Судове слідство: суть,зміст,завдання і значення

Судове слідство, суть, зміст, завдання, значення.

Судове слідство є центральною, головною частиною судового розгля­ду, основний зміст якого становить діяльність з доказування, тобто зби­рання, перевірка (дослідження) і оцінка доказів. Тільки докази, дослі­джені в ході судового слідства, можуть бути покладені в основу обви­нувального чи виправдувального вироку або іншого акта правосуддя.

Процес доказування в суді першої інстанції відбувається в специ­фічних умовах відкритого, як правило, розгляду, з активною участю сторін у збиранні та перевірці доказів. Збирання доказів у цій стадії відбувається у той спосіб, який передбачений КПК, — шляхом прове­дення судових дій (допитів; очної ставки; проведення експертизи; огляду речових доказів, документів, місця події; пред'явлення для впізнання осіб або предметів), а також шляхом прийняття і приєднан­ня до кримінальної справи предметів і документів, поданих сторона­ми. Крім того, суд може направити судове доручення органу, що про­водив досудове розслідування, про проведення слідчих дій (ст. 315-1 КПК). Розглядати всі зазначені дії тільки як перевірку доказів, отри­маних на досудовому слідстві, як це іноді пропонують у літературі, було б неправильно. Допитувані в судовому слідстві підсудний, потер­пілий, свідки повідомляють певні відомості, які мають відношення до справи. Ці відомості закріплюються в протоколі судового засідання, і таким чином з'являється джерело доказів — відповідно показання підсудного, показання потерпілого, показання свідка. Ці особи мо­жуть розповісти про обставини, про які вони не згадували на досудо­вому слідстві, інакше викласти ті дані, які містяться в протоколах їх допитів на досудовому слідстві. Але і у тому разі, коли вони дають такі ж показання, як на досудовому слідстві, відбувається збирання дока зів, тобто одержання належних до справи відомостей у порядку, пе­редбаченому законом. Причому такі дані будуть отримані в умовах судового розгляду — у присутності сторін, які можуть ставити запи­тання, у присутності громадян, які перебувають у залі судового засі­дання, тобто в умовах, що істотно відрізняються від тих, які були на досудовому слідстві. Разом з тим допити та інші дії, які провадяться в судовому слідстві, використовуються і для перевірки наявних даних. Порівнюючи показання свідка, потерпілого, підсудного з тими дани­ми, які вони повідомляли на досудовому слідстві, порівнюючи їхні по­казання між собою і задаючи їм питання, суд і сторони одночасно і перевіряють докази. Суд як суб'єкт, що приймає рішення в даній ста­дії, повинен оцінити всі отримані в суді докази, а також перевірити і оцінити дані, одержані на досудовому слідстві.

Суд у даний час позбавлений права зі своєї ініціативи викликати і допитувати свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази. Разом з тим неповнота і однобічність судового слідства може бути під­ставою до скасування вироку або іншого рішення суду(п. 1 ч. 1 ст. 367, ст. 368, ч. 2 ст. 398 КПК). Тому завдання суду — забезпечити можли­вість подання нових доказів, заявлення сторонами клопотань про ви­клик нових свідків, про призначення експертиз, про витребування до­кументів. Крім того, суд може використовувати надане йому право направляти судові доручення органу, що проводив досудове слідство, зобов'язавши його провести необхідні слідчі дії для перевірки і уточ­нення фактичних даних, одержаних у судовому слідстві.

Збирання і перевірка всіх наявних доказів у судовому слідстві не­обхідні тоді, коли підсудний, його законний представник, захисник заперечують правильність висновків обвинувального висновку, коли підсудний по-своєму викладає фактичні обставини, не погоджуючись із тим, як ці обставини викладає сторона обвинувачення. У тих же ви­падках, коли учасники судового розгляду фактичні обставини не за­перечують, суд може, якщо проти цього не заперечують учасники су­дового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин (ч. З ст. 299 КПК). Але в будь-якому випадку обов'язково провадиться допит підсудного.

Доказуванню в судовому слідстві передують дії, мета яких — озна­йомити учасників судового розгляду з обвинуваченням, яке визначає межі судового розгляду, з'ясувати ставлення підсудних до обвинува­чення, визначити обсяг і найбільш раціональний порядок збирання і перевірки доказів.

Починається судове слідство з оголошення процесуальних доку­ментів, які на даному етапі визначають межі судового розгляду, — об­винувального висновку або його резолютивної частини, скарги потер­пілого, позовної заяви цивільного позивача (ст.297 КПК).

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, якщо прокурор від­повідно до ч. 2 ст. 231 КПК змінив обвинувачення, то оголошується і відповідна постанова прокурора. За згодою сторін прокурор оголошує тільки резолютивну частину обвинувального висновку.

Оголошенню підлягає тільки сам обвинувальний висновок (або його резолютивна частина), додатки до обвинувального висновку (ст. 224 КПК) не оголошують.

У справах приватного обвинувачення скаргу оголошує потерпілий або його представник. Якщо в справі заявлений цивільний позов, позовну заяву оголошує цивільний позивач або його представник

Після оголошення обвинувального висновку (або його резолютив­ної частини) чи скарги потерпілого і позовної заяви головуючий роз'яснює підсудним суть пред'явленого їм обвинувачення.

Роз'яснювати суть обвинувачення необхідно таким чином, щоб і підсудним, і присутнім у залі громадянам було зрозуміло, що мова йде про обвинувачення, сформульоване прокурором, а не судом.

Після роз'яснення суті обвинувачення головуючий кожному під­судному ставить запитання, чи зрозуміла їм суть пред'явленого обви­нувачення, чи визнають вони себе винними, чи бажають давати пока­зання суду.

Коли підсудний заявляє, що йому не зрозуміла суть обвинувачен­ня, головуючий повинен ще раз роз'яснити, у чому конкретно обви­нувачується даний підсудний і за якою статтею КК кваліфіковано його діяння.

Відповідно до п. 5 ст. 263 КПК, підсудний має право відмовитися давати показання і відповідати на питання, тобто підсудний має право відмовитися відповідати і на зазначені питання.

Якщо підсудний визнає себе винним частково, необхідно з'ясувати, у чому конкретно він визнає себе винним. Підсудний може мотивува­ти свою думку, пояснити, чому він себе не визнає винним повністю або в певній частині. При цьому з'ясування даного питання не повинне перетворюватися в допит підсудного.

З'ясовуючи у підсудних, чи бажають вони давати показання, голо­вуючий повинен виходити з того, що дача показань — право підсудно­го, і наполягати на тому, щоб він давав показання, не можна. Підсуд­ному слід роз'яснити, що його показання є не тільки джерелом дока­зів, але й засобом його захисту, що висунуті ним у свій захист доводи будуть перевірені судом.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, головуючий повинен з'ясувати, чи визнає підсудний або цивільний відповідач цей позов; якщо визнає частково, то в якому розмірі.

Після з'ясування відношення підсудних до обвинувачення голову­ючий пропонує сторонам висловити свої міркування щодо обсягу та порядку дослідження доказів.

Поиск по сайту: