Ухвали суду першої інстанції

При розгляді та вирішенні справи судом першої інстанції по­становляється значна кількість ухвал. Якщо цивільна справа може не закінчуватися рішенням, то без ухвал суду відкриття провадження у справі та його розвиток неможливі.

Глава 18.

Така чисельність підстав винесення ухвал та їх зміст ро­бить можливим і потрібним проведення їх класифікації за різ­номанітними критеріями.

За стадіями, в яких постановляються ухвали у суді першої інстанції, їх слід поділити на ухвали, які виносяться при від­критті провадженні у справі (зокрема ті, які можуть постанов­лятися до подання заяви, наприклад, про забезпечення доказів чи позову); ухвали на стадії підготовки справи до судового розгляду, у ході судового засідання; ухвали, які постановляю­ться після ухвалення рішення суду.

За процесуальною формою ухвали бувають самостійні та протокольні. Самостійні ухвали — це документи, встановленої форми, в яких зазначаються владні вказівки суду щодо роз­витку процесу у справі, вони постановляються в нарадчій кім­наті, підписуються всім складом суду, а за одноособового роз­гляду справи — суддею, і приєднуються до справи. Прото­кольні ухвали мають місце у судових засіданнях з нескладних питань без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її змісту до журналу судового засідання (ст. 209 ЦГЖ).

Ухвала, як і рішення суду, має складатися з чотирьох час­тин, у ній зазначають:

• час і місце її постановлення; прізвище та ініціали судді
(суддів — за колегіального розгляду); прізвище та ініціали
секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін
та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних
вимог (вступна частина);

• суть питання, що вирішується ухвалою (описова);

• мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керував­
ся суд, постановляючи ухвалу (мотивувальна);

• висновки суду; строк і порядок набрання ухвалою законної
сили та її оскарження (резолютивна).

До протокольних ухвал ставляться вимоги тільки щодо ная­вності мотивувальної та резолютивної частин, оскільки інша інформація міститься у самому журналі судового засідання, до якого й заносяться такі ухвали.

Ухвала, яка має силу виконавчого документа (наприклад, про визнання мирової угоди, про забезпечення позову та ін.), повинна відповідати додатковим вимогам, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Заочний розгляд цивільної справи

Особливим видом ухвал суду є окремі ухвали (ст. 211 ЦПК), що постановляються у випадках, якщо суд під час роз­гляду справи виявив порушення закону і встановив причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала направляється відповідним особам чи органам для вжиття за­ходів щодо усунення цих причин та умов.

Про вжиті заходи має бути повідомлено суд, який постано­вив окрему ухвалу протягом місяця з дня її надходження. За­лишення окремої ухвали суду без розгляду відповідною служ­бовою особою або невжиття заходів щодо усунення зазначе­них у ній порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу тягнуть за собою відповідальність згідно зі ст. 185⁶ КпАП.

Глава 19. ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ

§ 1. Поняття та особливості заочного розгляду цивільної справи

В деяких випадках, якщо відповідач не з'являється у судове засідання, суду необхідно вирішити питання про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його відсутності. Це шкодить оперативності розгляду справи, а також формуванню повної доказової бази та встановленню дійсних обставин спра­ви.

Для уникнення таких негативних явищ цивільний процесуаль­ний закон допускає заочний розгляд справи. Найменування цієї форми судового розгляду вказує на заочність для відпо­відача, оскільки позивач у такій справі має бути присутній у судовому засіданні. Положення про можливість ухвалення за­очного рішення та його виконання повинні спонукати відпо­відача до з'явлення до суду й недопущення зловживання пра­вом брати участь у судових засіданнях.

Закон передбачає дві умови для заочного розгляду справи. По-перше, якщо відповідач не з'явився у судове засідання, причому він був належним чином повідомлений про це, або не з'явився з причин, які визнані судом неповажними (ст. 169 ЦПК). Якщо у справі бере участь декілька відповідачів, то за­очний розгляд справи можливий тільки у випадку нез'явлення

Глава 19.

усіх співвідповідачів. За відсутності у справі відомостей про вручення повідомлення про судове засідання заочний судовий розгляд також відбутися не може. Заочний розгляд справи мо­же відбуватися також, якщо відповідач залишить залу судово­го засідання до ухвалення рішення у справі. Другою умовою є згода позивача (усіх співпозивачів) на заочний розгляд справи. Процесуальний порядок розгляду справи визначений ст.ст. 224— 233 ЦПК.

Отже, заочний розгляд справи — це форма судового роз­гляду цивільної справи за відсутності відповідача, який не з'явився до суду без поважних причин, з наданням йому права звернутися із заявою про перегляд рішення по справі судом, який його ухвалив.

Заочний розгляд справи не є самостійною формою розгляду та вирішення спору про право цивільне, адже підстави для йо­го застосування з'ясовуються, як правило, у підготовчій части­ні судового засідання. Тому головуючий, у випадку неявки відповідача, запитавши згоди позивача та вислухавши думку інших осіб, які беруть участь у справі, з приводу заочного роз­гляд)- справи, постановляє з цього питання ухвалу.

Безпосередній розі ляд справи та ухвалення рішення відбу­ваються за загальними правилами з винятками і доповнення­ми, встановленими законом на випадок відсутності у судовому засіданні відповідача. Суд заслуховує пояснення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі, досліджує усі докази, в тому числі може заслуховувати і досліджувати письмові пояс­нення відповідача щодо заявлених вимог відповідно до ч. 2 ст. 173 ЦПК.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, ви­ходячи із заявлених позовних вимог та на підставі доказів, які подані чи повідомлення про які були подані до або під час по­переднього судового засідання.

Особливість заочного розгляду цивільної справи полягає в тому, що в його рамках неможливою є зміна позивачем пред­мета або підстави позову, розміру позовних вимог (ст. 224 ЦПК). Неможливим видається також прийняття та досліджен­ня судом інших доказів, незважаючи навіть на поважні при­чини несвоєчасності їх подання до суду. Це не означає, що права позивача обмежені, адже якщо він бажає скористатися такими правами, суд зобов'язаний відкласти розгляд у справі для забезпечення явки відповідача.

Заочний розгляд цивільної справи

§ 2. Заочне рішення та його перегляд

Заочне рішення має відповідати всім вимогам до будь-яких ін­ших рішень суду (структура, форма, зміст, порядок ухвалення, проголошення та ін.). Окрім цього, заочне має ряд рис, що відрізняють його від інших рішень суду. Найменування такого судового рішення (постанови) має містити зазначення про те, що це рішення є заочним. У ньому також повинно зазначатися положення про строк і порядок подання заяви про його пере­гляд. Законом також не передбачено можливості складання су­дом неповного заочного рішення суду, дозволеного ст. 218 ЦПК.

Заочне рішення направляється рекомендованим листом не пізніше п'яти днів з дня його проголошення відповідачеві, який може подати заяву про його перегляд. На відміну від за­гального правила, за яким рішення суду не може бути змінене чи скасоване судом, що його ухвалив, заочне рішення, за ная­вності необхідних для цього підстав, може бути скасоване.

Заява про перегляд заочного рішення— це процесуальний документ, в якому міститься звернення відповідача про пере­гляд рішення суду через його незаконність чи необґрунто­ваність, чого відповідач не міг довести внаслідок неявки у судове засідання через поважні причини. Така заява не може містити лише обґрунтування поважності причин неявки відпо­відача у суд, вона має заперечувати ухвалене рішення у зв'яз­ку з його неправосудністю. Відповідач повинен вказати у заяві на те, що його участь у судовому розгляді справи не призвела б до ухвалення незаконного чи необгрунтованого рішення.

Законом встановлено вимоги щодо форми, змісту та поряд­
ку подання такої заяви (ст. 229 ЦПК). Вона має бути складена
у письмовій формі та підписана відповідачем. До неї додають­
ся копії цієї заяви за числом осіб, які беруть участь у справі, а
також документи, які підтверджують заперечення відповідача
по суті справи. Якщо заяви подано представником відповідача,
то до неї має додаватися документ, який підтверджує повнова­
ження процесуального представника.

Заява має містити такі відомості:

1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення; . .„

2) ім'я (найменування) відповідача або його представника, які
подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження,
номер засобів зв'язку;

Глава 19.

3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в су­
дове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;

4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої за­
перечення проти вимог позивача;

5) клопотання про перегляд заочного рішення;

6) перелік доданих до заяви матеріалів.

Заява подається до суду, який ухвалив заочне рішення, про­тягом десятиденного строку з дня отримання відповідачем ко­пії рішення, що визначається за відміткою про вручення у по­відомленні. За подання заяви судовий збір не сплачується.

Якщо подана заява не відповідає встановленим ст. 229 ЦПК вимогам щодо змісту та форми, суд залишає її без руху й надає строк для усунення недоліків. Якщо відповідач не усу­не у встановлений строк вказаних вад щодо змісту та форми заяви, суддя постановляє ухвалу про її повернення.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочно­го рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії дода­них до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у спра­ві, одночасно повідомляючи їм про час і місце розгляду заяви, який має відбутися протягом п'ятнадцяти днів.

Заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, неявка яких належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає роз­гляду заяви.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

За результатами розгляду заяви суд постановляє ухвалу. Якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в су­дове засідання та не повідомив про причини неявки з поваж­них причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, заочне рішення підлягає скасуванню. У цьому разі суд призначає справу до розгляду у загальному порядку, в інших випадках залишає за­яву без задоволення.

Ухвала про скасування заочного рішення оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Може бути оскаржена ух­вала про залишення заяви без розгляду, а також саме заочне рішення. Оскаржити заочне рішення можна за загальними пра-

Наказне провадження

вилами, при цьому у строк апеляційного оскарження не врахо­вується час, протягом якого судом розглядалась заява про йо­го перегляд.

Відповідно до ст. 233 ЦПК заочне рішення суду набирає законної сили у загальному порядку, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у разі його оскарження — після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Глава 20. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Поняття та особливості наказного провадження

Наказне провадження є новим видом провадження, що досі не був притаманний українському цивільному процесу. Подібним до судового наказу раніше було винесення постанови суду про стягнення аліментів відповідно до ст. 83 КпШС у редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 1 березня 1985 р.

Наказне провадження — це спрощений вид провадження у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний харак­тер. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесу­альних документах (журналі судового засідання чи ін.).

Цей вид провадження не свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами, а про те, що в силу очевидності права вимоги заявника виключають спір про наявність самого права. Справи наказного провадження виділені законом з огля­ду на вимогу процесуальної економії, тобто, деякі справи до­зволено розглядати відмінним від загальної цивільної процесу­альної форми шляхом.

Справи, які належать до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст.ст. 95-106 ЦПК.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:

1) які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові
суми заробітної плати;

3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповіда­
ча, боржника, дитини або транспортних засобів боржника
(ст. 96 ЦПК).

Глава 20.

Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений зако­ном.

Особами, які беруть участь у справі, у наказному прова­дженні є заявник та заінтересовані особи, а також їхні пред­ставники. Не виключається можливість участі у процесі орга­нів та осіб, визначених ст. 45 ЦПК. Заявником виступає особа, що звертається до суду із заявою про видачу судового наказу і якій належить право вимоги, що є предметом судового ви­рішення, — стягувач. Заінтересованою є особа, з якої слід стягнути грошові кошти чи витребувати майно для погашення вимоги заявника, — боржник.

Вирішення справи у порядку наказного провадження відбу­вається у формі видачі судового наказу — судового рішення особливої форми, що відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановлени­ми законодавством про виконавче провадження.

Отже, наказне провадження — це вид провадження у ци­вільному судочинстві, за якого судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна на користь особи, яка має право вимоги без проведення судового засідання.

Поиск по сайту: