Повноваження суду апеляційної інстанції

Повноваження суду апеляційноїінстанції — це сукупність його прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням встановле­них законом процесуальних дій щодо рішення (ухвали) суду першої інстанції, що не набрало законної сили та є предме­том перевірки за апеляційною скаргою.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право (ст. 307 ЦПК):

1) відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове
рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) скасувати рішення суду першої інстанції і закрити прова­
дження у справі або залишити заяву без розгляду;

5) повністю або частково скасувати рішення суду першої інс­
танції і направити справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення за­лишає без змін, якщо визнає, що оскаржуване рішення ухвале­не судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційне провадження

Перевіряючи рішення, суд апеляційної інстанції може вия­вити окремі порушення, допущені судом першої інстанції, які не вплинули на правильність ухваленого рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних мірку­вань.

Суд апеляційної інстанції вправі змінити рішення суду пер­шої інстанції або скасувати його і ухвалити нове рішення від­повідно до підстав, передбачених ст. 309 ЦПК:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення
для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які
суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріаль­
ного або процесуального права.

Неповне з'ясування судом обставин справи полягає в тому, що суд не встановив всіх юридичних фактів, передбачених нор­мою матеріального права, наявність чи відсутність яких впли­ває на остаточне вирішення справи, або дослідив факти, не пе­редбачені такою нормою.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадку безпідстав­них припущень щодо певних обставин, попри те, що вони не підтверджені зібраними по справі доказами, на підставі недо­стовірних, суперечливих, недопустимих доказів.

Невідповідність висновків суду обставинам справи має міс­це в тому разі, якщо суд на підставі встановлених фактів зро­бив неправильний висновок про взаємовідносини сторін.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо:

1) застосовано закон, який не поширюється на ці правовідно­
сини;

2) не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підста­вою для скасування або зміни рішення лише в тому випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд скасовує рішення із закриттям провадження У справі або залишенням заяви без розгляду за наявності під-

Глава 22.

став, визначених ст.ст. 205, 207 ЦПК. У разі ухвалення судом першої інстанції законного і обґрунтованого рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи—сторони у спірних правовідносинах, що не допускають правонаступницт-ва, не може бути підставою для застосування вищевказаних положень.

Суд апеляційної інстанції також має право скасувати рі­шення і передати справу на новий розгляд до суду першої ін­станції у разі, якщо допущені останнім помилки не можуть бути виправлені при розгляді справи в апеляційному порядку. Рішення суду відповідно до ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який роз­
глядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які бе­
руть участь у справі, належним чином не повідомлених про
час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не
брали участі у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг
бути усунений ухваленням додаткового рішення судом пер­
шої інстанції.

Висновки і мотиви скасування рішення судом апеляційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції при ново­му розгляді справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 ЦПК суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції має право:

1) відхилити апеляційну скаргу і залишити ухвалу без змін —
якщо суд першої інстанції постановив ухвалу з додержан­
ням вимог закону;

2) змінити, скасувати і постановити нову ухвалу з цього пи­
тання — у випадку вирішення судом першої інстанції вка­
заного питання з порушенням норм процесуального права
або якщо при правильному вирішенні було помилково сфор­
мульовано суть процесуальної дії чи підстави її вчинення;

3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду
першої інстанції — якщо останній порушив порядок, вста­
новлений для його вирішення.

Апеляційне провадження

§ 5. Ухвали та рішення суду апеляційної інстанції

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції по­становляє ухвали та ухвалює рішення. Порядок їх постанов-лення, вимоги щодо змісту та форми визначаються загальними правилами ст. 19 і гл. 7 розд. 3 ЦПК з урахуванням винятків та доповнень, зазначених у ст.ст. 314—316 ЦПК.

Рішення суду апеляційної інстанції оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасу­вання, зміни та ухвалення нового рішення. Ухвала постановля­ється у всіх інших випадках.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції визначено ст. 315 ЦПК. Відповідні елементи змісту, що об'єднані найближчою метою, згруповані у чотири частини: вступну, описову, мо­тивувальну, резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначається: час і місце її пос-тановлення; найменування суду; прізвища та ініціали головую­чого і суддів; прізвище та ініціали секретаря судового засідан­ня; найменування справи та повні імена (найменування) осіб, які беруть участь у справі. Також тут міститься вказівка, у якому засіданні — відкритому чи закритому — розглядалась справа.

Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції має містити зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення су­ду першої інстанції, викладених у стислій, але вичерпній фор­мі. В цій частині ухвали зазначаються також узагальнені дово­ди особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть участь у справі; обставини, встановлені судом першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути мотиво­ваною. Мотивувальна частина зазначеної ухвали — це її ана­літична частина, що слугує основою для висновків суду апеля­ційної інстанції щодо законності, обґрунтованості оскарженого судового рішення, та свідчить про якість перевірки. Викладен­ня мотивів визначає, як судом оцінені докази, чим керувався суд при вирішенні справи, чому дійшов саме такого висновку, має велике значення як для учасників процесу, так і для суду апеляційної інстанції, робить ухвалу суду переконливою. Від­повідно до п. 3. ч. 1 ст. 315 ЦПК в цій частині зазначаються мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні

Глава 22.

ухвали, і положення закону, яким він керувався. Мотиви ма­ють бути ретельно аргументовані, спиратись на матеріали, на­явні в справі, нові докази.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначає мотиви цього. Дійшовши висновку щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції і направлення спра­ви на новий розгляд до суду першої інстанції, в ухвалі зазна­чають, які порушення закону були допущені судом першої ін­станції.

У резолютивній частині ухвали, що є завершальною, суд у точній відповідності до своїх повноважень, визначених ст. 307 ЦПК, має коротко і чітко сформулювати свій кінцевий висно­вок щодо наслідків розгляду апеляційної скарги. Як при скасу­ванні рішення, так і при залишенні його без змін в резолютив­ній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без змін. Також має міс­титись вказівка щодо розподілу судових витрат, строку і по­рядку набрання ухвалою законної сили та щодо права на її ос­карження. Крім того, якщо оскаржуване рішення вже викона­не, суд апеляційної інстанції у разі скасування рішення із за­криттям провадження у справі, залишенням позову без розгля­ду має зазначити в резолютивній частині про поворот вико­нання (ст. 380 ЦПК).

За змістом рішення суду апеляційної інстанції має відпо­відати вимогам ст. 316 ЦПК. За загальним правилом, воно та­кож складається зі вступної, описової, мотивувальної та резо­лютивної частин.

Стосовно вимог до вступної частини рішення, то вони такі самі, як в ухвалі суду апеляційної інстанції.

В описовій частині коротко вказуються зміст позовних ви­мог і рішення суду першої інстанції, стисло зазначається зміст вимог апеляційної скарги, викладаються узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та за­перечення інших осіб, які беруть участь у справі.

У мотивувальній частині наводяться всі міркування суду апеляційної інстанції, на яких ґрунтується рішення у справі: мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстан­ції і ухвалення нового; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовід­носини. Мотивувальна частина містить також опис підстав за-

Апеляційне провадження

доволення вимог: чи були і ким порушені, невизнані або оспо­рені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звер­нулась до суду. Необхідним атрибутом цієї частини є посилан­ня на закон, на основі якого вирішено справу, з зазначенням назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту, а також процесуальний закон, яким суд керувався.

У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково; вис­новок суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог; роз­поділ судових витрат, строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження. Вказується про поворот виконання за умов, передбачених ст. 380 ЦПК, у разі не­гайного виконання рішення суду першої інстанції, а також у випадку виконання рішення, якщо пропущений строк апеля­ційного оскарження було поновлено.

Якщо суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмо­ву в позові повністю, у резолютивній частині рішення має за­значатись, кому саме, в чому і проти кого суд відмовляє. Як­що позовні вимоги задоволено частково, то має бути зазначе­но, які вимоги задоволені і в чому відмовлено. З метою запо­бігання неясностям при виконанні рішення у резолютивній ча­стині зазначається точне і повне найменування організації, прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд ви­рішив питання.

Постановлена ухвала, ухвалене рішення суду апеляційної інстанції проголошуються за правилами, встановленими ст. 218 ЦПК. Вони набирають законної сили згідно зі ст. 319 ЦПК з моменту проголошення.

Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу відповідно до загальних положень ст. 211 ЦПК, а також у ви­падках порушення норм права і помилок, допущених судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.

Судові рішення апеляційного суду оформляються, видають­ся або надсилаються в порядку, передбаченому ст. 222 ЦПК.

Глава 23.

Глава 23. КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Суть та значення касаційного провадження

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 11 Закону Ук­раїни "Про судоустрій України" та ст. 14 ЦПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднан­нями громадян та іншими організаціями, громадянами та юри­дичними особами.

Отже, судові рішення, які набрали законної сили, вважаю­ться незаперечною істиною в тій частині, що констатує наяв­ність або відсутність конкретних правовідносин або юридич­них фактів, та зобов'язує конкретних осіб діяти певним чином або утриматись від вчинення певних дій. Рішення вважаються істинними доти, доки інше не буде встановлено у визначеному законом порядку.

Якщо є сумніви у правильності рішення, яке набрало за­конної сили, закон надає право оскаржити його в порядку ка­саційного провадження на предмет його законності особам, які беруть участь у справі, а також тим, які не брали участь у справі, проте суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Тому ч. З ст. 14 ЦПК вказує, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, мож­ливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішен­ням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Касаційне провадження (від лат. "саssatіо" — скасування, знищення, або франц. "kasser" — зламати) — це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу, спрямованих на перевірку законності судових рішень, які на­брали законної сили, з обстав неправильного застосування су­дами норм матеріального права чи порушення норм проце­суального права.

Касаційне провадження є однією із конституційних гаран­тій охорони прав, свобод та законних інтересів осіб в цивіль­ному процесі, адже завдяки йому учасники цивільного судо­чинства отримують можливість обстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є під­стави сумніватися в законності останнього.

Касаційне провадження

Аналіз змісту норм ЦПК дає можливість визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження в цивільному судочинстві України:

• касаційна скарга подається на судові рішення суду першої
інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а та­
кож рішення і ухвали апеляційного суду, які набрали за­
конної сили;

• подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на
думку особи, що оскаржує рішення, застосуванням судом
першої або апеляційної інстанції норм матеріального права
чи порушенням норм процесуального права;

• суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тіль­
ки питання права, тобто юридичний бік справи;

• під час розгляду справи в касаційному порядку суд не мо­
же встановлювати та (або) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими;

• за результатом розгляду справи касаційний суд може напра­
вити справу на новий розгляд в суд першої чи апеляційної
інстанції, а у певних випадках також вирішити її по суті;

• розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з
додержанням загальних засад судочинства.

Поиск по сайту: