ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В. створено для неї, тому досконалішої абетки не могло буті і Масові протести

створено для неї, тому досконалішої абетки не могло буті і Масові протести, виступи, доводи українських діячів змусі і ли реакційні кола відмовитись від латинізації українські н писемності і в 1861 р. уряд скасував свої розпорядження, Постійні впливи на українську мову інших мов з однієї сп > рони негативно впливали, оскільки не давало можливості розвивати це все у власній мові, проте завдяки цим впливам, ми маємо ту мову, яка є на сьогодні. Як стверджує Д. ЛІІ тонович: «Необхідною передумовою культурного розвої" кожного народу є можливість єднання з іншими народами

і можливість взаємного обміну культурними здобутками і культурними цінностями. Здатними до культурного ЖИТІ II

і розвою можуть бути тільки ті народи, що здібні сприйми ти культурні впливи, але сприймати їх активно, перетвори > ючи і розвиваючи сприйняте далі». Отже, важливо не лиши отримувати та прищеплювати щось нове, чуже, а й вміїп правильно розвивати отримане в потрібному напрям к у Активно сприймати чужі впливи, ще раз це повторюємо,» необхідною передумовою культурного поступу [14, С. 2; І Можна додати лише, що таке правильне сприймання, м лежно від галузі знань, буде активно та позитивно впливам і

і стане важливою передумовою і літературного поступу, І наукового, і будь-якого іншого. Отже, процес розвитку мини та науки про неї є надзвичайно важким, глибоким та нелої ким для дослідження. Але це потрібно та важливо визначп ти не лише для того, щоб знати спільні сторони, риси, а Ги ловне — визначити індивідуальне, первинне, притамапин лише нашій мові, те, що часто приховувалось, забороняли! ц або змінювалось, але це було і залишається нашими пити мими українськими рисами.

За дослідженням Д. Антоновича, всі школи на Укр.іиіІ (від вищих до нижчих) були чисто московськими. Бики,» довою мовою була російська, користуватися рідною мовим) не тільки не дозволялося, а навіть заборонялося. Мало тої ні школа була чужою для нашого народу не тільки мовою, шін

Б Л Р А Б А Ш У . П .

п і амим навчанням. В читанках та підручниках говорилося ічікточно про «руській», себто московсько -великоруський Иіірод, про його господарське життя, звичаї, історію, мисте-

ІІІ'ИО,про народ же український, про його минуле та звичаїм і осподарські відносини ніколи не згадувалося [14, с. 65].

«Галицька» мова була в Східній Україні малозрозумі-лі по для читача, який не був призвичаєний до західноукра-

и и і.ких видань. Ілля Кокорудз писав (1891 р.): «Під час, коли ми Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошньою інтелігенцією, то в Галичині говорять ним N0 у простій хаті, так і в найелегантніших і найвищих сальо-

ІІІІЧ...Ним ту вітає-ся цісаря, виголошує-ся мови політичні

и і і'ймі, ним викладає-ся з катедр університетських, ним

іимнуться листи і розправи філософічні, педагогічні, істо-ричні, математичні, фізичні, правничі і т. інш.» [17, с. 24]. Ні і гворюючи загальну картину мовної ситуації в Галичині

• • • * 1400 р., не слід, одначе, забувати, що в подібних свідчен-Іімч — а їх є значно більше — порівнювалося підавстрійську \ країну з підросійською. Тоді контраст дійсно вражав. Коли •і прикласти абсолютну мірку, то виявиться, що стан укра-

ііі, і.кої мови в Галичині був дуже далекий від нормально-1111 гану мови, яку підтримує й охороняє держава, скажімо, французької мови у Франції, чи шведської у Швеції. Тому м ні рацію і другий галичанин Іван Верхратський, пишучи ІН'г; р.: «Обставини [в Галичині] не конче веселі. Не маєм ні ві'іїьмож-меценатів, ні багатого міщанства, ні заможної 411' І цчіної інтелігенції, ні повного руського університету, ні р\ і і.кої академії».

( ган суспільства впливав на мову. Історичні обстави-ни нругої половини та кінця XIX ст., коли закладались по-і піци на культуру книги, зокрема відсутність більш-менш у, і.пісного, єдиного для всієї української території право-ти V. спричинити особливу увагу видавців, журналістів, І" ч и юрів до мови видань [10, с. 112]. Таке ставлення до кнпні галичан імпортовано і в міста підросійської України.

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

Коли поважні вже політичні діячі — члени РУП (Револю ційна українська партія) або інших партій — відвідувал гуртки молоді, вони приносили сприйняті в Галичині мо ні звороти. В. Дорошенко подає до прикладу слово «поз як», яке заніс до нас один лубенський громадянин як гарн галицьку новинку. Як зазначається в Енциклопедії «Укр. їнська Мова», це слово було підкресленням «українськос 11 мовця — слово- пароль для «своїх» і слово-виклик для «м жих». В даному випадку особливо знаменно, що галицьк слово перейнято не прямо від галичанина, а посередньо — від полтавця. Це вказує на один із шляхів, яким розходил ся «заразливі», «урбаністичні» слова та вирази з Галичин Немає сумніву, що гімназійні (так само, як університетеіа гуртки української молоді відігравали роль посередник. Відомо, що, крім Прилук, такі гуртки існували в Лубнах, І ї жині, Києві та інших містах.

Тоді це була надзвичайно важлива праця, бо через до голітній русифікаційний тиск над українською культурі ч і мовою в межах Російської імперії нависла небезпека зи щення. Ще з часів Петра І російський уряд планомірно н ї лював у життя ідею нівелювання української національні самобутності.

Незважаючи на величезні труднощі і перешкоди, рочк ток української мови в другій половині XIX ст. йшов впере Найвиразнішою ознакою і найбільшим на той час досяп іє ням було розширення українського культурного мововж 11 ку. Це розширення було програмою діяльності всіх украї ських діячів того часу. Програму утвердження україні м мови висловив І. Нечуй- Левицький у статті «Сьогоч.и н літературне прямування» 1884 р.: «Україна буде і муси домагатися права своєї національности, свого язика в у і школах і в громадській жизні, в адміністрації, права вольн преси, права заводити усякі наукові і суспільні товарні і»

Я К І П О Т р І б н І Д Л Я П Ш р О К О Г О Л І б е р а Л Ь Н О - П р О Г р е С И В Н О Г О І " .

виття усієї маси нації зверху до самого дна» [16, с. 237].

BAPABAIIIУ. П.

В другій половині XIX ст. завдяки діяльнос ті українських культурних діячів, письменників, науковців, педагогів по-

і гупово охоплюються такі сфери мововжитку:

1) розширення і збагачення жанрів художньої літе-ратури;

2) окремі спроби вживання української мови в навчаль-них закладах (земські, недільні школи);

3) театрально-сценічний вжиток;

4) преса і публіцистична література;

5) застосування в наукових працях і дослідженнях (пе-реважно в Галичині та еміграції — М. Драгоманов);

6) окремі випадки побутового вживання в середовищі

і н мічених людей.

Життя суспільства неможливе без розвитку науки, наука

* і іе існує без наукової літератури [3, с. 3]. Проте при неуста-

н пості і недосконалості наукової термінології, І. Франкові •мого доводилось користуватися не завжди вдалими термі-нами, узвичаєними в працях галицьких учених (наприклад, мін під — замість сучасного наслідок, результат; загал — за-мить колектив, громадськість) або самому створювати від-

іишідне слово- термін чи термінологічний вираз, інколи И І К І І Жвживав в наукових працях іншомовні слова типу кон-и і.венція, пропінація, індемнізаційний та ін. В Галичині »і. >н.і наукових творів часто забарвлювалась ще й місцевими /імлектизмами та деякими особливостями слововживання. Активно розвивалась робота над вивченням українських Ііііі'іектів та історії української мови. У діалектології поруч ініисів окремих говірок пера багатьох авторів постали важ-'іі ті спроби з'ясувати генезу українських говірок (В. Ганцов, і¹ І урило, у Кракові І. Зілинський) [7, с. 162]. Наукові тво-ри і іе гірше від літературних демонструють певні суспільні Пріоритети та ступінь розвитку країни, відображають стан іп пііої галузі науки [5, є. 52]. Українська літературна мова другої половини XIX — початку XX ст., порівняно з поперед-ні»! періодом, помітно збагатилися насамперед виробничо-

Поиск по сайту: