Структура і зміст вироку

Законом регламентовано структуру та зміст вироку.Вирок скла­дається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної (ст. 332 КПК), вимоги до змісту яких містяться в ст.ст. 333, 334, 335 КПК.

Вступна частинавикладається однаково у всіх видах вироків, зміст же мотивувальної і резолютивної частин залежить від того, який ухвалено вирок — виправдувальний чи обвинувальний.

Вступна частина містить дані, які індивідуалізують вирок. У ній за­значається, що вирок постановлено ім'ям України, потім фіксується місце і час постановлення вироку; назва суду, який виносить вирок, склад суду, секретар судового засідання, учасники судового розгляду.

Далі наводяться дані про особу підсудного: прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день народження, місце народження і місце проживання, заняття (місце роботи чи навчання), освіта, сімейний стан (наявність утриманців), інші дані про особу підсудного, що ма­ють значення для справи (громадянство, участь у Великій Вітчизня­ній війні, інвалідність, наявність державних нагород, дані про непо­гашену чи незняту судимість).

Після викладення даних про особу підсудного необхідно послатись на кримінальний закон, що передбачає відповідальність за злочин, за вчинення якого підсудного притягнуто до кримінальної відповідаль­ності, вказавши точну назву цього закону та відповідну його статтю, а також пункт і частину.

У вступній частині також відмічається, у відкритому чи закритому судовому засіданні розглянута справа.

Мотивувальна частина обвинувального вироку(ст. 334 КПК) по­винна містити формулювання обвинувачення (опис злочинних дій), визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчи­нення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Ще раз зазначимо, що суд має право змінити обвинувачення, яким визнача­лися межі судового розгляду на менш тяжке і таке, що не відрізняєть­ся істотно за фактичними обставинами. Саме в мотивувальній частині вироку суд викладає доводи щодо необхідності зміни обвинувачення.

У цій частині вироку наводять також обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтуються висновки суду щодо кожного підсудного (тобто коротко викладається зміст показань підсудних, свідків, потерпілих, висновків експертів, факти, які встановлені за допомогою речових доказів та документів), з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинува­чення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою — підстави для цього.

Якщо у вчиненні злочину брали участь кілька осіб, обвинувачення слід формулювати таким чином, щоб була зрозуміла роль кожного із співучасників, форма його співучасті (організатор, підбурювач, пособ-ник, виконавець), які дії він вчинив, а також щоб були наведені обста­вини, що визначають ступінь винуватості кожного із співучасників. Якщо до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які визнаються винними в багатьох епізодах злочинної діяльності, фор­мулювання доведеного обвинувачення доцільно викладати не окремо щодо кожного з підсудних, а за епізодами злочинної діяльності, зазна­чаючи за кожним із них роль усіх співучасників.

При призначенні підсудному покарання суди повинні враховувати рекомендації постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання». Визначаючи тяжкість вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 УК), а також із особливостей конкретного злочину і обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльнос­ті, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей, осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у ви­гляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передба­чає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням; призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

Якщо відповідно до ст. 96 КК суд визнав за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив судам, що призначен­ня основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно зни­жують ступінь тяжкості вчиненого особливо тяжкого, тяжкого злочи­нів або злочину середньої тяжкості, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній час­тині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу підсуд­ного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчине­ного злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютив­ній — послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні зло­чину, а її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинен­ня злочинних дій.

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим за мінімальну межу відповідного виду покарання, вста­новлену у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбав­лення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначити до­даткового покарання, передбаченого санкцією статті Особливої части­ни КК, як обов'язкове.

У мотивувальній частині обвинувального вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, перед­бачених ч. З ст. 29 УПК (ст. 334 КПК).

Мотивувальна частина виправдувального вирокумає містити фор­мулювання обвинувачення, яке визнане судом недоведеним, аналіз доказів, на яких ґрунтуються висновки суду, що спростовують обви­нувачення (показання підсудного; потерпілого; свідків; дані протоко­лів слідчих дій; зміст документів) із зазначенням мотивів, з яких суд визнав достовірними одні докази і відкинув інші. Не допускається включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинува­тість виправданого.

Резолютивна частина вироку(ст. 355 КПК) являє собою формулю­вання юридично значущих висновків, до яких прийшов суд у резуль­таті розгляду конкретної кримінальної справи. Однією з важливіших умов, що забезпечують законність вироку, є повна узгодженість його резолютивної частини із вступною і особливо з мотивувальною, із якої резолютивна частина повинна органічно ви­ходити.

Резолютивна частина вироку повинна бути досить стислою та яс­ною, формулювання повинні відповідати закону, щоб у процесі вико­нання вироку не виникало ніяких сумнівів відносно сутності винесе­ного судом рішення.

У резолютивній частині обвинувального вироку згідно зі ст. 335 КПК мають бути вказані: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким він визнається винуватим; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, які визнані судом доказаними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання; якщо суд звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен бути визначений строк випро­бування; якщо суд звільнив неповнолітнього від покарання і застосу­вав примусові заходи виховного характеру, то мають бути вказані конкретні заходи, передбачені ч. 2 ст. 105 КК; вирішення цивільного позову; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про за­рахування попереднього ув'язнення в строк покарання; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; вказівка про порядок і строк оскарл^ення вироку. Якщо підсудному було пред'­явлено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резо­лютивній частині вироку повинно бути зазначено, за яки ми підсудний виправданий, а за якими — засуджений. Якщо підсудний визнається винуватим, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній чистині вироку.

У резолютивній частині вироку повинен бути вказаний закон, за яким підсудний визнається винуватим. Деякі автори рекомендують у цій частині вироку вказувати не тільки статтю КК, а й давати форму­лювання обвинувачення, тобто називати конкретно злочин, у вчинен­ні якого визнається винуватим підсудний, наприклад: «Д. визнати винуватим у вчиненні грабежу, поєднаного з насильством, яке не є не­безпечним для життя та здоров'я, а також вчиненому за попередньою змовою з іншими особами, які засуджені у даній справі». Такі реко­мендації доцільні, тому що стисле формулювання обвинувачення ро­бить резолютивну частину більш конкретною.

У резолютивній частині вироку повинна бути конкретно визначена міра покарання, щоб при виконанні вироку не виникало ніяких сум­нівів відносно виду або розміру покарання, призначеного судом. Якщо призначається покарання більш м'яке, ніж передбачає закон заданий злочин, у резолютивній частині необхідно посилання на ст. 69 КК.

Якщо підсудного засуджено за вчинення кількох злочинів, то суд призначає покарання, основне та додаткове, за кожний злочин, а по­тім згідно з правилами, зазначеними в ст. 70 КК, з посиланням на цю статтю призначає покарання за сукупністю злочинів. При цьому суд повинен зазначити принцип, який був застосований — поглинення менш суворого покарання більш суворим; повного або часткового складання покарань.

Якщо підсудний вчинив злочин, в якому суд визнає його винним, до повного відбування покарання за попереднім вироком, суд до по­карання, призначеного за новим вироком, повністю або частково при єднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, керую­чись ст. 71 КК.

Стаття 335 КПК передбачає, що якщо частина обвинувачення не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, то підсудний у цій частині має бути виправданий, але таким чином не завжди можливо сформулювати рішення суду при визнанні частини обвинувачення та­кою, що не підтвердилася. Якщо підсудний обвинувачується у вчи­ненні кількох злочинів, передбачених різними статтями КК і обвину­вачення у вчиненні деяких з них не підтвердилися, суд, навівши необ­хідні аргументи в мотивувальній частині, в резолютивній частині вка­зує на виправдання підсудного за цими статтями. У випадках, коли кілька епізодів злочинної діяльності кваліфіковані за однією статтею (наприклад, декілька крадіжок — за ч. 2 ст. 185 КК) і частину епізодів суд визнав недоведеними, то в мотивувальній частині суд обґрунтовує своє рішення про виключення з обвинувачення тих епізодів, які суд визнав недоведеними, а в резолютивній частині така зміна обвинува­чення не знаходить свого відображення. Якщо підсудний вчинив один злочин, який був помилково кваліфікований за двома статтями КК, то суд у мотивувальній частині вказує на необхідність виключити з обви­нувачення помилково застосовану статтю. В резолютивній частині в такому випадку суд вказує, що підсудний визнається винним за од­нією статтею.

При постановленні обвинувального вироку суд повинен вирішити цивільний позов по суті, при цьому суд керується нормами цивільно­го або трудового законодавства, якщо матеріальна шкода була заподі­яна підсудним у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Підстави для задоволення позову повністю чи частково або для відмови в позові суд наводить у мотивувальній частині, а в резолютивній має бути сформульоване конкретне рішення, яка сума і з кого має бути стягну­та. Якщо потерпілий знаходився на стаціонарному лікуванні, суд згідно зі ст. 93-1 КПК вирішує питання про відшкодування витрат на його стаціонарне лікування.

Питання про речові докази суд вирішує згідно зі ст. 81 КПК, а пи­тання про судові витрати відповідно до ст.ст. 91-93 КПК.

Відповідно до ст. 343 КПК, застосовуючи до підсудного ту або іншу міру покарання, суд повинен у резолютивній частині вироку виріши­ти питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. При звільненні підсудного від відбуття покарання, а також при засу­дженні до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний знаходиться під вартою, повинен звільнити його з-під вар­ти в залі судового засідання (ст. 342 КПК).

Завершується резолютивна частина вироку вказівкою на порядок і строки принесення на вирок апеляцій, а, якщо справа по першій ін­станції розглядалась апеляційним судом — касаційних скарг та по­дань.

У резолютивній частині виправдувальноговироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого, вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом ви­правданий; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасу­вання заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіс­кації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.

Поиск по сайту: