Форми перевірки судових рішень

Форми перевірки судових рішень. Підстави для зміни або ска­сування судових рішень.

Перевірка судових рішень у кримінальних справах здійснюється у межах двох стадій кримінального процесу: перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, та перегляду судових рішень, які набра­ли законної сили.

Рішення, які не набрали законної сили, перевіряються у порядку апеляційного та касаційного провадження (ч. 1 ст. 383 КПК). В апеля­ційному порядку перевіряються рішення місцевих судів, які не набра­ли законної сили. У касаційному порядку перевіряються рішення, ви­несені апеляційним судом як судом першої інстанції, а також вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному по­рядку.

Касаційне провадження з перегляду судових рішень, які не набра­ли законної сили, нагадує апеляційне провадження, за винятками:

1) за назвою та формою: апеляція та касаційна скарга, касаційне подання;

2) за строками оскарження; загальний строк апеляційного оскар­ження вироку — 15 діб з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — з моменту вручення йому копії вироку; строк касаційного оскарження — один місяць з моменту проголошення ви­року чи оголошення ухвали, постанови, які оскаржуються, а засудже­ним, який перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови;

3) за судами, чиї рішення можуть бути оскаржені;

4) за судами, які розглядають скарги (подання);

5) за процедурою: апеляційний суд може визнати необхідним про­ведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підста­ви вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно; при цьому апеляційний суд не вправі дати до­казам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи. Верховний Суд України не має повноважень на проведення власного судового слідства, він у дослідженні доказів обмежений наявними матеріалами справи, додатковими матеріалами та поясненнями сторін; відсутні су­дові дебати та останнє слово підсудного;

6) за результатами розгляду приймаються ті ж рішення, крім по-становлення нового вироку (таке повноваження має лише апеляцій­ний суд). Постановлений свого вироку можливе при необхідності за­стосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвину­вачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстан­ції; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; не­правильного звільнення засудженого від відбуття покарання). При цьому скасування вироку суду першої інстанції та постановлення сво­го вироку допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, по­терпілого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав; тобто становище засудженого (виправдано­го) може бути погіршено лише за апеляцією сторони обвинувачення. При перегляді справи у касаційному порядку не може бути погіршено стан засудженого або виправданого — за необхідності цього справа на­правляється на додаткове розслідування, новий судовий розгляд.

Рішення, які не набрали законної сили, переглядаються вищестоя­щими судами з точки зору їх законності та обґрунтованості.

Рішення, які набрали законної сили, перевіряються у порядку ка­саційного провадження (ч. 2 ст. 383 КПК) та виключного проваджен­ня. У касаційному порядку перевіряються рішення місцевих та апе­ляційних судів, які набрали законної сили. Строк оскарження скла­дає шість місяців з моменту набрання вироком, постановою, ухвалою законної сили.

Судові рішення (вироки, постанови, ухвали), що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у порядку виключного провадження у трьох формах, а саме:

1) за нововиявленими обставинами;

2) у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення;

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'я­зань при вирішенні справи судом.

і Підставами для скасування або зміни судових рішень є: '\ 1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового .слідства.Однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідже-"їїими такі оОставини^ЕҐясування яких може мати істотне^шачення для правильного вирішення справи. Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається одноб^лшим і неповним: 1) коли не були до­питані певні особи, не були витребуванії дот^джені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які ма­ють істотне значення для правильного вирішення справи; 2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо; 3) коли необ­хідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді; 4) коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи ви­правданого;

о2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постано­ві), фактичним обставинам справи.Вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи: 1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судово­му засіданні; 2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) коли при наявності суперечливих до­казів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (по­станові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності. Вирок чи постанова із зазначених підстав підля­гають скасуванню чи зміні лише тоді, коли невідповідність висновків СУДУфактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення пи­тання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону.Істот­ним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрун­тований і справедливий вирок чи постанову. Вирок (постанову) в уся­кому разі належить скасувати, якщо: 1)за наявності підстав для за­криття справи її не було закрито; 2)вирок винесено незаконним скла­дом суду; 3)порушено право обвинуваченого на захист; 4)порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача; 5) розслідування справи прова­дила особа, яка підлягала відводу; 6)справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 262КПК; 7) порушено правила підсудності; 8) порушено таєм­ницю наради суддів; 9) вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів; 10)у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксував­ся технічними засобами; 11)порушено вимоги статей цього Кодексу про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розсліду­вання для ознайомлення; 12)обвинувальний висновок не затвердже­ний прокурором чи він не був вручений обвинуваченому; 13)поруше­но вимоги статей КПК, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом;

4) неправильне застосування кримінального закону.Неправиль­ним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасу­вання або зміну вироку (постанови), є: 1)незастосування судом кримі­нального закону, який підлягає застосуванню; 2)застосування кримі­нального закону, який не підлягає застосуванню; 3)неправильне тлу­мачення закону, яке суперечить його точному змісту;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

При цьому в апеляційному провадженні застосовуються усі ці під­стави, у касаційному провадженні щодо рішень апеляційного суду як суду першої інстанції — також усі ці підстави, у касаційному прова­дженні в інших випадках — лише такі підстави, як істотне порушен­ня кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяж­кості злочину та особі засудженого.

Поиск по сайту: