Ні ні шинні бути привабливими для споживачів. Матеріал Підручника повинен бути добре викладеним, відповідно пін методологічних вимог, зручним для сприйняття, а від-

і її для запам'ятовування та відтворення, що особливо

Ї М * ІІШО для навчальної літератури (оскільки це її основне

при шачення). Не менш важливим є і зовнішнє оформлен-ий і і.іичальної літератури, зокрема, оправа. Зараз почалось

руйнування радянських стереотипів щодо того, що оправа Ііиичального видання має бути «сірою» і позбавленою емо-и 11111 их навантажень. Навіть навчальні видання повинні, ле-».ічи на полицях книгарень, привертати до себе увагу, адже Н»' »Пільшує шанси на те, що вона потрапить в поле зору по-и⁽| і цінному покупцю. Зараз багато малих видавництв це до-і 'іи- розуміють, тому надають великого значення оформлен-ню оправ навчальних видань.

Сьогодні малі видавництва навіть проводять реклам-ні кампанії з популяризації та продажу своїх навчальних кидань. Найчастіше видавці та автори навчальної книги проводять виїзди до споживчої аудиторії, якою, у нашому иппадку, виступають студенти вишів, в яких викладають дисципліни, дотичні до тематики навчального видання. 1.1 кий хід є доволі вигідним, оскільки майже не потребує фінансових затрат і виправдовує себе високим попитом на і.шропоновану продукцію. Окрім того, споживча аудиторія іпайомиться з асортиментом малого видавництва, і тому іс-нує велика ймовірність, що споживачі потім самі зможуть придбати книжки безпосередньо у видавництві або іденти-фікувати їх на стелажах книгарень.

Отже, у підсумку слід зазначити, що малі видавництва та иидавничі структури випускають навчальні видання лише для ВНЗ, оскільки видання підручників для шкіл потребує отримання попереднього тендеру. Усі малі видавництва є приватними, тому їх основною метою є отримання прибут-ку від видання підручників та навчальних посібників. Ав-торами підручників та посібників, шо їх випускають малі

П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

Видавництва, виступають викладачі випіів. Наклади їм вчальних видань, що їх випускають малі видавництва, єни рівняно малими, оскільки споживча аудиторія здебільшого прив'язана до навчального закладу, у якому працює автор видання. Зараз починає зникати стереотипне бачення п.і вчальної книжки як візуально невиразної та блідої. Видавці та автори, у першу чергу, прагнуть реалізувати навчальну книгу, тому роблять її візуально яскравою. Широко вико ристовуються малими видавництвами й рекламні заходи для реалізації та популяризації навчальної книги, зокрема презентації в колі споживчої аудиторії, яку для навчальній видань порівняно легко визначити.

1. Про затвердження Порядку надання навчальній літературі засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцт Міністерства освіти і науки України: Наказ Міністерства освіт

і науки України від 17.06.2008 № 537. — Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua.

2. Тимошик М. С. Видавнича справа та редагування: Навч. по сіб. — К.: Наша культура і наука; ВД «Ін Юре», 2004. — 224 с.

3. Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця: Прак і посіб. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560 с.

У Д К 1 ) 0 7 : 3 0 4 : 0 7 0

I YMAHEHKO О. О.

КРИТИЧНИЙ п о г л я д НА РЕЦЕНЗІЮ:

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

І'ич іянуто сутність і характер проблемних аспектів у науковому рецензуванні. Зіставлено результати експериментальних дослі-имчіь з аналізу ефективності методики наукової рецензії. Наве-ичіо приклади наукового обману та упереджень.

h почові слова: рецензія, наукове рецензування, методика рецензуван-ніі, рецензент.

Незважаючи на те, що рецензія як жанр має давню істо-рію, єдиний погляд на її роль в академічному середовищі все і цс не сформувався. І, як справедливо стверджують Р. Сміт (R. Smith), Д. Ренні (D. Rennie), А. Церроні (A. Cerroni), \.j ],жефферсон (Т. Jefferson), Д. Моухер (D. Moher), А. Р. Дже-;і,4'д (A. R. Jadad), рецензія залишається недостатньо вивче-ним явищем у науці.

Сьогодні вчені ведуть тривалу дискусію щодо релевант-пості наукової рецензії та процесу рецензування загалом. І Іослідження з цієї проблеми можна розподілити на п'ять великих блоків: 1) вивчення ефективності та важливості рецензії; 2) структурна організація рецензії; 3) особливості упереджень рецензентів; 4) рецензування для отримання

і рантів; 5) дотримання наукової етики у процесі рецензу-вання. З погляду ставлення до проблеми рецензування, можна виокремити дві основні великі групи дослідників ре-

і іензії: до першої групи належать ті вчені, які розглядають рецензію як необхідний елемент сучасного наукового діа-

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

логу, а до другої — належать ті, які вважають, що рецензія > академічним атавізмом.

У статті ми вперше здійснили комплексне дослідженії І критичних поглядів на наукове рецензування, провівшії аналіз праць, присвячених проблемі наукової рецензії і ви значивши коло проблемних питань у рецензуванні.

Серед найчастіше критикованих аспектів процесу рг цензування можна назвати недосконалість самої методики рецензування, шо спричинена відсутністю стандартизації процесу рецензування та рецензії, а також через анонім ність процесу, яку часто практикують. Це питання вже дов гий час є причиною гострих суперечок. Деякі вчені вважа ють, що секретність процесу рецензування призводить до лінощів та безвідповідальності рецензентів [47, с. 40]. Крім того, як стверджують А. Церроні, Ф. Н. Дост (F. N. Dost), О. Хазен, традиція приховування осіб рецензентів та (або) авторів не завжди себе виправдовує і навряд чи є вирішен-ням проблеми, оскільки часто учасники процесу рецензу-вання можуть ідентифікувати особу одне одного. Цей факт підтверджується рядом експериментальних досліджені. С. ван Руєн, Ф. Годлі (F. Godlee), С. Еванса (S. Evans), P. Смі та (R. Smith), Н. Блека (N. Black) [37, с. 234-237; 38, с. 23-27], у результаті яких виявилося, що визначити особи авторів наукових робіт не змогли 58% рецензентів, відповідно 42% рецензентів мали можливість встановити, кому належить наукова праця. Отже, важко не погодитися з очевидними висновками, які роблять дослідники: анонімність процесу рецензування не призводить до поліпшення якості рецен-зії і використовується більше для запевнення, що процес ( справедливим. Цю позицію обстоюють Ф. Годлі (F. Godlee), К. Р. Гел (С. R. Gall), К. Н. Мартін (С. N. Martyn), Е. М. Джас-тіс (А. М. Justice), М. К. Чоу, М. Е. уінкер (М. А. Winker), Дж. Е. Берлін (J. А. Berlin) та Д. Ренні, які під час вибірко-вих експериментів отримали незначні розбіжності у показ-никах між «анонімними» та «відкритими» групами авторів

2 0 4

Г У М А Н Е Н К О О . О .

І.І рецензентів [21, с. 237 — 240; 26, с. 240 — 242]. Цікаві ста-ни тичні дані отримали дослідники Д. С. Кац (D. S. Katz),

і 13. Прото (А. V. Proto) іу. у.Олмсед (W. W. Olmsed) під час

' і < нерименту у двох журналах із радіології. Редактори цих журналів протягом шістьох місяців прорецензували 880 ру-м чіпсів авторів, особи яких не були їм відомі. У результа ті ічія вилося, що 34% (330) наукових творів початково містили інформацію, за допомогою якої можна було ідентифікува-ти прізвище автора та (або) установу, і редакторам вдалося цс зробити у 67% рукописів (221), [27, с. 1415-1417].

Поиск по сайту: