На захист СВ. Волинця та інших (1998 р.)

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

Органами попереднього слідства Волинець Сергій Васильович, 1 червня 1970 року народження, звинувачувався у тому, що в складі бандитського озброєного угруповання, у масках, 24 січня 1995 року, з використанням вогнепальної зброї та слозьоточивого газу, з метою заволодіння особистим майном подружжя Мельниченків скоїв роз­бійний напад на їхню квартиру в місті Житомирі. Дії Волинця слідчи­ми органами кваліфіковані як вчинення дуже тяжких злочинів, перед­бачених статтями Кримінального кодексу України: ст. 69 — бандитизм, ч. З ст. 142 — розбійний напад при обтяжуючих обставинах — за попе­реднім зговором групою осіб, вчинений з проникненням у житло. За кожен із цих злочинів Кримінальним кодексом передбачена можлива міра покарання — позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Це обвинувачення в повному обсязі було підтримане в суді держав­ним обвинувачем.

ПРОМОВА АДВОКАТА А.П. ШЕЛЕПИ

Шановний пане головуючий!

У мене є всі підстави вважати, що матеріали справи досліджені настільки повно і всебічно, що суд має всі можливості для об'єктивного вирішення долі підсудних, зокрема і мого підзахисного Волинця, уник­нувши при цьому помилки під час кваліфікації його дій, до якої під­штовхує суд державний обвинувач.

Якщо виходити із загальних засад судочинства, то під час вирішення як цієї, так і кожної справи суд зобов'язаний: «підвищувати авторитет

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи____________

судової влади та судових рішень шляхом правильного застосування за­конодавства, не допускати спрощенства при розгляді судових справ або винесення рішень при неповно досліджених доказах тощо». Такі вимоги до судів передбачені постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 12 квітня 1996 року «Про застосування законодавства, що забез­печує незалежність суддів».

Суд не припуститься помилки щодо кваліфікації дій Волинця та інших підсудних, якщо суворо виходитиме із засад Основного Закону держави — Конституції України, у статті 62 якої записано: «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

Розвиваючи положення цієї статті Конституції України, Пленум Верховного Суду України своєю постановою № 7 від 30 травня 1997 року «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і гро­мадянина» зобов'язав суди «... при розгляді кожної справи... перевіря­ти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтову­ють висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відпо­відно до норм КПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обгрунтуванні обвинувального вироку».

Як видно із приведених положень, закон не передбачає такого розу­міння, чи занадто порушений закон під час збирання доказів, чи не дуже. Важливий лише сам факт його порушення у цьому разі, щоб суд просто був зобов'язаний визнати їх недопустимими і не враховувати під час обгрунтування обвинувального вироку.

Тому, виходячи із наведеного, перш ніж перейти до свого бачення відповіді на запитання про винуватість чи невинуватість, або можливу кваліфікацію дій Волинця, я хочу звернути особливу увагу суду саме на те, які докази незаперечно добуті з очевидним порушенням закону, і повинні бути визнані судом недопустимими. Звідси випливатиме пе­релік доказів, які суд може врахувати, давши їм відповідну оцінку в об­грунтування кінцевого рішення стосовно Волинця.

Виходячи з вимог згаданої постанови Пленуму № 7 спочатку визна­чимося, які саме докази привели органи попереднього слідства до обви­нувального висновку в обгрунтування винуватості Волинця в скоєнні

_______ Судова промова адвоката А.П. Шелепи__________

інкримінованих йому злочинів. Оскільки описова частина обвинуваль­ного висновку побудована поепізодно, то легко визначитися, які саме докази покладені в основу обвинувачення Волинця. Це епізод під № 4 на аркушах 40 — 58 обвинувального висновку і стосується нападу на потерпілу Мельниченко в її квартирі. Дії Волинця, як я вказував, квалі­фікуються за ст. ст. 69, 142 ч. З КК України.

Основні і фактично єдині джерела доказів винуватості Волинця — це показання співучасників — Лозинського, Рудюка, Зеленого, Кале-тинця, Могилянець та самого Волинця (ще один співучасник Петрук про участь у нападі саме Волинця нічого не знає, тому його показання для обвинувачення Волинця ніякого доказового значення не мають).

Насамперед зупинюсь на групі доказів із числа показань цих осіб, коли з ними проводилися слідчі дії як зі свідками:

Лозинський — 19 серпня 1996 року

Лозинський — 21 серпня 1996 року

Рудюк — 15 серпня 1996 року

Рудюк — 16 серпня 1996 року

Рудюк — 19 серпня 1996 року

Рудюк — 19 серпня 1996 року

Зелений — 21 серпня 1996 року

Зелений — 21 серпня 1996 року

Зелений — 12 листопада 1996 року

Зелений — 11 грудня 1996 року

Зелений — 11 грудня 1996 року

Калетинець — 29 серпня 1996 року

Могилянець — 2 вересня 1996 року

Могилянець — 14 листопада 1996 року

Могилянець — 14 листопада 1996 року

Могилянець — 17 грудня 1996 року

Волинець — 20 серпня 1996 року

Немає потреби приводити детальний зміст показань у всіх згаданих протоколах слідчих дій, варто лише відмітити, що виключно усі показан­ня стосуються участі самих допитуваних у скоєнні ними нападу на Мель­ниченко в її квартирі.

Таким чином, Лозинський, Рудюк, Зелений, Калетинець, Могилянець та Волинець були допитані як свідки стосовно своїх же дій, які підпада­ють під ознаки тяжкого злочину. Тобто вони були поставлені в умови дачі показань щодо себе. Саме поставлені в такі умови слідчим,

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи____________

оскільки не могли відмовитися від дачі показань під страхом офіційного попередження про невідворотну кримінальну відповідальність у разі відмови від дачі показань, чи за дачу завідомо неправдивих показань за ст. ст. 179,178 КК України.

Цим самим слідчий цілком відверто ігнорував право кожного із майбутніх обвинувачених (а що вони будуть такими, було видно з пер­ших їх допитів) на захист, не роз'яснивши їм надане ст. 63 Конституції України право не давати показання або пояснення щодо себе. Допита­ний у судовому засіданні слідчий Петракович, який вчинив ці незаконні дії, цілком спокійно поставився до цього, не вбачаючи ніяких порушень закону з його боку. За словами Петраковича, таке роз'яснення прав людині просто не практикувалося. Слідчий своїми показаннями фактично констатував — практика порушення правлюдини назахисту його діяльності була на найвищому рівні, а щодо їх забезпечення — ще не розроблена!

Пан Петракович практично узяв на себе функції «карати та милува­ти», заявляючи в судовому засіданні, що це його право визначати, коли людина має бути свідком, а коли підозрюваним чи обвинуваченим. Саме тому він, пред'явивши обвинувачення Лозинському, Рудюку, Волин­цю, Калетинцю у скоєнні тяжкого злочину (ст. 142 ч. 3 КК) ще в серпні— вересні 1996 року, співучасників того самого злочину Зеленого і Моги­лянець «утримує» в статусі свідка аж до лютого 1997 року!

З цього приводу Верховний Суд України висловився однозначно. Так, узагальнивши судову практику з питання «Застосування законів, що забезпечують підозрюваному, обвинуваченому, підсудному пра­во на захист» (Право України, 1995, №11), Верховний Суд України вста­новив наступне:

«З узагальнень обласних судів видно, що органи дізнання і поперед­нього слідства широко практикують допит як свідка фактично підозрюва­ної особи щодо обставин вчинення нею діяння, попереджаючи її при цьому про кримінальну відповідальність за статтями 178, 179 КК за дачу завідомо неправдивих показань та відмову від дачі показань. Практика штучного «натягування» визнання особи підозрюваною і пред'яв­лення їй обвинувачення аж до фактичного закінчення попереднього розслідування в справі має на меті обмежити можливість участі захисника при провадженні дізнання і попереднього слідства, що об­грунтовано розцінюється судами як порушення права підозрюваного на захист».

___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________________

Слід зазначити, що згадане узагальнення проведено ще в 1995 році, і вже тоді Верховний Суд констатував:

«Практика допиту як свідка особи, підозрюваної у вчиненні зло­чину, не узгоджується з чинним кримінально-процесуальним законо­давством і суперечить Міжнародному пакту про громадянські і по­літичні права, яким встановлено, що кожен має право не бути поне­воленим до дачі свідчень про самого себе чи до визнання себе вин­ним» (підп. З п. З ст. 14).

Таким чином, усі показання згідно з приведеними протоколами допиту (відтворення обстановки і обставин події, впізнання, ставок віч-на-віч та інші протоколи слідчих дій), відібрані у Лозинського, Рудюка, Зеленого, Калетинця, Волинця, Могилянець як у свідків, повинні бути відхилені судом як докази, оскільки добуті з порушенням кримінально-процесуального закону, а саме — права на захист підозрюваних у скоєнні злочину.

Перейдемо до іншої групи доказів — протоколів допитів тих же осіб як підозрюваних.

Аналіз обставин, за яких деякі підозрювані відмовилися від участі захисника з моменту затримання і до першого допиту, переконливо свідчить про те, що причиною цієї відмови став обман з боку слідчого стосовно детального та доступного роз'яснення права підозрюваним мати захисника саме на стадії затримання і до першого допиту.

Так, не може не викликати подиву, що підозрювані Лозинський, Калетинець, Волинець побажали мати захисника, але чомусь не з мо­менту затримання і першого допиту, а одностайно з моменту пред'яв­лення обвинувачення.

З цього приводу Лозинський, Калетинець і Волинець пояснили в судовому засіданні, що не зрозуміли стадій, з яких можлива участь за­хисника в їхній справі. Таке формулювання в протоколі — «з моменту пред'явлення обвинувачення» було продиктоване їм слідчим.

Показанням Лозинського, Калетинця і Волинця у цій частині є усі підстави вірити, оскільки немає ніякої логіки в тому, що фактично бажаючи мати захисника, людина свідомо обмежувала себе часом вступу захисника до участі в справі. Іншими словами, навіщо при бажанні мати захисника відстрочувати його вступ у справу. Свідомо це аж ніяк не могло робитися. Тому правдиві показання названих підозрюваних про те, що таке їх «бажання» є результатом обману з боку слідчого.

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи------------------------------------

Для того, щоб остаточно повірити Лозинському, Калетинцю та Во­линцю про обмеження їхнього права на захист з моменту затриман­ня та першого допиту потрібно подивитися, так би мовити, на «обличчя» того слідства.

Що я маю на увазі.

Відомо, що ставлення суду до показань того чи іншого свідка, по­терпілого, підсудного, довіра до їхніх показань значною мірою, якщо не вирішальною, залежить від характеристики особи допитуваного. Якщо це виключно позитивна особа, яка ніколи і ні за яких обставин не зміню­вала своїх показань, то до таких свідчень дуже велика довіра, хоча б внутрішня.

Те саме зі слідством. Якщо немає ніяких підстав вважати, що опера­тивно-слідчі працівники свідомо припускалися порушень криміналь­но-процесуального законодавства під час збирання доказів, вели дізнан­ня і слідство упереджено, то довіра до зібраних ними матеріалів кримі­нальної справи також дуже велика.

Подивимося з цього погляду на попереднє розслідування у цій справі в особах оперативно-слідчих працівників, які його уособлювали.

1. Слідчий цілком відверто порушує право на захист усіх підоз­
рюваних шляхом допиту їх як свідків, про що детально вже сказано.

2. Оперативні працівники відверто фальсифікують адміністративні
матеріали про скоєння дрібного хуліганства, злісну непокору працівни­
кам міліції нібито скоєну Лозинським, Волинцем, Петруком та іншими
майбутніми підозрюваними, обвинуваченими. Адже суд не може мати
з цього приводу ніяких сумнівів, що це не так, незважаючи навіть на те,
що голова обласного суду відмовила адвокату Лисицькому у скасу­
ванні адміністративних постанов щодо деяких підсудних. Можна сміли­
во сказати, що законність такого рішення дуже сумнівна, тому що голо­
ва обласного суду не відповіла на аргументовані доводи захисника щодо
неспроможності адміністративних покарань. Саме такі рішення якраз
не додають авторитету судовій системі в цілому, про що я говорив на
початку виступу. Особливо незаперечно про фальсифікацію адмініст­
ративних матералів стосовно усіх підсудних свідчить факт закриття про­
вадження по адміністративній справі мого підзахисного Волинця за
відсутністю події адміністративного правопорушення. І це сталося, не­
зважаючи на неймовірні потуги керівництва обласної про,куратури ска­
сувати таке законне рішення районного суду в адміністративній справі
Волинця.

___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________

3. Слід зазначити, що керівництво обласної прокуратури виявило
відверту упередженість як до рішення по адміністративній справі Во­
линця, так і до справи в цілому. Адже на момент першого допиту
Волинця він визнав свою причетність до нападу на Мельниченко. На
цей час Рудюк дав показання, написав явку з повинною, де вказав навіть
прізвище співучасника злочину Волинця. Допитаний у судовому засі­
данні слідчий Петракович пояснив, що на момент першого допиту
Волинця навіть сумніву не виникало у тому, що Волинець є співучас­
ником саме такого тяжкого злочину, як розбійний напад, а не іншого.
Таким чином, ніхто і ніколи не зміг би відпустити Волинця за таких
обставин додому. Враховуючи все це, суд цілком законно двічі закри­
вав адміністративну справу за відсутністю в діях Волинця події адміні­
стративного правопорушення. Тому опротестовування рішень суду
з боку керівництва обласної прокуратури є проявом відвертого ігно­
рування законності, покривання фактів фальсифікації адміністратив­
них матеріалів, незаконного звільнення причетних до цього працівників
від кримінальної відповідальності. Думаю, що все це знайде реагуван­
ня суду у цій справі.

4. Особливо звертає на себе увагу той факт, що до фальсифікації
адміністративного матеріалу на Волинця причетний безпосередньо
слідчий. Адже за викладених доказів причетності Волинця до нападу
на Мельниченко слідчий не відпускав Волинця додому. Показання Во­
линця, що він за станом на 18 год. 20 серпня 1996 року допитувався
слідчим, а не скоював дрібне хуліганство та злісну непокору праців­
никам міліції без сумніву правдиві. Проте слідчий відбирає від Во­
линця не передбачене законом «зобов'язання про явку свідка» до
слідчого. Слідчий у протоколі допиту фальсифікує час допиту, що
навіть без проведення криміналістичної експертизи, неозброєним
оком видно під час огляду протоколу допиту Волинця від 20 серпня
1996 року. Слідчий друкує на іншій друкарській машинці час допиту
«16-15/17-20». Таким чином, саме слідчий у зговорі з оперативними
працівниками готує «докази», що нібито Волинець після допиту був
ним відпущений і міг о 18 год. скоїти адміністративне правопору­
шення.

5. Мій підзахисний Волинець незаконно, без оформлення затриман­
ня, без фіксації утримання таємно доставляється за межі Житомира в
ізолятор тимчасового утримання Коростишівського районного відділу.
Родичі почали розшук, не знаючи, куди раптово зник їх син і чоловік.

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи---------------------

Тобто оперативно-слідчі працівники ховали Волинця від усіх, у тому числі й від захисника, і не бажали забезпечити право Волинця на за­хист. У справі мається моя заява прокуророві області, де я повідом­ляю, що шляхом відповідних зусиль вдалося знайти місце утримання Волинця. Цей факт відвертого зловживання оперативно-слідчих пра­цівників службовим становищем, перевищення влади встановлений прокурорською перевіркою. Але замість порушення кримінальної справи внесено тільки подання. Його ксерокопія долучена до справи.

6. Слідчий допускає численні виправлення дат, часу проведення
слідчих дій, на що зверталася увага суду під час дослідження матеріалів
Справи та під час допиту як свідка слідчого Петраковича.

7. Навіть тоді, коли до участі у справі був допущений захисник Во­
линця, така слідча дія, як впізнання Волинця співучасником Зеленим,
проводиться без захисника, незважаючи на те, що Волинець категорич­
но відмовляється брати участь у ній. Слідчий фабрикує при цьому до­
відку, що нібито по телефону захисник був повідомлений про прове­
дення впізнання, але не з'явився.

8. Незважаючи на те, що захисник має право брати участь у слід­
чих діях, які проводяться з участю його підзахисного, слідчий, допус­
тивши адвоката Лисицького до участі в справі, вже допитавши Ло-
зинського з участю захисника, надалі проводить таку важливу слідчу
дію, як відтворення обстановки й обставин події, без захисника. При
цьому навіть формальної згоди Лозинського на це не питають. Тоб­
то порушення права на захист обвинувачених у цій справі, так би
мовити, в крові представників правоохоронних органів.

Таким чином, незаперечна схильність оперативно-слідчих пра­цівників у цій справі до відвертого ігнорування вимог закону, до умис­ного порушення права підозрюваних, обвинувачених на захист дає усі підстави вважати, що Волинець шляхом обману з боку слідчого зафіксував своє бажання мати захисника на стадії пред'явлення об­винувачення, хоча фактично він прагнув мати захисника з моменту затримання.

У згаданому узагальненні судової практики Верховний Суд Ук­раїни з цього приводу наголосив, що залишаються численними ви­падки формального виконання органами дізнання та слідства вимог про роз'яснення прав підозрюваним і обвинуваченим, передбачених ст. ст. 21, 43, 43-1 КПК України. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав таким чином, щоб обмежити можливість участі захисника

___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________________

на початку розслідування справи і особливо в разі затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Деякі особи, які проводять дізнання, та слідчі обмежуються одержанням від підозрюваного чи обвинува­ченого підпису на протоколі, складеному на друкованому бланку з переліком передбачених ст.ст 43, 43-1 КПК України прав, без роз'яс­нення їх суті. У кращому випадку підозрюваному чи обвинувачено­му надається можливість прочитати протокол. Непоодинокими є випадки роз'яснення не всіх прав, що передбачені зазначеними стат­тями. Найчастіше підозрюваному чи обвинуваченому не роз'яс­нюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту.

Вказані порушення права на захист повністю мали місце і щодо підозрюваних Лозинського, Калетинця і Волинця, тому всі показання, зафіксовані у цих протоколах, не мають доказового значення, оскільки добуті з порушенням закону, а саме — права на захист.

Це протоколи допиту Лозинського від 23 та 27 серпня 1996 року, Калетинця 30 серпня та 6 вересня 1996 року, Волинця від 23 серпня 1996 року.

Слід зазначити, що протокол допиту Лозинського, як підозрювано­го, 23 серпня 1996 року незаконний і за іншими підставами.

Так, Лозинський у суді заявив, що цей допит проведено під психо­логічним впливом та фізичним насильством з боку оперативних пра­цівників міліції, які спочатку примусили його написати явку з повин­ною. В знак протесту він змушений був спричинити собі тілесні ушкодження. З цього приводу викликалася карета швидкої допомоги.

Показання про аналогічні недозволені методи дізнання та слідства дали в судовому засіданні Калетинець і Волинець. Вони заявили, що перед офіційним допитом їх у слідчого до них застосовувались недозво­лені методи з боку оперативних працівників. Крім того, Волинець зая­вив, що під час його допиту була присутня група оперативних праців­ників. Про такі самі недозволені методи дізнання і слідства заявили прак­тично усі підсудні.

Незважаючи на те, що органи прокуратури своєю перевіркою та відмовою в порушенні кримінальної справи проти оперативних пра­цівників міліції заперечують факт недозволених методів дізнання та слідства стосовно підсудних, показання підсудних з цього приводу витікають з інших матеріалів справи. Прокуратура показала свою упе­редженість по адміністративній справі Волинця, про що я детально зазначив. Вона надумала обвинувачення всіх підсудних за ст. 69 КК

-------------------- Судова промова адвоката А.П.Шелепи------------------------------------

України, про це я ще буду говорити. Керівництво обласної прокурату­ри затвердило обвинувальний висновок за надуманим обвинувачен­ням групи осіб у бандитизмі. Про яку об'єктивність органів прокура­тури може йти мова під час проведення перевірки про незаконні мето­ди дізнання та слідства. Суд має всі підстави критично віднестися до матеріалів цієї перевірки і відповідно реагувати на її результати.

Лозинському, наприклад, фабрикують адміністративні правопо­рушення, а в період адміністративного арешту планомірно незаконно проводять із ним слідчі дії як зі свідком. В момент першого допиту 19 серпня 1996 року він відмовляється від дачі показань з посиланням на стан здоров'я. 21 серпня 1996 року під час проведення очної ставки із Зеленим Лозинський відмовляється від дачі показань і навіть від підпи­су в протоколі. 22 серпня 1996 року під час допиту як підозрюваного він знову з посиланням на стан здоров'я відмовляється від дачі пока­зань. 23 серпня 1996 року раптом пише власноручно явку з повинною і дає показання.

Так яким же чином, як не шляхом незаконних методів, було добу­то так звану явку з повинною? Про яку явку з повинною могла йти мова, коли за станом на 23 серпня 1996 року майже всі співучасники дали показання щодо Лозинського? Коли міг писати цю явку Лозинсь­кий як не вночі, адже за викладеними в ній обставинами він був допи­таний 23 серпня 1996 року з 9 год. ЗО хв.? Чому явка з повинною Ло­зинського, а також усіх інших підозрюваних, отримана винятково шля­хом їх адміністративного арешту і винятково в умовах тримання в ізо­ляторі тимчасового утримання Богунського районного відділу, а не в слідчому ізоляторі? Ось і причина фабрикування адміністративних ма­теріалів, що тягнуло незаконний адміністративний арешт для «виби­вання» показань, явок із повинною у вигідних для таких незаконних дій умовах ІТУ, а не СІЗО. А для того, щоб надалі тримати підозрюва­них у постійному страху, завдаючи нових моральних та фізичних страж­дань, слідчий конвоював їх для проведення слідчих дій конвоєм УБОЗ, а не в загальному порядку, щоб підозрювані боялися відмовитися від підписаних під впливом недозволених методів показань.

А хіба ж не є доказом правдивості показань Волинця про «виби­вання» з нього показань такий факт? Волинець незаперечно був до­ставлений в УМВС близько 8 год. ранку 20 серпня 1996 року. Причи­ну такого методу «виклику» свідка слідчий Петракович у судовому засіданні пояснив так: це було викликано оперативністю слідства,

.___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи—__________

терміновістю допиту Волинця, вважати якого співучасником розбій­ного нападу на Мельниченко були усі підстави. Якщо так, то чому доставленого терміново для допиту Волинця о 8 год. ранку починають допитувати лише о 16 год. 15 хв.? Так чи не є правдою показання Волинця, що з моменту його доставки до моменту офіційного допиту з ним проводили «профілактику»? Крім того, давайте звернемося до протоколу першого й наступного допиту Волинця. Там ніде не сказа­но, що під час допиту були присутні інші особи з числа оперативних працівників. За протоколом допитував Волинця один лише Петрако-вич. А відповідно до пояснень Петраковича, оперативних працівників під час проведення перевірки заяви Волинця та його батьків про недо-зволені методи дізнання і слідства, висновків прокуратури при відмові в порушенні кримінальної справи, у відповіді на скаргу захисника однозначно констатується — допити Волинця слідчим Петраковичем проводилися з участю багатьох працівників міліції. Цим самим мо­тивується, що вони бачили, що до Волинця не застосовувалося недо-зволених методів дізнання та слідства.

Це все незаперечні обставини правдивості показань підсудних про недозволені методи дізнання та слідства стосовно них. А з іншого боку матеріали перевірки прокуратурою, коли при очевидності фактів зло­вживань, на них закриваються очі. Це обличчя органу, на який покла­дено найвищий обов'язок — здійснювати нагляд за дотриманням за­конності усіма органами та громадянами.

Показання Лозинського, як підозрюваного, згідно з протоколом допиту від 27 серпня 1996 року незаконні також і з таких підстав.

Лозинський був заарештований 23 серпня 1996 року.

У бланку постанови про арешт Лозинського прямо вказано, що він має право на участь у справі захисника також з моменту арешту. Якщо при затриманні Лозинського слідчий склав окремий протокол про роз'яснення права мати захисника з моменту затримання і першого допиту, то в даному випадку такий протокол також мав бути складений. Арешт — це нова стадія слідства. Підозрюваному невідомо, що насту­пає раніше — стадія обвинувачення чи арешту, тому роз'яснення права на захист у цій стадії є обов'язковим. У даному випадку було зроблено те саме, що й під час підписання протоколу роз'яснення права на захист на стадії затримання. Як і тоді арештований не розуміє, за що ставить свій підпис у документі.

Таке саме порушення права на захист допущено і стосовно Ка-летинця. Він заарештований 1 вересня 1997 року без складання пра-

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи------------------------------------

токолу про роз'яснення йому права на участь у справі захисника з мо­менту арешту та про відмову Калетинця мати захисника з цієї стадії слідства. А 6 вересня 1996 року з ним проводиться відтворення обста­новки та обставин події. Тому й ця слідча дія проведена з порушенням права на захист і дані показання не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Вагомим доказом щодо правильності висновків про порушення права на захист у такий спосіб є дії слідчого під час допиту Лозинсько­го 27 серпня 1996 року і Калетинця 6 вересня 1996 року як підозрюва­них, коли ці слідчі дії проводилися з записом на відеомагнітофон. Якщо слідчий не мав наміру шляхом обману відстрочувати момент допуску захисника до участі у справі, то чому б слідчому на відеокамеру не зафіксувати повне й детальне роз'яснення права на захист Лозинсько-му і Калетинцю, розказати, коли настає стадія затримання та перший допит, коли арешт, а коли пред'явлення обвинувачення. А після цього запитати, з якої стадії Лозинський і Калетинець бажають мати захисни­ка. Проте нічого цього не зроблено, інакше Лозинський і Калетинець ніколи б не відстрочували участь захисника в їхній справі. Хіба ж вони вороги собі, тим більше після фізичних та моральних знущань над ними з боку оперативно-слідчих працівників.

Допит підозрюваного Волинця згідно з протоколом від 23 серпня 1996 року незаконний і з інших підстав.

Так, Волинець затриманий як підозрюваний 23 серпня 1996 року о 13 год.

Згідно зі ст. 43-1 КПК України підозрюваним визнається особа, зат­римана по підозрінню у вчиненні злочину.

Таким чином, Волинець став підозрюваним лише з 13 год. 23 серп­ня 1996 року. Але допитаний він як підозрюваний до затримання 23 серпня 1996 року з 12 год. 15 хв. до 12 год 50 хв. Тому у зв'язку з незакон­ністю допиту Волинця у процесуальному стані підозрюваного його показання не можуть бути враховані як доказ.

У такий же незаконний спосіб проведено перший допит як підозрю­ваного Рудюка, коли він офіційно затриманий як підозрюваний 22 серп­ня 1996 року о 14 год., а допитується підозрюваним до затримання 22 серпня 1996 року з 11 год. 20 хв. до 13 год. 20 хв. Тобто й ці показання Рудюка не можуть бути приведені судом в обвинувальному вироку, оскільки добуті вони як доказ незаконним шляхом.

.__________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________

Що стосується відмови Рудюка від участі у справі захисника спочат­ку на весь період попереднього слідства, а потім тільки з моменту обви­нувачення, то ця відмова не могла бути прийнята слідчим. У протоколах про роз'яснення Рудюку права на захист слідчим не відмічена мотива­ція відмови Рудюка від захисника. У судовому засіданні з цього приводу Рудюк пояснив, що його відмова від захисника була викликана відсутні­стю коштів для оплати допомоги адвоката, про що він сказав слідчому. За таких обставин слідчий не мав права прийняти відмову Рудюка від захисника. Причому ця відмова була прийнята за відсутності реальної змоги мати захисника, тобто у присутності призначеного слідчим захис­ника Рудюк повинен був відмовитися від його допомоги. Бажання Ру­дюка мати захисника випливає із кінцевого вирішення цього питання. Адже коли родичі Рудюка уклали угоду з адвокатом Петрушиною, то Рудюк під час пред'явлення кінцевого обвинувачення не став наполяга­ти, що буде захищатися сам. Захисник взяла участь у цій важливій слідчій дії. Таким чином, усі показання Рудюка до останньої слідчої дії — кінце­вого пред'явлення обвинувачення, не можуть бути доказами у справі, оскільки допити проведено незаконно, з порушенням права на захист Рудюка.

Щодо показань Зеленого як обвинуваченого під час кінцевого пред'явлення обвинувачення 11 лютого 1997 року, то ці показання є дублюванням показань Зеленого, які від нього отримані незаконними допитами та іншими слідчими діями як свідка, про що вже було сказа­но. Тому і ці показання не можуть бути доказом у справі. Крім того, постановою № 10 Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року «Про застосування законодавства, що забезпечує підозрювано­му, обвинуваченому, підсудному право на захист» роз'яснено, що «згідно з п. 2 ч. 3 ст. 46 КПК під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть реалізувати право на захист, слід розуміти, зокрема, таких осіб, які хоч і визнані осудними, але мають вади, що перешкоджають самостійно захищатися «від обвинувачення...»

Верховний Суд України у цій постанові також зазначив, що «пи­тання про допуск захисника в справах про злочини таких осіб вирі­шується в кожному конкретному випадку залежно від того чи позбав­ляє ця вада можливості здійснити право на захист».

Положення цієї постанови повністю стосуються Зеленого, оскільки згідно із довідкою з психіатричної лікарні він страждає патохарактеро-логічним формуванням особи по збудженому типу. Ця довідка у слідчих

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи---------------------

була вже станом на 19 серпня 1996 року. Незважаючи на те, що проведе­ною у справі судово-психіатричною експертизою Зелений визнаний осудним, але відповідно до положень зазначеної постанови Пленуму слідчий повинен був з'ясувати питання, чи міг при такій ваді Зелений повною мірою захищатися від пред'явленого обвинувачення. Для цього потрібно було допитати спеціаліста — лікаря-психіатра (чи експерта-психіатра), який детально б роз'яснив характер психічного захворюван­ня Зеленого, а також можливі прояви цього захворювання у провокуючій ситуації, тобто в період перебування Зеленого в жорстких умовах ізо­ляції, якими є умови слідчого ізолятора, де на момент кінцевого пред'явлення обвинувачення Зелений перебував 15 місяців (!) — з 9 листопада 1995 року по лютий 1997 року.

Слід зазначити, що у слідчого були усі підстави при такій ваді Зеле­ного допустити до участі в справі захисника, адже деколи Зелений при­думував скоєння злочинів, про які не було і згадки. Так, ще після затри­мання Зеленого за злочини, за які він засуджений, Зелений писав явки з повинною, перевірка яких встановила, що таких подій взагалі не було. За цими «злочинами» відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутністю події злочину. Крім того, показання Зеленого на попе­редньому слідстві щодо нападу на Мельниченко в деталях повністю су­перечать показанням усіх інших співучасників. Але ж фактично тільки на них, особливо з обставин, пов'язаних зі зброєю, грунтується звинува­чення ще п'яти осіб саме у розбійному нападі. Виключно із показань Зеленого щодо зброї слідство перейшло на кваліфікацію дій обвинува­чених за ст. 69 КК України.

Отже, за таких обставин формально приймати відмову Зеленого від захисника при згаданій його психічній ваді явно не було підстав. У край­ньому разі слідчий зобов'язаний був винести окрему постанову, в якій детально мотивувати, чому вважає ваду Зеленого такою, що дає Зеле­ному змогу самостійно захищатися від такого тяжкого звинувачення. Виходячи з цього, всі показання Зеленого на попередньому слідстві не можуть бути прийняті судом як докази, оскільки вони отримані з пору­шенням права на захист.

Щодо допустимості як доказу показань Лозинського слід поверну­тися ще й до його показань під час відтворення обстановки й обставин події від 3 жовтня 1996 року. Лозинський тоді був обвинуваченим. Перед цим йому було пред'явлено обвинувачення 29 серпня 1996 року з учас­тю захисника адвоката Лисицького. Звичайно ж, під час відтворення

___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________

подій захисник зобов'язаний був бути, тому що він уже допущений до участі у справі. Повідомлення захисника про відмову щодо участі у слідчих діях та згоди обвинуваченого у проведенні їх без захисника немає. Тому така слідча дія також недопустима як доказ у зв'язку з порушенням права Лозинського на захист.

З наведеного однозначно видно, що у зв'язку з порушенням права на захист практично усіх підозрюваних, а згодом обвинувачених судом можуть бути визнані більш-менш допустимі як докази такі показання підсудних:

1. Підсудного Лозинського — тільки під час пред'явлення первинного
та кінцевого обвинувачень відповідно 29 серпня 1996 року та 6 лютого 1997
року, коли він допитувався з участю захисника. Звичайно, і показання в суді.

2. Підсудного Рудюка — лише показання під час кінцевого пред'яв­
лення обвинувачення від 12 лютого 1997 року за участю захисника та
показання в суді.

3. Підсудного Зеленого — тільки показання в суді, при умові, що
його інтереси навіть і без офіційного його захисту в суді конкретним
захисником захищали опосередковано захисники інших підсудних. І не
вина присутніх захисників інших підсудних у справі, що питання про
вади здоров'я Зеленого, які викликають сумнів щодо можливості Зеле­
ного повною мірою здійснювати свій захист самостійно без участі фа-
хівця-адвоката, виникають тільки в стадії дебатів. Цей факт яскраво свідчить
саме про інше: коли б у Зеленого був захисник, то не виникало б подібних
запитань.

4. Підсудного Калетинця — тільки показання під час пред'явлення
обвинувачень 9 вересня 1996 року, 11 лютого 1997 року і в суді. Усі ці
допити проведені з участю захисників.

5. Підсудного Волинця — лише показання в суді.

6. Підсудної Могилянець — тільки показання під час кінцевого
пред'явлення обвинувачення від 8 лютого 1997 року та показання в
суді. Усі ці допити проведені з участю захисника.

7. Підсудного Петрука — тільки показання під час кінцевого
пред'явлення обвинувачення 12 лютого 1997 року та в суді.

Виходячи саме з цих показань як доказів, зібраних більш-менш законним шляхом, перейду до їх оцінки у сукупності з іншими доказа­ми щодо правильності кваліфікації дій Волинця органами поперед­нього слідства і обгрунтованого на цій оцінці доказів свого бачення кваліфікації його дій. Зазначу, що вживаючи термін щодо цих доказів

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи----------------------

«більш-менш законним шляхом зібрані», я маю на увазі те, що допи­тані співучасники з участю захисників, чи коли їх добровільність відмо-ви від захисника важко оспорювати. Однак строки пред'явлення кінце­вого обвинувачення всім співучасникам нападу на Мельниченко не були дотримані. Адже справа за ст. 69 КК України порушена 23 ве- ресня 1996 року конкретно проти Лозинського, Рудюка, Зеленого, Калетинця, Волинця. Тобто порушуючи справу, слідчі органи мали станом ще на 23 вересня 1996 року всі докази для обвинувачення вказаних у постанові осіб за ст. 69 КК України, адже практично всі слідчі дії для так званого «закріплення» доказів на цю дату були вико­нані. Ніщо не перешкоджало слідчим органам своєчасно пред'явити згаданим особам обвинувачення за ст. 69 КК, щоб вони мали достат­ньо часу підготуватися для захисту від такого страшного звинувачен­ня. Але слідство пішло шляхом чергового порушення права на за­хист, штучно відстрочивши пред'явлення обвинувачення. Обвинува­чення за ст. 69 КК було пред'явлено лише у лютому 1997 року, в останні дні попереднього слідства.

Як уже зазначалось, Верховний Суд орієнтує суди визнавати подіб­ні факти як такі, що мають на меті обмежити можливість участі захис­ника під час провадження дізнання і попереднього слідства. Це повинно розцінюватися судами як порушення права підозрюваного на захист.

1. Обвинувачення Волинцяза ст. 69 КК України.

Для того щоб зробити висновок про наявність у діях Волинця ознак скоєння ним того єдиного (напад на Мельниченко) злочину в складі озброєної банди, необхідно передусім розглянути докази на наявність банди взагалі. Бо якщо немає банди, то немає і участі в ній.

У першу чергу звернемося до показань співучасників так званої банди.

Під час пред'явлення підсумкового обвинувачення усі без винятку обвинувачені, а також співучасники нападу на Мельниченко —Лозинсь-кий, Рудюк, Зелений, Калетинець, Волинець, Могилянець та Петрук не визнали своєї вини в організації та участі у банді і заявили, що банди не існувало. Такі самі показання вони дали і в судовому засіданні.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року « Про судову практику в справах про бандитизм» — «Під організацією банди слід розуміти сукупність дій по об'єднанню осіб для вчинення нападів на громадян або на підприємства, установи, організації. Ці дії можуть полягати в розробленні планів злочинної діяль-

___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________

ності, або вчинення конкретного злочину, загальних правил поведінки, розподілі ролей, у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, у фінансовому забез­печенні злочинної діяльності тощо».

Як видно із показань усіх підсудних на попередньому слідстві, у них ніколи не з'ясовувалися загальні питання, пов'язані з організацією бан­ди та участі в ній, а так само у вчинених нею нападах. Щодо нападу на Мельниченко, а саме це стосується мого підзахисного, то з'ясовувались лише питання, пов'язані безпосередньо з цими діями.

Із оголошеного в судовому засіданні обвинувального вироку вид­но, що жодного доказу організації банди, участі в ній і у вчинених нею нападах слідство не привело, тому що таких доказів не існує. Маються лише загальні висловлювання, що таке банда. Скоєння нападу на Мель­ниченко у її квартирі, що кваліфікується як розбій, автоматично віднесе­но і до бандитизму.

Я хочу довести відсутність банди найпростішим способом, а саме: «Обов'язковою ознакою банди є наявність хоча б у одного із її учас­ників будь-якої вогнепальної чи холодної зброї, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів». Так визначає згадана постанова № 9 Пленуму.

Коли, за якими епізодами звинувачення усіх підсудних випливає зброя? Перший раз з епізоду № 3, за яким Зелений та Петрук звинува­чуються у вимагательстві особистого майна у працівників кіоску Дани-люка та Капрончука, що мало місце у січні 1995 року до нападу на Мельниченко.

Отже, безспірно встановлено, що так званий організатор банди Лозинський ніколи не знав ні Петрука, ні про те, що Петрук та Зеле-ний мали зброю. Лозинський нічого не знав про ці дії Петрука та Зеленого, не керував ними і не посилав нападати на господарів ларь­ка серйозно чи жартома. Ці дії було скоєно виключно за ініціативи самих Петрука і Зеленого, про що вони завжди давали однакові пояс­нення.

Таким чином, ні про яку організацію банди, участь у ній і в скоюва­них нею нападах не може йти мова через відсутність такої ознаки банди, як озброєність. Звідси випливає, що усі епізоди, поставлені в провину підсудним станом на 24 січня 1995 року, автоматично відпадають як скоєні в складі банди. Це додатково випливає із постанови про порушен­ня кримінальної справи за ознаками ст. 69 КК, з якої вбачається, що 206

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи____________

банда організована в січні 1995 року і її злочинна діяльність почалася з нападу на Мельниченко.

Тепер зупинимося на доказах появи зброї на момент нападу на Мельниченко 24 січня 1995 року. Розглянемо два варіанти.

Спочатку за умови, що суд буде суворо дотримуватися букви закону і визнає вказані мною показання підсудних на попередньому слідстві недопустимими як докази. Що маємо при цьому варіанті. Коли при незаконності допитів обвинувачення грунтувалось винят­ково на показаннях Зеленого про нібито отриману вказівку Лозинсь-кого взяти зброю для нападу на Мельниченко, то при відхиленні цих показань ніяких доказів наявності зброї в момент нападу взагалі не маємо. Справді, Зелений у судовому засіданні заперечує, що у нього була зброя. Лозинський завжди й на попередньому слідстві і в суді заперечував, що давав вказівку Зеленому брати з собою зброю. Ру-дюк, Волинець, Калетинець, Могилянець ніколи навіть не згадували, що в момент нападу у Зеленого була зброя, та ще й узята ним за вказівкою Лозинського.

У такій ситуації наявність зброї під час нападу на Мельниченко вва-жається фактом недоведеним, а тому кваліфікація дій усіх співучасників скоєння нападу в складі банди автоматично виключається за відсутні­стю ознаки — озброєність банди.

Це тягне за собою ще інше. Якщо в усіх наступних епізодах зброя не фігурує, то жоден епізод злочинних дій не може розцінюватися як скоє­ний у складі банди по відношенню до абсолютно усіх підсудних. Дії по­трібно кваліфікувати окремо за кожним епізодом. Ось у такі вимушені важкі умови поставило слідство суд.

Розглянемо іншу ситуацію — суд не погоджується з моїми довода­ми про недопустимість перелічених показань як доказів і сприймає їх як докази, зібрані законним шляхом. Мається на увазі основне — вірити Показанням Зеленого, що у нього в момент нападу була зброя. Але ж залишається те саме. Лозинський завжди заперечував, що давав вказів­ку Зеленому взяти з собою зброю. Рудюк, Волинець, Калетинець, Моги­лянець безпосередньо на місці злочину у Зеленого зброї не бачили і не чули, щоб Лозинський велів Зеленому узяти зброю. Що маємо з цієї ситуації? Знову той самий висновок — ніякого відношення організатор уявної банди до появи цієї зброї у Зеленого немає. Якщо зброя у Зеле­ного була, то це тільки винятково його ініціатива. Тобто зброя появилася

_____ Судова промова адвоката А.П. Шелепи_________________

несподівано для Лозинського та інших співучасників. І відношення Лозинського до таких дій Зеленого, який раптом побачив зброю, одне — сховай і не показуй.

Таким чином, і в даному випадку наявність зброї у Зеленого не пов'язана з підготовкою до нападу, група в особі Лозинського засуджує таку ініціативу Зеленого, відмовляється від застосування зброї. Висно­вок — відсутність ознаки банди «озброєність» і в цьому випадку.

У зв'язку з наведеною оцінкою доказів за відсутністю ознаки «озб­роєність» ніякої банди (відповідальності за її організацію, участі у ній та в скоюваних нею нападах) не існувало. Тому Волинець й усі інші підсудні підлягають виправданню.

Цю проблему кількома тезами можна подати з іншого боку.

Лише умовно давайте уявимо, що була банда. Що Волинець, коли брав участь у єдиному епізоді протиправних дій — нападі на Мельни­ченко, діяв саме в її складі, а не скоював злочин за звичайним попе­реднім зговором групи осіб зі звичайною наявністю зброї, як це буває під час розбоїв. З цього приводу у згаданій постанові № 9 Пленуму відмічено таке: «Участь в організованому бандою злочині може брати і не член банди. Але дії такої особи слід кваліфікувати за ст. 69 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що злочин вчиняє банда і сама вона бере у ньому участь... Особи, які не були членами банди і не усві­домлювали її існування, але своїми діями будь-яким чином сприяли банді у вчиненні нападу, несуть відповідальність за співучасть у злочині, який охоплювався їх умислом».

Що з цього обов'язково випливає для кваліфікації дій Волинця?

Безспірно, що Волинець був задіяний в одному епізоді й говорити про його активну участь у банді немає підстав. Вочевидь, що він не був членом банди. Тобто для його звинувачення за ст. 69 ЮС згідно з наведе­ним положенням постанови № 9 Пленуму обов'язково повинно бути вказано наступне: «Завідомо знаючи, що Лозинський, Рудюк, Зелений, Калетинець є членами озброєної банди, організованої Лозинським, Волинець дав згоду на свою участь у скоєнні злочину в складі цієї банди і скоїв цей злочин».

Тільки при такому формулюванні обвинувачення дії Волинця бу­дуть підпадати під ознаки участі в скоєнні нападу в складі банди, як це зазначено в постанові Пленуму № 9, тобто особа повинна усвідомлю­вати, що злочин вчиняє саме банда і сама вона бере у ньому участь.

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи—

Обвинувачення ж Волинця звучить так : «Волинець С.В. разом з іншими особами брав участь у банді, організованій Лозинським...». Цілком очевидно, що таким обвинуваченням (при умовній наявності банди) для Волинця констатується лише факт його участі в банді, од­нак не видно, чи усвідомлював він це, тобто умисел Волинця на участь саме в банді під час нападу на Мельниченко навіть у постанові про притягнення його як обвинуваченого не приведений. Це не помилка. Слідчий не зміг цього зробити, оскільки жодного доказу усвідомлення Волинцем наявності банди немає. Саме тому в обвинувальному вис­новку в цій частині докази не приведені.

Таким чином, з усіх сторін дії Волинця не підпадають під ознаки бан­дитизму, а тому він підлягає безсумнівному виправданню за ст. 69 КК. 2. Обвинувачення Волинця за ст. 142 ч. З КК. Для того щоб визначитися, чим керувалися органи попередньо­го слідства, обвинувачуючи в цьому Волинця, на мій погляд, потрібно порівняти два епізоди — напад на Мельниченко в її квартирі і пося­гання на відкрите заволодіння майном Грибан, скоєне Лозинським та Зеленим.

Почнемо з останнього. Ось як сформульовано обвинувачення Ло-зинському і Зеленому — одягли маски, застосували до потерпілої ба­лончик із газом, що викликає сльозотечу з очей, шляхом фізичного насильства звалили на сходи чоловіка потерпілої й утекли, не зумівши через крики потерпілої довести наміри на заволодіння її майном до завершення. Ці дії кваліфікуються як замах на пограбування.

Але ж абсолютно усі дії стосовно Мельниченко й осіб, які помітили напад — Ковальчука та Наймана, з боку Лозинського та Рудюка, які діяли безпосередньо в квартирі, ідентичні попередньому епізоду. Тут також застосовано до потерпілих насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілих. Ті самі маски, той самий балончик, в результаті спричинення усім потерпілим лише легких тілесних ушкод­жень без розладу здоров'я.

Чому ж у даному випадку дії співучасників кваліфікуються як розбій, а не як замах на пограбування з проникненням у житло?

Цілком зрозуміло, що слідству очі засліпила зброя, яка, на його дум­ку, була у Зеленого.

З цього приводу я детально зупинявся на оцінці доказів щодо недо­веденості наявності зброї під час нападу взагалі, або відсутності намірів на її застосування. Тому лише скажу, що зброя в обох випадках ніякого

___________ Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________

відношення до нападу немає і не може бути ознакою безсловесних погроз можливого спричинення потерпілим небезпечних для їх жит­тя і здоров'я тілесних ушкоджень. До речі, потерпілі пояснили, що ніяких погроз з боку нападників чи демонстрації предметів, призна­чених для заподіяння тілесних ушкоджень, не було. Крім того, незапе­речно доведено, що навіть при її наявності зброя в приміщення не заносилась. А під час розбійного нападу застосування зброї чи по­гроза її застосування є обов'язковою ознакою розбою. Така погроза повинна бути реальною, тобто повинна мати місце демонстрація зброї.

Отже, факт того, що Лозинський і Рудюк ніякої зброї чи пред­метів для спричинення тілесних ушкоджень або погроз не взяли з собою, а також фактично не спричинили потерпілим якихось знач­них тілесних ушкоджень, хоча могли це зробити, враховуючи безпе­рестанний крик потерпілої, говорить сам за себе: наміру саме на розбій ні у кого не було. Тому є всі підстави вірити показанням Ло-зинського, Рудюка, Зеленого, що вони домовлялися жінку взагалі не бити. Незначне насильство було вимушене і викликане криком по­терпілої.

У цій частині, порівнюючи дії Лозинського та Рудюка стосовно по­терпілої Грибан, є всі підстави вважати, що показання цих підсудних про домовленість не застосовувати навіть при необхідності фізичного на­сильства стосовно жінок правдиві.

З урахуванням викладеного, якщо умовно допустити, що Воли­нець мав попередній зговір з іншими співучасниками про напад на Мельниченко саме з метою заволодіння майном в її квартирі, то його дії, як і інших співучасників по цьому епізоду, належить кваліфікувати тільки за ст. ст. 17, 141 ч. З КК. Тим більше, що при домовленості взагалі не застосовувати насильство Волинець не може відповідати за дії Ло­зинського і Рудюка щодо потерпілих безпосередньо в квартирі. Ці дії не планувались, не передбачались. У цій частині стосовно дій Лозинсь­кого і Рудюка має місце ексцес виконавця.

А тепер, що ж фактично скоїв Волинець згідно з тими доказами, які суд може визнати допустимими.

Волинець ніколи не визнавав, що брав участь саме в нападі з метою заволодіння майном Мельниченко. Він пояснив у суді, що на прохання Лозинського та Рудюка думав допомогти повернути борг.

___________ Судова промова адвоката А.П.Шелепи---------------------

У судовому засіданні Лозинський, Рудюк і Зелений пояснили, що справді просили Волинця допомогти повернути борг. Вони його обма­нули. Коли поверталися після невдалого пограбування, Волинець усе зрозумів. Між ними сталася сварка, в якій Волинець звинуватив їх у тому, що вони його «підставили».

Підсудна Могилянець підтвердила факт сварки між Волинцем та Лозинським відразу ж після осмислення скоєного.

Із показань Лозинського, Рудюка, Зеленого, Калетинця видно, що вони без Волинця домовлялися з Могилянець про те, що вона подзво­нить до квартири Мельниченків. Без Волинця попередньо ходили диви­тися, коли господар квартири виходить з дому, щоб дома залишилася лише одна його дружина. Безпосередньо в день нападу Лозинський, Рудюк і Зелений з будинку навпроти спостерігали, коли господар квар­тири піде на роботу. Це робили так, щоб не бачив Волинець і нічого не здогадався. Ці обставини підтвердила Могилянець, що справді вона з Волинцем залишилася внизу, а Лозинський, Рудюк і Зелений підняли­ся наверх. З якою метою — не знає. Це було в будинку навпроти того, де був замах на пограбування.

Таким чином, є всі підстави вважати, що Волинець діяв з умислом не на заволодіння чужим майном шляхом грабежу, а керувався на­міром допомогти своїм товаришам повернути борг, тобто їхнє майно. У зв'язку з тим, що у такий спосіб повертати борг не дозволено зако­ном, Волинець є співучасником самоуправства, тобто злочину, перед­баченого ст. 198 КК України. Враховуючи санкцію цієї статті КК — виправні роботи, про міру покарання й говорити не доводиться, ос­кільки Волинець більше року перебуває під вартою.

Якщо суд не погодиться з моїми аргументами щодо кінцевої ква­ліфікації дій Волинця за ст. 198 КК, а прийде до висновку про наявність у його діях злочину, передбаченого ст. ст. 17,141 ч. З КК, прошу враху­вати, що це єдиний злочинний епізод у Волинця. Його роль у ньому зовсім незначна — стояв на сходах, щоб попередити про небезпеку. Ніяких дій стосовно потерпілих не вчиняв, почувши крики, відмовився від подальших дій і втік. Злочин не доведено до кінця, хоча маючи таку кількість співучасників, перешкод при бажанні довести його до кінця шляхом більшого насильства не було. Як особа Волинець характе­ризується позитивно. Безпосередньо перед злочином поступив на ста­ціонарне навчання до вузу. Має молоду дружину. Його життя саме починається. Пішов із друзями тільки через помилкове почуття со-

------------------- Судова промова адвоката А.П. Шелепи____________

лідарності. Ніяких шкідливих наслідків його дій не настало. Врахову­ючи всі ці обставини справи та особу Волинця і визнаючи необхід­ним призначити йому покарання згідно зі ст. 44 КК України нижче від найнижчої межі, прошу обмежитись строком знаходження Во­линця під вартою.

Вироком Житомирського обласного суду дії Волинця С.В. були перекваліфіковані на ст. ст. 17 ч. 2., 141 ч. 3 КК України, тобто як замах на пограбування особистого майна подружжя Мельниченків. Із застосуванням ст. 44 КК України йому було призначено покаран­ня — три роки позбавлення волі в ВТК посиленого режиму. Невдовзі після постановления вироку Волинець був звільнений із місць позбав­лення волі умовно-достроково.

ЗМІСТ

Поиск по сайту: