Слідство не ставило (умисно чи з інших спонук) перед Бельчичем питання: чи була йому пред'явлена майнова вимога? Ким? У зв'язку з чим? Яку мету переслідували наполягання?
Ситуацію можна зрозуміти, якщо врахувати такі обставини.
Проти Бельчича порушено кримінальну справу як наслідок його господарської діяльності в «Тримарані». Обвинувачений Бельчич на догоду слідству може сказати будь-що, а тому його роблять потерпілим з домагання.
Увесь час він вважав, що автомобіль тимчасово у нього вилучив Барковський і давав слідству відповідні пояснення.
Коли проти Барковського справу з вимагання провадженням було закрито, одразу ж з'являється заява Бельчича, датована буцімто 27.08.96 р. на ім'я Міністра внутрішніх справ України, що автомобіль у нього насильно відібрано Базилевичем за вказівкою Месель-Веселяка. Для більшої вірогідності, щоб при цьому не виникало сумніву, що заява написана не у вересні 1997 року, а саме у серпні 1996 року, до неї вносяться дані про рік випуску, дванадцятизначний номер двигуна, сімнад-цятизначний номер кузова автомобіля тощо.
Переключивши обвинувачення на іншу особу, Бельчич демонструє неабиякі здібності власної пам'яті.
Як засвідчує Дудник (т. 8, а.с. 18), потерпілий розповів йому та присутньому батькові, що в нього відібрали автомобіль насильно, а потім сів і написав згадану заяву, яку прохав негайно віддати особисто Міністру, коли з «потерпшим» щось трапиться. Оскільки за добу нічого не трапилося, то Дудник нічого нікому не передавав. Отже, термін побоювань тривав і вимірювався добою, як пояснив свідок суду.
Дудник і батько Бельчича (т. 8, а.с. 16 від 9.09.97 р.) пояснили, що потерпілий лише розповів, що машину у нього відібрали насильно, однак не сказав у зв'язку з чим. Коли вони йому порадили звернутися до міліції, то, за словами батька, він нічого не відповів, пішов геть, кілька днів не з'являвся на роботі.
Отже, ніякої заяви Бельчич не писав і Дуднику не передавав, згідно з поясненнями батька.
На це вказує й інший факт. Яценку в той же час Бельчич (т.8, а.с.22) розповів, що в нього примусово забрали автомобіль. «Просто сказал, — пояснив свідок, — что Барковский забрал автомобиль...».
Стверджуючи, що Барковський забрав автомобіль, Бельчич на той час, як і впродовж значного часу слідства, не міг написати, що це зробив Месель-Веселяк. Суду він це підтвердив також.
Поява подібної заяви Міністру внутрішніх справ від 27.08.96 р. — це не більше, ніж фальшивка, що навмисне спрямована проти Месель-Веселяка.
За таких обставин апологія новизни обертається трагічним розчаруванням: постале нове виглядає гірше за розтерзане старе, а перманентне руйнування початкового увінчується, згідно з логікою тотального спустошення, самознищенням.
Розслідуючи питання діяльності «Тримаран», борги Бельчича пе-ред «Аваль» та інші дії обвинуваченого, попереднє слідство не могло не бачити, не розуміти, що Бельчич мусить нести відповідальність за своїми угодами та зобов'язаннями. Саме тому перед ним слідство не ставило питання про правомірність вимог «Денді»: спочатку розрахуватися, нехай і майном, за зобов'язаннями перед кредиторами, а потім залишити «Тримаран» й звільнитися з роботи.
До того ж Бельчич приятелював з Месель-Веселяком, разом відпочивали, наприклад, у Франції чи в Італії. Останній не привласнював автомобіля потерпілого, не користувався ним, не чинив перешкод при передачі машини банку, висловив готовність придбати автомобіль для концерну, щоб допомогти Бельчичу покрити борги тощо.
Бельчич не звертався ні до кого з приводу автомобіля, як він сам визнав, тому що майнові стосунки його з «Денді» (згадані квартири, офіс, РАФ) вирішувалися ним з керівництвом на засадах довіри. Нічого ж бо не привласнювалося. Він, хоча й зустрічався з Барковським, якого вважав нібито «кривдником», однак (т. 6, а.с. 155,158) жодних претензій стосовно автомобіля не висловлював. Та й телефонний зв'язок існував у нього з Барковським, але жодного невдоволення, ремствування, вимог, образ Бельчич не висловлював, нічого не домагався, оскільки нічогісінько протиправного щодо нього ніхто не вчинив.
Не даремно слідство не цікавило питання, чому Бельчич висовує нові версії стосовно обставин передачі ним автомобіля «Денді»?
Впродовж місяця з дня подачі заяви у міліцію Бельчич давав пояснення, з ним проводилися численні ставки віч-на-віч, він писав заяви, свідчив і... постійно змінював показання.
У своїй заяві від 18.08.97 р., поясненні від того ж числа, свідченнях від 20.08.97 р. (т. 6, ах. 18, 27, 132) Бельчич не лише не згадує про погрозу
застосування кимось щодо нього фізичного насильства, а категорично заперечує, що подібне траплялося. «Никакой угрозы физической расправы, — пояснює слідчому Бельчич, — в мой адрес никто не высказывал (т.6, а.с. 132). Базилевич держал меня за руку, никакого насилия ко мне не применял, — продовжує потерпілий, — и никаких угроз не высказывал. Физической расправой, — переконує Бельчич слідчого, — Базилевич ни мне, ни моим близким не угрожал».
Ці фактичні обставини події підтверджують Месель-Веселяк (т.6,а.с.165,167), Базилевич (т.6,а.с.181,184,185,192,199,202,206, 228), Залукаєв (т. 6, а.с.118,122,124), Яценко і Герман, а тому вони стають об'єктивною істиною, доказами у справі: погроз застосування насильства щодо Бельчича ні від кого 26.08.96 р. в концерні «Денді» не було висловлено.
Слідство усвідомлювало, що відсутній об'єктивний бік вимагання, але Месель-Веселяка необхідно ув'язнити. Найслабша ланка в колі, що не дозволяє цього зробити, є сам Бельчич — він підслідний у справі товариства «Тримаран», його можна зробити «потерпілим» у цій справі проти Месель-Веселяка. І, коли навіть сама думка про подібне вжахає, роблять.
Компроміс чистоти й розпусти передбачає загибель чистоти. Це, мабуть, аксіома. Бо розбавлений брудом абсолют перестає бути прозорістю, ваша честь. Йдеться ж бо про совість.
Немає естетики хвороб, є естетика здоров'я. Совість, сумління — це Бог в людській душі. Він світить із Вічності й із середини людини. Звертання до сумління як до ідеалу наближує реальність до ідеального, як молитва наближує до Бога. Лише стати на поріг омани — і вже важко опиратися магії олжі й абсурду.
Вже 02.09.97 р. (т. 6, а.с. 139 зв.) Бельчич озвучує версію: у них є підвал з батареєю і він, Бельчич, може опинитися там на ланцюгу. Ця погроза висловлювалася буцімто Месель-Веселяком. Про це він нібито розповів своєму батькові, Дуднику та Яценку. Однак, як зазначалося раніше, жоден з них не підтвердив цю вигадку. Та й підвалу в концерні немає.
Хто будує байки, обов'язково щось забуває, плутає, вдається до нових фантазій чи небилиць. Отак і в Бельчича. Вже 18.09.97 р, (т. 6, а. с. 144) він пояснює, що Месель-Веселяк і Базилевич погрожували йому фізичною розправою. Ось тільки про ланцюг, яким він мав бути прикутий до батереї, забув. Замість цього сипонув пригорщу іншого: обвину-
вачені застосовували як психічне насильство (залякування, погрожували фізичною розправою, заподіянням тілесних ушкоджень), так і фізичне — Базилевич застосував фізичне насильство.
Аж острах бере від застосованого «потерпілим» арсеналу, ціну якому знаходимо трішки нижче від наведених пояснень Бельчича. Говорячи про луганські номери на автомобілі та його перереєстрацію (т. 6, а.с.28 від 18.08.97 р.), Бельчич визнає, що написав олжу для того, щоб співробітники міліції його скоріше знайшли (тобто автомобіль). Отак собі збрехав, щоб стимулювати пошуки.
Вочевидь, забувши попередні твердження двотижневої давнини, які вже згадувалися, Бельчич заперечує, що розповідав батькові та іншим про те, хто і як відібрав у нього автомобіль.
До того ж Бельчич стверджує, що автомобіль є його особистою власністю, однак правоустановчих документів нема. Каже, що купив його, а договір купівлі-продажу відсутній. Пояснює, що буцімто писав заяву на ім'я Міністра внутрішніх справ, а батько стверджує, що він пішов з офісу і кілька днів не з 'являвся на роботі. Твердить, що погроз на його адресу не було, а потім сам собі заперечує. Не дивно, що (т.6, а.с. 152 від 10.10.97р.) він не бачить суперечностей у власних показаннях, бо навіть слідство це бачило і неспроможне було промовчати.
Вже 19.09.97 р. та 22.10.97 р. Бельчич (т. 6, а.с. 158,176) забуває про батарею та ланцюг у підвалі. Обставини з автомобілем він характеризує як виставу, «представление», спектакль, видовисько, організатором і розпорядником, режисером яких висуває Барковського (т. 6, а.с. 139,144). Згодом Бельчич пояснює, що так йому лише ввижалося, що це він лише припускав.
Та Бельчич не лише у такий спосіб поводиться з власними гадками, а й з реальними фактами. У своїй заяві (т. 6, а.с. 18 від 18.08.97 р.) він стверджує, що Базилевич сів за кермо його автомобіля і поїхав. Згодом цей так званий потерпілий заперечує сам собі і каже, що Базилевич відвіз спочатку Залукаєва, а потім його, Бельчича, додому. Що тут гадка, а що вигадка, коли щоразу нова версія?
Бельчич дає розпорядження Залукаєву зібрати в машині речі, однак, пише в заяві, що охоронці примусили водія вийти з автомобіля та не допускали до машини. Та ці вигадки Бельчича спростовує як він сам, так і Залукаєв.
Чи повірило слідство Бельчичу? Його суперечностей не спростувало, не усувало. Втім, спектакль Бельчича використало. Але відкинуло підвали,
ланцюги, батареї, реальну загрозу життю та здоров'ю, обійшлося лаконічним: погрозою насильством, що не є небезпечним для здоров'я. Таке собі зализане, обтічне словосполучення інкримінується обвинуваченим.
Тоді що ж тут є правдою?
Питання постає слушне.
Єдиною і незаперечною правдою у цьому «вимаганні» є те, що все виявляється сущою неправдою, вигадкою, спектаклем.
Ці твердження випливають також із пояснень Бельчича високому суду, які подібні до відомого репортажу із зашморгом на шиї. Одна лише з'ява чи то під конвоєм, чи то у супроводі офіцерів високого чину свідчила, що слідство на чатах. Раптом Бельчич розповість суду, як припарува-лася версія супроти Месель-Веселяка за ознаками вимагання? На те й прикріплено наглядачів, щоб «потерпілий», чия доля у їхніх руках, сказав тезу, яку хочуть чути хазяї. Дивись, виявлять поблажливість у його кримінальному переслідуванні.
Бельчич не викрив, де, коли і ким складався так званий лист на ім'я Міністра внутрішніх справ України. Якби він існував до його заяви 18.08.97 р., то так званий потерпілий точно вказав би дату події, яку нарекли закулісні майстри «вимагання». Адже він двічі (а.с. 18 і 27) пояснює, що подія відбулася на початку серпня. А коли склали лист, датували його 27.08.96 р., і нічого іншого не придумали, як, попри попередні свідчення Бельчича, перенести подію на 26.08.96 р. Саме цього охоронці не дали сказати.
І все ж Бельчич, навіть із зашморгом на шиї, пояснив, що автомобіль у нього відібрав не Месель-Веселяк, що мій підзахисний майнових вимог до нього не висував, нічим не погрожував йому, переляку в нього не викликав. І лише при з'яві Базилевича, хоча й він погроз не висловлював, у Бельчича щось наче защеміло всередині.
Підтвердив він і такі факти:
— не погоджувався залишатися на посаді «Тримарану»;
— Бродський казав йому, що автомобіль повернуть;
— що проти нього порушено кримінальну справу;
— що має борги перед банком «Аваль», що на погашення цих боргів машину передав банку;
— розмова з Месель-Веселяком була мирною, не виключає, що пили в цей час каву;
— що Базилевича він раніше не знав, але факт його з'яви сприйняв як загрозу, якої не існувало до того;
— що конфлікт виник з причин розподілу прибутку між засновниками «Тримарану» тощо.
Версію слідства стосовно вимагання Бельчич спростував повністю, заявивши суду, що машину довелося залишити концерну тому, що прибутки засновників «Тримарану» розподілялися між ними нерівномірно. Тобто з підстав цивільно-правового характеру, що виключає злочинне діяння вимагання. Тому жодних претензій ні до кого сьогодні він не має. Як прибічник мирного вирішення суперечностей він не заявляє цивільного позову. Якби подав щодо повернення майна з чужого незаконного володіння, хто значився б відповідачем? Цілком справедливо. Не Месель-Веселяк.
На нашу думку, ваша честь, Бельчич міг забрати машину, наприклад, з банку чи тоді, коли йому зробити це пропонував Васько. Але йому цього не дозволили, бо він перервав би мисливцям полювання за «Денді». їм машина була потрібна не у Бельчича, а у концерні. Інакше ставали б даремними лови. Коли ж бо і за таких обставин не поталанило вполювати Барковського, якого Бельчич і тепер вважає «кривдником», то з'явився сумнозвісний лист Міністру внутрішніх справ України, в якому, попри всі переконання та твердження Бельчича, зазначили прізвище Месель-Веселяка. Це дало підстави полковнику Ваську висловитися, що тут тхне 37-м роком, від чого проймає сором. Захист додає — і жах. Адже вірус полювань приніс тоді мільйони жертв. Оживши сьогодні — знову ширить біду. Ось чому закликаємо до пильності весь загал, а суд зокрема. Оскільки мисливці ведуть манівцями, де заздалегідь порозставляли для необачних капкани чи влаштували пастки.
На особливу увагу у цьому контексті заслуговують пояснення в залі суду Яценка.
Він стверджує, що Бельчич йому розповів, що автомобіль у нього забрав Барковський за борги. Прізвища Месель-Веселяка не називав, обставин, за яких Бельчич залишив машину, не розкривав. Юрисконсульт Яценко порадив Бельчичу звернутися до правоохоронців. Бельчич написав буцімто заяву на ім'я Міністра внутрішніх справ України та Генерального прокурора, в якій зазначив, що кривдником є Барковський, який забрав автомобіль. Прізвища Месель-Веселяка в заяві не згадувалося. Цю заяву Яценко відніс додому та зберігав понад рік, а потім чи то віддав слідчому, чи повернув Бельчичу. Однак знає точно, що перед допитом Яценка 10.09.97 р. (т. 8, а.с.22) згадана заява була в слідчо-
го. Коли ж головуючий надав Яценку можливість оглянути заяву (т. 8, а.с.21), то свідок заперечив, що це та сама заява, яка була в нього. Та, яку він зберігав, була написана на світлішому папері та синім чорнилом, пам'ятає свідок.
Отже, заяв правоохоронцям, виявляється, було дві: одна — в Дудника, вона є у справі, інша — в Яценка, її в справі немає. В тій, що зберігав нібито Дудник, значиться, що Месель-Веселяк відібрав машину. А в тій, яку буцімто зберігав Яценко, — що це зробив Барковський. Он воно як!
Чому ж слідство її не долучило?
А тому, ваша честь, що в ній відсутнє прізвище Месель-Веселяка, якого і на сьогодні Бельчич не вважає винуватим.
Якщо отих заяв, як підтверджує Яценко, було дві й обидві передано слідчим, то чому їх немає в справі?
Чи може, з двох зробили одну проти Месель-Веселяка? А може, не було жодної?
Одне зрозуміло, слідчі та Бельчич разом фальсифікували обставини щодо сумнозвісних заяв задля того, щоб штучно зробити мого підзахисного винуватим.
Звідси й відповідь про те, кого та що охороняють у стінах УБОЗ. Можна сподіватися, що невдовзі вигулькне третя заява на кшталт попередніх. Адже меж творчості не існує, як і меж зіпсуття.
Ще один красномовний факт. Заява Бельчича надходить слідчому, як він вказує (т. 6, а.с.37) 20.08.97 р. Миргородський викликає для допиту власника автомобіля Оніщенка, але той станом на 19.08.97 р. (т. 6, а.с. 86) перебував в Італії і мав повернутися звідти в перших числах вересня. Та ось дива. З питань, які Бельчич виклав у тій заяві до міліції, що надійшла слідчому 20.08.97 р., слідчий його допитує 14.08.97 р. (т. 6, а.с.33), хоча до Італії не їздив. Якесь корпускулярне переміщення живої матерії у просторі з випередженням думок у часі на тиждень щонайменше.
Наведені дані є незаперечними доказами на користь Месель-Веселяка, проти якого використовувалися будь-які, навіть абсурдні, засоби.
Насамкінець, ваша честь, суд зажадав відповідей від фактів, з яких хоча й приготували вінегрет, але він виявився неїстівним, навіть умовно. Тому доходимо висновку, що злочинної події вимагання в будинку №1 на провулку Лабораторному в місті Києві у серпні (дату не встановлено) 1996 року не сталося. Намагання слідства надати стосункам Бельчи-
ча та Месель-Веселяка кримінального забарвлення є ніщо інше, як спроба трансформувати дійсне у бажане, до чого так несамовито прагнули автори обвинувачення.
Ми зобов'язані, опираючись магії нісенітниць і безглуздя, не байдужіти, якщо не хочемо перетворитися з козацької нації в націю вбогих душею.
Ми зобов'язані жити за поетикою світла Істини. Спиратися на не-спростованість доказів, упорядковуючи їхні ряди за законами вищої над достеменність метафізичної логіки. Бо тільки так відкривається світові відданість Батьківщині, де реальністю постають високі Істина, Совість, Життя. І вони — досяжні.
Тому захист просить високий суд і висловлює сподівання, що саме так станеться, поставити бар'єр на шляху свавілля, яке лише імітує істину, заплющивши очі на дійсність. Захист просить виправдати Месель-Веселяка за ч.3 ст. 144 КК за відсутності в його діях складу злочину. Ми не маємо права допустити повторення тридцять сьомого року.
Останнє обвинувачення, ваша честь, не менш дивовижне, ніж попередні.
Стосовно шахрайства з фінансовими ресурсами. Частина 2 ст. 1485 КК, що інкримінована Месель-Веселяку, передбачає порушення у випадку:
1) надання кредиторові свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків, вчинені повторно;
2) заподіяння такими діями великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. На підставі економічного обгрунтування банк «Аваль» відкрив кредит СП «Денді» на суму майже 721тис. доларів США на придбання для власних потреб комп'ютерів і принтерів. Згодом за об ставин, що склалися на ринку збуту, закуповувати за такою ціною ком п'ютерну техніку стало невигідно, тому гроші витрачено на купівлю меблів, погашення інших кредитів тощо. Відсотки за користування кре дитом виплачено, кредит повернуто завчасно, претензій банк не має, шкоди йому не завдано (лише прибутки), його фінансові інтереси не постраждали.
З викладеного випливає, що отримання кредитної лінії згідно з документами, що містять достовірну (зворотного ні слідство, ані суд не встановили) інформацію, на випадок, коли грошові засоби були призначені для однієї цілі, а використані, виходячи з виробничих інтересів і обста-
вин, — на іншу, для придбання іншої продукції, погашення інших кредитів не може ніким тлумачитися як карне діяння.
Адже шкоди, збитків для кредитора або інших шкідливих наслідків немає. Тому підстава для відповідальності за ч.2 ст. 148s KK відсутня.
Інкримінований Месель-Веселяку цей злочин є ніщо інше, як вигадка слідства, оскільки в діях обвинуваченого відсутня суспільна небезпечність як об'єктивна властивість злочину заподіяння шкоди. Про більше, ніж зазначає закон, не скажеш. Ось тільки дії слідства додають гіркоти суспільству та нашим душам.
Адже йдеться про звичайну цивільно-правову угоду, виконання якої визначено трирічним терміном, що закінчується в травні 1999 року. А вам сьогодні кажуть, що цілі не буде досягнуто, але питання про визнання угоди №3-9 від 28.06.96 р.(т. 10,а.с. 138)недійсною не ставлять. Ботодіпостане питання щодо повернення банком «Аваль» підприємству «Денді» майже 544 тис. доларів (т. 14, а.с. 3—6) відсотків за користування кредитом. Банк, своєю чергою, зажадав би від держави повернути податки, які сплачено з прибутку від вказаної суми і т.д. Словом — ланцюгова реакція. До того ж жодного доказу, що угода недійсна, не надається. Натомість вимагають засудити Месель-Веселяка за укладання угоди, нібито як за злочин. Бо слідство, бачите, припускає, що наміру її виконати могло не бути, а інформація щодо комп'ютерів видається, бачте, для них сумнівною. Але ж у травні 1997 р. слідством заарештовано всі рахунки та вилучено всі документи. Хто перешкодив виконанню угоди...? Де в угоді зазначено, що вона повинна бути виконана на початку, згодом, чи наприкінці чинності?
Угода № 3—9 припинила дію травневих зобов'язань, містить достовірну інформацію, в ній немає жодного слова про комп'ютери. Це зовсім новий договір, який є чинним на теперішній час.
Згідно з висновками слідства, все одно тут є щось злочинне!
Тоді, даруйте, що??? Скажіть бо ж!!!
Вже й незрозуміле, що це? Маячня, безглуздя чи нісенітниця???
Але переслідується одне: засудити Месель-Веселяка будь-що-будь, неодмінно.
Суд мусить виправдати Месель-Веселяка за ч. 2 ст. 1485 КК, повернувшись обличчям до реалій і спрямувавши в той же бік слідство, яке топче путівці сваволі. Про що й захист просить як заступництва високого суду.
Ось, ваша честь, настав нарешті час поновити той діалог з «Палати Правосуддя», який захист припинив на початку промови, виходячи з
Через деякий час отверзлись Богові вуста, і мовив Він до обвинуваченого:
— З огляду на те, що Я не можу відіслати тебе до Пекла, напевне, Я відішлю тебе до Раю. Саме до Раю Я тебе й відішлю. І вигукнув обвинува чений:
— Не можеш Ти цього зробити! І мовив Бог:
— Чому це Я не можу відіслати тебе до Раю, з якої причини?
— Тому, що ніколи й ніде я не міг його собі уявити, — відповів Месель-Веселяк.
І запала тиша в Палаті Правосуддя.
Шанобливо схиляємо голову.
Зніміть з мого підзахисного обвинувачення та й відпустіть з миром.
Просимо ми.
Дякую за увагу.
10 грудня 1998 року. Київ.
24 грудня 1998 року вироком суду Месель-Веселяка визнано винним за всіма статтями інкримінованого попереднім слідством обвинувачення. Навіть за обставин, що прокурор відмовився від обвинувачення за ч. 3 ст. 1556 КК, суд засудив Месель-Веселяка.
На підставі статей 42, 44, 46' КК остаточне покарання визначено у вигляді трьох років ув'язнення з відстрочкою виконання на один рік вироку в частині основного і додаткових мір покарання.
Засуджено й інших осіб, відданих до суду.
Відбувши майже п 'ять місяців ув 'язнення в СІЗО Київської області, пересвідчившись, що, навіть за умов відмови від обвинувачення прокурором, суд всеодно засуджує особу, порушуючи презумпцію невинуватості, зневірившись в судовому захисті прав людини, Месель-Веселяк відмовився від подання касаційної скарги.