Загальні правила розгляду та вирішення справ окремого провадження

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заяв­ника та заінтересованих осіб. Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, що заяву може бути подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть ви­ступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб зале­жно від конкретної категорії справ окремого провадження. Ко­ло заявників за певними категоріями справ окремого провад­ження визначається шляхом:

— вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи

Окреме провадження

про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення по­мерлою);

-— встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких мо­же бути відкрито провадження у справі (справи про уси­новлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);

— з'ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду має обгрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття має узагальнюючий харак­тер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можуть бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може бути й третіх осіб.

Зважаючи на те, що відкриття провадження у справі поряд­ком окремого провадження здійснюється шляхом подання зая­ви, то відсутні і процесуальні інститути, нерозривно пов'язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні неможливими є відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Спра­ви окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди.

Водночас можливою є відмова від заяви, а в окремих ви­падках — зміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розглядати тільки як розпоря­дження процесуальними правами.

За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не від­шкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати доку­менти про сплату судового збору¹ та витрат на інформаційно-

відповідно до положень ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про Державне мито" ставка державного мита у справах окремого провадженнястановить 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Глава 21.

технічне забезпечення розгляду справи, крім випадків, встано­влених ст. 81 ЦПК.

В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільного судочинс­тва, тобто правила позовного провадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, що характери­зують провадження в цілому та кожну категорію справ окре­мо, то загальні правила цивільного судочинства застосовують­ся з певними винятками та доповненнями.

Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окре­мому провадженні в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення проце­суальних винятків та доповнень до загального порядку розгля­ду справ.

В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню. Загальними є вимоги, що пред'явля­ються до відкриття провадження у справі, його підготовки, су­дового розгляду, доказів і доказування, ухвалюваного по спра­ві рішення, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і т. ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підляга­ють примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, понов­ленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.

§ 3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Цивільна дієздатність є важливою складовою правосуб'єктнос-ті фізичної особи, що дозволяє їй виступати учасником ци­вільних відносин у повній мірі, своїми діями набувати цивіль­них прав та виконувати цивільні обов'язки. В окремих випад­ках, визначених актами цивільного законодавства, особа може бути обмежена у дієздатності або взагалі визнана недієздат­ною. Зокрема, відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на

Окреме провадження

психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також під­ставами для обмеження фізичної особи у дієздатності є зло­вживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, внаслідок чого особа ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Згідно зі ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого пси­хічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як обмеження у дієздатності чи визнання її не­дієздатною.

Правом па звернення у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності наділені члени її сім'ї, орган опіки та пік­лування, наркологічні та психіатричні заклади. Заяву про об­меження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджа­тися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього права може бути подано батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклу­вання. Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною можуть звернутися члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, пси­хіатричний заклад (ст. 237 ЦПК).

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої, чи визнання фізичної особи не­дієздатною подається до суду за місцем проживання цієї осо­би (ст. 236 ЦПК), а якщо вона перебуває на лікуванні у нарко­логічному або психіатричному закладі — за місцем знаход­ження цього закладу.

Така заява повинна містити зазначення обставин, що свід­чать про психічний розлад чи підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, нарко­тичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, в скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими до­ходами або про позбавлення її цього мають бути викладені

Глава 21.

обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки реалізацій цього права для неповнолітнього. За­ява про визнання фізичної особи недієздатною має містити ви­клад обставин, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значен­ня своїх дій та (або) керувати ними.

При підготовці справи до судового розгляду за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначається судово-психіатрична експертиза. Якщо таких даних немає, то експертиза не проводиться, а ухвалюється рішення про відмову у задоволенні поданої до суду заяви.

Відповідно до ст. 240 ЦПК справи про обмеження цивіль­ної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представни­ка органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її не­дієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуван­ням стану її здоров'я.

Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізич­ної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми дохо­дами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набран­ня ним законної сили надсилається органові опіки та піклуван­ня. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздат­ній фізичній особі — опікуна.

За загальним правилом, суд, який ухвалив рішення, не має права його змінити чи скасувати. Однак у зв'язку зі специ­фікою справ окремого провадження взагалі та справ про обме­ження фізичної особи у дієздатності чи визнання фізичної осо­би недієздатною зокрема, таке рішення суду може бути скасо­ване. Пояснюється це особливістю повноважень суду при роз­гляді таких справ. У цьому разі розглядається питання не про наявність чи відсутність підстав для обмеження у дієздатності чи визнання недієздатною, а про те, чи існують підстави для поновлення такої особи у дієздатності. Тому і йдеться про те, що суд не переглядає власного рішення. У разі ж виникнення сумніву щодо законності та (або) обґрунтованості ухваленого рішення суду, не постає питання про поновлення у дієздатнос­ті, а має відбуватися перегляд рішення суду в апеляційному, касаційному порядку чи у зв'язку з винятковими обставинами

Окреме провадження

в порядку, встановленому цивільним процесуальним законода­вством.

Законом визначене коло заявників, наділених законом, пра­вом на звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності. У справах про обмеження фізичної особи у дієздатності це може відбуватися за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклу­вання (ст. 38 ЦК). У справах про визнання фізичної особи не­дієздатною заявниками можуть бути опікун або органи опіки та піклування (ст. 42 ЦК). Тобто, в останньому випадку не ви­знається право на звернення до суду за фізичною особою, яка визнана судом недієздатною.

У випадку скасування рішення суду про визнання особи недієздатною, а також про обмеження у дієздатності, коли під­ставою для нього була наявність психічного розладу, обов'яз­ковим є проведення судово-психіатричної експертизи, яка має засвідчити значне поліпшення стану здоров'я фізичної особи або видужання (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни № З від 28 березня 1972 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним").

Рішення суду після набрання ним законної сили надсила­ється органу опіки та піклування, воно є підставою дня зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

Поиск по сайту: