На захист В. Ф. Степанова (1957 р.)

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

Степанов Василь Федорович, 1907 р. народження, був відданий до суду за пунктами «а», «в», «г», ч. 1 ст. 138 Кримінального кодексу УРСР за вбивство дружини особливо небезпечним і болісним для неї спосо­бом, з низьких спонукань — ревнощів.

Прокурор просив суд на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30 квітня 1954 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство» про застосування вищої міри покарання.

Дрогобицький обласний суд погодився з доводами захисника в пи­танні про кваліфікацію злочину. Степанова засуджено до 10 років по­збавлення волі без порушення прав за п. «а» ч. 1 ст. 138 КК УРСР.

Цей вирок набув законної сили.

ПРОМОВА АДВОКАТА Л. П. ФРІСА

Товариші судді!

1 червня 1956 р. всю область облетіла звістка про вчинене в Моршині вбивство чоловіком своєї дружини. Незабаром стали відомі і подробиці убивства. На місці злочину був заарештований убивця — Степанов.

Вбивство, тим більше навмисне, — явище дуже рідкісне в наш час. Такий злочин, як вбивство, не можна виправдати нічим, воно заслуго­вує рішучого осудження, його можна лише пояснити, вказавши на більшу або меншу суспільну небезпеку.

Суть захисту — не тільки в передачі фактів. Суд знає все досконало. Нас зараз цікавлять порухи людської душі, почуття, помилки і пережи­вання Степанова.

Завдання суду полягає, таким чином, у глибокому проникненні в психологію учасників цієї страшної драми, в творчому, мудрому та об'єктивному аналізі найскладніших людських почуттів і взаємовідно­син в усій їх різноманітності і суперечності. Нам доведеться говорити про кохання і ненависть, про жагучі ревнощі і крижану байдужість, про

___________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

дикі пориви неприборканого гніву, який у роковий день і годину вклав у руки Степанова знаряддя смерті.

Одруження Лідії і Василя Степанових відбулося в 1940 р. Він був старший за дружину на 16 років. Чи не в цьому був прихований зародок майбутнього лиха. Свідок Рапій саме в цьому вбачає причину розладу між подружжям у майбутньому.

Лідія вийшла заміж за Василя Степанова не кохаючи його, що підтвер­дила в суді її рідна сестра. Сестра Лідії— Кундас Юлія — показала, що Едуард Готлібович Криг, їх батько, був великим любителем випити. Доч­ка страждала від цього, тому і погодилась вийти заміж за першого, хто запропонував їй, як кажуть, свою руку.

Життя подружжя спочатку проходило нормально. Степанов кохав дружину і пишався нею. Вона не працювала, він забезпечував її всім необхідним. У листі до матері, який є в справі і був оголошений у суді, він називав дружину безмірно ласкавими іменами, і Лідія Степанова тоді була йому достойною і вірною подругою. Мені, хоч це неприємно, але з обов'язку захисту підсудного доведеться повести мову про дії і вчинки покійної Лідії Степанової, які ганьблять її як жінку і матір, як людину, бо суду, який вирішує долю Степанова, потрібна правда, і тільки правда.

Перші сигнали сімейного лиха, що насувалося, спостерігаються під час перебування подружжя в Північно-Осетинській столиці — місті Орджонікідзе. У 1951 р. Лідія Степанова, жінка молода і вродлива, після довгих років життя в далекому поліському селі опинилась, нарешті, у великому місті. їй було тоді 27 років, Степанову — 43. Буденним і неціка­вим, «дрібним» і рядовим, на її погляд, торговельним працівником зда­вався їй цей чоловік поруч з інженером Барановським або залізничним майором Казьменком, які добивалися, за словами свідків, її прихильності.

Але чи достатньо доведені ці факти? Так, цілком. Суд має свідчення Кідіної і Тадевосян, протоколи їх допитів на попередньому слідстві. Вони повністю збігаються в найменших подробицях. До них додаються свідчен­ня матері підсудного і його брата. Нарешті, достовірність цих показань підтвердила сама Лідія Степанова всією своєю подальшою поведінкою в Моршині.

За невинними пустощами прийшла розбещеність. Про погану по­ведінку Л іди знають всі, і справа доходила навіть до погроз зганьбити її старовинним звичаєм — вимазати дьогтем ворота її будинку. Всі сусіди, повторюю, знали про це. Не знав ні про що тільки Степанов. Він, як завжди, вірив своїй дружині.

Необхідно сміливо і відверто охарактеризувати поведінку Лідії Сте-панової. У нашій країні вперше в історії людського суспільства шлюб створений як союз двох рівноправних людей, без тіні закріпачення жінки або підкорення її чоловікові. Проте свобода не означає розбещеності. Вона глибоко чужа нашому суспільству. Є законом передбачені шляхи

.___________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

до розірвання шлюбу, якими може скористатися будь-хто з подружжя, коли є для цього серйозні підстави. Але робити так, як Лідія Степанова, мати двох дітей,— огидно.

В Станіславській області, куди в 1953 р. переїжджає подружжя, історія повторюється. Ми чули розповідь про зубного техніка Тимофія і ознайом­лені з його показаннями на слідстві. Між подружжям починають відбувати­ся бурхливі розмови. Вперше за 13 років спільного життя Степанов одер­жує переконливі докази про погану, антиморальну поведінку своєї дружи­ни. Він не дозволяє собі найменшого прояву грубості відносно Лідії, яку продовжує кохати. Він благає її бути вірною подругою і хорошою ма­тір'ю. Нарешті Степанов переїжджає з сім'єю в курортне містечко Мор-шин Дрогобицької області, а сам незабаром вербується і їде на Камчатку.

До свого від'їзду Степанов потурбувався, щоб забезпечити дружи­ну і дітей на час своєї відсутності всім необхідним. Він залишив дружині З тис. крб. і запас продуктів. Він регулярно, на початку кожного місяця, висилав сім'ї по 500 — 600 крб., про що свідчать поштові перекази, підшиті до справи. Ще з м. Борислава Степанов переказав поштою по­ловину одержаних ним підйомних.

У Лідії Степанової було все необхідне для спокійного життя. В неї була хороша квартира, продукти, були гроші і речі. Чоловік працював на камчатських рибних промислах, а дружина у цей час «розважалась»,. викликаючи загальне осудження й обурення громадськості міста. Появ­ляється нове, чергове захоплення, на цей раз — останнє.

Тут мені вперше доведеться заговорити про Івана Лесіва, одного з винуватців драми в сім'ї Степанова. Ми чули його показання, до наймен­ших подробиць дослідили і вивчили його відносини з Лідією Степановою.

Почалося з романтичних зустрічей біля колодязя, спільних відвіду­вань танцмайданчика і клубу. Потім вони все частіше і частіше зустріча­ються вдома у Лідії. Поведінка Степанової стає відомою її сусідам, їй роблять у найввічливішій формі зауваження Зайцева і Рапій. Але Степа­нова глуха до застережень своїх знайомих, забуває про чоловіка і дітей.

Ми чули свідчення дванадцятирічної дівчинки — Соні Степанової, яка передчасно стала дорослою і розуміє більше, ніж потрібно знати в її роки. Нас всіх уразила і глибоко схвилювала розповідь дівчинки про ганебний маскарад, який організувала її мати, одягаючи «дядю Івана» в жіночу хустку, говорячи дітям, що до неї вночі приїхала «тітка з Болехо-ва». Степанову мало, очевидно, турбувало те, що жіноча біла пухова хустка не зовсім гармонувала з чоловічими чоботами і галіфе, які діти, з властивою їм спостережливістю, ясно бачили, коли «тітка з Болехова» заходила до мами в кімнату. Соня, як це ми знаємо з її показань на слідстві і в суді, насмілилась навіть сказати мамі, що її поведінка «нехо­роша для папи», але була тут же жорстоко покарана матір'ю.

___________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса

Як все те, що відбувалося в домі Степанова в ці дні, повинно було деморалізувати дітей! Якими очима, повними осудження і справедли­вого обурення, дивилися діти на свою матір, коли згодом Іван Лесів відкрито, вдень і вночі, почав відвідувати їхній дім і розпоряджатися всім, як повновладний господар.

Грошей, залишених Степановим, і тих, що надсилалися з Камчатки вистачало ненадовго. Свідки Коваленко, Сидорак і багато інших говори­ли, що Степановій вистачало б грошей, коли б вона не витрачала їх на п'янки і гулянки з Лесівим. Свідки Рапій, Коротков і Зайцева з обурен­ням говорили про те моральне осудження, яке викликала поведінка Сте­панової у всієї громадськості селища.

Найбільше осудження викликало ставлення Лідії в цей час до своїх дітей. Вони ходили безпритульні, брудні і голодні. Степанова жорстоко била їх, особливо Соню. Свідок Коваленко розповів нам про випадок побиття, про який не можна згадувати без здригання.

Я з цієї високої трибуни приєднуюсь до тих слів осудження, які були висловлені в цьому залі свідками Рапієм, Коваленком, Зайцевою та інши­ми з приводу ставлення Степанової до своїх дітей. Явище це — незви­чайне в нашій дійсності.

Згодом відносини Лідії Степанової з Іваном Лесівим набувають кур­йозного характеру: вона на очах у всієї публіки влаштовує Лесіву шале­ну сцену ревнощів, коли він насмілився танцювати з якоюсь дівчиною. Лесів на той час почав, очевидно, обтяжуватися зв'язком із Степано­вою, який він, без сумніву, розглядав як тимчасовий. Лідія ж, навпаки, плекала мрії про міцний зв'язок і навіть про шлюб, незважаючи на вели-ку різницю у віці: Лесів, як відомо, молодший за неї на багато років.

Нарешті, Лідія Степанова остаточно набридає Лесіву. Він вимагає щоб Лідія дала йому спокій і одного разу навіть жорстоко побив її. Сте­панова заявляє про це начальнику відділення міліції і одержує від нього прикладене до матеріалів слідства направлення до медичного експерта для визначення характеру побоїв. На цьому, однак, все закінчується, і вона до експерта не пішла. В другому випадку, про який розповідав свідок Рапій, Степанова влаштовує Лесіву бурхливу і непристойну сце­ну ревнощів у присутності сусідів. Нарешті, Степанова закидає його камінням, і Лесів втікає додому... Але потім знову зустрічі вдома і в місті, вечірки, танці, гулянки.

В цей час Степанов на Камчатці одержує два анонімних листи, в яких його повідомляють про поведінку його дружини і становище в сім'ї, його батьківське серце глибоко ранять повідомлення про долю Дітей. В одній анонімці, текст якої відтворений у справі, він прочитав: «Діти ваші харчуються здебільшого грибами, які самі приносять з лісу.

____________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

Друге джерело їх харчування — фрукти, які вони рвуть у чужих садах». Можливо, інший чоловік, що менше любить дружину, дітей, написав би після цього грубого листа, з докорами і лайками. Але Степанов надси­лає своїй дружині, яка зовсім не писала йому, безмірно ніжного листа, який зберігся. Він пише: «Як мені прикро, що на старість років я став настільки непотрібним для любимої мною людини. Ліда! Що я тобі зро­бив поганого, за що ти наді мною так жорстоко знущаєшся». І далі: «Ліда! Якщо для тебе я став непотрібним, то дітям я все-таки рідний батько, їм я довго ще потрібний буду... Ліда! У мене все добре, тільки одне погано, що немає зі мною тебе і дітей...»

І лише в самому кінці стримано і дуже сумно Степанов пише: «Ліда, я одержав від моршинських людей два листи. Ці листи для мене дуже сумні...»

Ні слова докору, одна лише любов, ніжність і ласка! Ось таким був Степанов, таке його ставлення до дружини і дітей.

Я переходжу до останнього розділу цього сумного оповідання. Сте­панов повертається додому, в Моршин. Від свого друга Кучерева, допи­таного судом у справі, він довідується про всі подробиці зв'язків Лідії з Лесівим, про долю своїх дітей. Але він нічим не видає своєї образи, вітається з Лідою і дітьми і стомлений з дороги лягає відпочивати.

Тут з'являється сам «герой» роману. Лесів не знав про приїзд Сте­панова і сп'яну зухвало грюкає у вікно.

Ми пам'ятаємо, що потім відбулося. Степанов жорстоко побив п'я­ного Лесіва.

Я далекий від того, щоб бути солідарним з діями Степанова. Часи самосудів давно минули. Але ні на хвилину не треба забувати і про роль Лесіва у драмі, що трапилась. Для Лесіва Лідія була іграшкою, відноси­ни з нею — випадковим зв'язком. Не замислюючись над наслідками своїх вчинків, він, людина, що втратила моральні устої, вдерся в чужу сім'ю, легковажно, безсоромно вступив у близькі стосунки з заміжньою жінкою.

Чи розуміє сьогодні Лесів, сидячи тут, всю свою величезну відпо­відальність за трагедію, яка сталась. Якщо в нього є совість, вона не дасть йому спокою.

На другий же день Степанов прийшов до Лесіва. Він благає його залишити Ліду, звертається до кращих почуттів Лесіва, вказуючи на дітей, які можуть лишитися сиротами. І Лесів лицемірно обіцяє, а Степанов — ще раз, але востаннє — вірить. Між подружжям відновлюється, на жаль, ненадовго мир і злагода.

Коли б то Лесів додержав своєї обіцянки! Подружжя Степанових виїхало б на Камчатку, до чого посилених заходів вживав підсудний, про

___________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса----------------------

що говорять його заяви на адресу відповідних властей, оголошені в суді. Можливо, Лідія в нових умовах схаменулася б. Але ні! Таємні зустрічі Лесіва і Лідії не припинялись. Про це стало відомо Степанову. Тоді він погоджується на дивовижний і єдиний у своєму роді крок: він, з ініціати­ви Лідії, разом з нею іде до Лесіва і прохає його одружитися з нею.

Про цю розмову свідчать показання Лесіва і його матері. У справі є також лист Степанова до його матері, в якому він докладно описує цю розмову. Лідія плакала і прохала, щоб Іван взяв її до себе, вона посила­лась на його клятви і обіцянки, загрожувала вчинити самогубство, якщо він відмовиться. Все це відбувалося на очах чоловіка, що кохає її.

Лесів відмовився. Він, звичайно, і не думав про одруження з жінкою, значно старшою за себе, і яка мала двох дітей. Він не відчував ніякої моральної відповідальності за свої вчинки. До того ж мати категорично була проти цього шлюбу.

Степанов метається, шукає порятунку. Він ходить до начальника відділення міліції, надокучає всім знайомим.

Тим часом події з блискавичною швидкістю наближаються до своєї страшної розв'язки. На 1 червня 1956 р. був призначений остаточний розрив. На підлозі стоять вузли з речами, діти в сітку зібрали свої іграш­ки. Тато повинен сьогодні розійтися з мамою. Але діти — вони хочуть бути з татом. Про це з усією дитячою безпосередністю говорили самі діти, Соня і Жора, допитані тут у судовому засіданні.

О другій годині дня з'являється Лідія весела і життєрадісна. На ходу вона питає у господаря квартири Рапія, «чи вдома її «паразит», заходить у дім і проходить разом з Степановим до кімнати. В кухні, сидячи на ліжку, чекають діти та старенька їх бабуся — мати Степанова — Марія Ничипорівна, яка приїхала з далекої Осетії мирити подружжя. Двері за­лишаються напіввідчиненими. Уривчасті свідчення бабусі і дітей, пояс­нення підсудного дали можливість відтворити картину останньої зустрічі подружжя і зміст останньої їхньої розмови.

Степанов просив її залишитися і не кидати його і дітей. Він нагадував всі довгі, разом прожиті роки, говорив про дітей, яких треба виховати. Він благав її і плакав, забуваючи про гідність мужчини, називаючи її при цьому ласкавими і ніжними словами. Все було марно. «Ти мені не по­трібний»,— відповідала Лідія.

В цю вирішальну хвилину на очі Степанова попався ніж, звичайний кухонний ніж, що лежав на столі. Вся пережита гіркота, весь біль, роз­топтана чоловіча гідність, зганьблене кохання, загиблі надії на повернен­ня минулого — все вилилось у страшному і короткому ударі ножа, який зразу все скінчив — і життя Лідії, і сімейне вогнище, і надії на повернен­ня її кохання, якого так домагався Степанов.

____________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

Тяжко вражений непоправністю свого вчинку, весь залитий кров'ю Лідії, з розпачливим поглядом — такий, яким ми бачимо його на фото­графії, зробленій зразу після приїзду працівників міліції, сидів Степанов і чекав, коли його заарештують. Він не намагався тікати і лише нестямно повторював: «Що я наробив?» Він повністю визнав себе винним на слідстві і в суді.

Представник державного обвинувачення в своїй промові просив суд про застосування вищої міри покарання, вказуючи, що вбивство було вчинено особливо жорстоким і болісним для покійної способом. Свої доводи в цій частині прокурор обґрунтовував висновком судово-медич­ної експертизи і, головним чином, думкою експерта про те, що Степано­ва, після одержання тяжких травм від ударів ножем протягом цілих п'ят­надцяти хвилин не втрачала свідомості, зазнаючи нестерпних мук.

Ця думка експерта є з самого початку хибною. З висновку медич­ної експертизи нам добре відомий характер пошкоджень та їх наслідки. Глибокими і сильними ударами ножа у покійної були повністю пере­різані обидві сонні артерії, дихальне горло, щитовидна залоза, аж до лінійних відрізів на хребцях.

Отже, уявляється така картина кончини покійної: настає гостра кро­вовтрата, пов'язана з великою, зовнішньою, фонтануючою кровотечею, і негайне припинення надходження артеріальної крові до мозку. Як на­слідок, виникає асфіксія, кисневий голод, бо величезна крововтрата, по­силена перерізом дихального горла, спричиняє настання смерті через відсутність надходження кисню.

Професор Авдеев у підручнику судової медицини пише, що велика крововтрата викликає смерть від кисневого голоду, бо в крові втрачаєть­ся кров'яний пігмент-гемоглобін, що переносить кисень до тканини.

Слід підкреслити, що клітини мозку, а особливо його кори, надзви­чайно чутливі до перебоїв кровопостачання, тим більше до повного припинення надходження крові до мозку.

Професор А. Г. Бржозовський, один з авторитетів у галузі вітчизняної хірургії, пише про те, що поранення шийних артерій великого калібру, тобто загальної сонної, зовнішньої і внутрішньої сонних і підключичної, супроводжується бурхливою кровотечею назовні. У величезній більшості випадків такі кровотечі ведуть до смерті протягом кількох хвилин.

Отже, смерть настала значно раніше, ніж це вказано у висновку експерта. Втрата ж свідомості, а це головне, на що звертає увагу держав­не обвинувачення, настала не через 15 хвилин після заподіяних травм, а значно раніше.

Я вже говорив, що велика кровотеча викликала гострий кисневий голод. Настає асфіксія.

___________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

З цього питання великий авторитет у галузі судової медицини про­фесор Попов, у підручнику судової медицини говорить, що центральна нервова система, особливо головний мозок, дуже чутлива до наймен­шого порушення кисневого режиму; тому при швидкому настанні асфіксії людина швидко втрачає свідомість — звичайно, на першій хви­лині або на початку другої.

Але й це ще не все. Висновком медичної експертизи встановлюєть­ся, крім вже наведених, пошкодження щитовидної залози і перерізання дрібних артерій і нервів передньої шийної частини. Такі пошкодження, самі по собі, також викликали велику крововтрату і різке порушення дихальної функції.

Таким чином, фонтануюча, зовнішня кровотеча з артерій, указаних в акті досліджень трупа, а також переріз дихального горла і нервових стволів потягло за собою негайну втрату свідомості і смерть на місці.

Ви, товариші судді, добре ознайомлені з характером пошкоджень і бачили на фотознімках страшну, широку і дуже глибоку рану на шиї покійної. При такому стані неможливо зберігати свідомість протягом цілої чверті години.

Ось чому висновок експерта, що Степанова протягом 15 хвилин після заподіяння їй травм зберігала свідомість, викликає серйозні запе­речення.

Але і не в цих лише міркуваннях суть. Ознака «особливо болісного» способу вбивства визначається не часом життя жертви після заподіяння смертельного пошкодження, а самим способом убивства.

Отже, є всі підстави відхилити кваліфікацію вбивства, вчиненого Сте-пановим за п. «в», ст. 138 КК УРСР і визнати наявність складу злочину лише за п. «а» ст. 13 8 КК УРСР — убивство з ревнощів.

Я закінчую, товариші судді! Лишилось заслухати ще підсудного і потім — слово за вами. Я вірю, непохитно вірю в те, що життя Степанова буде збережено, що у дітей, які втратили матір, лишиться живий батько, якого вони так ніжно люблять. Я вірю, що після відбуття належного покарання, нехай у далекому майбутньому, Степанов знову повернеть­ся до своїх дітей, яких він любить над усе на світі.

____________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

Тяжко вражений непоправністю свого вчинку, весь залитий кров'ю Лідії, з розпачливим поглядом — такий, яким ми бачимо його на фото­графії, зробленій зразу після приїзду працівників міліції, сидів Степанов і чекав, коли його заарештують. Він не намагався тікати і лише нестямно повторював: «Що я наробив?» Він повністю визнав себе винним на слідстві і в суді.

Представник державного обвинувачення в своїй промові просив суд про застосування вищої міри покарання, вказуючи, що вбивство було вчинено особливо жорстоким і болісним для покійної способом. Свої доводи в цій частині прокурор обґрунтовував висновком судово-медич­ної експертизи і, головним чином, думкою експерта про те, що Степано­ва, після одержання тяжких травм від ударів ножем протягом цілих п'ят­надцяти хвилин не втрачала свідомості, зазнаючи нестерпних мук.

Ця думка експерта є з самого початку хибною. З висновку медич­ної експертизи нам добре відомий характер пошкоджень та їх наслідки. Глибокими і сильними ударами ножа у покійної були повністю пере­різані обидві сонні артерії, дихальне горло, щитовидна залоза, аж до лінійних відрізів на хребцях.

Отже, уявляється така картина кончини покійної: настає гостра кро­вовтрата, пов'язана з великою, зовнішньою, фонтануючою кровотечею, і негайне припинення надходження артеріальної крові до мозку. Як на­слідок, виникає асфіксія, кисневий голод, бо величезна крововтрата, по­силена перерізом дихального горла, спричиняє настання смерті через відсутність надходження кисню.

Професор Авдєєв у підручнику судової медицини пише, що велика крововтрата викликає смерть від кисневого голоду, бо в крові втрачаєть­ся кров'яний пігмент-гемоглобін, що переносить кисень до тканини.

Слід підкреслити, що клітини мозку, а особливо його кори, надзви­чайно чутливі до перебоїв кровопостачання, тим більше до повного припинення надходження крові до мозку.

Професор А. Г. Бржозовський, один з авторитетів у галузі вітчизняної хірургії, пише про те, що поранення шийних артерій великого калібру, тобто загальної сонної, зовнішньої і внутрішньої сонних і підключичної, супроводжується бурхливою кровотечею назовні. У величезній більшості випадків такі кровотечі ведуть до смерті протягом кількох хвилин.

Отже, смерть настала значно раніше, ніж це вказано у висновку експерта. Втрата ж свідомості, а це головне, на що звертає увагу держав­не обвинувачення, настала не через 15 хвилин після заподіяних травм, а значно раніше.

Я вже говорив, що велика кровотеча викликала гострий кисневий голод. Настає асфіксія.

___________ Судова промова адвоката Л. П. Фріса____________

З цього питання великий авторитет у галузі судової медицини про­фесор Попов, у підручнику судової медицини говорить, що центральна нервова система, особливо головний мозок, дуже чутлива до наймен­шого порушення кисневого режиму; тому при швидкому настанні асфіксії людина швидко втрачає свідомість — звичайно, на першій хви­лині або на початку другої.

Але й це ще не все. Висновком медичної експертизи встановлюєть­ся, крім вже наведених, пошкодження щитовидної залози і перерізання дрібних артерій і нервів передньої шийної частини. Такі пошкодження, самі по собі, також викликали велику крововтрату і різке порушення дихальної функції.

Таким чином, фонтануюча, зовнішня кровотеча з артерій, указаних в акті досліджень трупа, а також переріз дихального горла і нервових стволів потягло за собою негайну втрату свідомості і смерть на місці.

Ви, товариші судці, добре ознайомлені з характером пошкоджень і бачили на фотознімках страшну, широку і дуже глибоку рану на шиї покійної. При такому стані неможливо зберігати свідомість протягом цілої чверті години.

Ось чому висновок експерта, що Степанова протягом 15 хвилин після заподіяння їй травм зберігала свідомість, викликає серйозні запе­речення.

Але і не в цих лише міркуваннях суть. Ознака «особливо болісного» способу вбивства визначається не часом життя жертви після заподіяння смертельного пошкодження, а самим способом убивства.

Отже, є всі підстави відхилити кваліфікацію вбивства, вчиненого Сте-пановим за п. «в», ст. 138 КК УРСР і визнати наявність складу злочину лише за п. «а» ст. 138 КК УРСР — убивство з ревнощів.

Я закінчую, товариші судді! Лишилось заслухати ще підсудного і потім — слово за вами. Я вірю, непохитно вірю в те, що життя Степанова буде збережено, що у дітей, які втратили матір, лишиться живий батько, якого вони так ніжно люблять. Я вірю, що після відбуття належного покарання, нехай у далекому майбутньому, Степанов знову повернеть­ся до своїх дітей, яких він любить над усе на світі.

С.Д. Яструбецький

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

ЯСТРУБЕЦЬКИЙ Сергій Дмитрович на­родився 1902 р. у Києві в сім'ї службовця. В 1920 р. після закінчення гімназії вступив на юридичний факультет Київського інституту народного госпо­дарства, який закінчив 1926 р.

Працював в органах статистики праці, проф­спілкових органах Києва, Артемівська, Харкова. У 1931 р. перейшов на економічну роботу, одно­часно навчаючись на вечірньому відділенні Хар­ківського інженерно-економічного інституту. 1937 — 1939 рр. — юрисконсульт на металургійно­му заводі, з 1939 р. — член Ворошиловградської колегії адвокатів. Після евакуації 1941 р. до Казані працює в Татарській колегії адвокатів до травня 1943 р., 1943 — 1944 рр.— в Кабардинській ко­легії адвокатів, 1944 — 1945 рр. — Вінницькій та Львівській колегіях адвокатів. З 1948 р. за суміс­ництвом працював викладачем на юридично­му факультеті Львівського державного універ­ситету.

Очолював методико-консультативну раду при президії Львівської обласної колегії адво­катів, був членом методичної ради Юридичної комісії при Раді Міністрів УРСР, де активно пра­цював над підготовкою і розробкою методичних посібників.

Промова, що увійшла до збірника, досить яск­раво характеризує С.Д. Яструбецького як досвід-

ченого захисника. Адвокат не залишив жодного доказу без уваги. Зіставляючи й аналізуючи події, він переконливо доводить, що його підзахисний не винний.

Про С.Д. Яструбецького можна знайти бага­то цікавих фактів в архіві Львівської колегії адво­катів. Його адвокатську майстерність високо ціни­ли колеги, любов і повагу яких заслужив Сергій Дмитрович своєю невтомною працею.

Помер С.Д. Яструбецький в 1973 р.

--------------- Судова промова адвоката С. Д. Яструбецъкого________

СУДОВА ПРОМОВА

Поиск по сайту: