Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Межі судового розгляду. Порушення справи по новому обвинуваченню і щодо інших осіб. Зміна обвинувачення в суді



Межі судового розгляду.

Встановлені КПК межі судового розгляду визначають предмет су­дового дослідження, забезпечують цілеспрямоване дослідження тіль­ки тих доказів, які мають відношення саме до предмета судового до­слідження. Чітке визначення меж судового розгляду слугує важли­вою гарантією права підсудного на захист, адже він знає, яке обвину­вачення проти нього висунуто і має можливість підготуватися до захисту.

Аналізуючи ст. 275 КПК, в якій зазначено, що судовий розгляд провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення, можна дійти висновку, що межі судового розгляду визначені відносно осіб, щодо яких здійснюється провадження, і від­носно обвинувачення, яке інкриміновано цим особам. Щодо осіб межі судового розгляду визначені таким чином: розгляд справи в суді здій­снюється тільки відносно підсудних. Підсудним визнається обвинува­чений після призначення справи до судового розгляду. Очевидно, що підсудним вважається і особа, щодо якої суддею було порушено кри­мінальну справу приватного обвинувачення і призначено її до розгля­ду (хоч така особа не перебувала в стані обвинуваченого). Таке визна­чення меж судового розгляду означає, що суд не має права провести розгляд щодо інших осіб, про причетність яких до злочину можуть по­відомити в судовому слідстві потерпілий, свідки чи сам підсудний. Суд не має права розглядати докази і приймати рішення про участь у вчиненні злочину осіб, щодо яких справу було закрито, виділено в окреме провадження. У вироку суду не повинно бути тверджень про винність у вчиненні злочину інших осіб, щодо яких справу було за­крито, виділено в окреме провадження, зупинено. В тих випадках, коли суд у судовому слідстві отримає дані про причетність до злочину крім підсудного інших осіб, він може повідомити про це прокурора тільки за наявності відповідного клопотання.

Відносно обвинувачення межі судового розгляду визначено так: розгляд справи провадиться в межах пред'явленого обвинувачення1. Таке регулювання з цього питання не можна визнати досконалим. Об­винувачення пред'являє обвинуваченому слідчий на досудовому слід­стві (ст. 140 КПК). Якщо під час досудового слідства виникає необхід­ність змінити або доповнити таке обвинувачення, слідчий це робить за правилами, передбаченими ст. 141 КПК, в обвинувальному висновку слідчий формулює те обвинувачення, яке він пред'являв на досудово-му слідстві обвинуваченому. Справу з обвинувальним висновком слід­чий передає прокурору, який може відповідно до ч. 2 ст. 231 КПК змі­нити своєю постановою обвинувачення, яке містилося в обвинуваль­ному висновку, на менш тяжке. Крім того, прокурор у судовому засі­данні також може змінити обвинувачення відповідно до ст. 277 КПК, про що складає відповідну постанову, яка приєднується до справи і копії якої вручаються учасникам судового розгляду. Звичайно ж, у тих випадках, коли прокурор змінював обвинувачення, про що пові­домлялося обвинуваченому (підсудному), його дії можна вважати пред'явленням обвинувачення, а отже, і межі судового розгляду в та­ких випадках повинні визначатися тим обвинуваченням, яке сформу­лював прокурор. Але можлива ситуація, коли прокурор у судовому слідстві змінює обвинувачення на менш тяжке, а потерпілий (його представник), скориставшись наданим йому правом, підтримує обви­нувачення в попередньому обсязі. І виникає питання — яким обвину­ваченням визначаються межі судового розгляду в цьому випадку. Від­повідь може бути одна — тим обвинуваченням, яке підтримує потерпі­лий або його представник, інакше не було б сенсу надавати відповідні права потерпілому. В справах приватного обвинувачення межі судово­го розгляду визначаються обвинуваченням, яке міститься в скарзі по­терпілого. В справах, які надійшли до суду з постановою про звільнен­ня обвинуваченого від кримінальної відповідальності (ст.ст. 7, 7-1 КПК) і призначені до судового розгляду, межі судового розгляду повинні визначатися тим діянням, описання якого міститься в поста­нові, в зв'язку із вчиненням якого пропонується звільнити обвинува­ченого від кримінальної відповідальності.

Таким чином, КПК визначає межі судового розгляду, хоч і не дуже чітко, тільки в справах, які надійшли до суду з обвинувальним виснов­ком, або з постановою про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, а також у справах приватного обвинувачення. І зов­сім не визначено межі судового розгляду в справах про застосування примусових заходів медичного характеру, а також у справах про засто­сування примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчини­ли суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відпо­відальності. Такі прогалини в законодавстві повинні бути усунуті.

Питання про межі судового розгляду тісно пов'язане з питанням про зміну обвинувачення в судовому розгляді. Ст. 277 КПК надає пра­во змінити обвинувачення прокуророві, який бере участь у судовому розгляді справи. Він має право змінити обвинувачення на менш тяжке і на більш тяжке порівняно з обвинуваченням, яке було пред'явлено підсудному. Зміна обвинувачення прокурором не припустима у ви­падках, зазначених ч. 2 ст. 277 КПК:

1) якщо в зв'язку із зміною обвинувачення будуть порушені прави­ла про підсудність. Таке положення закону має певні неточності. Оче­видно, що в тих випадках, коли справа, яку розглядає районний суд, у зв'язку із зміною обвинувачення буде підсудна апеляційному або вій­ськовому суду, прокурор не зможе змінити обвинувачення в судовому засіданні і повинен звернутися з клопотанням про направлення спра­ви на додаткове розслідування. Якщо ж справу розглядає у першій інстанції апеляційний суд, а в зв'язку із зміною обвинувачення справа стає підсудною районному суду, прокурор може змінити обвинувачения в судовому слідстві, після чого апеляційний суд продовжує розгляд справи. В даному випадку необхідно застосувати правила, передбаче­ні ч. 4 ст. 41 КПК — передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається;

2) якщо в зв'язку із зміною обвинувачення буде порушено правило про обов'язковість досудового слідства. Йдеться про такі випадки, коли в кримінальній справі здійснювалось провадження за прото­кольною формою досудової підготовки матеріалів (глава 35 КПК), а прокурор вбачає підстави для зміни обвинувачення на іншу статтю КК, що потребує провадження досудового слідства В такому випадку, прокурор зобов'язаний звернутися до суду з клопотанням про направ­лення справи на додаткове розслідування.

Підстави для зміни обвинувачення необхідно відрізняти від під­став для часткової відмови прокурора від обвинувачення та від підстав для вирішення питання про нове обвинувачення щодо підсудного.

Зміна обвинувачення може мати місце, коли прокурор виключає з обвинувачення певні кваліфікуючі ознаки діяння, або, навпаки, включає кваліфікуючі ознаки, виключає з обвинувачення окремі епі­зоди злочинної діяльності, які мають загальну кваліфікацію з іншими епізодами. Прокурор може змінити кваліфікацію злочину, давши іншу, ніж раніше, оцінку форми вини, мотиву вчиненого діяння, по-іншому оцінити будь-які об'єктивні ознаки діяння — ступінь і харак­тер застосованого насильства, розмір заподіяної злочином шкоди та ін. При ідеальній сукупності злочинів (одне діяння кваліфіковано за двома або кількома статтями КК) прокурор може виключити з обви­нувачення зайво пред'явлені статті, або, навпаки, діяння, яке було кваліфіковано за однією статтею, кваліфікувати за двома.

У тих випадках, коли прокурор вважає за необхідне виключити з обвинувачення один або декілька епізодів, які мали самостійну квалі­фікацію, він повинен винести постанову про часткову відмову від об­винувачення. Часткова відмова прокурора від обвинувачення може потягти (або не потягти) зміну обвинувачення в іншій частині.

Якщо прокурор вважає, що є підстави для того, щоб включити в обвинувачення новий епізод злочинної діяльності (навіть у тих ви­падках, коли він матиме спільну з іншими епізодами кваліфікацію), або новий злочин, він не може зробити це шляхом зміни обвинувачен­ня. В таких випадках прокурор діє так, як передбачено ст. 276 КПК, яка регулює порядок вирішення питання про нове обвинувачення.

Порядок зміни обвинувачення прокурором такий. Коли прокурор на підставі доказів, яких було досліджено в судовому слідстві, дійде висновку про необхідність зміни обвинувачення, він складає відповід­ну постанову, в якій докладно мотивує свою думку про зміну обвину­вачення та викладає нове обвинувачення. Цю постанову прокурор ого­лошує в судовому засіданні, передає її суду для приєднання до справи, а копії постанови вручає підсудному, захисникові, законному пред­ставникові, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відпові­дачу та їхнім представникам. Якщо прокурор змінює обвинувачення на менш тяжке (змінює кваліфікацію злочину на статтю, яка перед­бачає відповідальність за гленш тяжкий злочин, зменшує обсяг обви­нувачення, тощо), як і в разі повної або часткової відмови прокурора від обвинувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представнику їхнє право підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому об­сязі. Якщо потерпілий та його представник скористаються наданим їм правом і будуть підтримувати обвинувачення в попередньому обс зі саме цим обвинуваченням, яке підтримує потерпілий, визначати­муться межі судового розгляду. Коли потерпілий та його представник погодяться з прокурором щодо зміни обвинувачення, то суд розгляда­тиме справу в межах того обвинувачення, яке сформулював прокурор.

Суд роз'яснює потерпілому та його представникові відповідне пра­во, якщо потерпілий та (чи) його представник присутні в залі судового засідання. Як повинен діяти суд в тих випадках, коли потерпілий, його представник у судове засідання не з'явилися і суд визнав за мож­ливе розглядати справу у відсутності потерпілого, КПК не визначає. Роз'яснення з цього питання містяться в постанові Пленуму Верхов­ного Суду України № 13від 2 липня 2004 року «Про практику застосу­вання судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів». Пленум рекомендує судам відкладати розгляд справи та надсилати потерпілому копію постанови прокурора та роз'ясняти пра­во підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі.

У тих випадках, коли розглядається справа, в якій підсудному або підсудним пред'явлено обвинувачення в кількох злочинах, або з де­кількох епізодів, що мають загальну кваліфікацію, а прокурор змінює обвинувачення на менш тяжке тільки за одним злочином або одним епізодом, право підтримувати обвинувачення в раніше пред'явленому обсязі має тільки той потерпілий, якому шкоду було заподіяно саме цим злочином або за цим епізодом, отже і відповідне право суд роз'яснює тільки такому потерпілому.

Якщо прокурор, змінюючи обвинувачення, пропонує кваліфікува­ти злочин підсудного за статтею КК, за якою справа порушується не інакше ніж за скаргою потерпілого (ч. 1ст. 27 КПК), суд роз'яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі. Коли потерпілий скористається своїм правом, суд продовжує розгляд справи вмежах того обвинувачення, яке підтримує потерпі­лий. А якщо потерпілий погодиться з прокурором, то справа, яка була справою публічного обвинувачення, стає справою приватного обвину­вачення. Продовжити розгляд такої справи суд зможе тільки після одержання від потерпілого письмової або усної скарги (заяви) потерпі­лого, в якій потерпілий наполягатиме на розгляді справи та визнанні підсудного винним. Коли потерпілий відмовиться подати скаргу, тоб­то відмовиться підтримувати обвинувачення проти підсудного, суд за­криває справу, посилаючись на п. 7 ст. 6 КПК1.

Прокурор має право змінити обвинувачення в судовому слідстві; втих випадках, коли прокурор дійде висновку про необхідність зміни обвинувачення після закінчення судового слідства, він повинен зая­вити клопотання про відновлення судового слідства і після того, як суд прийме рішення про задоволення такого клопотання, прокурор саме в судовому слідстві зможе своєю постановою змінити обвинува­чення. Коли прокурор змінив обвинувачення, вручив копії відповідної по­станови учасникам судового розгляду, суд роз'яснює підсудному, що він захищатиметься проти нового обвинувачення, та відкладає роз­гляд справи не менш ніж на три доби для підготовки підсудного та його захисника для захисту. За клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений. Після закінчення цього строку суд продовжує розгляд справи.

Якщо прокурор у судових дебатах у своїй промові запропонує змі­нити обвинувачення, то така його думка не обов'язкова для суду, тоб­то це вже не впливає на межі судового розгляду, пропозиція про зміну обвинувачення в такому випадку може стосуватися тільки зміни його в бік пом'якшення.

Якщо під час судового слідства будуть одержані дані, які свідчать про вчинення підсудним, крім злочину, з приводу якого провадиться судовий розгляд, ще й іншого злочину, або даних про причетність до злочину крім обвинуваченого ще й іншої особи, суд повинен діяти від­повідно до ст.ст. 276, 278 КПК, а саме: за наявності клопотання про­курора, потерпілого або його представника своєю ухвалою (постано­вою) повідомити прокурора про встановлені дані. Якщо дані про но­вий злочин підсудного або про причетність до вчинення злочину іншої особи свідчать, що роздільний розгляд справ недоцільний, суд всю справу повертає на додаткове розслідування.

Якщо суд, який остаточно вирішує кримінальну справу, оцінюючи в нарадчій кімнаті докази, дійде висновку, що певні свідки, потерпілі давали завідомо неправдиві показання, або експерт дав завідомо не­правдивий висновок чи перекладач зробив завідомо неправдивий пе­реклад, суд одночасно з постановленням вироку відповідно до ст. 279 КПК своєю ухвалою (постановою) може поставити перед прокурором питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальнос­ті за відповідні злочини, передбачені ст. 384 КК. Таку ж ухвалу (по­станову) суд може винести і в тих випадках, коли він закриває кримі­нальну справу, тобто приймає остаточне рішення. А от одночасно з рішенням про відкладення розгляду справи або з рішенням про на­правлення справи на додатковий розгляд суд не має права висловити думку про завідому неправдивість тих чи інших показань, висновку експерта чи перекладу, оскільки тільки суд, який вирішує справу по суті, приймає остаточне для даної стадії рішення, висловлює і свою оцінку доказів, визнає певні докази недостовірними і робить висновок про причини "їхньої недостовірності. До того ж висновок суду про недо-стовірність певних доказів, зроблений до остаточного вирішення спра­ви, можна було б розглядати як спробу впливу на суб'єктів, які будуть здійснювати подальше провадження в справі.

Питання про межі судового розгляду тісно пов'язане ще з одним дуже важливим питанням — про право суду своїм вироком змінити обвинувачення. Адже суд, вирішуючи справу по суті, може не погоди­тися з прокурором та потерпілим і дійти висновку, що підсудний вчи­нив інший злочин, а не той, щодо якого підтримує обвинувачення про­курор чи потерпілий. Наприклад, прокурор вважає, що дії підсудного необхідно кваліфікувати як розбій (ст. 187 КК), оскільки підсудний під час заволодіння майном погрожував насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого. Підсудний визнав себе винним у відкритому заволодінні майном, але заперечує застосування погрози, небезпечної для життя та здоров'я потерпілого. Суд, аналізуючи докази в нарадчій кімнаті, дійшов висновку, що відкрите заволодіння майном з боку підсудного доведено доказами, які були досліджені в судовому засіданні, але підсудний не погрожував потерпілому насиль­ством, інакше кажучи, підсудний, на думку суду, вчинив не розбій, а грабіж. Яким буде вирок суду?

До проведення малої судової реформи, тобто до 2001 року, в КПК України передбачалося право суду змінити обвинувачення та було ви­значено межі використання такого права, в ст. 277 КПК в попередній редакції було зазначено, що суд може змінити обвинувачення, якщо цим не погіршується становище підсудного та не порушується його право на захист.

У чинному законодавстві право суду змінити обвинувачення прямо не передбачено, що є, на наш погляд, прогалиною в законодавстві.

Незважаючи на те, що право суду змінювати обвинувачення прямо не передбачено, аналіз відповідних норм кримінально-процесуального права дозволяє дійти висновку, що таке право у суду є. Так, у ст. 334 КПК вказано, що суд у мотивувальній частині вироку повинен сфор­мулювати обвинувачення, яке він визнає доведеним, мотиви зміни об­винувачення.

У ст. 335 КПК передбачено, що в тих випадках, коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то в резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, за якими з них підсудний виправданий, а за якими — засуджений. Отже, коли підсудний обвинувачується в декількох злочинах, що мають різну ква­ліфікацію, то суд може за деякими обвинуваченнями його виправдати, а за іншими — визнати винним. А якщо декілька епізодів мають одну кваліфікацію (декілька крадіжок), то суд виключає з обвинувачення певні епізоди, тобто змінює обвинувачення. В таких випадках можли­ва і зміна кваліфікації злочину, який суд визнав доведеним.

Можливість змінення обвинувачення передбачена під час апеля­ційного (ст.373 КПК) або касаційного (ст. 396 КПК) провадження.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального пока­рання» також йдеться про окремий випадок зміни обвинувачення судом.

Отже, ми вважаємо, що суд першої інстанції має право змінити об­винувачення, яким визначено межі судового розгляду, і тільки на менш тяжке, оскільки в іншому випадку суд взяв би на себе обвину­вальну функцію, що неприпустимо. Крім того, суд не вправі істотно змінити обвинувачення за фактичними обставинами (наприклад, за­мість обвинувачення у вбивстві сформулювати у вироку обвинувачен­ня в доведенні до самогубства), тому що в такому випадку буде пору­шено право підсудного на захист. Адже суд формулює обвинувачення, яке він визнає доведеним, саме у вироку суду. До постановлення ви­року суд не має права висловлювати будь-які міркування щодо обста­вин справи, які, на думку суддів, встановлені під час судового розгля­ду. Тому підсудний не знає, яке обвинувачення суд визнає доведеним і не зможе захищати себе від такого обвинувачення.

Безперечно, в КПК необхідно чітко сформулювати межі судового розгляду, зазначити, що в тих випадках, коли прокурор змінив обви­нувачення на підставі ст.ст. 231 чи 277 КПК, межі судового розгляду визначаються тим новим обвинуваченням, яке сформулював проку­рор. У разі зміни прокурором обвинувачення на менш тяжке, якщо потерпілий (його представник) буде підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі, межі судового розгляду визначатимуться тим обвинуваченням, яке підтримує потерпілий (його представник). Слід також визначити межі судового розгляду і в справах про застосування примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили су­спільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відпові­дальності, а також у справах про застосування примусових заходів медичного характеру. Такі межі повинні визначатися описанням того діяння, в зв'язку із вчиненням якого, на думку прокурора, поставлено питання про застосування примусових заходів відповідно виховного чи медичного характеру, і запропонованою кваліфікацією такого су­спільно небезпечного діяння. До речі, необхідно передбачити і право прокурора змінювати описання зазначених діянь та їх кваліфікацію на тих же умовах, що стосуються зміни обвинувачення.

Доцільно було передбачити право потерпілого змінювати обвину­вачення в справах приватного обвинувачення, відповідно до того, як це може зробити прокурор у справах публічного та публічно-приват­ного обвинувачення.

У КПК також необхідно закріпити право суду змінювати обвину­вачення на менш тяжке у вироку або постанові (ухвалі) про закриття справи і визначити умови, за яких такі зміни обвинувачення допус­тимі.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.