Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРИРОДНІ ДЖЕРЕЛА ВУГЛЕВОДНІВ



Вуглеводні, розглянуті в попередніх главах, цікаві не лише як сполуки, на прикладі яких можна вивчати деякі теоретичні питан­ня органічної хімії. Вони є також важливим видом сировини для добування практично усієї продукції сучасної промисловості ор­ганічного синтезу й використовуються в енергетиці.

Основні джерела вуглеводнів — це природний та попутний нафтовий гази, нафта, кам'яне вугілля.

ПРИРОДНИЙ ТА ПОПУТНИЙ НАФТОВИЙ ГАЗИ

Склад природного газу неоднаковий і залежить від середови­ща. Крім метану, у ньому присутні тільки найближчі гомологи — етан, пропан, бутан. Природний газ має переваги перед твердим та рідким паливом, а саме: теплота згорання його значно вища,

Таблиця 14.1 Склад і застосування природного та попутного нафтового газів

Природний газ

Попутний нафтовий газ


 


 


Склад


Метан - 80...98 %,

гомологи метану

та інші гази — 2...20 %


Метан - 30...40 %,

гомологи метану

та інші гази — 60...70 %


 


Галузі застосування


Паливо для мартенівських, доменних, скловарних печей, побутових потреб; вихідна сировина для добування ацетилену, водню, сажі, галогено­похідних


Газовий бензин (пентан,

гексан) — добавка до

бензинів;

пропан-бутанова суміш —

паливо;

сухий газ (метан) — паливо;

для органічного синтезу



Глава 14


рриродні джерела вуглеводнів



 


Кількість атомів Карбону в молекулах вуглеводнів

він не залишає попелу, продукти згорання досить чисті в еколо­гічному відношенні.

Попутний нафтовий газ за своїм походженням теж є природ­ним газом. Свою назву він отримав завдяки тому, що розташова­ний над покладами нафти, утворюючи газову «шапку». Раніше попутний газ не знаходив застосування, тому його спалювали, а тепер використовують як паливо та як хімічну сировину. Шля­хом хімічної переробки попутного газу можна здобути багато ре­човин. Склад природного та попутного нафтового газів наведено в табл. 14.1.

НАФТА. НАФТОПРОДУКТИ

Властивості нафти були відомі ще за 400 років до нової ери шумерам, які використовували її як паливо; римляни користува­лися нею у воєнних походах; вона входила до складу запалюваль­них сумішей («грецький вогонь»); а в Стародавньому Єгипті при­служилася для бальзамування. На території нашої країни нафта була відома за п'ять століть до нової ери — в Криму. Добували нафту різними способами і використовували її у «сирому» вигляді.

Перший в Російській імперії нафтопереробний завод, на яко­му виробляли гас, з'явився 1823 року поблизу міста Моздок.

Великий внесок у розвиток нафтохімії зробив Д. І. Менделєєв. Протягом 40 років свого життя він займався цим питанням. За­вдяки його працям з нафти навчилися виділяти понад 10 нафто­продуктів. Питаннями нафтохімії інтенсивно займалися Шухов, Зелинський, Густавсон та інші вчені.

Нафта— масляниста рідина темного кольору з характерним запахом, легша за воду і у воді практично нерозчинна.

Нафта — це суміш парафінів (переважно нормальної будови), циклопарафінів (нафтенів), ароматичних вуглеводнів. Склад наф­ти змінюється залежно від родовищ. Окрім вуглеводнів, до складу нафти можуть входити гетероциклічні сполуки Оксигену, Суль-фуру, Нітрогену та інших. Загалом нафта містить сотні різних спо­лук. Сиру нафту тепер не використовують, а піддають переробці. Оскільки нафта — суміш вуглеводнів з різною молекулярною ма­сою, які мають різні температури кипіння, то її первинна пере­робкаполягає в перегонці (дистиляції), за допомогою якої нафту розділяють на окремі фракції (дистиляти) у ректифікаційній ко­лоні (рис. 14.1). Це так звані світлі нафтопродукти.


С5С6 СвСюСцС^ С14С16С18

Рис. 14.1. Продукти перегонки нафти

Бензин — застосовується як пальне для автомашин, літаків, як розчинник тощо.

Лігроїн — пальне для тракторів.

Гас — пальне для тракторних та реактивних двигунів.

Газойль — пальне для дизелів.

Після відгонки світлих нафтопродуктів залишається в'язка чор­на рідина — мазут, що підлягає подальшій переробці. З нього виготовляють мастила: тракторні, авіаційні, дизельні та ін. Мазут використовують як рідке пальне в котельних установках. Із деяких видів нафти виділяють суміш твердих вуглеводнів — парафіни; су­міш твердих та рідких вуглеводнів — вазелін.

Залишок мазуту після відгонки мастил називається нафтовим пеком, або гудроном, який необхідний для виготовлення асфальту.

Установки для перегонки нафти й мазуту звичайно будують Поруч як атмосферно-вакуумні установки: на атмосферній части­ні переганяють нафту, на вакуумній — мазут (рис. 14.2).

Мазут не можна переганяти при атмосферному тиску, тому що Молекули вуглеводнів при високій температурі починають розкла-



Глава


Природн[ДЖерела вуглеводнів



 


ректифікаційна колона (нормальний тиск)

перегінна колона (вакуум)

А
-легкий бензин ■ лігроїн -гас - газойль

а

газойль

. веретенне мастило

. машинне мастило

г
Ж
сира нафта

. циліндричн мастило

■ кубовий -залишок (мазут)
*3
*&

- кубовий залишок (гудрон)

трубчаста піч

трубчаста піч

Рис. 14.2. Схема переробки нафти методом ректифікації

датися, це явище (крекінг) було застосоване для вторинної пере­робки нафти з метою підвищення виходу бензину.

Промисловий крекінг-процес був розроблений російським ін­женером В. Г. Шуховим у 1891 році.

Існує два основні види крекінгу — термічний і каталітичний.

СвН18 С10 С4Н10

Термічнийкрекінг проводять при нагріванні мазуту до 470— 550 °С під тиском 2—7 МПа. Відбувається розщеплення молекул вуглеводнів на дрібніші, насичені та ненасичені:

С4Н10 + С4Н8 С2Н6 + С2Н4 С3Н6 + СН4

Продути крекінгу розділяють в ректифікаційних колонах.

Бензин термічного крекінгу істотно відрізняється від бензину прямої перегонки: він містить ненасичені вуглеводні, які мають більш високі октанові числа, ніж насичені, тому крекінг-бензин має більшу детонаційну стійкість. Але такий бензин погано збері­гається, бо ненасичені вуглеводні здатні до полімеризації, смоло-подібні продукти якої засмічують бензопровід. Для того, щоб кре­кінг-бензин був більш стійким при зберіганні, до нього додають речовини-антиокисники (антиоксиданти), які заважають його осмо­ленню.

Каталітичнийкрекінг проводять у присутності каталізаторів (пе­реважно алюмосилікатів). Застосування каталізаторів дає можли­вість проводити процес при атмосферному тиску й температурі 450—500 °С з більшою швидкістю і одержувати бензин вищої якості-


В умовах каталітичного крекінгу разом з реакціями розщеп­лення вуглеводнів відбуваються реакції ізомеризації, тобто пере­творення нормальної будови вуглеводнів у розгалужену, що підви­щує октанове число. Ненасичених вуглеводнів утворюється в цьому випадку менш, ніж під час термічного крекінгу.

До вторинної переробки відносять також риформінг— процес ароматизації бензинів, який супроводжується перетворенням па­рафінів, циклопарафінів на ароматичні вуглеводні, що підвищує октанове число бензинів.

Детонаційна стійкістьбензину є його важливою характеристикою (згадайте з курсу фізики, як працює двигун внутрішнього згоран­ня). Вибухове згорання бензину називають детонацією.Найменшу стійкість до детонації мають парафіни нормальної будови. Вугле­водні розгалуженої будови, ненасичені та ароматичні — більш стійкі до детонації і зазнають більшого стиснення в потужних двигунах. Кількісною характеристикою детонаційної стійкості бензинів є октанове число.Кожний сорт бензину характеризується певним значенням октанового числа. Октанове число ізооктану (2,2,4-три-метилпентану), який має високу детонаційну стійкість, прийнято за 100. Октанове число н-гептану, який м'яко детонує, прийнято за 0. Суміші н-гептану та ізооктану мають певні октанові числа. Приміром, бензин-76 зазнає такого ж стиснення в циліндрі без детонації, як суміш 76 % ізооктану і 24 % н-гептану.

Бензини прямої перегонки мають низькі октанові числа, їх під­вищують за допомогою крекінг-процесу та риформінгу.

.

КОКСУВАННЯ ВУГІЛЛЯ

Коксування вугілля має важливе значення не тільки для отри­мання коксу (сировини для металургійної промисловості), а також Для одержання ароматичних і гетероциклічних сполук (суха пере­робка). Продукти переробки кам'яного вугілля подано на рис. 14.3.

Під час нагрівання до 1000 °С органічні речовини, що входять До складу вугілля, піддаються хімічним перетворенням, під час яких утворюються кокс та леткі продукти. По закінченні процесу коксування, що триває 14 год, кокс вивантажують, гасять водою або інертним газом. Потім до камери завантажують іншу партію вугілля, і процес починається знову (рис. 14.4). Батарея для коксу­вання — це 4—6 камер, які завантажуються, вивантажуються по черзі, тому взагалі батарея працює безперервно.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.