Члена Львівської обласної

Колегії адвокатів

С. А. ЯСТРУБЕЦЬКОГО

На захист Одаренка

(1957 р.)

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

Одаренко був відданий до суду за ч. З ст. 70 Кримінального кодексу УРСР зате, що ввечері 18 вересня 1955 р., зустрівши між с Голосками Брюховицького району і м. Львовом громадян Нича і Розумійка, з хуліганських спонукань наніс Розумійкові два ножових поранення (від яких Розумійко через дві доби помер) і Ничу — одне ножове поранення, що завдало йому тяжкого тілесного ушкодження.

У жовтні 1955 р. справа розглядалася народним судом Брюхо­вицького району Львівської області, який визнав Одаренка винним за ч. З ст. 70 КК УРСР і засудив його до семи років позбавлення волі. Одночасно народний суд виніс окрему ухвалу про порушення кримінальної справи проти Нича за ознаками ч. 2 ст. 70 КК УРСР.

Судова колегія в кримінальних справах Львівського обласного суду вирок народного суду змінила: перекваліфікувала дії Одаренка за ч. 2 ст. 146 КК УРСР, але міру покарання залишила без змін.

Відповідні наглядні інстанції, в які адвокат подавав скарги у поряд­ку нагляду, залишили їх без задоволення.

Після опублікування Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР ^: № 8 від 23 жовтня 1956 р. «Про недоліки судової практики в справах, що пов'язані з застосуванням законодавства про необхідну оборону» за ініціативою адвоката в наглядних інстанціях знов було поставлене пи­тання про опротестування вироку й ухвали, які були винесені в цій справі.

За протестом Прокурора УРСР Президія Львівського обласного суду втравні 1957 р. своєю постановою вирок і ухвалу змінила: перекваліфіку­вала дії Одаренка за ст. 141 КК УРСР і визначила йому міру покарання -

три роки позбавлення волі.

Судова промова адвоката С. Д. Яструбецъкого---------------

ПРОМОВА АДВОКАТА С. Д. ЯСТРУБЕЦЬКОГО

Товариші судді!

Закон суворо охороняє права і законні інтереси громадян шляхом застосування до винних відповідних мір покарання. Водночас кримі­нальне законодавство надає громадянам право особисто захищатися проти замахів на їхнє життя.

Кримінальному праву відомий інститут необхідної оборони. Викорис­тання законного права на необхідну оборону, без сумніву, є важливим еле­ментом нашого громадського життя. Ми повинні виховувати в громадян, у нашої молоді свідомість необхідності боротьби проти будь-якого зазіхання на існуючий правопорядок. Ми повинні заохочувати необхідну оборону, не засуджуючи в таких випадках громадян за їхні дії захисту, крім, безумов­но, випадків перевищення дозволених меж оборони.

В даній справі суду необхідно вирішити такі основні питання: чи вчинив Одаренко злочин, який обвинувальна влада кваліфікує як хулі­ганство, чи не було в його діях прояву необхідної оборони і, в остан­ньому випадку, чи не перевищив він меж цієї оборони?

На відміну від представника державного обвинувачення, який взяв сумний епізод, що мав місце 18 вересня цього року, із довгого ланцюга минулих і тісно з ним пов'язаних подій, я вважаю абсолютно необхідним насамперед зупинитись на, так би мовити, передісторії цієї справи. Це необхідно зробити тому, що без характеристики і відповідного аналізу цих минулих подій може бути перекручений правильний розгляд даної справи, можуть бути допущені помилкові юридичні висновки із фактич­них обставин справи.

У судовому засіданні було встановлено, що студент IV курсу Львівського гірничого технікуму Одаренко протягом майже півтора року у вечірній час (два-три рази на тиждень) працював кіномеханіком у клубі с Голоски (передмістя Львова). Як було встановлено в судовому засі­данні, до функцій кіномеханіка та його помічника входило демонстру­вання кінофільмів, перевірка квитків при вході в кінозал і нагляд за по­рядком у фойє і кінозалі під час кіносеансів.

Одаренко сумлінно ставився до виконання своїх обов'язків і актив­но боровся з різними порушеннями встановленого в клубі порядку, які, на жаль, часто мали місце з боку деяких підлітків — мешканців села. В зв'язку з цим частина молоді вороже ставилася до Одаренка. Особливе незадоволення проти Одаренка викликалося тим, що деякі підлітки, старші чотирнадцяти років, вимагали пропускати їх на вечірні кіносеанси за Дитячими квитками (ціною в 50 коп.), а Одаренко відповідно до існуючої інструкції вимагав від них квитки ціною в 2 крб., як для дорослих. Актив-

________ Судова промова адвоката С. Д. Яструбецького________

на боротьба Одаренна з хуліганськими вчинками в кінотеатрі також во­роже настроїла проти нього деяких підлітків. На грунті цього, особисто проти Одаренка, в минулому мали місце хуліганські вчинки з боку Нича, Розумійка, Дудухів та інших, які проходили в справі як потерпілі і свідки. Про все це детально розповідали підсудний Одаренко і свідки Афанасьев, Мартиненко, Костюченко та Таращук. Таку ситуацію, яка складалася навколо Одаренка, безумовно, не можна ігнорувати, оцінюючи події, які сталися 18 вересня 1955 р.

Що ж трапилося цього дня? Пізно ввечері 18 вересня 19-річний Ода­ренко, його 16-річний помічник Яворський і товариш Яворського — підліток Дуброва — після закінчення кіносеансу несли ящики з кіно­стрічками на базу кінопрокату, яка була розташована на околиці м. Льво­ва, приблизно за півтора кілометра від клубу с Голоски. Сільська вули­ця, якою вони йшли, не була освітлена. Назустріч їм йшли, обнявшися, співаючи пісні, два громадянина (як потім з'ясувалося, Нич і Розумій-ко). Ці дві групи розійшлись.

Пройшовши декілька кроків вперед, Нич і Розумійко повернули на-зад, догнали Яворського, який йшов трохи ззаду, і, схопивши його за горло, вимагали сказати, хто з ним іде. Яворський відповів, що спереду йдуть Одаренко і Дуброва. Як показували на попередньому і судовому слідстві Яворський і Дуброва, на їх думку, Нич і Розумійко були п'яні. Після відповіді Яворського, Нич і Розумійко швидко догнали Ода­ренка і Дуброву, які відійшли вперед на 15—20 метрів, і зупинили пер­шого з них. Дуброва відійшов від них і стояв у стороні. Яворський зали­шився позаду.

Розумійко нецензурно вилаявся і запитав Одаренка, чому він не впускає їх в кіно за квитками вартістю в 50 коп. Одаренко відповів: тому, що їм набагато більше, ніж 14 років. У відповідь на це Нич підставив ногу Одаренку, а Розумійко, лаючись, штовхнув його кулаком у груди, і Одаренко впав, випустивши із рук ящики з кінострічками.

Піднімаючись із землі, Одаренко витягнув з кишені і відкрив звичай­ний складний ніж. Він це зробив тому, що пізнав Нича і Розумійка, які напали на нього. Тих самих Нича і Розумійка, які за тиждень до цього — 11 вересня — разом із групою хуліганів-підлітків вчинили в клубі під час кіносеансу дебош. Тих самих Нича і Розумійка, які в минулому йому неодноразово погрожували розплатою і кілька разів разом із великою групою підлітків нападали на нього. Одаренно добре знав на що здатні ці хулігани і тому підготувався до захисту.

Коли він піднявся з землі, до нього підскочив Розумійко з занесеною рукою, в якій (за показаннями Одаренка і Яворського) була палиця або залізний прут. Захищаючись від нападу, Одаренко вдарив Розумійка но-118

_______ Судова промова адвоката С. Д. Яструбецького---------------

жем, і останній відскочив вбік. Тоді на Одаренка накинувся Нич, якому Одаренко також наніс удар ножем. Необхідно підкреслити, що під час цього епізоду Дуброва і Яворський спокійно стояли і не вжили жодних заходів для допомоги Одаренкові. Така пасивна поведінка двох юнаків, які байдуже дивились на товариша, що потрапив у біду, і не намагалися йому допомогти, безумовно, заслуговує всілякого осуду.

Після цього Одаренко кинувся бігти в сторону м. Львова. Розумійко і Нич спочатку погнались за ним, а потім, почувши біль від одержаних поранень, відстали і повернули назад — до центру с Голоски.

Як відомо з матеріалів справи, Розумійко від одержаного ножового поранення через два дні помер. Нич, згідно з висновком судово-медич­ної експертизи, одержав тяжке пошкодження на тілі, але сьогодні — через п'ять тижнів — був присутній, як свідок, у судовому засіданні і був цілком здоровий.

Прокурор, підтримуючи обвинувачення у цій справі і вимагаючи для Одаренка позбавлення волі строком на десять років, безумовно, пе­ребував під впливом статті «Із залу суду», яку надруковано в дев'ятому номері журналу «Социалистическая законность» за 1955 р. В цій статті розповідається про вбивство, вчинене учнем середньої школи, але фа­була справи була зовсім іншою. 15-річний Борис Журавльов, прийшов­ши на вечір самодіяльності, із револьвера убив студента Кузьміна, який зробив йому справедливе зауваження. І суд цілком правильно засудив цього малолітнього злочинця до десяти років позбавлення волі.

Але хіба можна порівнювати справу Журавльова і справу Одарен­ка? Хіба можна ставити знак рівняння між причинами смерті Кузьміна і Розумійка? Хіба можна і в першому, і в другому випадку говорити про однакову ступінь соціальної небезпеки злочину і про однакову міру покарання? Звичайно — не можна.

Для того, щоб правильно вирішити, товариші судді, цю справу, не­обхідно перш за все дати правильну юридичну кваліфікацію дій Одарен­ка. Потрібно вирішити питання про те, чи є в діях Одаренка ознаки зло­чину, передбаченого ч. З ст. 70 КК УРСР.

Теорія кримінального права і судова практика під хуліганством ро­зуміють такі дії, що порушують правопорядок, в яких проявляється явна неповага до суспільства. Хуліганство може супроводитися, як це дуже часто буває в житті, насильством над особою, однак насильство не є складовим елементом хуліганства. З другого боку, якщо насильство над особою не носило бешкетницького характеру, мова повинна йти тільки про злочин проти особи, а не про хуліганство. Кваліфікація побоїв, тяж­ких або легких пошкоджень на тілі і т. ін., як хуліганства, може мати місце тільки в тому випадку, коли встановлено, що ці дії вчинені з метою про-

________ Судова промова адвоката С. Д. Яструбецького________

явити явну неповагу до суспільства, а не тоді, коли в їх основі лежали мотиви, пов'язані з особистими взаємовідносинами обвинуваченого і потерпілого. То чи можна розцінювати дії Одаренна (який захищався проти нападу на нього з боку Нича і Розумійка) як хуліганство? З моєї точки зору, безумовно, не можна.

Як же в такому випадку потрібно кваліфікувати дії Одаренка? Як відомо, наше кримінальне право знає інститут необхідної оборони. Те­орія кримінального права дає таке визначення цього поняття: необхідною обороною називається правомірний захист від нападу, вчинений шля­хом заподіяння шкоди тому, хто нападає, якщо при цьому не були пере­вищені межі необхідної оборони.

Для того, щоб вирішити, чи не були перевищені межі оборони, потрібно з'ясувати ряд обставин, що стосуються як нападу, так і захисту від нього.

Як нам відомо з теорії кримінального права, умови правомірності необхідної оборони, що стосуються нападу, такі:

1) напад за своїми об'єктивними рисами має бути суспільно небез-
. печним;

2) напад повинен бути явним, тобто таким, що відбувається,
здійснюється, або таким, що може негайно здійснитись;

3) напад має бути дійсним, тобто реально існуючим, а не уявним.
Цілком очевидно, що напад Нича і Розумійка на Одаренка спов­
на відповідає цьому.

Умови правомірності акту необхідної оборони, що стосуються обо­рони, такі:

1) метою оборони повинен бути захист будь-яких інтересів держа­ви, особи, що охороняються законом. Ця умова, без сумніву, мала місце, бо, по-перше, напад був вчинений на особу Одаренка і, по-друге, тоді, коли він разом з Яворським і Дубровою відносив на базу кінопрокату ящики з кінострічками, що є державною власністю;

2) шкода під час оборони має бути завдана безпосередньо тому, хто
нападає, а не третім особам. І ця умова повністю додержана;

3) оборона має бути необхідною, тобто не повинна перевищувати
меж, що допущені законом.

Таким чином, якщо Одаренко, який захищався від нападу, не пере­вищив меж необхідної оборони і внаслідок своїх оборонних дій завдав шкоду здоров'ю і навіть життю тих, хто нападав, то до нього, відповідно до ст. 13 КК УРСР міри покарання не повинні бути застосовані. Якщо ж Одаренко перевищив межі необхідної оборони, завдав тяжких пошкод­жень Ничу і Розумійку, внаслідок яких через деякий час наступила смерть останнього, то його дії підпадають під ознаки ст. 141 КК УРСР. 120

________ Судова промова адвоката С. Д. Яструбецького________

Хоч напад на Одаренка був справжнім і реальним, хоч оборона Одаренка була здійснена ним безпосередньо в процесі нападу на нього, хоч тяжкі пошкодження на тілі Нича і смерть Розумійка стали наслідком оборони від їхнього нападу, я повинен визнати, що інтенсивність обо­рони не відповідала інтенсивності нападу на Одаренка. Справа в тому, що ні Одаренко, ні свідок Яворський конкретно не могли сказати, що саме було в руці Розумійка — палка, чи, як вони говорили, залізний прут. Дуброва ж, що був близько до Одаренка, Нича і Розумійка, взагалі в руках останнього нічого не бачив. Таким чином, я позбавлений мож­ливості категорично запевнити, що в руках у Розумійка справді був якийсь небезпечний для життя Одаренка предмет.

А якщо так, то у Одаренка не було законних підстав застосовувати для захисту від нападу ніж. Тому я роблю висновок, що Одаренко пере­вищив межі необхідної оборони і в його діях є ознаки злочину, передба­ченого ст. 141 КК УРСР.

Тільки така кваліфікація дій Одаренка відповідатиме вимогам кри­мінального закону і тому я прошу не кваліфікувати дії Одаренка за ч. З ст. 70 КК, а перекваліфікувати вчинений ним злочин за ст. 141 КК УРСР.

І мене, як захисника Одаренка, і тим більше самого Одаренка, окрім правильної кваліфікації його дій, цікавить питання про міру покаран­ня, яка йому повинна бути визначена.

Хоч максимальна санкція ст. 141 КК УРСР передбачає позбавлення волі тільки в межах трьох років, я гадаю, що про таку міру покарання не може бути і мови.

Адже відповідно до ст. 42 КК УРСР ви, обираючи міру покарання для Одаренка, повинні, зокрема, врахувати ступінь і характер не­безпеки злочинця і вчиненого ним злочину, особу злочинця, моти­ви злочину, а також, наскільки злочин за даних умов є суспільно небезпечним.

Я впевнений, що, проаналізувавши всі ці питання, ви дійдете вис­новку тільки позитивного для підсудного. Хоч через перевищення Ода-ренком меж необхідної оборони і наступила смерть Розумійка, що на­пав на нього, говорити про особливу соціальну небезпеку цього злочи­ну, безумовно, не можна, оскільки напад Нича і Розумійка на підсудно­го носив явно виражений хуліганський характер, і для мене не зрозумі­ло, чому прокуратура не притягнула Нича до кримінальної відповідаль­ності за ч. 2 ст. 70 КК УРСР. Не можна забувати і про те, що Одаренко захищав від нападу не тільки свою особу, а й довірені йому державні цінності — кінострічки.

Все, що я сказав, цілком стосується і мотивів злочину, позбавлених, звичайно, користі і будь-яких низьких спонукань.

________ Судова промова адвоката С. Д. Яструбецького________

Ураховуючи вищевикладене, а також те, що це перша судимість Ода-ренка, я констатую, що в його діях повністю відсутні будь-які обтяжуючі обставини, передбачені ст. 43 Кримінального кодексу, а навпаки, у Ода-ренка є ряд пом'якшуючих обставин, передбачених пунктами «а», «б», «в», «ж» ст. 44 КК УРСР.

Як видно з прилучених до справи і пред'явлених вам для ознайом­лення документів, особа і минула поведінка підсудного Одаренка харак­теризуються з позитивного боку. Дирекція технікуму характеризує Ода­ренка як прекрасного студента, відмінника навчання, громадського ак­тивіста і виключно дисципліновану молоду людину. Він користувався великим авторитетом не тільки у студентів, а й у викладачів технікуму. Таку ж блискучу характеристику дав йому і Брюховицький райвідділ культури по роботі на посаді кіномеханіка клубу с. Голоски.

Цим і пояснюється представлене прохання академічної групи, в якій був Одаренко, на ім'я народного суду, про призначення йому міри по­карання, не пов'язаної з позбавленням волі, і надання йому можливості відмінним навчанням і в майбутньому активною працею у вугільній промисловості нашої країни згладити свою провину.

Я гаряче підтримую це прохання і прошу вас застосувати до Ода­ренка ст. 48 КК УРСР і обрати йому умовну міру покарання.

Я впевнений, що Юрій Одаренко повністю виправдає ваше довір'я до нього.

Л.К. Буркацький

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

БУРКАЦЬКИЙ Леонід Карпович народився З січня 1937 р. в м. Києві. В 1967 р. закінчив юри­дичний факультет Київського державного універ­ситету імені Т. Г. Шевченка.

31970 р. займається адвокатською діяльністю. Більше двадцяти років був членом Київської об­ласної колегії адвокатів, членом Товариства «Знан­ня». Надавав безоплатні консультації на вироб­ництві. Тепер директор адвокатської контори «За­хист», старший викладач кафедри адвокатської майстерності Інституту адвокатури при Київсько­му національному університеті імені Тараса Шев­ченка. Член Спілки адвокатів України та атеста-ційної палати Київської обласної кваліфікацій-но-дисциплінарної комісії адвокатури.

Статті, консультації адвоката публікувалися в газетах і журналах. Окремі авторські праці видані брошурами.

В цю збірку включено промову Л.К. Бурка-цького, яку він виголосив у суді 1971 р. ще зовсім молодим адвокатом. Кваліфіковано й уміло по­ставлені адвокатом питання виявили уже в ході судового слідства необґрунтованість пред'яв­леного обвинувачення. У своїй промові Л. К. Бур­кацький дуже аргументовано й чітко показав штучну конструкцію обвинувачення, тому його прохання про виправдання було цілком обгрун­тованим.

Указом Президента України «Про відзначення державними нагородами юристів» № 1110/2000 від 4 жовтня 2000 р. Л.К. Буркацькому присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України».

________ Судова промова адвоката Л.К. Буркацького _________

СУДОВА ПРОМОВА

Поиск по сайту: