На захист Т. Ф. ГЕРАСИМОВОЇ

(1950 р.)

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

Лікар Герасимов задумав через ревнощі вбити професора Арсень-єва і з цією метою домовився з вахтером Макаровим про здійснення ним цього вбивства за 2 тис. крб.

Намагаючись втягнути в злочин свою дружину, лікаря Т. Ф. Гераси­мову, яку Герасимов ревнував до професора Арсеньєва, він запросив до себе додому Макарова і, розрізавши на дві половини 20 купюр по сто карбованців, примусив жінку передати Макарову половину цих гро­шей. Половинки купюр, що залишилися, Герасимов зобов'язався вру­чити йому після вбивства Арсеньєва.

Макаров попередив відповідні органи про підготовку вбивства про­фесора Арсеньєва, і через деякий час подружжя Герасимових було за­арештоване і віддане до суду по обвинуваченню за ст. 16 і п. «а» ст. 138 КК УРСР. Герасимов був засуджений до п'яти років позбавлення волі, а його дружина — до двох років позбавлення волі умовно.

Цей вирок набрав законної сили.

ПРОМОВА АДВОКАТА Л. А. ГРІНФЕЛЬДА

Товариші судді! Перед вами розгорнулась картина драми, створе­ної найгеніальнішим драматургом — життям.

Перш ніж перейти до головної тези захисту — про безмірні страж­дання моєї підзахисної, змученої скаженими ревнощами свого чолові­ка,— я зупинюсь на пролозі цієї драми.

Петро Герасимов, охоплений сліпими, буйними ревнощами, вирі­шив помститися професору Арсеньєву за образу його сімейної честі.

Він задумав віроломний план помсти. З цією метою Герасимов з власної ініціативи звернувся до того, кого він вважав таким, що може

_________ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда__________

здійснити вбивство за плату — до Макарова. Підсудний Герасимов підійшов до оцінки Макарова з своєю вузькою, егоїстичною, міщансь­кою міркою, вважаючи, що Макаров під впливом низьких спонукань допоможе йому в здійсненні його злочинних задумів.

Герасимов помилився. Макаров дійсно хоробра людина, і свою мужність він неодноразово виявляв на фронті Великої Вітчизняної війни. Тому, як гідний громадянин, Макаров негайно повідомив відповідні органи про злочинні наміри Герасимова.

Такі злочини повинні своєчасно розкриватись відповідними орга­нами. Це їх професійний обов'язок, з яким вони з честю справляються. Однак не менш важливе завдання, що стоїть перед цими органами, по­лягає в попередженні, недопущенні різного роду злочинів, у тому числі проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи.

Що треба було зробити після викриття Макаровим злочинного за­думу Герасимова? Чи можна було дозволити Герасимову розвивати далі свій задум, який був приречений на явний провал? Чи треба було допускати до торгу за людську кров? Чи треба було доводити до втяг-нення в злочин, до лави підсудних мою підзахисну Герасимову?

На ці питання можна дати лише одну відповідь: ні, не треба. Після сиг­налу Макарова треба було негайно викликати Герасимова і об'явити йому, що він повністю викритий, і вирішити питання про його відповідальність. Вивчивши особу Герасимова, його характер, я вірю, що це вплину­ло б на нього протверезно.

Але подивимось на поведінку Герасимова. Він, ображений, горить ненавистю. Він здатний на знущання, на наругу над своєю дружиною за щільно зачиненими дверима. Боязливий Герасимов шукає найманого вбивцю. Макаров вірно показав, що Герасимов хотів «загрібати жар чужими руками». З метою забезпечення своєї безкарності Герасимов просив Макарова попередити про час здійснення вбивства, щоб схова­тися і довести свою непричетність до цієї темної справи.

Своєчасне викриття Герасимова і попередження його божевільних планів перш за все повернуло б до здорового родинного життя самого Герасимова. Підсудна Герасимова, нарешті, вільно зітхнула б, вона б не була втягнута у вир маячних ідей чоловіка і не була б у ролі підсудної. Однак, на жаль, своєчасно не викрили Герасимова, і він шалено і безрозсудно, віддаючись низьким почуттям, довів її — свою дружину — до лави підсудних. Ось такий пролог. Перейдемо тепер до дій.

Незабутній 1943 рік. У госпіталі Сталінградського фронту йдуть «бої» за життя і здоров'я дорогих захисників Вітчизни.

_________ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда___________

В цьому госпіталі за операційним столом зустрічаються професор Арсеньєв і лікар Тетяна Федорівна Герасимова. Там же на посаді рент­генолога працював і лікар Герасимов.

Герасимова, як їй не тяжко, розповіла всю гірку для неї правду. З першого допиту у слідчого і до її схвильованих зізнань у суді вона розпо­відала з великою щирістю і правдивістю про все, що стосується даної справи.

Правда, будучи вірною своїм почуттям до чоловіка, вона намага­лась дещо пом'якшити його провину і перш за все провину перед нею.

Я не можу поділити в цій частині думки і настрої підзахисної, тому що вони спростовуються всіма обставинами справи і суперечать кінцевій високій меті — відшуканню об'єктивної істини.

Наш суд розкриває всі обставини, що стосуються справи, в інтере­сах досягнення об'єктивної істини. Тому для всебічного висвітлення особи підсудних, їх дій доводиться в даному процесі торкнутися деяких інтимних сторін їх життя.

Герасимов, який пред'являв моральні вимоги до своєї дружини, Те­тяни Федорівни, додержувався древніх традицій. Він вважав, що ці прин­ципи існують лише для дружини, а він, як чоловік, вільний від усяких моральних обов'язків. Як з'ясувалось під час судового слідства, він безсо­ромно діяв у дусі створених ним «правил»: дозволяв собі багато, часто зустрічався з жінками, а інколи не відмовлявся від близьких стосунків з ними.

Чутки про таку поведінку чоловіка, вимогливого до своєї дружини, дійшли і до Герасимової. Вона любила чоловіка і, як любляча людина, яка не бажає руйнувати своє світле почуття, намагалася всіляко відігна­ти від себе тінь підозрінь.

Але якось вона побачила фотокартку з зображенням чоловіка в інтимній позі з одною незнайомою. Цей речовий доказ, підтверд­жуючий достовірність слухів, не міг не вплинути на Герасимову. Вона не стала допитувати чоловіка, але сум, хвилювання, переживання, що, природно, охопили її, не привернули уваги себелюбного Гераси­мова. Він навіть не намагався розвіяти підозріння, що гнітили душу жінки.

Тим часом професор Арсеньєв в ці сумні для Герасимової дні був особливо уважний до неї. Вона, яка раніше рішуче відхиляла численні залицяння Арсеньєва, одного разу під впливом хвилинного, тимчасово­го настрою схилилась перед його наполегливістю.

Звичайно, їй про це згадувати і говорити дуже тяжко. Але як не тяжко, вона все розповіла правдиво, нічого не приховуючи.

Тетяна Федорівна Герасимова натура пряма і чесна. Те, що одного разу трапилось — трапилось несподівано для неї самої, її поступок су-

_________ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда_________

перечив усьому її душевному стану. Можна повірити в щирість заяви Герасимової про те, що вона глибоко переживала і нещадно себе осуд­жувала. Ось чому вона не в силах була ховати свої настрої, почуття сорому, що оволоділи нею. Адже вона за своїм характером, душевними якостями нездатна носити маску, вуалювати свої переживання, що хвилю­вали її.

І це помітив її ревнивий чоловік — підсудний Герасимов. В ньому прокинувся звір, і він весь віддався дріб'язковим підозрінням.

Ви пам'ятаєте, громадяни судді, розповідь свідка Арсеньєва про його розмови в той час з Герасимовим. Арсеньєв свідчив, що Гераси­мов поводив себе як розгнузданий дикун. Він став стежити за кожним рухом дружини.

Тим часом у Герасимової з Арсеньєвим установились тільки служ­бові відносини, наповнені напруженою творчою працею і піклуванням про наших поранених воїнів. Герасимов же став явно нехтувати своїми обов'язками лікаря і майже цілком займався брудним, дріб'язковим сте­женням за дружиною. Він почав відвідувати без будь-яких потреб хірур­гічний відділ госпіталю, відривав від праці, яка потребувала абсолютно­го спокою і максимальної мобілізації сил і уваги, дружину і професора Арсеньєва.

Така поведінка Герасимова, який забув про священний обов'язок лікаря перед пораненими бійцями, не могла не хвилювати безмірно страждаючу Тетяну Федорівну. Ви пам'ятаєте страшну сцену, коли Ге­расимов, блідий, весь тремтячий, зі стиснутими кулаками увірвався в операційну в той момент, коли Арсеньєв і Герасимова робили складну операцію. Ми з жахом слухали зізнання про це свідка Арсеньєва. Ще мить — і затремтів би скальпель у руках хірурга, що обережно розтинав тіло пораненого, і трапилось би нещастя. Під ножем хірурга через підоз­ру Герасимова обірвалося б дорогоцінне людське життя.

Яку величезну витримку виявили Арсеньєв і Герасимова, забувши про все особисте, віддавшись цілком виконанню великого гуманного обов'язку лікаря. Цього не можна забувати, і ви, громадяни судді, зга­дайте в нарадчій кімнаті про цей епізод, коли будете вирішувати долю моєї підзахисної.

В операційній госпіталю спокій і тиша — святиня. Для Герасимова ж важливі тільки його особисті переживання. Він своє «я» підніс на п'єдестал і, звичайно, в ім'я егоїстичних цілей був здатний знехтувати інтереси будь-якої людини.

Герасимов тут довго розмовляв з приводу вивчення ним філософії. Очевидно, він засвоїв лише засади такої філософії, яка пронизана ідея­ми, що суперечать людяності, гуманності. Адже він чудово знав, що

______ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда-------------------

Тетяна Федорівна його любить, але для нього найголовніше — оцінка поведінки інших тільки через призму свого виняткового самолюбства.

Герасимова страждає. У неї з'являються передчасні, ранні срібні ниточки — сивина від горя, яке спричинив їй своїми ревнощами Гера­симов.

Доцільно тут згадати мудрі слова Лєрмонтова: «Если б слепо не любили, Не встречались, не прощались, Мы с страданием бы не знались»!

Герасимов повернувся додому в Харків, а Арсеньєв до своєї про­фесорсько-викладацької роботи. Герасимова ж продовжує свою напру­жену працю у фронтовому госпіталі. Нарешті, відсвяткувавши великий день Перемоги над фашистами, повернулась додому, до чоловіка, а че­рез деякий час вона знову стала працювати, лікувати хворих.

Пройшло близько року.

Якось Герасимов підслухав підступний голос якогось Яго, який на­шіптував про далекий побіжний епізод. Хтось пустив плітку про те, що нібито сам Арсеньєв перед кимсь хвалився своєю давньою легкою «пе­ремогою».

Для Герасимова цього було досить. У нього з новою силою дико спалахнули ревнощі. Замість спочинку, спокою після чотирирічного перебування на фронті, напруженої роботи в госпіталі, моя підзахисна потрапила в нестерпні, жахливі умови, створені Герасимовим.

Повіяло холодком зарослих могил, що шануються читачем і гляда­чем, Катерини із «Грози» і Лариси із «Безприданниці».

Ми перенесемось у квартиру Герасимова, у світ деспотичної Каба­нихи і надегоїста Карандишева, який убив Ларису як належну йому власність. Ви пам'ятаєте втоплену Катерину. Кабаниха кричала: «Витяг­нуть, побачиш!» Такий же закон панував і в квартирі Герасимова.

Знову приступи ревнощів виливались в дикі сцени, постійні, не­зліченні, набридливі розмови про давно минулий епізод. З методичною послідовністю Герасимов щоденно доводив дружину до сліз. Він позба­вив її сну, спокою, відпочинку, його єзуїтська поведінка повна винахідли­вості. Він буквально перетворив дружину в рабиню, примушував її пла­зувати перед ним на колінах і просити помилування.

Використовуючи її безвольність, Герасимов не зупинявся ні перед якими засобами приниження її. Він примусив дружину запросити в гості того ж Арсеньєва. Вона сліпо виконувала його деспотичні причуди.

Арсеньєв, нічого не підозрюючи, з дружиною і підлітком-сином прийшов до Герасимових у гості. Герасимов, не соромлячись присут­ності дружини Арсеньєва, дитини, в різкому тоні почав розмову про

_________ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда___________

ревнощі, про поведінку Арсеньєва. Тетяна Федорівна Герасимова, Ар-сеньєв і, нарешті, дружина Арсеньєва намагались заспокоїти його. Ге­расимов раптом схопив тяжкий чорнильний прибор і накинувся на Арсеньєва. Лише щаслива випадковість врятувала Арсеньєва від каліц­тва, а може і від іншого, більш сумного наслідку.

Після цієї своєрідної «гостинності» Герасимов поновив з новою силою жорстокі, безперервні атаки на Тетяну Федорівну Герасимову.

Його вже не задовольняли нечисленні, тяжкі моральні страждання дружини. Йому мало було її неймовірних принижень. Він підняв руку на жінку, жінку-трудівницю, яка присвятила своє життя служінню пора­неним і хворим.

Цей доморощений філософ, забувши, що він живе не в світі Каба­них і Огудалових, потішався над безсловесною, безвольною жінкою. Щоб сусіди не чули стогнання побитої дружини, Герасимов запирав двері кімнати і включав на повну потужність радіоприймач. Кожен вечір з винятковим цинізмом він шкіряним поясом з мідною бляхою бив дру­жину. Вся вкрита синцями, вона з почуття фальшивого сорому мовчала і нікому нічого не говорила.

В таких умовах Герасимов вимагав від жінки невідомо для чого «зізнання» давно забутого нею епізоду, їй, як вона щиро показувала, навіть смерть у той час не була страшною. Але він погрожував їй не смертю, а каліцтвом.

Замучена морально і фізично, Герасимова жила в вічному страху і приниженні. Шляхом неймовірних знущань він домігся бажаного для себе «зізнання» колись промайнулого епізоду з життя дружини. Вона наївно і довірливо сподівалась заспокоїти Герасимова.

Згадується оповідання Купріна про одного міщанина, який у хвили­ну пристрасті проповідував перед жінкою найпередовіші погляди про жіночу свободу. Коли ж жінка під цим впливом відкрила свою душу і розповіла з каяттям про один забутий епізод, чоловік її кинув.

Такий саме, по суті, і Герасимов. Цей доморощений філософ-рев-нивець домагався зізнання, звичайно, не для примирення і не для того, щоб простити. Він цього вимагав для того, щоб втягнути замучену ним жертву в задуману ним чорну справу.

Одночасно Герасимов грав і на найтонших струнах жіночої душі, по­відомляючи про те, що ніби Арсеньєв ганьбить всюди її ім'я. Він владно і безперервно став говорити, що лише смерть Арсеньєва його заспокоїть.

Герасимова благала його відмовитись від цього страшного наміру. Вона клялась у своєму коханні, і, намагаючись викликати в ньому людські почуття, згадувала їх молодість, ті дні, коли він вчився, а вона, не шко­дуючи сил, багато працювала, годувала його, допомагала йому.

_________ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда-------------------

Але Герасимов був невблаганним. Він хотів лише смерті Арсеньєва і навіть став дорікати дружину в тому, що вона намагається зберегти життя Арсеньєву через добрі почуття до нього. Тому він грізно її попе­редив, що і «вона не буде стояти осторонь» від задуманої ним брудної справи. Адже він вже давно без всякого відома підсудної Герасимової домовився з Макаровим і заключив з ним нечуваний договір: за 2 тис. крб. Герасимов руками Макарова хотів убити Арсеньєва. Він розроб­ляв план вбивства, ходив з Макаровим, який уже давно сигналізував про злочинний намір Герасимова, до будинку, де жив Арсеньєв, і показував дорогу, якою звичайно професор ходив до інституту.

Але Герасимов намагався довести знущання над нещасною, замуче­ною дружиною до краю. Він добивався участі в темній справі своєї жерт-ви-дружини. Герасимов запросив до себе додому Макарова, звичайно, не попереджаючи про це дружину. Герасимова мусила тут же викрити чоловіка і Макарова, затаврувати їх ганьбою. В неї були такі думки, але, виснажена довгим, тяжким знущанням з боку чоловіка, вона була по­збавлена необхідних сил для рішучих дій. Герасимов передав дружині 20 половинок стокарбованцевих купюр і беззаперечним тоном запропону­вав їй віддати їх тут же Макарову. І вона, як загіпнотизована, робить те, що наказує їй чоловік. Герасимов же сухим тоном об'явив Макарову, що останні половинки він одержить «після виконання зобов'язання».

Не встигли закритись двері за Макаровим, як Герасимова впала на підлогу і, обливаючись слізьми, стала благати свого деспотичного воло­даря негайно піти до Макарова і відмовитись від цього страшного на­міру. Герасимов на благання, страждання, сльози жінки відповідав іроніч­ною посмішкою.

Правдиво тут прозвучали слова Герасимової про те, що вона була щаслива, коли наступного дня після вручення розрізаних купюр вона вранці потрапила з «розрізаною» ревнивим чоловіком душею до тюрми.

Після квартири Герасимова, перетвореної ним на ешафот для моєї підзахисної, в камері тюрми вона відчула себе краще і дуже була рада, що мерзенний задум чоловіка не здійснився.

З попругами на тілі і на душі, вона була втягнута у приготування до злочину, в якому вона не лише не хотіла брати участі, а й всіляко утри­мувала чоловіка від його здійснення. Вона відмовляла від цього злочин­ного наміру того, хто був одночасно ініціатором злочину і її катом.

Вона раніше не була ознайомлена з фактичними обставинами, які були супутниками виникнення поставленого їй у вину діяння. Тому не вірним буде кваліфікувати вручення нею Макарову під прямим тис-

_________ Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда__________

ком чоловіка розрізаних ним грошей, як замах на вбивство професора Арсеньєва.

Дії, поставлені їй в провину, в світлі даних судового слідства не вий­шли за межі приготування.

І тому таке діяння може бути кваліфіковане за ст. 17іп. «а»ст. 138 КК УРСР.

Необхідно врахувати, що кожний рядок цієї справи доводить відсутність у Герасимової злочинної мети, що вона була втягнута в зло­чин лише через рідкісну злочинну настирливість ініціатора цієї справи.

Я вважаю, що вона не лише не викликає обурення, як ті, хто по­рушує правила нашого життя, а, навпаки, знаходить співчуття.

Взагалі, при обранні міри покарання і стосовно Герасимова по­винні бути взяті до уваги вимоги, передбачені в ст. 11 «Основних засад кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік».

Адже, в кінцевому результаті, на щастя, професор Арсеньєв живий і успішно працює. Все обмежилось лише балаканиною, маренням Ге­расимова.

Те, що Герасимов визнав свою вину і перед дружиною, створює серйозні підстави для пом'якшення його відповідальності.

Винний перед Герасимовою не лише її чоловік, але й ті, що оточува­ли їх, несуть перед нею і нашим суспільством моральну відповідальність.

Сусіди, керуючись міщанськими спонуканнями, намагались по­м'якшити темні сторони життя Герасимових. Ні, вони раніше повинні були подумати, як покращити життя Герасимових, очистити його від міщанських болячок. Вони бачили синяки, вони спостерігали щоденно тяжке життя Герасимової. Вони чули її стогін — побитої, вимученої, але ставились до цього з неприпустимою байдужістю.

Голова місцевкому лікарні, де працювала Герасимова, щоденно бачив її пригніченою, засмученою, з заплаканими очима, як засвідчив Про це сам свідок. І цей товариш по роботі, жінка, з багатим життєвим досвідом, також не цікавилась причиною подібних сумних настроїв Герасимової.

В нашій країні дуже поважають жінок. Ми схиляємося перед ними не тільки як перед супутницями нашого життя, а й як перед вірними друзями.

Незабутні подвиги жінок на фронті і в тилу під час Великої Вітчизня­ної війни. На художній виставці, присвяченій Вітчизняній війні, є багато великих полотен, які зображають безсмертні ратні подвиги наших жінок. Пригадується картина, що зображує медсестру, закривавлену, яка ви­носить з поля бою пораненого бійця. Вона собою заступає його від куль і з автомата відстрілюється від фашистів.

Судова промова адвоката Л. А. Грінфельда__________

Скромна Тетяна Федорівна Герасимова майже нічого не розпові­дала про своє бойове минуле. Але вона також внесла свою частку у перемогу. Протягом чотирьох років вона була лікарем на фронті, зцілю­вала, полегшувала болі і страждання наших славних бійців.

Я прошу вас, товариші судді, пригадайте її багатостраждальний шлях життя, коли ви будете вирішувати питання про неї і її майбутнє.

Пригадайте в нарадчій кімнаті про безліч безсонних ночей, які вона провела біля поранених і хворих. Пригадайте безсонні, виснажливі ночі, коли її нечувано принижував і знущався над нею той, хто втягнув її в цю справу. Пригадайте глибоку драму, нею пережиту, її зворушливу сповідь, що розкриває тайники пошарпаної, але ніжної душі.

Пам'ятайте образ чесної, правдивої, самовідданої трудівниці. В неї немає нікого з рідні. Та в неї є любима Вітчизна-Мати, якій вона само­віддано служила, і ви, її обранці, судіть її з батьківським серцем!

Поверніть її до життя, світлого, овіяного творчим підйомом.

Раніше вона невтомно відгукувалась на стогін і лікувала. Тепер ви відгукніться на її стогін і вилікуйте її від пережитого страхіття.

Я прошу вас, товариші судді, призначити їй міру покарання не по­в'язану з позбавленням волі.

С.Б. Любітов

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

ЛЮБІТОВ Семен Борисович народився 1906 р. у м. Харкові.

Трудову діяльність почав з 12-річного віку кур'єром. Працював чорноробочим, розносчи-ком, експедитором газети «Рабочий потребитель». У цій же газеті робив перші літературні кроки. Згодом працював у редакціях газет і журналів («Комсомолец Украины», «Пролетарий», «Сту­дент революции» та ін.).

У 1927 р. поступив на юридичний факультет Харківського інституту народного господарства. Через два роки був заарештований органами державної безпеки. Однак справа провадженням була припинена, і студент Любітов повернувся на навчання до інституту, який успішно закінчив у 1930 році.

З 1931 року - адвокат у м. Сталіно (Донецьк). Займаючись адвокатською діяльністю, С.Б. Лю­бітов не поривав з літературною творчістю.

З 1929 по 1935 роки написав ряд брошур і книжок. Найвагоміші з них - повісті «Второе рож­дение», «Школа», збірка нарисів «Робітниця нашої країни».

Переїхавши до Києва 1936 р., він став членом Київської колегії адвокатів.

У 1938 році його повторно заарештовано орга­нами держбезпеки. І знову справу було пригашено.

З 1941 по 1946 роки служив у Червоній Армії. Учасник Великої Вітчизняної війни. Має урядові нагороди. Після демобілізації повернувся до Київської колегії адвокатів і став одним із відомих захисників.

Багато уваги він приділяв методичній роботі, був автором ряду посібників з адвокатської діяль­ності.

Семен Борисович залишив літературну спадщину. В Україні і Росії видані його повісті та нариси.

Помер С Б. Любітов у 1979 році в Києві. У пам'яті київських адвокатів він залишився однією із найяскравіших особистостей.

_________ Судова промова адвоката С. Б. Любітова ___________

СУДОВА ПРОМОВА

Поиск по сайту: