АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

БУДОВИ ТІЛА ЛЮДИНИ ТА ЇХ ВПЛИВ

НА ТЕХШКУ ПЛАВАННЯ

Людина пересувається у вертикальному положенні, тому нога мають міцні м'язи і такий самий міцний кістковий і зв'язковий апарати, хоч суглоби їх менш рухливі, ніж суглоби рук. Руки про­тягом мільйонів років використовувались як знаряддя праці. Лю­дина руками виконує найрізноманітнішу роботу і тому, поступаючись ногам у силі й міцності м'язів, руки набагато перевер­шують їх щодо рухливості. Руками можна робити найрізноманіт­ніші рухи, надаючи їм різної форми.

У воді плавець не може пересуватися, перебуваючи у верти­кальному положенні, - занадто великий буде опір води. Щоб зменшити цей опір, потрібно прийняти горизонтальне положення, головою вперед у напрямку руху. Проте в такому положенні рухи ногами стають малоефективними.

Будова ніг така, що коефіцієнт корисної дії роботи ногами в горизонтальному положенні тіла дуже низький. Коефіцієнт корис­ної дії роботи руками буде значно більшим тому, що завдяки біль­шій рухливості суглобів рук плавець може надати їм у різні мо­менти грибкових рухів найвигіднішої форми і робити ці рухи у вигідному напрямку. Тому, коли треба розвивати велику швид­кість плавання, слід як най ефективніше працювати руками, по мож­ливості скорочуючи амплітуду рухів ногами. Однак сила м'язів рук відносно невелика і, коли виникає потреба подолати якийсь додатковий опір (скажімо, в прикладному плаванні), треба повніше використовувати силу ніг, виконуючи ними широкі розмашисті рухи. Швидкість пересування плавця деякою мірою сповільниться, але сила тяжіння в момент гребка ногами помітно збільшиться.

При спортивних способах плавання просування плавця впе­ред забезпечується переважно роботою руками - в плаванні спо­собами кроль на грудях і на спині та дельфіном. При плаванні способами брас і на боці питома вага роботи руками і ногами приблизно однакова.

У різних способах плавання по-різному поєднується робота рук і ніг, тому для всіх способів можна вивести загальне правило: сила тяжіння під час плавання створюється роботою і верхніх, і нижніх кінцівок, причому здебільшого робота руками є основною.

Швидкість просування плавця вперед залежить не тільки від сили гребків, а й від часу, впродовж якого ця сила застосовується. Чим сильніше плавець тисне на воду під час гребка і чим три­валіший гребок, тим далі силою цього гребка він просунеться. Щоб гребок був довгий і ефективний, потрібно робити гребкові рухи в напрямку найбільшої амплітуди рухів у суглобах кінцівок, якнайповніше використовуючи їхню рухливість.

Проте, застосовуючи це правило на практиці, не варто гнатися за продовженням гребків будь-якою ціною. Бо сила гребка зале­жить не лише від того, які м'язи беруть участь у виконанні гребка, а й від того, в якому положенні перебувають і скорочуються ці м'язи.

Найбільшу силу тяжіння м'яз створює тоді, коли напрямок його скорочення збігається з площиною рухів у суглобі, який згинається або розгинається роботою цього м'яза. Звідси випливає третє правило побудови техніки плавання: гребкові рухи треба робити так, щоб ширина рухів у суглобах найбільших і найміцніших м'язів цих суглобів (В. О. Парфьонов).

Під час плавання вода чинить опір рухам плавця. Опір води під час робочих рухів (гребків) створює підпору і є корисним. Опір води, що виникає при виконанні підготовчих рухів руками й ногами, гальмує просування плавця вперед, а тому є шкідливим.

Людське тіло побудоване так, що руки і ноги є багато суглобовими важелями, з'єднаними з тулубом у плечових (кульшових) суглобах. Швидкість руху будь-якої частини руки (ноги) залежить від віддалення її від осі з'єднання руки з тілом, тому, чим далі вона знаходиться від цієї осі, тим швидше рухається. Під час гребка плечова частина руки рухається порівняно нешвидко, передпліччя швидше, кисть - ще швидше. Чим швидше рухається частина тіла у воді, тим більшого опору вона зазнає, тому при плаванні особливу увагу потрібно звертати на положення кистей і стоп. Під час робочих рухів (гребків) їм слід надавати не обтічного положен­ня, а під час підготовчих - найбільш обтічного.

Морфологічні особливості організму людини безпосередньо впливають на його можливості перебування в умовах водного сере­довища. Відомо, що чим нижча питома вага тіла у воді, тобто чим краща його плавучість, тим вище тіло розміщене над поверхнею води. У зв'язку з цим воно має значно менший лобовий опір при збільшенні швидкості плавання. За зовнішньою формою тіла людини приховуються певні фізичні здібності, які сприяють пере­будові внутрішніх сил організму, формуючи особливості форм тіло-будови. Тіло будова плавців істотною мірою визначається топогра­фією м'язів, яких у людини більше 200, що виконують свої спе­цифічні функції. Пропорції тіла плавців характеризують таким чином: довгі ноги, короткий тулуб, відносно вузький таз і короткі руки, середньої ширини плечі, циліндрична за формою грудна кліт­ка, прямий м'язистий живіт, м'язи й підшкірно-жировий шар розділені рівномірно, форми тіла обтічні. Близько 75% плавців мають м'язистий тип тіло будови.

У плавців-хлопчиків відзначається збільшення загальної ваги тіла від 11 до 15 років, а у дівчаток - до 14 років, воно відбувається переважно за рахунок знежиреної маси тіла. Починаючи з 16 років у хлопчиків, а в дівчат із 15 років наростання вазі знижується і вже до 18-24 років переважно стабілізується або підвищується незначно.

Підвищення інтенсивності занять плаванням веде до збіль­шення знежиреного і зниження жирового компонентів тіла. Зни­ження інтенсивності навантажень викликає зменшення знежи­реного й наростання жирового компонентів зі збільшенням загаль­ної ваги тіла

При виконанні фізичних вправ, у тому числі й під час плаван­ня, обмін речовин в організмі посилюється. Вбирання організмом кисню в багато разів зростає, значно посилюється обмін газів між організмом і навколишнім середовищем. Цей обмін полягає в постійному надходженні в організм кисню й видаленні з нього вуглекислого газу.

Під час плавання, особливо в середньому та швидкому темпі, газообмін досягає досить високих величин. На суті процес обміну газів відбувається без особливих труднощів, а під час перебування у воді плавець для просування вперед змушений виконувати гребкові рухи руками, що викликає напруження м'язових груп не тільки верхніх кінцівок, а й тулуба, особливо м'язів грудної клітки. Якщо при цьому плавець здійснюватиме вдиху момент, коли м'язи грудної клітки й рук напружені, то він вдихатиме повітря менше, ніж коли ці м'язи несильно напружені або взагалі розслаблені(момент виконання підготовчих рухів). Особливо це помітно у плаванні способом дельфін. Як свідчать зібрані дані, вдих у моменті з руками спричиняється до того, що плавець вдихає в середньому на 200600 см³ повітря менше, ніж під час виконання вдиху в момент пронесення рук у повітрі. З цього випливає перше положення: техніку плавання спортивними способами треба будувати так, щоб певні фази виконання плавальних рухів створювалися сприятливі умови для якнайповнішого вдиху і видиху. Коли м'язи скорочуються, вони виконують певну роботу, навіть тоді, коли скорочення їх не пов'язане з додатковою вагою.

При виконанні статичної роботи, пов'язаної з безперервним напруженням м'язів, дуже швидко настає втома. Це пояснюється тим, що з напруженого м'яза в кору головного мозку надходить безперервний потік імпульсів, які функціонально виснажують нервові центри, внаслідок чого у відповідній ділянці кори роз­вивається гальмування. Також є й додаткові фактори, які сприяють розвитку втоми при статичних зусиллях.

Коли м'яз скорочується, в ньому посилюються процеси роз­паду й окислення. В скороченому м'язі умови обміну речовин різко погіршуються, і працездатність його значно знижується. Щоб запо­бігти цьому, потрібно створити умови для видалення з м'язів продуктів розпаду й забезпечити їх енергетичними речовинами. Цей процес відбувається ефективніше, якщо правильно чергувати напруження і розслаблення м'язів.

Техніку плавання слід будувати так, щоб при виконанні пла­вальних рухів напруження окремих м'язових груп періодично змінювалося їх розслабленням.

Техніка плавання відіграє дуже важливу роль, бо при інших однакових умовах кращих результатів завжди добивається той, хто володіє кращою технікою. Проте процес оволодіння технікою плавання дуже окладний і тривалий. Аби досягти певних резуль­татів у плаванні,' потрібно, щоб рухи плавця були точними й неви­мушеними; потрібно набути навиків плавання, тобто, щоб утво­рився руховий стереотип.

Слід зазначити, що навики, набуті при повільному плаванні, не забезпечують ефективного використання можливостей плавця. Техніка плавання з великою швидкістю дещо відрізняється від техніки повільного плавання. Тому техніка плавання спортивними способами буде ефективною лише тоді, коли її досконало засвою­вати не тільки при спокійному плаванні, а й під час плавання з максимальною швидкістю.

Для всіх людей характерні загальні ознаки анатомо-фізіологічної будови тіла. Проте кожен має свої, лише йому властиві особливості будови й розвитку організму, що випливають з усієї попередньої життєдіяльності.

Побудова техніки плавання, а також вибір способу, в якому плавець збирається спеціалізуватись, проводиться для кожного плавця індивідуально, з урахуванням його здібностей.

Поиск по сайту: