Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сучасний стан АПК України



Досить затяжна системна криза в державі зумовила різкий спад інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі. Капітальні вкладення в АПК з усіх джерел фінансування за 1990-1998 рр. скоро­тилися у понад дев'ять разів, у переробні галузі та соціальну сферу села — майже всемеро, а в сільське господарство — приблизно вдвадцятеро. Зменшення обсягів виробництва в сільському госпо­дарстві безпосередньо пов'язано з падінням обсягів капітальних вкладень у цю галузь. Майже припинилось оновлення матеріально-технічної бази АПК, в аграрному виробництві відбувається деіндуст-ріалізація та перехід на ручну працю. Вибування основних засобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже втричі пе­ревищує їх надходження.

Трудовий аграрний потенціал як найважливіша складова його виробничого потенціалу також використовується з низькою ефек­тивністю, а продуктивність праці виявляє тенденцію до падіння. Чи­сельність працюючих у сільському і лісовому господарстві, включа­ючи й особисте підсобне господарство, залишається практично на рівні 1990 р. — близько 5 млн осіб, при цьому вдвічі зменшився об­сяг валової сільськогосподарської продукції. Це призвело до того,


що склалася критична ситуація із забезпеченням соціально-еконо­мічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Витрати на відтворення робочої сили у сільському господарстві досягають лише половини досить низького рівня, що існує в про­мисловості.

Незважаючи на те що капітальні вкладення у переробну сферу АПК України за останні три роки мали тенденцію до певного зрос­тання, їх частка в обсязі основних виробничих фондів у 1991-1999 рр. становила лише 4,2-4,5 %, тоді як для збалансованого відтворення виробничого потенціалу цієї сфери необхідні вдвічі-втричі більші інвестиції. У 1996-1999 рр. оновлення основних вироб­ничих фондів коливалось від 6,3 до 7,9 % за нормативних 15 %. Ни­ні функціонує велика кількість інвестиційно малопривабливих, тех­нічно відсталих, переважно фондомістких та енергоємних виробни­чих потужностей.

Виробничий потенціал потужностей переробних підприємств ви­користовується недостатньо. Водночас погіршується екологічна си­туація в Україні, що зумовлено високим рівнем господарського ос­воєння земельних ресурсів, а також надмірним використанням і за­брудненням поверхневих прісних водойм і лісових ресурсів. Попри те, що у 90-х роках значно зменшились обсяги виробництва промис­лової й аграрної продукції, практично повністю припинили діяль­ність індустріальні тваринницькі комплекси і значно зменшилося застосування мінеральних добрив та агрохімікатів, екологічний стан навколишнього природного середовища загалом майже не поліп­шився. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відтворювальні й асиміляційні можливості, що загро­жує ресурсо-екологічній безпеці суспільства, отже і продовольчій безпеці. Зростання природо- і ресурсомісткості, енергоємності сіль­ськогосподарської продукції і продуктів вітчизняного виробництва, що триває й нині, — це результат нераціонального та екологічно незбалансованого формування й організації використання ресур­сних потенціалів національного й регіональних АПК, недосконалих і неефективних форм господарювання й управління ними в період здійснення ринкових трансформацій. Реструктуризація агропромис­лового виробництва, радикальне вдосконалення його як матеріаль­но-технічної і природобіологічної бази нині відбуваються без ураху­вання екологічних чинників, критеріїв, обмежень, стандартів, а та­кож вимог ресурсо-екологічної безпеки господарської діяльності. 234


Аналіз досягнень агропромислового виробництва в розвинених країнах свідчить, що ефективне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології та агроекології, всебічна раціоналі­зація аграрного природокористування зумовили там істотне зни­ження природо- і фондомісткості, енергоємності агропродовольчої продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності. Тобто заз­начені напрями діяльності є пріоритетними у розвитку національно­го АПК.

Сутність аграрних відносин завжди визначається пануючою фор­мою власності на землю як основного і невідтворюваного засобу ви­робництва. Причини хронічного занепаду агропромислової сфери полягають у невідповідності виробничих відносин, які тут склалися, вимогам розвитку сучасних продуктивних сил. Тому постала на­гальна необхідність докорінних змін у відносинах власності, які є ос­новою виробничих відносин.

У 1992 р. Верховна Рада України внесла зміни і доповнення до Зе­мельного кодексу України (ЗКУ), який було ухвалено в новій редак­ції. Реально він почне працювати з 2005 р. Новий земельний закон відмовився від державної власності на землю як виключної, єдиної форми власності. Земельним кодексом в Україні впроваджено дер­жавну, приватну і колективну форми власності на землю, які визна­ні рівноправними. Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. мав особливе значення для перетворень форм власності на селі.

Перехід до ринкових відносин, визнання різноманітності форм власності на землю, становлення вільної конкуренції вносять значні зміни у форми господарювання в аграрному секторі виробництва. Ці зміни не мають примусового характеру, вони передбачають віль­ний вибір форм господарювання з боку селян.

Основна мета змін у сільському господарстві України — створи­ти ефективну систему аграрних відносин, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, остаточно вирішити продовольчу проблему в країні, забезпечити промисловість необхідною сирови­ною, істотно підвищити добробут населення.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.