Економічні функції держави

З метою позбавлення економіки і суспільства негативних виявів рин­кового механізму держава бере на себе значну частину прав і зо­бов'язань, забезпечуючи подолання недоліків ринку. Найбільш загаль­но економічні функції держави в ринковій економіці визначено знаме­нитою "тріадою" американського економіста П. Самуельсона: "ста­більність, ефективність, справедливість". Охарактеризуємо ці функції.

Стабільність.Підтримання стабільності економічної системи є першочерговою функцією будь-якої держави, оскільки відокремлені дії багатьох сотень і тисяч господарюючих суб'єктів, зацікавлених у досягненні особистих цілей та приватних інтересів, надають ринко­вому господарству ознак анархічності, неузгодженості, схильності до порушень рівноваги. Враховуючи існування таких загроз, держа­ва формує "рамкові умови" функціонування ринку, створюючи пра­вову основу економічної діяльності ринкових агентів, законодавчу і нормативну базу, забезпечуючи охорону конституційних прав і сво­бод громадян, зокрема права власності та вільного вибору сфери застосування власної праці і капіталу. Держава визначає правовий статус окремих форм власності й господарювання, регламентує під-

приємницьку діяльність, визначає податкові обов'язки підприємств, правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності, регулює від­носини між економічними суб'єктами, тобто виконує роль судді, ар­бітра в економічному полі, контролює додержання норм економіч­ного законодавства.

Держава забезпечує економіку грошовими ресурсами, оскільки формування пропозиції грошової маси не є функцією приватних під­приємців. Діяльність держави спрямована також на підтримання стабільних темпів економічного зростання, нівелювання та пом'як­шення циклічних коливань економічного розвитку, здійснення анти-інфляційної політики і регулювання зайнятості. Економічна стабіль­ність у майбутньому (довготермінова) може досягатися через забез­печення нинішнього розвитку фундаментальних наукових дослід­жень за новітніми напрямами НТП, які потребують значних інвести­ційних витрат, довго окупаються та пов'язані з великим ризиком. Короткотермінова стабілізація залежить від співвідношення рівня виробництва та рівня сукупних витрат. Основними методами стабі­лізаційної політики визнається застосування фіскальних і грошово-кредитних важелів. Якщо витрати недостатні для досягнення цілко­витої зайнятості і виникає безробіття, то держава повинна застосо­вувати стимулюючу політику. Якщо ж витрати надмірні — виникає інфляційне зростання, протидія якому — стримуюча політика.

Ефективність.Запорукою економічної ефективності є дотриман­ня здорових конкурентних засад функціонування економіки, віднов­лення повної інформованості суб'єктів про ринки, ціни та потенцій­них конкурентів, а також коригування розміщення ресурсів у ринко­вій економіці. Держава ставить мету відродити конкурентно-ринко­вий механізм саморегулювання, обмеживши діяльність монополій за допомогою державного антимонопольного регулювання. Протидія­ти монопольним тенденціям можна на основі законодавчих рішень (антимонопольного законодавства), згідно з яким "поза законом" залишаються зловживання монопольною владою та дискримінація ринкових суб'єктів, індивідуальна і колективна обмежувальна діло­ва практика, недобросовісна конкуренція та інші вияви антигро­мадської економічної поведінки домінуючих компаній. Специфічна сфера застосування антимонопольного законодавства — регулю­вання природних монополій, які здебільшого забезпечують надання населенню чистих або змішаних суспільних благ (єдина енергетична система, транспортна мережа, послуги зв'язку і телекомунікацій, ко-

мунальні послуги). Функціонування таких монополій є економічно доцільним, оскільки базується на ефекті масштабу — зі збільшенням розміру фірми й обсягу випуску продукції ціна одиниці товару (пос­луги) зменшується. Конкурентні умови господарювання в таких га­лузях призвели б до значного зростання цін. Тому держава постає перед дилемою: запровадити жорстке державне регулювання при­родних монополій чи перетворити їх на об'єкт державної власності. Перший метод, як правило, охоплює підприємства, що надають змі­шані суспільні блага, де державний і приватний сектор конкурують, і є поширенішим. Другий метод неправомірно розширює державний сектор економіки, а тому застосовується лише до тих природних мо­нополій, які продукують чисті суспільні блага.

Інформація, як правило, визнається суспільним товаром, бо саме повна інформованість забезпечує ринковим агентам максимальну ефективність на основі раціональної поведінки. Створення розгалу­женої мережі інформаційних послуг — цільова функція держави для забезпечення ефективності економіки. Інформаційну асиметрію та викривлення інформації вдасться подолати тільки за допомогою державного втручання. Відновлення конкурентних засад функціону­вання економіки та забезпечення господарських суб'єктів потрібною інформацією створює передумови для раціональнішого розподілу ресурсів між галузями і сферами господарства. За потреби держава зможе коригувати його відповідно до вимог НТР або короткотермі­нових цілей стабілізаційної політики через використання важелів на­уково-технічного, інвестиційного, грошово-кредитного і бюджетно­го регулювання економіки.

Справедливість. Ефективний розподіл ресурсів у результаті іде­альних конкурентно-ринкових умов або виважених державних дій, не забезпечує ефективного (з точки зору суспільного добробуту) роз­поділу доходів. Розподіл доходів надзвичайно нерівномірний і не­справедливий з таких причин:

• він не забезпечує засобами існування у повному обсязі непрацез­
датних осіб (дітей, інвалідів, пенсіонерів);

• значна диференціація в оплаті зумовлена різним рівнем кваліфі­
кації, навичок і вмінь працівників, а здобуття вищої освіти — пос­
луга часто платна, тому не всім доступна;

• певна частина осіб одержує доходи не лише від участі у вироб­
ництві, а й від власності (акцій, нерухомості, отриманої спадщи­
ни), а інша цілком позбавлена цього джерела доходу.

Цільовою настановою держави повинні стати не тільки показни­ки, які характеризують досягнутий рівень виробничого потенціалу суспільства, а й ті, що визначають рівень соціально-економічного розвитку та якості життя: тривалість життя, ВВП на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколиш­нього середовища.

Сучасним розвиненим країнам не властива тенденція до забезпе­чення рівномірного розподілу й рівності у доходах — така соціаліс­тична вимога зводить нанівець стимули й мотивацію економічної ді­яльності, знищує конкуренцію, ігнорує ефективність. Знадобилося чимало часу, щоб суспільство усвідомило й визнало, що розподіл до­ходів, справедливий з точки зору ринку, є несправедливим у загаль­нолюдському сенсі.

У післявоєнний період країни з ринковою системою господарю­вання остаточно збагнули (згідно з традиційним ринковим принци­пом "за все потрібно платити"), що дешевше коштує забезпечення кожній людині нормального рівня життя, ніж постійна боротьба з виявами антигромадської поведінки, спричиненими бідністю, зли­денністю, хронічними захворюваннями тощо. Держава ставить пе­ред собою реальну мету — не зрівняти доходи, а зменшити нерів­ність в отримуваних доходах за допомогою їх перерозподілу на ко­ристь непрацездатних і малозабезпечених. Для реалізації поставле­ної мети використовується податкова і бюджетна політика, індекса­ція доходів, регулювання цін, встановлення мінімального рівня заро­бітної плати тощо. Велику роль відіграють державні трансфертні платежі: допомоги у зв'язку з безробіттям, пенсії, стипендії, видатки на соціальне страхування і соціальний захист населення. Державне регулювання ринку праці також виконує соціальну функцію, забез­печуючи рівні умови наймання, однаковий режим праці та відпочин­ку, соціальні гарантії у разі втрати працездатності, регулювання зай­нятості, вжиття заходів щодо зменшення рівня безробіття.

Виконання державою зазначених функцій, з одного боку, умож­ливлює досягнення макроекономічної стабільності, підтримання ба­лансу між макро- та мікроекономічними рівнями господарювання, забезпечує соціальну орієнтацію економіки, з іншого — не супере­чить, а доповнює конкурентно-ринковий механізм, надаючи остан­ньому ознак регульованого, стабільного, соціально-відповідального ладу. Умови співіснування держави та ринку такі: держава функціо-

нує лише там, де ринок діяти не може; держава функціонує тільки так, щоб усувати негативні наслідки ринку.

Реалізація економічних функцій з метою подолання недоліків ринкової системи господарювання потребує державного регулюван­ня економіки, що забезпечило б підтримання рівноваги і постійного розвитку економіки. Конкретні напрями, методи і межі державного втручання визначаються характером перебігу і гостротою економіч­них, екологічних, соціальних, фінансових та інших проблем тієї або іншої країни у певний період часу. Проте існують загальні теоретич­ні основи державного регулювання економіки. Регулювання еконо­міки з боку держави ґрунтується на теоретичних засадах усієї еконо­мічної науки й прагне враховувати дію об'єктивних економічних за­конів, не вступаючи (в ідеалі) у суперечність з ними. До основних за­конів, які визначають засади державного регулювання економіки, належать: закони планомірності, пропорційності, вартості, попиту і пропозиції, загальний закон зростання суспільних потреб, закон під­вищення продуктивності праці в організації і розвитку суспільного виробництва, дія яких підтримується механізмами державного соці­ально-економічного планування і прогнозування.

Поиск по сайту: