Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає мож­ливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвіс­но відсутніми або оголошення померлими в судовому поряд-

Окреме провадження

I

ку. Безвісна відсутність громадян може бути пов'язана із сти­хійним лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність фізичної особи у місці постійного проживання або переважного перебування, а також відсутність відомостей про це протягом тривалого часу створює невизна­ченість у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню ними суб'єктивних прав. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з особою, щодо якої тривалий час немає відомостей в місці її проживання, виникає потреба у зміні правового стану такої особи.

Підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою встановлена законом з урахуванням інтересів фізичних і юридичних осіб, здійснен­ня суб'єктивних прав та виконання обов'язків яких залежить від рішення суду по справі. Ці справи розглядаються судом за місцем проживання або знаходження заявника. Місцем прожи­вання визнається те місце, де фізична особа постійно або пе­реважно проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, ви­знається місце проживання їхніх батьків (усиновителів) або опікунів (ст. 29 ЦК). Місцем знаходження юридичної особи визнається місце її державної реєстрації (ст. 93 ЦК).

У ЦПК не зазначено, хто саме може звернутися до суду з вимогою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. При вирішенні питання про суб'єкт звернення слід застосовувати ст. 4 ЦПК, відповідно до якої справа в суді може бути порушена особою, яка має заінтересо­ваність у зміні правового стану відсутньої особи.

Заява по справі про визнання громадянина безвісно відсут­нім або оголошення його померлим має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК. Вона подається у письмо­вій формі та має містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходжен­ня, а також назву представника заявника, коли ним пору­шується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою зверта­ється до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обґрун­товує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника із за­значенням часу подання заяви.

Обставинами, які обґрунтовують заявлені вимоги, є: невідо­мість перебування відсутнього громадянина; неможливість усу-

Глава 21.

нути цю невідомість; тривалість безвісної відсутності; події, що загрожували смертю або дають підставу припускати заги­бель громадянина від певного нещасного випадку. Крім зазна­чених обставин у заяві обов'язково слід вказати, з якою метою заявник просить визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. До заяви додаються документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне за­безпечення судового розгляду справи.

В ході підготовки до розгляду справ про визнання громадя­нина безвісно відсутнім або оголошення його померлим суддя повинен встановити осіб (родичів, співробітників та інших), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитати відповідні організації за останнім місцем його роботи про ная­вність відомостей щодо відсутнього. Суддя має також визна­чити коло осіб, які заінтересовані в розгляді справи, та з'ясу­вати їхнє процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявни­кові необхідно визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, що мають право на одержання пенсії у зв'язку з втратою году­вальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявникові або його дітям.

Відповідно до ст. 248 ЦПК суд при відкритті провадження у справі вживає заходів через органи опіки та піклування що­до встановлення опіки над майном фізичної особи, місце пере­бування якої невідоме, якщо такої не встановлено. Безпосеред­ньо дії, спрямовані на опіку над майном, здійснюються згідно із ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому ЦК, Зако­ном України "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України.

Справи розглядаються у відкритому судовому засіданні з участю заявника та заінтересованих осіб, а також свідків та ін­ших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.

Суд має відмовити у задоволенні заяви, якщо буде встанов­лено місце перебування громадянина, щодо якого вирішується питання про визнання його померлим, так само як і в разі, як­що буде з'ясовано, що строк невідомості місця перебування громадянина не відповідає зазначеному в законі.

У резолютивній частині рішення про задоволення заяви за­значаються не тільки дані про особу людини, яка визнається

Окреме провадження

безвісно відсутньою чи оголошується померлою, але і початок безвісної відсутності або день смерті такої фізичної особи, які визначаються відповідно до правил, встановлених законом. У разі неможливості встановити день одержання останніх відо­мостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважа­ється перше число місяця, що йде за тим, в якому були одер­жані останні відомості про нього, а за неможливості встанови­ти цей місяць — 1 січня наступного року (ст. 43 ЦК). Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення по­мерлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його заги­бель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі (ст. 46 ЦК).

Після того, як рішення про оголошення громадянина помер­лим набере законної сили, суд обов'язково повинен надіслати його копії органу реєстрації актів цивільного стану для реєст­рації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, що вчиняє нотаріальні дії щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).

Рішення, яке набрало законної сили, породжує певні право­ві наслідки: у непрацездатних членів сім'ї виникає право на пенсію; подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку; з'являється можливість усиновлювати дітей без згоди відсутнього та ін.

Визнання особи безвісно відсутньою має умовний характер, спричинений невизначеністю цивільних та інших відносин за участю відсутньої особи. Тому у разі, якщо фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно від­сутньою, з'явилась, рішення суду скасовується.

Відповідно до ст. 250 ЦПК у разі одержання заяви про поя­ву фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або відомостей про місце перебування цієї особи, суд за місцем перебування особи або суд, який ух­валив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Глава 21.

Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення, та інші за­інтересовані особи, що потерпають від її відсутності.

Усиновлення

Судовий порядок усиновлення є порівняно новим інститутом, що запроваджений Законом України "Про внесення змін і до­повнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 30 січня 1996 р., а у процесуальному законодавстві відповідно — Зако­ном України "Про внесення доповнень до Цивільного проце­суального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону Ук­раїни "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (зміни щодо порядку усиновлення дітей)" від 12 липня 1996 р. Введення цих норм зумовлене необхід­ністю всебічного забезпечення інтересів дитини та законності усиновлення.

Підстави, порядок усиновлення та процесуальні питання, пов'язані із розглядом та вирішенням відповідних справ визна­чаються гл. 18 СК та ст.ст. 251-255 ЦПК.

Предметом судової діяльності є перевірка підстав прове­дення усиновлення, його відповідність інтересам самої особи щодо забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, а також відсутність порушення інтересів інших осіб. Суд вста­новлює також згоду усиновлюваного, адже відповідно до ст. 218 СК згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові.

Право на звернення мають особи, які бажають усиновити особу. Заява до суду може подаватися особисто однією осо­бою або подружжям (спільна заява), але не через представ­ника.

Крім загальних вимог, визначених ст. 119 ЦПК, заява має містити: ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце прожи­вання, відомості про стан здоров'я. Заява про усиновлення ди­тини може також містити клопотання про зміну прізвища, іме­ні, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис зая­вника матір'ю або батьком дитини.

До заяви додаються такі документи: — копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це

другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усино­вленні дитини одним із подружжя;

Окреме провадження

_ медичний висновок про стан здоров'я заявника;

— довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або
копія декларації про доходи;

— документ, що підтверджує право власності або користуван­
ня жилим приміщенням.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім цього, додаються згода за­конного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянст­ва, що постійно проживають за межами України, або інозем­цями додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади та висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновле­ної дитини та її постійне проживання на території цієї держа­ви, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. Відповідно до ст. 252 ЦПК усі документи, складені іноземною мовою, мають бути легалізовані у встановленому порядку, перекладені українсь­кою мовою і нотаріально засвідчені.

У разі усиновлення повнолітньої особи заява має містити: ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відо­мості про стан здоров'я дитини, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані: копія свідоцтва про шлюб, письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усинов­ленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на уси­новлення.

При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а У справах за заявами іноземних громадян — Центру з усинов­лення дітей Міністерства освіти і науки України. Участь орга­нів опіки та піклування у справах про усиновлення дітей справ є обов'язковою (ст. 19 СК, ст. 254 ЦПК), вони мають надати суду висновок про доцільність усиновлення та відпо­відність його інтересам дитини.

Глава 21.

До висновку органу опіки та піклування додаються: акт об­стеження умов життя заявника, складений за місцем його про­живання; свідоцтво про народження дитини; медичний висно­вок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий ро­звиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЦПК).

Справа про усиновлення розглядається судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, колегіально у складі одного судді та двох народних засідате­лів. Для забезпечення таємниці усиновлення за клопотанням заявника (заявників) проводиться закритий судовий розгляд.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'яз­ковою участю заявника, органу опіки та піклування або упов­новаженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих осіб. При усиновленні повноліт­ньої особи обов'язковою є участь заявника (заявників) та уси­новлюваної особи (ст. 224 СК).

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, вра­хувавши обставини, що мають істотне значення, зокрема:

• стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає
усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання,
ставлення до виховання дитини;

• мотиви, з яких особа бажає усиновити дитину;

• мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути уси-
новлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про
усиновлення;

• взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та
дитини, а також як довго ця особа опікується дитиною;

• особу дитини та стан її здоров'я;

• ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Ухвалене рішення проголошується публічно, за винятком проведення закритого судового розгляду. За клопотанням заяв­ника (заявників) суд може змінити ім'я, прізвище, по батькові, дату та місце народження усиновлюваної дитини, запис усино-влювачів батьками. Судові витрати покладаються на заявника (заявників).

З моменту набрання рішенням законної сили у загальному порядку усиновлення вважається таким, що відбулося. Однак

Окреме провадження

законом встановлено, що до цього моменту воно може бути скасоване судом, який його ухвалив згідно зі ст. 255 ЦПК. Це допускається у разі:

— відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення.
У такому разі суд поновлює розгляд справи і може відмо­
вити в усиновленні на цій підставі;

— відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішен­
ня про усиновлення. За цієї обставини заява залишається
без розгляду, що не перешкоджає заявникові (заявникам)
звернутися до суду у загальному порядку в подальшому.

Рішення суду, що набрало законної сили, надсилається ор­гану опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами — також Центру з усиновлення дітей.

Справи про скасування усиновлення та визнання його недій­сним вирішуються судом у порядку позовного провадження.

Поиск по сайту: