Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких за­лежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридич­не значення, може бути підтверджений відповідним докумен­том у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення за таких умов:

а) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридич­
не значення, тобто від них мають залежати виникнення,
зміна або припинення особистих чи майнових прав грома­
дян;

б) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх
встановлення;

в) у заявника немає іншої можливості одержати або відновити
загублений чи знищений документ, який посвідчує факт,
що має юридичне значення;

г) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішен­
ням спору про право.

За правилами про підсудність справи про встановлення фак­тів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦПК).

Глава 21.

Заявниками у таких справах можуть бути фізичні особи, які заінтересовані у встановленні певних фактів, оскільки від цьо­го залежить можливість реалізації їхніх суб'єктивних прав.

Ст. 256 ЦПК містить перелік фактів, які можуть бути вста­новлені в судовому порядку, а саме:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні,

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одер­
жання допомоги по загальнообов'язковому державному со­
ціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізви­
ще, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що за­
значені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові,
прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначе­
ним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєст­
рації органом державної реєстрації актів цивільного стану
факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації
органом державної реєстрації актів цивільного стану факту
смерті.

Цей перелік не є вичерпним. Суд за визначених законом умов може встановлювати й інші факти, зокрема: визнання та реєстрацію батьківства, володіння будинком на праві власнос­ті, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встанов­лення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходжен­ня військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'яз­ків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної ос­віти, одержання урядових нагород тощо.

Не встановлюються судом факти належності особі докумен­тів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Поряд з тим, суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам до­відок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з по­раненням, повідомлень військкоматів та інших органів війсь-

Окреме провадження

кового управління про загибель або зникнення без вісти пев­них осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, також запо­вітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та іншого документа про трудовий стаж, оскільки во­ни не належать до документів, які посвідчують особу.

Заява про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, повинна відповідати вимогам, встановленим ст. 119 ЦГЖ щодо змісту і форми позовної заяви, а також спеціальним ви­могам, які передбачені для цієї категорії справ. Важливе зна­чення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки вона дає можли­вість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. В заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та вказати докази його існування. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, складається за загальними вимогами щодо судових рішень, однак його особливістю є те, що в резолютив­ній частині, крім висновку про задоволення заяви, суд чітко ви­значає, який факт встановлено та мету його встановлення. Рі­шення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює документів, що видають зазначені ор­гани, а є лише підставою для їх одержання.

§ 8. Відновлення прав на втрачені цінні папери •на пред'явника та векселі

Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робити вклади без зазначення відомостей про вклад­ника (на пред'явника). Характерною ознакою цих паперів є те, Що в них не вказано ім'я власника. Власником такого папера визнається особа, яка його пред'явить до виконання, тому в разі його втрати пред'явити його до виконання може будь-яка особа, котрій він на законних підставах не належить. Те саме може відбуватися і з векселем.

Захист прав власника при втраті ним такого цінного папера може здійснюватися в судовому порядку. Якщо власник втра­ченого папера на пред'явника знає, хто є його держателем, то

Глава 21.

витребування цього документа можливе шляхом пред'явлення позову. Коли ж особа, яка втратила цінний папір на пред'яв­ника, не знає, хто є його держателем, захистити свої права та інтереси вона може в порядку окремого провадження, звернув­шись до суду із заявою про визнання папера недійсним та про відновлення прав на втрачений цінний папір.

Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі у порядку окремого провадження можливе не тіль­ки у разі втрати цих документів, а й тоді, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх збе­рігання або з інших причин (в ощадній книжці не зберігся за­пис номера рахунка, не повністю зберігся запис залишку вкла­ду тощо) і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію).

Із заявою про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред'явника має право звернутися до суду особа, яка вва­жає себе його власником. Як заінтересована особа у справах цієї категорії виступає банк, який видав цінній папір, оскільки рішення суду про визнання папера недійсним передбачає для нього певні обов'язки: видати заявникові вклад або цінний па­пір замість визнаного недійсним.

Справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника розглядаються судом за місцем знаходження уста­нови, що видала цінний папір (емітента). Це зумовлюється на­самперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заяву шляхом заборони цій уста­нові провадити будь-які операції за втраченим цінним папе­ром. Якщо предметом розгляду є відновлення прав на втраче­ний вексель, то справа розглядається судом за місцем платежу за таким векселем.

Відповідно до ст. 261 ЦПК у заяві, яка подається до суду, крім загальних вимог, встановлених ст. 119 ЦПК, має бути за­значено: ім'я та місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника; обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель; повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред'яв­ника та його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату та місце складання, строк та місце плате­жу, найменування векселедавця, інших відомих заявнику зобо­в'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Окреме провадження

Підготовка до судового розгляду справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі за за­гальним правилом полягає у визначенні кола осіб, які мають брати участь у процесі, предмета доказування і обсягу доказів, необхідних для встановлення фактів, покладених в основу зая­вленої вимоги, у вжитті заходів для забезпечення своєчасної явки в судове засідання учасників процесу.

Підготовка справ цієї категорії має певні особливості. Після одержання заяви суддя постановляє ухвалу про виклик держа­теля цінного папера до суду через публікацію в газеті. Крім того, суддя своєю мотивованою ухвалою забороняє установі, яка видала цінний папір, провадити за ним будь-які операції.

Щодо векселя, то ст. 262 ЦПК встановлені певні особливо­сті. Зокрема, якщо строк платежу за векселем не настав, ухва­ла, постановлена у ході підготовки справи до судового розгля­ду, надсилається на адресу всіх нотаріусів відповідного нота­ріального округу за місцем платежу за векселем. Тому при пред'явленні нотаріусу для вчинення протесту векселя, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, він зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'яв­лення такого векселя для вчинення протесту.

Закон покладає на держателя цінного папера обов’язок у зазначений в публікації тримісячний строк подати до суду, який постановив про це ухвалу, заяву про те, що він є її дер­жателем, незалежно від того, є він власником цього цінного папера чи володіє ним на будь-яких інших підставах. До заяви він має додати оригінал цінного папера. Особиста явка держа­теля цінного папера до суду не є обов'язковою, тому надання вказаних документів може бути здійснене як особисто, так і поштою.

Подання держателем цінного папера до суду заяви про ная­вність у нього певних прав на цей папір свідчить про виник­нення між ним і заявником спору про право, що виключає мо­жливість розгляду справи за правилами окремого проваджен­ня. У такому разі суддя має постановити ухвалу про залишен­ня заяви щодо відновлення прав на втрачений цінний папір без розгляду та має роз'яснити заявникові його право пред'яви­ти до держателя папера позов у загальному порядку. Суд вста­новлює для цього строк, протягом якого заявник може реа­лізувати надане йому право на подання позову з метою захис-

Глава 21.

ту своїх суб'єктивних прав у порядку позовного провадження, що не перевищує двох місяців, однак може бути продовжений.

Якщо держатель цінного папера протягом тримісячного строку не заявив на нього своїх прав і не подав до суду відпо­відної заяви, суддя постановляє ухвалу про призначення спра­ви до розгляду.

Особливістю рішення по цих справах є те, що, визнавши вимоги заявника законними і обґрунтованими, суд робить вис­новок про визнання втраченого цінного папера на пред'явника недійсним. Відповідно до ст. 267 ЦПК таке рішення є підста­вою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника за­мість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій, для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для віднов­лення зобов'язаними за векселем особами передавальних на­писів.

Поиск по сайту: