ГІРАЦІ З Д О Б У В А Ч І В. професійною, абстрактною, суспільно-публіцистичнон > соціально-економічною та

професійною, абстрактною, суспільно-публіцистичнон > соціально-економічною та науково-термінологічною пек сикою і фразеологією. Плідну термінологічну роботу в Г{і личині проводило Наукове Товариство ім. Шевченка, пу блікували наукові праці з різних галузей знань, зокрема природознавства, математики, хімії, географії, медицини т технічних дисциплін. Г. Наконечна стверджує, що у 20 —ЗО ті роки XX ст. у Галичині практично повністю було витворе но хімічіту, географічну, фізичну, математичну, біологічну медичну наукову термінологію і видано її у вигляді сповни ка або систематизованих матеріалів у збірниках НТШ. 11 всі пропоновані терміни функціонують у сучасній україн ській мові, але основи термінології і вироблені принцип термінотворення залишилися актуальними.

Найбільший внесок зробив Б. Грінченко в українськ лексикографію, відредагувавши, з доповненням власни матеріалів, найбільший і найкращий словник українсько мови дожовтневого періоду — «Словарь української мови в 4-х томах, що вийшов друком у Києві у 1907—1909 рр. Ві заклав основи такої науки, як історія української лексико графії. Ситуація в галузі мовного будівництва, як і в самі мові загалом, використовувалась як «зброя класової бором. би пролетаріату та знаряддя соціалістичного будівництва [13, с. 36]. Націоналістичні елементи намагаються і в сло вотворі спрямувати розвиток сучасної української літери турної мови на відрив її від живої мови широких мас ро бітництва і колгоспного селянства, на ослаблення мови м знаряддя класової боротьби пролетаріату і всього нашог соціалістичного будівництва, стараються спрямувати ро» виток мови і в словотворі на націоналістичні шляхи, слові > вони намагаються і словотвір використати для створени своєї буржуазної, націоналістичної мови, знаряддя сво класового впливу [13, с. 38]. Словник зорієнтований на ш родну основу, головною базою для нього послужили «слот народної мови», лише у випадках недостатності народни

БАРАКАШ У. П.

цжорел, брались слова з літературних творів, які первинно іе,к були народними. «Українська мова в своїй основі — це мі »на простого і ясного думання, без зайвої метафоричності» І И), с. 113]. Завершуючи передмову до словника, Б. Грінчен-м> писав: «Ми вважаємо свою працю першою сходинкою на

і н пиху створення наукового українського словника і, усві-иомлюючи багато її вад, все ж наважуємося випустити її у

і пі г, щоб дати точку опори подальшій праці в цьому напря-мі» [1, с. 11]. Слід відзначити роль ученого в унормуванні \ к раїнського правопису. Використовуваний і відстоюваний

і цім правопис отримав назву «грінченківка», він ліг в основу правопису, схваленого правописною комісією на чолі з про-фесором І. Огієнком у 1918 — 1919 рр. Питанням правопису нрисвячена спеціальна праця ученого «Три питання нашо-іп правопису. З додатком А. Ю. Кримського», свої погляди па окремі правописні моменти Б. Грінченко виклав також в праці «К вопросу о правописании украинского языка».

XIX ст., незважаючи на всі урядові заборони і цензурні \ піски, ознаменувалося піднесенням національної свідо-мі ні і та мовнонаціональним відродженням українців, за-ііидчивши багатий і невичерпний потенціал української інературної мови. Усупереч величезним труднощам і пе-решкодам, українська мова розвивалася. Велику роль в \ іиердженні української мови відіграли мовні дискусії, які печися навколо української мови на сторінках наукових, і рі імадсько-політичних, науково-популярних газет та жур - 11,г і і в. Участь у них брали як українські вчені, так і російські, Чтггково — польські та інші славісти. Мовні полеміки пока-іі» їй спроможність української мови бути мовою науки.

ІЗелика увага в кінці XIX — на початку XX ст. приділя-мі я звучанню слів, їх написанню та будові, а також постій-Ііі і вишукувались шляхи обминання схожості та відокрем-ііепня від російської та сусідніх мов. Фундаментальними , і іадниками національної ідентичності, які мали, за сло-и,іми М. Грушевського, «надзвичайно важливі наслідки для

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

українського відродження у н а й ш и р ш о м у значенні цьог слова» [8, с. 151], були мова, що збереглася завдяки висок му рівневі народної словесної творчості, і народне життя, його «надзвичайною різноманітністю, багатством і колорит ністю змісту» (що, відповідно, стали головними об'єктам дослідження з боку національно зорієнтованої українськ освіченої інтелігенції).

1. Грінченко Б. Д. Словарь української мови. Т. 1. — Київ: Пе сикон, 1996. - 4 9 4 с.

2. Дегтерева Т. А. Пути развития современной лингвистик

- Москва: Изд-во ВПШ и АОН. - Кн. 1,1961.

3. Енциклопедія Українська мова. Видання друге і доповнен

— Київ: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Баж

на, 2004.

4. Енциклопедія українознавства / За ред В. Кубійовича.

Т. 5. - Львів, 1996.

5. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія суч. стан: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. — Львів: Вид і «Світ», 2002. - 268 с.

6. Кравчук Р.В. З історії слов'янського мовознавства. — К

1961.

7. Ковалик 1.1., Самійленко С. П. Загальне мовознавство. Іст рія лінгвістичної думки. К.: Вища шк., 1985. — 215 с.

8. «Мова вирішила долю українського відродження» (Укр їнознавчий світогляд як основний чинник формування нов української наукової літератури в XIX — на початку XX ст.)

Н. В. Зелінська, Н. Б. Благовірна // Полігр. і вид. справа. — 200

- №36. - С. 150-156.

9. Плющ П. П. Нариси з історії української літературної моні

— К: Рад. школа, 1958.

10. Проблеми культури книги у спадщині видатних у краї ських редакторів кінця XIX — початку XX ст. / Н. І. Черниш Поліграфія і вид. справа. — 2002. — № 39. — С. 110 —120.

11. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство. Історія ліпиш •пічних учень. К.: Вища школа, 1980.

12. Українська академія наук. Інститут мовознавства. Мов знавство. — Київ, 1934. — № 1.

Б А Р А Б А Н І У . П .

13. Українська академія наук. Інститут мовознавства. Мово-иіавство. — Київ, 1934. — № 2.

14. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Лптоио-иича. - Київ: Яибідь, 1993. - 588 с.

15. Франко І. Азбучна війна в Галичині 1859 р. — Т. 47. —

762 с.

16. Чапленко В. Історія нової укр. літ. мови. Н.-Й, 1970.

17. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX сто-чити. — Нью-Йорк: Сучасність, 1987. — 294 с.

УДК 007:304:004:070

ВОВК І. о.

Поиск по сайту: