На захист П. А. ПОЛЬСЬКОГО

(1954 р.)

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

Гальського віддано до суду за пунктами «в» та «є» ч. 1 ст. 138 КК УРСР.

Гальський обвинувачувався в тому, що під час сварки, на грунті недружелюбних стосунків, особливо жорстоким способом убив гро­мадянина Чолкуна.

Справу розглядав Дрогобицький обласний суд. Гальського засуд­жено, з застосуванням Указу Президії Верховної Ради СРСР від ЗО квітня 1954 р., до найвищої міри покарання — розстрілу.

Верховний Суд УРСР за касаційною скаргою адвоката Булінського вирок змінив, перекваліфікувавши злочин за ст. 139 ЮС УРСР та призна­чивши покарання — вісім років позбавлення волі.

ПРОМОВА АДВОКАТА І. О. БУЛІНСЬКОГО

Товариші судді!

Не можна бути байдужим до обставин цієї справи або намагатись обійти мовчанням події злочину.

Чи може хтось сумніватись, що Чолкуну нанесено ряд тяжких ран, від яких він, не виходячи зі стану непритомності, помер? Очевидно, ні! Це перший факт.

Чи заперечує Гальський, що він останнім часом перебував у пога­них стосунках з Чолкуном? Не заперечує! Це другий факт.

Чи може Гальський ствердити, що під час сварки з ним Чолкун наніс йому хоч один удар. Не може! Це третій факт.

Нарешті, чи визнає Гальський, що він три рази, за різних обставин, наносив удари Чолкуну: раз — ліхтариком, потім — палкою і пізніше,

_________ Судова промова адвоката І. О. Булінського------------------

коли Чолкун лежав непритомним — пляшкою. Визнає! Це четвертий факт.

Отже, на думку обвинувачення, коло фактів замикається. Все ясно, логічно, просто! Факти говорять самі за себе: Гальський під час сварки на грунті поганих стосунків з особливою жорстокістю убив Чолкуна, використавши його безпорадний стан.

Істина не в ефектах, а в фактах. Не завжди вона буває на поверхні явищ; в цій справі вона глибоко схована.

Ви мали можливість розкрити істину. У вашому розпорядженні факти.

Гальський посіяв у серці колишнього свого друга гірке зерно рев­нощів, і Чолкун почав його ревнувати до дружини. Тверезий, він лише дивився вовком, але коли випивав, то всі пристрасті його бушували, шукаючи драматичних вибухів. Гальський перестав бувати в домі Чол­куна. Так кінчилась дружба, їх уже ніщо не єднало. Тепер кожна зустріч одного розлючувала, а другого лякала. Ось що являли собою ці «погані стосунки»!

Якби Гальський сьогодні не був підсудним, то був би вбитим. І якби Чолкун не був убитим, то був би підсудним. Отже, не погані стосунки взагалі, а безглузді, розворушені алкоголем ревнощі Чолкуна привели до конфлікту.

Дійові особи в конфлікті — це живі люди. їх поведінкою керували виразно обумовлені мотиви.

Чолкун мертвий. Про мертвих або добре говорять, або нічого не говорять. Таке прислів'я. Але про Чолкуна необхідно сказати всю прав­ду, яку розкрив цей процес, щоб встановити об'єктивну істину.

Ось як розгортались події в той страшний вечір. Чолкун у себе дома з гостями, за чаркою. За чаркою у нього, як нам вже відомо, діє своє­рідний механізм умовних рефлексів: чим більше він п'є, тим більше ревнує, а чим більше ревнує, тим легше для нього вчинити бешкет. Рап­том, без всякого приводу, він залишає гостей і вибігає на вулицю в літньо­му одязі. Чолкуна шукають, але він зникає.

У Гальського теж гості. Деякі починають розходитись, і він з ліхтари­ком проводжає сім'ю Козлюка додому. Коли вони вже були майже на порозі хати, з-за рогу будинку з'являється Чолкун з палкою. Він зама-хується на Гальського, але останній підставляє руку, б'є Чолкуна в ніс ліхтариком, забирає палку, кидає її геть і сам швидко забігає до будинку Козлюка.

Так відбувся перший напад Чолкуна на Гальського.

Палка насильника над головою жертви — це річ досить помітна. Обвинувачення, однак, не помічає цієї палки. Поява в зимовий вечір

_________ Судова промова адвоката І. О. Булінського------------------

«джентльмена» без піджака і з палицею — явище не звичайне. Обвинува­чення, однак, зовсім не цікавиться цією подією. Воно помічає ліхтарик Гальського та з інтересом відмічає, що удар ліхтариком схвилював Чол­куна. Обвинувачення ігнорує перший напад Чолкуна на Гальського. В цьому його помилка.

Чолкун продовжує діяти. Він забігає до себе на квартиру, бере вели­кий ніж, біжить до будинку Козлюка, кричить під вікном: «Гальський, виходь!» і, коли ніхто на це не реагує, б'є ножем по шибці вікна.

Так стався другий напад Чолкуна, вже напад з ножем.

Ніж — це річ не менш помітна, аніж палка. Ніж не тільки помітна, а й небезпечна річ, особливо в руках п'яної і розлютованої людини. Це добре зрозуміли Правчак і дружина Чолкуна, які прибігли, щоб не допу­стити пролиття крові. Це теж розуміє Гальський, який тихо сидить у хаті. Цього, на жаль, не помічає обвинувачення.

Чолкун продовжує діяти. Дійшовши до порога своєї хати, куди його ведуть дружина і Правчак, він виривається з рук, біжить у напрямі хати Гальського, зустрічає Гальського на дорозі біля ветпункту і кричить: «Тепер я з тебе зроблю м'ясо» і кидається на нього з ножем.

Напад Чолкуна схвилював не одного тільки Гальського.

Напад з ножем — справа реальна і серйозна. Це розуміє дружина Чолкуна, яка кричить Гальському: «Тікай, Петре, бо тебе чоловік зарі­же!». Це теж розуміє і Гальський, який щодуху кидається бігти. Цього тільки не помічає обвинувачення.

Оскільки Чолкун небіжчик, і про його напади не скажеш чого-не­будь хорошого, то краще мовчати. Таким чином, обвинувачення ігно­рує і третій напад Чолкуна на Гальського.

А тим часом Чолкун так розходився, що вже ні його друг, ні дружи­на не спроможні його вгамувати.

Гальському вдалось нарешті заховатися у себе дома. Він ще схвильо­ваний, але радий. Але ні... то ще не кінець. Знову чути під вікном хрип­лий голос: «Гальський, виходь!» Знову чути брязкіт шибки, знову поби­те скло і в розбитому вікні зловісно з'являється ніж.

Це вже четвертий і останній напад Чолкуна на Гальського.

Гальський багато перетерпів у цей вечір. Він намагався як найро­зумніше вийти з становища. Під час нападу Гальський непереступає за межі необхідного захисту. Коли можна зупинити напад одним лише ліхта­риком, він цим обмежується. В його руках опинилася палиця Чолкуна, але він благорозумно відкидає палку. Коли можна втекти від нападу, Гальський не вступає у бійку. Він не тільки не бажає смерті Чолкуна, а й конфлікту з ним. Тільки коли цей конфлікт стає нестерпним глумлінням над його гідністю і без будь-якого сумніву небезпечним, наявним і дійсним нападом, тільки тоді Гальський нападає на насильника. Він ви-

__________ Судова промова адвоката І. О. Булінського__________

бігає з хати і ударами палки, яка йому попалась під руку, валить Чолкуна на землю.

В інтересах суспільного правопорядку закон надає громадянам пра­во активного захисту від хуліганів і грабіжників, від бандитів та інших насильників шляхом вчинення таких дій, за які при інших умовах насту­пає кримінальна відповідальність.

Це право здійснював і Гальський. Чи міг він діяти інакше. Не можна знайти іншу відповідь, крім тієї, що дії Гальського, як з точки зору моралі радянських людей, так і з точки зору закону, були єдино можливою і правомірною реакцією на напад.

Напад Чолкуна схвилював не одного тільки Гальського. Разом з ним вибігли з хати Бортник і Мазепко. Дружина Чолкуна добре бачила, як Мазепко схопив Чолкуна за ноги, повернув обличчям догори і почав бити чоботами. Сам Мазепко замовчує ці свої вчинки і твердить, що це неправда. Кому ж вірити? Від удару палкою Чолкун упав обличчям на землю, коли ж Гальський пізніше наніс йому удари пляшкою, то пора­нив йому обличчя. Отже, ясно, що хтось повернув його, бо сам він не міг цього зробити. Треба вірити не Мазепкові, а дружині Чолкуна. Так чи інакше, твердження обвинувача, що тільки один Гальський наносив удари Чолкуну, що тому тільки він один винний у його смерті, — це тільки припущення.

Обвинувач мовчки пройшов мимо чотирьох нападів Чолкуна, але важ­ко обійти мовчанням речові докази. Як можна при наявності ножа, при наявності прямих доказів про належність ножа Чолкуну не помічати їх.

Дружина Чолкуна свідчить, що її чоловік взагалі не мав жодного ножа, що вона біля ветпункту навмисне кричала: «Тікай, Петре, бо тебе чоловік заріже!», щоб тільки настрашити Гальського, і що вона бачила, як Гальський завдавав її чоловікові удари ножем. Під час обшуку у Галь­ського було знайдено ножа, і цей факт став для обвинувача достатньою підставою, щоб твердити, що ніж у Чолкуна — це фікція, а ніж у Гальсь­кого — це факт! Що ж можна сказати проти цього. Вісім свідків стверд­жують, що бачили ніж у Чолкуна. Бачили, як він брав ніж у хаті, як розби­вав ним вікно у Козлюка, як біля ветпункту накинувся з ним на Гальсь­кого, як розбив ним вікно у Гальського і, нарешті, як Мазепко відняв цей ніж у Чолкуна. Але виходить, що треба вірити лише дружині Чолкуна. Такий підхід до оцінки доказів невірний.

Свідок Чолкун вперто твердить, що вона бачила, як Гальський но­жем бив її чоловіка. В такому випадку кров її чоловіка повинна була залишитись на ножі. Експертиза ствердила, що дійсно на ножі були сліди крові, але крові не людини, а тварини.

_________ Судова промова адвоката І. О. Булінського___________

З цього простий висновок, що Гальський не наносив Чолкуну ударів ножем. Отже, ясно, що дружина Чолкуна говорить неправду. З цього випливає, що правду говорять інші свідки, що ніж Чолкуна не фікція, а факт. Незрозуміло, чому обвинувач ігнорує такі важливі докази.

Ніж Чолкуна, як речовий доказ його нападу на Гальського, лежить тепер на столі. Один його вид викликає жах навіть тепер. Уявіть собі, як виглядав він у той вечір у руках розлютованого Чолкуна. Після відбиття нападу Чолкуна Гальський повертається додому. Здається, що конфлікт знайшов свою розв'язку. Та ні. Приходить Мазеп-ко і, як трофей, приносить ніж. Так ніж Чолкуна потрапив до квартири Гальського. Гальський наочно може переконатися, чим загрожував напад Чолкуна. А Мазепко ще наглядно демонструє, що за штука цей ніж. Тоді Гальський схоплює зі стола пляшку, знову вибігає з хати і пляш­кою б'є по голові Чолкуна. Гальський в цей момент діяв у стані афекту.

Обвинувач постійно посилається на те, що в основі його позиції лежать факти. Це дійсно факти, але не безперечні.

Немає сумніву, що Чолкуну завдано ряд ран, від яких він помер. Але не може бути сумніву і в тому, що ці рани нанесено йому під час відбиття його ж нападу.

Це факт, що Гальський і Чолкун останнім часом знаходилися в пога­них стосунках. Але правдою є й те, що конфлікт викликали безглузді ревнощі Чолкуна.

Це дійсно факт, що Чолкун не наніс Гальському жодного удару. Але правдою є також і те, що він з палкою і ножем аж чотири рази нападав на Гальського.

Фактом є й те, що Гальський тричі наносив удари Чолкуну, але це він робив захищаючи своє життя.

Треба оцінювати всі докази в їх сукупності.

Найбільше благо людини — життя. Найтяжчий злочин проти особи — це вбивство.

Не випадково, що закон передбачає найвищу міру покарання за цей злочин. Але не треба забувати того, що така відповідальність може на­ступити лише тоді, коли злочин доведено.

Закон вимагає керуватися найточнішими критеріями. їх є два: об'єктивний — це суспільна небезпека злочину і суб'єктивний — це провина. Вони і визначають межі відповідальності.

Гальський не бажав Чолкуну ні смерті, ні лиха. Ним не керували ні користь, ні заздрість, ні помста, ані ненависть.

Не шукав Гальський насолоди в муках Чолкуна. Заподіювати лю­дині муки із злочинним наміром — це акт холодної, як лід, волі, акт ненависті. А дії Нільського виникли раптово в несподіваній ситуації.

__________ Судова промова адвоката І. О. Булінського__________

В діях Гальського немає умислу на вбивство, вони викликані необ­хідністю захищати своє життя. Закон не вбачає в необхідній обороні ні провини, ні суспільної небезпеки.

Психічний стан Гальського пояснює мотиви і його подальших дій, але він не виправдовує самих дій, тому Гальський за удари пляшкою повинен нести віповідальність, як за перевищення меж необхідної обо­рони.

Декілька слів про особу підсудного.

Гальський у важкий час, коли треба було прогнати лютого ворога з рідної землі, пішов на передову лінію боїв і повернувся інвалідом. Зви­чайно, він вважав, що щастя Батьківщини варте його крові, і він її не жалів.

Односельчани обирали Гальського своїм депутатом до місцевої Ради. Вони вважали, що Гальський вартий того, щоб за нього віддати свої голоси.

Не забуваймо згадати ще і те, що поруч з фабулою обвинувачення існує ще фабула всього життя Гальського. 35 років щоденно, щохвилини формувалася особистість підсудного як громадянина і воїна, сім'янина і трудівника. І на цьому фоні інкримінований злочин, як пляма на чис­тому обличчі, здається якимсь різким контрастом.

Найкращим захисником у цій справі є сама істина, краще від моїх слів на користь Гальського говорять самі обставини справи.

Товариші судді! Я разом з Гальським буду хвилюватися, чекаючи вашого вироку.

Я знаю, що справа складна, але я впевнений, що наше правосуддя завжди в центрі уваги ставить людину і базується на законі і доказах, які не викликають сумніву.

За перевищення меж необхідної оборони відповідальність повинна наступити, але в межах закону — ст. 141 Кримінального кодексу УРСР.

А.П. Копійченко

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

КОПІЙЧЕНКО Анатолій Павлович на­родився 12 травня 1926 року у м. Золочеві Харківської області в сім'ї службовця. З 1945 по 1948 рр. навчався в Харківському юридичному інституті. Після отримання диплому був на­правлений на роботу до Чернігівської обласної колегії адвокатів. У 1954 році закінчив історико-філологічний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. В. Гоголя. До 1962 року — адвокат, завідувач юридичної консультації, згодом — голова Чернігівської обласної колегії адвокатів. У 1962 році був зарахований до аспірантури Харківського юридичного інституту, у якому пройшов шлях від асистента до доцента кафедри кримінології і виправно-трудового права.

У 1967 році А. П. Копійченко захистив кан­дидатську дисертацію на тему "Боротьба з порушеннями правил безпеки і експлуатації автотранспорту в СРСР", в якій були розглянуті актуальні проблеми кримінального права і кримінології.

Коло наукових інтересів А. П. Копійченка складали проблеми кримінального, виправно-трудового права і кримінології.

У 1984 році А. П. Копійченко раптово помер від хвороби серця.

_________ Судова промова адвоката А. П. Копійченка-------------------

СУДОВА ПРОМОВА

Поиск по сайту: