко-и і працівники вважають себе апріорі нездатними відстояти наукову істинність у відкритій суперечці» [1, с. 20].

Деякі вчені вказують і на те, що рецензування є занад то дорогим [3, с. 1384; 13, с. 180 — 182], а його довготривалісп. призводить до непотрібної затримки опублікування науко - вих творів [1, с. 8]. Загалом, серед дослідників ще не склало ся єдиного погляду на ці питання, тому вони залишаються ще остаточно нерозв'язаними.

Дослідник Дж. С. Армстронг (J. S. Armstrong) зазнач.н, що у випадку відхилення наукової праці автори, як прави по, ігнорують зауваження рецензентів [4, с. 75], що при іво дить до нівеляції роботи інституту рецензії.

I I ' .

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

Під час рецензування також може виникати пробле-ма плагіату, яка виявляється у «запозиченні» рецензентом наукових положень із робіт авторів. Цей факт добре ілю-струє випадок, який стався у Йельскому університеті. На-укова стаття молодого фізика Хелени Уечсліхт-Родбард була відхилена одним із рецензентів — В. Соманом, який пізніше використав матеріали дослідження у своїй роботі [8, с. 38-39].

Одним із основних недоліків рецензії, на який все час - тіше звертають увагу дослідники, можна вважати проблему ідентифікування наукової афери. Так, Р. Сміт, характери-зуючи рецензію як повільну, дорогу, яка є марнотратством академічного часу, суб'єктивною, схожою на лотерею, схильною до упереджень і легко зловживаною, наголошує на її слабкості у виявленні грубих помилок, а також на нена-дійності рецензування як інструменту для виявлення науко-вого обману. Дослідник аргументує свою позицію тим, що рецензія, у першу чергу, ґрунтується на довір'ї [42, с. 1791.

У зв'язку з цим, М. Глік (М. Glick) зазначає, що відповідаль-ність за точність та правдивість робіт лежить на самих авто-рах, а рецензенти лише можуть оцінювати вже отримані ре-зультати, які часто важко перевірити, оскільки рецензенти не завжди мають доступ до потрібної інформації [20, с. 430].

У свою чергу, дослідник Е. Малліген вважає, що «рецензія не повинна бути інструментом, первинна функція якого — категоричне віднайдення обману» [32, с. 6].

Учені зауважують, що часто система рецензування здатна виявити шахрайство вже після опублікування робо-ти чи декількох робіт певного автора, хцо підтверджується численними випадками. Наприклад, у 2006 р. Сеульський національний університет проголосив, що південнокореи ський учений доктор Хванг Ву- Сук (Hwang Woo-Suk) ефа брикував результати статей, які декількома роками раніше були надруковані у престижному журналі «Наука» і місти-ли дослідження стовбурових клітин. Журнал швидко ви

2 0 6

ГумлнЕнко О. О.

иучив ці статті, але на той момент вже у 200 інших працях були цитати матеріалів доктора Хванга [20, с. 428]. Сфаль-сифіковані дані також були виявлені у 16 роботах Хендріка ІПона (Hendrick Schön) вже після того, як матеріали про-йшли рецензування в авторитетних наукових журналах та потужному дослідницькому центрі Bell Labs. Думки на-укової громадськості з приводу цього випадку розділилися. Виконавчий директор Американського інституту фізики — М. X. Бродскі (М. Н. Brodsky) вважає, що тут не слід звинува-чувати рецензентів, оскільки виявлення наукового обману не є їхнім прямим завданням. Натомість редактори науко-вих журналів відзначають, що провина рецензентів поля-гає у тому, що вони поставилися некритично до наукових творів Шона. Частково це було викликано тим, що матеріли надійшли від солідних дослідницьких груп [29, с. 12 — 17].

Крім того, наукова афера у руках певної ідеології може стати небезпечною зброєю [47, с. 46]. Яскравим прикладом иженауки є діяльність радянського біолога Т. Лисенка. Ви-сунута ним антинаукова концепція спадковості, видозміни та видоутворення активно впроваджувалася в практику в 30-х — на початку 60-х років, що завдало великої пжоди ге-нетиці і біології в цілому. Подібні випадки, на думку бага-тьох учених, дискредитують наукове рецензування.

Отже, як бачимо, питання, чи повинна рецензія вияв-пяти наукову недобросовісність, залишається в науковому співтоваристві певною мірою дискусійним. На це складно питання справді важко дати однозначну відповідь, але все ж іазначимо, що рецензія на науковий твір (у будь-якому раіі)

і ювинна намагатися це робити! Якщо під час рецензування у видавництві чи редакції не вдалося виявити наукову не добросовісність, то при постпублікаційному рецензуванні шанси виявити її різко зростають, оскільки коло реципії п гів значно розширюється.

Поиск по сайту: