Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Економічні функції держави



З метою позбавлення економіки і суспільства негативних виявів рин­кового механізму держава бере на себе значну частину прав і зо­бов'язань, забезпечуючи подолання недоліків ринку. Найбільш загаль­но економічні функції держави в ринковій економіці визначено знаме­нитою "тріадою" американського економіста П. Самуельсона: "ста­більність, ефективність, справедливість". Охарактеризуємо ці функції.

Стабільність.Підтримання стабільності економічної системи є першочерговою функцією будь-якої держави, оскільки відокремлені дії багатьох сотень і тисяч господарюючих суб'єктів, зацікавлених у досягненні особистих цілей та приватних інтересів, надають ринко­вому господарству ознак анархічності, неузгодженості, схильності до порушень рівноваги. Враховуючи існування таких загроз, держа­ва формує "рамкові умови" функціонування ринку, створюючи пра­вову основу економічної діяльності ринкових агентів, законодавчу і нормативну базу, забезпечуючи охорону конституційних прав і сво­бод громадян, зокрема права власності та вільного вибору сфери застосування власної праці і капіталу. Держава визначає правовий статус окремих форм власності й господарювання, регламентує під-


приємницьку діяльність, визначає податкові обов'язки підприємств, правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності, регулює від­носини між економічними суб'єктами, тобто виконує роль судді, ар­бітра в економічному полі, контролює додержання норм економіч­ного законодавства.

Держава забезпечує економіку грошовими ресурсами, оскільки формування пропозиції грошової маси не є функцією приватних під­приємців. Діяльність держави спрямована також на підтримання стабільних темпів економічного зростання, нівелювання та пом'як­шення циклічних коливань економічного розвитку, здійснення анти-інфляційної політики і регулювання зайнятості. Економічна стабіль­ність у майбутньому (довготермінова) може досягатися через забез­печення нинішнього розвитку фундаментальних наукових дослід­жень за новітніми напрямами НТП, які потребують значних інвести­ційних витрат, довго окупаються та пов'язані з великим ризиком. Короткотермінова стабілізація залежить від співвідношення рівня виробництва та рівня сукупних витрат. Основними методами стабі­лізаційної політики визнається застосування фіскальних і грошово-кредитних важелів. Якщо витрати недостатні для досягнення цілко­витої зайнятості і виникає безробіття, то держава повинна застосо­вувати стимулюючу політику. Якщо ж витрати надмірні — виникає інфляційне зростання, протидія якому — стримуюча політика.

Ефективність.Запорукою економічної ефективності є дотриман­ня здорових конкурентних засад функціонування економіки, віднов­лення повної інформованості суб'єктів про ринки, ціни та потенцій­них конкурентів, а також коригування розміщення ресурсів у ринко­вій економіці. Держава ставить мету відродити конкурентно-ринко­вий механізм саморегулювання, обмеживши діяльність монополій за допомогою державного антимонопольного регулювання. Протидія­ти монопольним тенденціям можна на основі законодавчих рішень (антимонопольного законодавства), згідно з яким "поза законом" залишаються зловживання монопольною владою та дискримінація ринкових суб'єктів, індивідуальна і колективна обмежувальна діло­ва практика, недобросовісна конкуренція та інші вияви антигро­мадської економічної поведінки домінуючих компаній. Специфічна сфера застосування антимонопольного законодавства — регулю­вання природних монополій, які здебільшого забезпечують надання населенню чистих або змішаних суспільних благ (єдина енергетична система, транспортна мережа, послуги зв'язку і телекомунікацій, ко-


мунальні послуги). Функціонування таких монополій є економічно доцільним, оскільки базується на ефекті масштабу — зі збільшенням розміру фірми й обсягу випуску продукції ціна одиниці товару (пос­луги) зменшується. Конкурентні умови господарювання в таких га­лузях призвели б до значного зростання цін. Тому держава постає перед дилемою: запровадити жорстке державне регулювання при­родних монополій чи перетворити їх на об'єкт державної власності. Перший метод, як правило, охоплює підприємства, що надають змі­шані суспільні блага, де державний і приватний сектор конкурують, і є поширенішим. Другий метод неправомірно розширює державний сектор економіки, а тому застосовується лише до тих природних мо­нополій, які продукують чисті суспільні блага.

Інформація, як правило, визнається суспільним товаром, бо саме повна інформованість забезпечує ринковим агентам максимальну ефективність на основі раціональної поведінки. Створення розгалу­женої мережі інформаційних послуг — цільова функція держави для забезпечення ефективності економіки. Інформаційну асиметрію та викривлення інформації вдасться подолати тільки за допомогою державного втручання. Відновлення конкурентних засад функціону­вання економіки та забезпечення господарських суб'єктів потрібною інформацією створює передумови для раціональнішого розподілу ресурсів між галузями і сферами господарства. За потреби держава зможе коригувати його відповідно до вимог НТР або короткотермі­нових цілей стабілізаційної політики через використання важелів на­уково-технічного, інвестиційного, грошово-кредитного і бюджетно­го регулювання економіки.

Справедливість. Ефективний розподіл ресурсів у результаті іде­альних конкурентно-ринкових умов або виважених державних дій, не забезпечує ефективного (з точки зору суспільного добробуту) роз­поділу доходів. Розподіл доходів надзвичайно нерівномірний і не­справедливий з таких причин:

• він не забезпечує засобами існування у повному обсязі непрацез­
датних осіб (дітей, інвалідів, пенсіонерів);

• значна диференціація в оплаті зумовлена різним рівнем кваліфі­
кації, навичок і вмінь працівників, а здобуття вищої освіти — пос­
луга часто платна, тому не всім доступна;

• певна частина осіб одержує доходи не лише від участі у вироб­
ництві, а й від власності (акцій, нерухомості, отриманої спадщи­
ни), а інша цілком позбавлена цього джерела доходу.


Цільовою настановою держави повинні стати не тільки показни­ки, які характеризують досягнутий рівень виробничого потенціалу суспільства, а й ті, що визначають рівень соціально-економічного розвитку та якості життя: тривалість життя, ВВП на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколиш­нього середовища.

Сучасним розвиненим країнам не властива тенденція до забезпе­чення рівномірного розподілу й рівності у доходах — така соціаліс­тична вимога зводить нанівець стимули й мотивацію економічної ді­яльності, знищує конкуренцію, ігнорує ефективність. Знадобилося чимало часу, щоб суспільство усвідомило й визнало, що розподіл до­ходів, справедливий з точки зору ринку, є несправедливим у загаль­нолюдському сенсі.

У післявоєнний період країни з ринковою системою господарю­вання остаточно збагнули (згідно з традиційним ринковим принци­пом "за все потрібно платити"), що дешевше коштує забезпечення кожній людині нормального рівня життя, ніж постійна боротьба з виявами антигромадської поведінки, спричиненими бідністю, зли­денністю, хронічними захворюваннями тощо. Держава ставить пе­ред собою реальну мету — не зрівняти доходи, а зменшити нерів­ність в отримуваних доходах за допомогою їх перерозподілу на ко­ристь непрацездатних і малозабезпечених. Для реалізації поставле­ної мети використовується податкова і бюджетна політика, індекса­ція доходів, регулювання цін, встановлення мінімального рівня заро­бітної плати тощо. Велику роль відіграють державні трансфертні платежі: допомоги у зв'язку з безробіттям, пенсії, стипендії, видатки на соціальне страхування і соціальний захист населення. Державне регулювання ринку праці також виконує соціальну функцію, забез­печуючи рівні умови наймання, однаковий режим праці та відпочин­ку, соціальні гарантії у разі втрати працездатності, регулювання зай­нятості, вжиття заходів щодо зменшення рівня безробіття.

Виконання державою зазначених функцій, з одного боку, умож­ливлює досягнення макроекономічної стабільності, підтримання ба­лансу між макро- та мікроекономічними рівнями господарювання, забезпечує соціальну орієнтацію економіки, з іншого — не супере­чить, а доповнює конкурентно-ринковий механізм, надаючи остан­ньому ознак регульованого, стабільного, соціально-відповідального ладу. Умови співіснування держави та ринку такі: держава функціо-


нує лише там, де ринок діяти не може; держава функціонує тільки так, щоб усувати негативні наслідки ринку.

Реалізація економічних функцій з метою подолання недоліків ринкової системи господарювання потребує державного регулюван­ня економіки, що забезпечило б підтримання рівноваги і постійного розвитку економіки. Конкретні напрями, методи і межі державного втручання визначаються характером перебігу і гостротою економіч­них, екологічних, соціальних, фінансових та інших проблем тієї або іншої країни у певний період часу. Проте існують загальні теоретич­ні основи державного регулювання економіки. Регулювання еконо­міки з боку держави ґрунтується на теоретичних засадах усієї еконо­мічної науки й прагне враховувати дію об'єктивних економічних за­конів, не вступаючи (в ідеалі) у суперечність з ними. До основних за­конів, які визначають засади державного регулювання економіки, належать: закони планомірності, пропорційності, вартості, попиту і пропозиції, загальний закон зростання суспільних потреб, закон під­вищення продуктивності праці в організації і розвитку суспільного виробництва, дія яких підтримується механізмами державного соці­ально-економічного планування і прогнозування.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.