Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу



Відповідно до Основ законодавства України про охорону здо­ров'я (ст. 53), Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (ст. 28) передбачена можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небез­печні інфекційні хвороби, причому у визначених законом ви­падках може проводитися госпіталізація та лікування в приму­совому порядку. До таких хвороб належить і захворювання на туберкульоз.

Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціа­лізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (ст. 25 Закону України "Про захист населення від інфекційних хво­роб", далі у цьому параграфі — Закон). Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов'язковим медичним контро­лем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Ліку-



Глава 21.


вання та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу, та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми ту­беркульозу, здійснюється спеціалізованими протитуберкульоз­ними закладами (ст. 12 Закону).

Відповідно до ст. 12 Закону хворі на заразні форми тубер­кульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи ток­сикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.

Предметом судової діяльності є визначення підстав для примусового поміщення хворого до протитуберкульозного за­кладу. Процесуальний порядок розгляду та вирішення справи визначається ст.ст. 283-286 ЦПК.

Заявником у цій категорії справ є представник протиту­беркульозного закладу, повноваження якого повинні бути офор­млені за загальними правилами про процесуальне представ­ництво.

Заява має містити, крім положень, встановлених ст. 119 ЦПК, вказання на визначені законом підстави для такої гос­піталізації (наявність заразної форми туберкульозу, відмова хворого від госпіталізації, ухилення від лікування тощо). До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації або про продовження лікування, в якому зазначається строк, впродовж якого прово­дитиметься лікування.

Відповідно до ст. 284 ЦПК така заява подається до суду протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу. Однак це не означає, що заява, подана з порушенням встановленого строку, підлягає залишенню без розгляду. Суд може вказати на порушення в окремій ухвалі, постановленій у справі.

Заява подається до суду за місцезнаходженням протитубер­кульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (лікувальними закладами, слідчими ізоляторами, уста­новами виконання покарань та ін.) (ст. 283 ЦПК, ст. 12 За­кону).


Окреме провадження



Розгляд справи здійснюється колегіально у складі профе­сійного судді та двох народних засідателів. За клопотанням особи, щодо якої ставиться питання про госпіталізацію, для забезпечення таємниці про стан її здоров'я, гарантованої ст. 286 ЦК, суд може постановити ухвалу про закритий судо­вий розгляд.

Справа розглядається судом у строк не пізніше трьох днів після відкриття провадження за обов'язковою участю представ­ника протитуберкульозного закладу, що його за заявою від­крито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію. Сама особа, що­до якої ставиться питання про її примусову госпіталізацію, відповідно до ст. 285 ЦПК може брати участь у судовому за­сіданні, крім випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу вона становить загрозу розповсюдження хвороби.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву. Рішення про задоволен­ня заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або подаль­шого лікування особи в протитуберкульозному закладі впро­довж встановленого законом строку.

§ 13. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

Банківська таємниця відповідно до ст. 30 Закону України "Про інформацію" належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Нею вважають інформацію щодо діяль­ності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). її правову охорону закріплено також ЦК (ст. 1076) Законом Ук­раїни "Про Національний банк України" та іншими актами за­конодавства.

В окремих випадках така інформація може бути розголоше­на (банківська таємниця розкрита), що раніше не потребувало судового розпорядження і тільки із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.



Глава 21.


Предметом судової діяльності є визначення наявності підс­тав та законності звернення того чи іншого суб'єкта з клопо­танням про надання уповноваження банку щодо розкриття ін­формації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ судом ви­значений ст.ст. 287-290 ЦПК, ст. 60 Закону України "Про бан­ки і банківську діяльність".

Правом на звернення до суду наділені орган чи особи, які заінтересовані в отриманні інформації, що містить банківську таємницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним є наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації. Наприклад, відповідно до ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" таке право мають органи прокуратури (ст. 20 Зако­ну України "Про прокуратуру"), Служби безпеки (ст. 25 Зако­ну України "Про Службу безпеки України"), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України "Про міліцію"), Ан-тимонопольного комітету (ст. 22 і Закону України "Про Анти-монопольний комітет України"), Державної податкової служби (ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 За­кону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (ст. 5 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом"), органи державної виконавчої служ­би, інші органи, визначені законом. Крім замовника, сторона­ми виступають також заінтересовані особи, якими є банки та інші фінансово-кредитні установи — носії банківської таємни­ці та фізичні чи юридичні особи—володільці рахунків.

Заява подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу і володіє інформацією, яка є банківською таємницею. Форму та зміст заяви визначено ст.ст. 119, 288 ЦПК. У ній має бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місце­знаходження, а також ім'я представника заявника, якщо заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити бан­ківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини,


Окреме провадження 227

за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банків­ську таємницю, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську та­ємницю та мету її використання.

Розгляд справи відбувається у п'ятиденний строк з дня на­дходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у ви­падку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов'язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у за­критому судовому засіданні.

У рішенні суду про розкриття банком інформації, яка міс­тить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної осо­би (ст. 290 ЦПК) зазначаються: ім'я (найменування) одержува­ча інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, якщо інформація нада­ється представникові; ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємни­цю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; най­менування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мета її викорис­тання.

Рішення суду про розголошення банківської таємниці під­лягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає бан­ку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявникові та особі, щодо якої надається інформація.

Рішення суду у справі може бути оскаржене в апеляційно­му порядку, однак цей порядок має свої особливості. Правом на апеляційне оскарження наділені особа, щодо якої банк роз­криває банківську таємницю, та заявник. Це право може бути реалізоване протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення, причому оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст. 290 ЦПК).



Глава 22.


Глава 22. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Суть та значення апеляційного провадження

Забезпечення апеляційного оскарження рішень суду (п. 8 ст. 129 Конституції України) віднесено до основних засад су­дочинства, проте реалізація цієї засади тривалий час була не­можливою, допоки цивільне процесуальне законодавство не було приведене у відповідність до положень Конституції Ук­раїни. Тому Законом України від 21 червня 2001 року "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу Украї­ни" цю прогалину було ліквідовано. Цивільним процесуаль­ним законодавством запроваджена нова стадія, новий механізм перевірки законності та обгрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, апеляційне провадження.

Провадження в суді апеляційної інстанції являє собою ком­плексне явище. Апеляційний суд, розглядаючи справу, здійс­нює перевірку законності, обґрунтованості рішення суду пер­шої інстанції, а також торкається самої суті спору, в певній мірі повторно перевирішуючи його.

Аналіз норм, що регламентують апеляційне провадження (ст.ст. 291-322 ЦПК), дає підстави визначити такі характерні риси цієї стадії:

1) апеляційна скарга подається на рішення, ухвалу суду пер­
шої інстанції, що не набрали законної сили;

2) в зв'язку з поданням апеляційної скарги справа направля­
ється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду);

3) суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує не
тільки питання відповідності судового рішення вимогам за­
конності та обгрунтованості, а й торкається суті спірних
правовідносин;

4) апеляційний суд здійснює розгляд справи у відповідних ме­
жах.

Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 303 ЦПК, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність і об­ґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстан­ції, проте він не обмежений доводами апеляційної скарги, як­що під час розгляду справи буде встановлено неправильне зас­тосування норм матеріального права або порушення норм про-


Апеляційне провадження



цесуального права, які є обов'язковою підставою для скасу­вання рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі, якщо поза увагою доводів апеляцій­ної скарги залишилась явна незаконність або необґрунтова­ність рішення першої інстанції у справах окремого проваджен­ня. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інс­танції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а та­кож нові докази, неподання яких до суду першої інстанції бу­ло зумовлено поважними причинами.

Зміст норм ЦПК, що регулюють апеляційне провадження, що визначає можливість подання нових доказів лише за чітко вказаних в законі певних виключних умов, уповноважує апеля­ційний суд передавати ним справи до суду першої інстанції для нового розгляду, свідчить про закріплення неповної апеляції.

Розгляд справ в апеляційному порядку дозволяє виправити помилки, допущені судом першої інстанції, сприяє єдиному розумінню і правильному застосуванню законів судами першої інстанції.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.