Вуглеводні, розглянуті в попередніх главах, цікаві не лише як сполуки, на прикладі яких можна вивчати деякі теоретичні питання органічної хімії. Вони є також важливим видом сировини для добування практично усієї продукції сучасної промисловості органічного синтезу й використовуються в енергетиці.
Основні джерела вуглеводнів — це природний та попутний нафтовий гази, нафта, кам'яне вугілля.
ПРИРОДНИЙ ТА ПОПУТНИЙ НАФТОВИЙ ГАЗИ
Склад природного газу неоднаковий і залежить від середовища. Крім метану, у ньому присутні тільки найближчі гомологи — етан, пропан, бутан. Природний газ має переваги перед твердим та рідким паливом, а саме: теплота згорання його значно вища,
Таблиця 14.1 Склад і застосування природного та попутного нафтового газів
Природний газ
Попутний нафтовий газ
Склад
Метан - 80...98 %,
гомологи метану
та інші гази — 2...20 %
Метан - 30...40 %,
гомологи метану
та інші гази — 60...70 %
Галузі застосування
Паливо для мартенівських, доменних, скловарних печей, побутових потреб; вихідна сировина для добування ацетилену, водню, сажі, галогенопохідних
Газовий бензин (пентан,
гексан) — добавка до
бензинів;
пропан-бутанова суміш —
паливо;
сухий газ (метан) — паливо;
для органічного синтезу
Глава 14
рриродні джерела вуглеводнів
Кількість атомів Карбону в молекулах вуглеводнів
він не залишає попелу, продукти згорання досить чисті в екологічному відношенні.
Попутний нафтовий газ за своїм походженням теж є природним газом. Свою назву він отримав завдяки тому, що розташований над покладами нафти, утворюючи газову «шапку». Раніше попутний газ не знаходив застосування, тому його спалювали, а тепер використовують як паливо та як хімічну сировину. Шляхом хімічної переробки попутного газу можна здобути багато речовин. Склад природного та попутного нафтового газів наведено в табл. 14.1.
НАФТА. НАФТОПРОДУКТИ
Властивості нафти були відомі ще за 400 років до нової ери шумерам, які використовували її як паливо; римляни користувалися нею у воєнних походах; вона входила до складу запалювальних сумішей («грецький вогонь»); а в Стародавньому Єгипті прислужилася для бальзамування. На території нашої країни нафта була відома за п'ять століть до нової ери — в Криму. Добували нафту різними способами і використовували її у «сирому» вигляді.
Перший в Російській імперії нафтопереробний завод, на якому виробляли гас, з'явився 1823 року поблизу міста Моздок.
Великий внесок у розвиток нафтохімії зробив Д. І. Менделєєв. Протягом 40 років свого життя він займався цим питанням. Завдяки його працям з нафти навчилися виділяти понад 10 нафтопродуктів. Питаннями нафтохімії інтенсивно займалися Шухов, Зелинський, Густавсон та інші вчені.
Нафта— масляниста рідина темного кольору з характерним запахом, легша за воду і у воді практично нерозчинна.
Нафта — це суміш парафінів (переважно нормальної будови), циклопарафінів (нафтенів), ароматичних вуглеводнів. Склад нафти змінюється залежно від родовищ. Окрім вуглеводнів, до складу нафти можуть входити гетероциклічні сполуки Оксигену, Суль-фуру, Нітрогену та інших. Загалом нафта містить сотні різних сполук. Сиру нафту тепер не використовують, а піддають переробці. Оскільки нафта — суміш вуглеводнів з різною молекулярною масою, які мають різні температури кипіння, то її первинна переробкаполягає в перегонці (дистиляції), за допомогою якої нафту розділяють на окремі фракції (дистиляти) у ректифікаційній колоні (рис. 14.1). Це так звані світлі нафтопродукти.
С5С6 СвСюСцС^ С14С16С18
Рис. 14.1. Продукти перегонки нафти
Бензин — застосовується як пальне для автомашин, літаків, як розчинник тощо.
Лігроїн — пальне для тракторів.
Гас — пальне для тракторних та реактивних двигунів.
Газойль — пальне для дизелів.
Після відгонки світлих нафтопродуктів залишається в'язка чорна рідина — мазут, що підлягає подальшій переробці. З нього виготовляють мастила: тракторні, авіаційні, дизельні та ін. Мазут використовують як рідке пальне в котельних установках. Із деяких видів нафти виділяють суміш твердих вуглеводнів — парафіни; суміш твердих та рідких вуглеводнів — вазелін.
Залишок мазуту після відгонки мастил називається нафтовим пеком, або гудроном, який необхідний для виготовлення асфальту.
Установки для перегонки нафти й мазуту звичайно будують Поруч як атмосферно-вакуумні установки: на атмосферній частині переганяють нафту, на вакуумній — мазут (рис. 14.2).
Мазут не можна переганяти при атмосферному тиску, тому що Молекули вуглеводнів при високій температурі починають розкла-
Глава
Природн[ДЖерела вуглеводнів
ректифікаційна колона (нормальний тиск)
перегінна колона (вакуум)
А
-легкий бензин ■ лігроїн -гас - газойль
а
газойль
. веретенне мастило
. машинне мастило
г
Ж
сира нафта
. циліндричн мастило
■ кубовий -залишок (мазут)
*3
*&
- кубовий залишок (гудрон)
трубчаста піч
трубчаста піч
Рис. 14.2. Схема переробки нафти методом ректифікації
датися, це явище (крекінг) було застосоване для вторинної переробки нафти з метою підвищення виходу бензину.
Промисловий крекінг-процес був розроблений російським інженером В. Г. Шуховим у 1891 році.
Існує два основні види крекінгу — термічний і каталітичний.
СвН18С4Н10
С4Н10
Термічнийкрекінг проводять при нагріванні мазуту до 470— 550 °С під тиском 2—7 МПа. Відбувається розщеплення молекул вуглеводнів на дрібніші, насичені та ненасичені:
С4Н10 + С4Н8 С2Н6 + С2Н4 С3Н6 + СН4
Продути крекінгу розділяють в ректифікаційних колонах.
Бензин термічного крекінгу істотно відрізняється від бензину прямої перегонки: він містить ненасичені вуглеводні, які мають більш високі октанові числа, ніж насичені, тому крекінг-бензин має більшу детонаційну стійкість. Але такий бензин погано зберігається, бо ненасичені вуглеводні здатні до полімеризації, смоло-подібні продукти якої засмічують бензопровід. Для того, щоб крекінг-бензин був більш стійким при зберіганні, до нього додають речовини-антиокисники (антиоксиданти), які заважають його осмоленню.
Каталітичнийкрекінг проводять у присутності каталізаторів (переважно алюмосилікатів). Застосування каталізаторів дає можливість проводити процес при атмосферному тиску й температурі 450—500 °С з більшою швидкістю і одержувати бензин вищої якості-
В умовах каталітичного крекінгу разом з реакціями розщеплення вуглеводнів відбуваються реакції ізомеризації, тобто перетворення нормальної будови вуглеводнів у розгалужену, що підвищує октанове число. Ненасичених вуглеводнів утворюється в цьому випадку менш, ніж під час термічного крекінгу.
До вторинної переробки відносять також риформінг— процес ароматизації бензинів, який супроводжується перетворенням парафінів, циклопарафінів на ароматичні вуглеводні, що підвищує октанове число бензинів.
Детонаційна стійкістьбензину є його важливою характеристикою (згадайте з курсу фізики, як працює двигун внутрішнього згорання). Вибухове згорання бензину називають детонацією.Найменшу стійкість до детонації мають парафіни нормальної будови. Вуглеводні розгалуженої будови, ненасичені та ароматичні — більш стійкі до детонації і зазнають більшого стиснення в потужних двигунах. Кількісною характеристикою детонаційної стійкості бензинів є октанове число.Кожний сорт бензину характеризується певним значенням октанового числа. Октанове число ізооктану (2,2,4-три-метилпентану), який має високу детонаційну стійкість, прийнято за 100. Октанове число н-гептану, який м'яко детонує, прийнято за 0. Суміші н-гептану та ізооктану мають певні октанові числа. Приміром, бензин-76 зазнає такого ж стиснення в циліндрі без детонації, як суміш 76 % ізооктану і 24 % н-гептану.
Бензини прямої перегонки мають низькі октанові числа, їх підвищують за допомогою крекінг-процесу та риформінгу.
.
КОКСУВАННЯ ВУГІЛЛЯ
Коксування вугілля має важливе значення не тільки для отримання коксу (сировини для металургійної промисловості), а також Для одержання ароматичних і гетероциклічних сполук (суха переробка). Продукти переробки кам'яного вугілля подано на рис. 14.3.
Під час нагрівання до 1000 °С органічні речовини, що входять До складу вугілля, піддаються хімічним перетворенням, під час яких утворюються кокс та леткі продукти. По закінченні процесу коксування, що триває 14 год, кокс вивантажують, гасять водою або інертним газом. Потім до камери завантажують іншу партію вугілля, і процес починається знову (рис. 14.4). Батарея для коксування — це 4—6 камер, які завантажуються, вивантажуються по черзі, тому взагалі батарея працює безперервно.