Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Принципи Системи національних рахунків



Система національних рахунків — це система показників розвит­ку економіки країни на макрорівні. В її основу покладено різні еконо­мічні моделі та прогнози, які відповідають неоднаковим умовам роз-


витку країн з ринковою економікою через, наприклад, відмінність систем оподаткування і кредитування, темпів економічного розвит­ку, державного регулювання тощо. Загалом ця система охоплює всі економічні операції в країні та ресурси, якими вона володіє.

До основних принципів побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить дохід, вважається продуктивною.
Тобто в межах Системи національних рахунків враховується ва­
ловий продукт країни, що створюється у в сфері матеріального ви­
робництва і в сфері послуг: приватними некорпоративними під­
приємствами; особами вільних професій (юристами, артистами,
журналістами та ін.); працівниками сфери управління; фінансово-
комерційними організаціями; некомерційними організаціями
(асоціаціями, товариствами); в армії; присадибними господарс­
твами; найманими працівниками домогосподарств; власниками
житла, яке здається в оренду. Не враховується діяльність, здійсню­
вана поза межами офіційної економіки (наприклад, наркобізнес,
проституція), а також ведення домашнього господарства. Хоча
останнім часом у США розробляються методи обчислення праці
домашніх господинь, це "парадокс хатньої робітниці";

• економіка розглядається як складний механізм взаємозв'язаних
грошових і товарних потоків, представлених доходами та видат­
ками країни. Вартість товарів і послуг створюється факторами ви­
робництва, зокрема працею, землею, природними ресурсами, ка­
піталом і підприємницькою діяльністю, що виступають як витра­
ти. Отриманий прибуток є результатом не лише праці, а й сукуп­
ного використання всіх факторів, що формують доходи країни.
Доходи одних суб'єктів господарювання перетворюються на вит­
рати інших;

• рівність між доходами та витратами, що пояснює найважливіші
аспекти економічного розвитку — виробництво і споживання
продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування націо­
нального багатства країни.

Система національних рахунків— це сукупність показників пос­лідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. З формуванням і розвитком ринкових відносин в економіці України постала необхідність використання вітчизняною статистикою моделі, рекомендованої ООН і прийнятої в міжнарод-


ній практиці. У 1993 р. відбувся перехід від балансу народного гос­подарства до Системи національних рахунків. Система національ­них рахунків відображає статистичну модель ринкової економіки, дає можливість оцінити її ефективність. Україна не має значного досвіду застосування Системи національних рахунків, і це потребує глибинної теоретичної та практичної розробки її аспектів. Націо­нальні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно із Системою національних рахунків ООН 1993 р.

Однією з основних ідей Cистеми національних рахунків є упоряд­кування інформації про різнобічні аспекти економічного процесу у такий спосіб, щоб забезпечити виявлення загальної картини та ос­новних результатів економічного процесу, а також структури еконо­міки.

Відповідно до міжнародних стандартів інституційні одиниці у Системі національних рахунків згруповано в п'ять секторів:

• нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці,
що займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для
продажу за цінами, які покривають витрати виробництва і дають
прибуток (сектор бізнесу);

• фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спе­
ціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки,
страхові компанії та ін.);

• сектор загального державного управління, до якого належать ор­
гани управління центрального і місцевого рівнів, некомерційні
бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

• сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як спо­
живачів, а в окремих випадках — як суб'єктів некорпоративної
діяльності;

• сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства, до якого належать інституційні одиниці, створені
окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх по­
літичних, релігійних і професійних інтересів, а також надання со­
ціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефі­
нансових корпорацій).

Метою Системи національних рахунків є інформаційне забезпе­чення системного аналізу створення й використання національного продукту і національного доходу. Це дає можливість порівнювати економічні показники різних країн з метою прийняття господар­ських рішень на міжнародному та національному рівнях.


Інтегруючим показником, що відображає кінцеві результати на­ціональної економіки, є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує єдність економічного процесу: виробництво матері­альних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використан­ня матеріальних благ і послуг.

Валовий внутрішній продукт— це сукупна ринкова вартість кін­цевої продукції, виробленої протягом певного часу, як правило, за рік. Він розраховується як сума валових доданих вартостей галузей економіки і податків на продукти за виключенням субсидій на про­дукти. Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо залежить від кількості або вартості товарів і пос­луг, створених, реалізованих або імпортованих виробничою оди­ницею — резидентом. Субсидії на продукти — це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулю­вання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового станови­ща через поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат. Cумування валових доданих вартостей свідчить про виклю­чення подвійного рахунку, тобто враховується лише кінцева продук­ція і не враховується вартість продукції проміжного споживання. Проміжне споживання містить витрати на товари і послуги, які ви­користані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Кінцевий продукт—це товари і послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для продажу. Проміжний продукт — це товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепрода­ються кілька разів, перш ніж потрапити до кінцевого споживача.

Виключення проміжної продукції при розрахунках макроеконо-мічних показників дає змогу уникнути подвійного рахунку, який спотворює реальну величину виробленого валового внутрішнього продукту. Розглянемо, наприклад, виробничий процес випікання хліба. Перш ніж стати кінцевим продуктом, вирощене зерно прохо­дить кілька стадій обробки: 1) збирання, обмолот, сортування; 2) очищення, просушування та зберігання на елеваторах; 3) помел на борошно на млинах; 4) випікання хліба на хлібозаводах. Якщо ціна зібраного в жнива зерна становить x гр. од., то ціна зерна, яке вже очи­щене та зберігається на елеваторах, становитиме вже (x + n) гр. од.; бо­рошно коштуватиме (x + n) + p гр. од.; ціна хліба становитиме — (x + n + p) + k гр. од. Наведений приклад ілюструє, що ціна зерна в процесі переробки враховується чотири рази в структурі витрат про-


міжного продукту, очищеного зерна — тричі, борошна — двічі. Ре­альна ж вартість, що створюється на кожній стадії переробки зерна, є доданою вартістю, оскільки додається до попередньо створеної вартості.

Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між ва­ловим випуском і проміжним споживанням (ВВ - ПС), випуск — це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у звітному періоді. Валова додана вартість міс­тить у собі первинні доходи, що створюються учасниками вироб­ництва і розподіляються між ними. Додана вартість включає вар­тість спожитого основного капіталу (амортизацію); заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціальне страхування; при­бутки підприємства; відсотки за позичковий капітал; ренту; непрямі податки на бізнес.

Величини доданої вартості у разі додавання їх за всіма галузями і виробництвами в країні й дають кінцевий показник ВВП. Це і є перший метод розрахунку ВВП за допомогою виробничого методу:

ВВП = ВДВ + (ПП - С), де ПП — податки на продукти; С — субсидії на продукти.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінки. Для економіки загалом результати вимірюють­ся випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах; для секторів і галузей — випуском товарів і послуг в основних цінах і валовою доданою вартістю.

Розрахунок ВВП двома іншими методами ґрунтується на методо­логічному принципі тотожності доходів і витрат в економіці країни. Це означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого продукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, ін­ші ж несуть витрати на їх придбання. Тому ВВП обчислюється як су­ма витрат на купівлю всього обсягу виробленої продукції секторами економіки — це метод кінцевого використання; або як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції за рік, — це розподільчий метод.

Функціонування ринкової економіки зорієнтовано на отриман­ня господарськими суб'єктами доходу, який визначає їх спонукаль­ні мотиви. Доходи зв'язують виробництво зі зміною активів і паси­вів — нагромадженими ресурсами. Концептуальні основи теорії до­ходу були закладені класиками економічної теорії і доопрацьовані ученими XX ст., насамперед С. Кузнецем у праці "Національний 272


доход", (1946 р.), Е. Хансеном, Дж. Хіксом. Згідно з поглядами Дж. Хікса було розроблено Систему національних рахунків у редак­ції 1993 р.

Система національних рахунків висвітлює узагальнюючі показ­ники виробництва товарів і послуг, попит на них через одержання та використання доходів усіх економічних суб'єктів або інституційних одиниць. Отже, досягається взаємопов'язана оцінка господарських можливостей і чинників добробуту населення, з одного боку, та дії фінансово-економічних важелів, що впливають на рівень доходів, і через них — на попит і пропозицію — з іншого.

За концепцією доходу Дж. Хікса і було розроблено методи розра­хунку основних показників, які характеризують стан економічного розвитку країни, — метод кінцевого використання і розподільчий метод.

Метод кінцевого використання (за видатками) дає змогу враху­вати видатки всіх інституційних секторів економіки, які йдуть на ку­півлю кінцевого продукту країни. До них належать видатки сектору домашніх господарств, бізнесу, держави і закордонних споживачів. Згідно з цим методом ВВПобчислюється як сума окремих елементів сукупних видатків:

ВВП = C + I+G + NX,

де C — споживчі видатки населення; I— валові внутрішні інвести­ції приватного сектору економіки; G — державні закупівлі товарів і послуг; NX— чистий експорт.

Споживчі витрати населення йдуть на особисте кінцеве спожи­вання, а саме, на купівлю споживчих товарів коротко- та довгостро­кового користування і послуги (наприклад, плата за житло).

Валові внутрішні інвестиції приватного сектору економіки вклю­чають: валові капіталовкладення у закупівлю основних фондів, тоб­то на купівлю машин, обладнання, устаткування; виробниче і жит­лове будівництво; зміни у виробничих запасах. Вони складаються з чистих інвестицій та амортизації:

І=А + ЧІ,

де А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зно­шеного капіталу; ЧІ — чисті інвестиції, які йдуть на розширене від­творення, приріст капіталу.

Державні закупівлі товарів і послуг — це частина державних ви­датків, які йдуть на виробництво товарів і послуг, що задовольня­ють суспільні потреби. До них належать державне замовлення, за-


гальне управління, оборона, наука, мистецтво, культура та ін. Ці за­купівлі відрізняються від державних видатків, оскільки останні включають трансфертні платежі. Трансферти при розрахунку ВВП не враховуються, оскільки не створюють вартості, а лише перероз­поділяють уже створене. Отже, державні закупівлі розраховуються як різниця між державними видатками і трансфертами.

Чистий експорт дає можливість визначити зовнішньоекономічні видатки країни й обчислюється як різниця між експортом та імпортом:

де Х— експорт (вивіз) товарів і послуг з країни; М— імпорт (ввезен­ня) товарів і послуг з інших країн світу. Сальдо чистого експорту мо­же бути позитивним (перевищення експорту над імпортом) і від'єм­ним (імпорт перевищує експорт).

Розподільчий метод (за доходами) дає можливість визначити, у вигляді чого домашні господарства і власники економічних ресур­сів — робочої сили та капіталу, одержують ВВП, створюваний за рік у формі первинних доходів. До цих доходів належать: заробітна пла­та найманих працівників з нарахуваннями на соціальне страхування (ЗП); дохід від власності некорпоративного підприємництва у вигля­ді змішаного доходу (ЗД); прибуток корпоративного бізнесу, тобто валовий корпоративний прибуток (ВКП), що включає амортизацію та корпоративний прибуток; чисті податки на виробництво та ім­порт як чистий доход держави (чисті неприбуткові податки (ЧНП)).

Тобто ВВП можна обчислити за формулою

ВВП = ЗП + ЗД + ВКП + ЧНП.

Стадію утворення доходу характеризують такі показники: опла­та найманої праці; валовий або чистий корпоративний прибуток; податки, пов'язані з виробництвом; субсидії, пов'язані з виробниц­твом. Оплата праці найманих працівників — це винагорода в гро­шовій або натуральній формі, яка має бути виплачена роботодавцем найманому працівнику за роботу, виконану ним у звітному періоді, незалежно від того, є цей працівник резидентом або нерезидентом. Оплата праці обчислюється на підставі нарахованих сум і містить внески на соціальне страхування.

Чисті неприбуткові податки дорівнюють різниці неприбуткових податків на виробництво й імпорт і субсидій на виробництво й ім­порт. Неприбуткові податки, пов'язані з виробництвом, включають платежі підприємств і організацій до державного та місцевих бюдже­тів, державних цільових і позабюджетних фондів у зв'язку з викорис-274


танням ресурсів та одержанням дозволів на специфічні види діяль­ності. До субсидій, пов'язаних з виробництвом та імпортом, нале­жать ті, що надаються для здійснення певної економічної та соціаль­ної політики щодо використання ресурсів.

Валовий (чистий) корпоративний прибуток — показник, що ха­рактеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва. Чистий прибуток визначається у результаті вирахування з валового прибутку споживання основного капіталу, тобто амортизації. Цей прибуток розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток, дивіденди, нерозпо­ділений прибуток як джерело інвестування виробництва.

За офіційними статистичними даними, в Україні в структурі ВВП найбільша частка припадає на оплату найманої праці. Значна пито­ма вага в структурі ВВП податків на виробництво та імпорт за вик­люченням субсидій, що свідчить про великий податковий тиск на створюваний у країні ВВП (табл. 13).

Таблиця 13

Структура валового внутрішнього продукту за категоріями доходу в Україні (%)

 

Показник 1995 р. 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р. 2000* р.
Валовий внутріш­ній продукт 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
Оплата праці най­маних працівників 43,5 47,8 48,6 48,1 44,3 44,9
Податки за виклю-            
ченням субсидій на виробництво та ім- 19,1 21,9 19,4 19,2 17,6 17,5
порт, у т.ч.:            
• на продукти 10,6 11,6 13,2 15,2 16,8 15,5
• інші, пов'язані з виробництвом 8,5 10,3 6,2 4,0 0,8 2,0
Валовий прибуток, змішаний доход 37,4 30,3 32,0 32,7 38,1 37,6

Джерело інформації: Стат. щорічник за 2000 р.

' Попередні дані.


Ще одним показником вимірювання річного обсягу суспільного виробництва є чистий внутрішній продукт (ЧВП).Порівняно з ВВП він не враховує амортизаційні відрахування. ВВП за вирахуванням споживання основного капіталу (амортизації) дорівнює чистому внутрішньому продукту

ЧВП = ВВП - А.

Показник ЧВП характеризує величину, яку виробництво реально додало до національного добробуту суспільства. Амортизаційні від­рахування, які нагромаджуються у спеціальних фондах, добробуту суспільства не підвищують.

Згідно з концепцією доходу Дж. Хікса в системі національних ра­хунків розраховується показник валового національного доходу. Він враховує як внутрішні первинні доходи, так і зовнішні первинні доходи. Чисті зовнішні первинні доходи розраховуються як сальдо первинних доходів резидентів, отриманих від інших країн, та пер­винних доходів, переданих нерезидентам інших країн.

Валовий національний доход (ВНД)— це сума внутрішніх пер­винних доходів (ВВП)і чистих первинних зовнішніх доходів (ЧПДЗ) ВНД = ВВП + ЧПДЗ.

Валовий національний доход утворюється на стадії вторинного розподілу доходів, що дає змогу врахувати отримані первинні дохо­ди резидентів за кордоном. Крім того, валовий національний доход розподіляється за секторами економіки (табл. 14).

В Україні сальдо первинних доходів з урахуванням сальдо над­ходжень з-за кордону складається не на користь нашої країни. Суми, що сплачувалися нерезидентам у вигляді доходів від власності, знач­но перевищували їх потоки в Україну. Це відбувалось здебільшого за рахунок виробничого сектору загального державного управління. У 1997 р. від'ємне сальдо їх доходів від власності становило відповід­но 0,2 і 1,1 %, а загалом по економіці — 1,3 %. Це впливало на роз­поділ валового національного доходу за секторами економіки. Дані табл. 14 свідчать про зниження ефективності народногосподарської діяльності. Наприклад, частка валового прибутку нефінансових кор­порацій у валовому національному доході порівняно з 1994 р. скоро­тилася на 40 %. Найпомітнішою в розподілі валового національного доходу країни є роль домашніх господарств, частка яких у ВНД у 1999 р. становила 61,4 %. При цьому основним платником податків є виробничий сектор.


Таблиця 14 Розподіл валового національного доходу за секторами економіки (%)

 

Показник 1994 р. 1995 р. 1996 р. 1997 р. 1999 р.
Валовий національний доход, разом 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
у тому числі за секто-          
рами:          
нефінансові корпорації 26,6 20,1 13,5 15,0 16,7
фінансові корпорації 6,9 1,7 1,2 1,3 1,9
загальне державне уп- 18,5 20,9 23,3 20,9 19,6
равління          
домашні господарства 47,7 56,7 61,3 62,2 61,4
некомерційні організа-          
ції, що обслуговують 0,3 0,6 0,7 0,6 0,4
домашні господарства          

Джерело інформації: Стат. щорічник України за 1999, 2000 р.

Вторинний розподіл доходу характеризує валовий національний наявний доход (ВННД). Він дає можливість вимірювати економіч­ний потенціал нації і є однією з найважливіших складових системи національних рахунків. Валовий національний наявний доход вклю­чає, крім ВНД, також сальдо отриманих з-за кордону і переданих за кордон трансфертів у грошовій та натуральній формах

ВННД = ВНД + ЧПЗТ, де ЧПЗТ — чисті поточні зовнішні трансферти.

Валовий національний наявний доход використовується на спо­живання та заощадження. Згідно з кейнсіанським трактуванням ме­ти суспільного виробництва і стимулів економічної діяльності, наяв­ний доход виражає передусім споживацьку діяльність населення та суб'єктів господарювання. Тому в системі національних рахунків на­явний доход — це максимальна сума, яку домашнє господарство або інша одиниця може спрямувати на споживання товарів і послуг уп­родовж певного періоду за умови, що їм не потрібно фінансувати свої витрати за рахунок зменшення запасів готівки, інших фінансо­вих або нефінансових активів.

У Системі національних рахунків показники національного дохо­ду та національного наявного доходу розраховуються як на валовій основі (з урахуванням амортизації ), так і без амортизаційних відра-


хувань. Якщо від валового національного доходу і валового націо­нального наявного доходу відняти амортизацію, то отримаємо чис­тий національний доход (ЧНД) і чистий національний наявний доход (ЧННД):

ЧНД = ВНД-А; ЧННД = ВННД - А.

Показники ВВП, ВНД і ВННД пов'язані між собою і утворюють­ся на різних етапах суспільного відтворення.

Динаміка основних показників економіки України наведена у табл. 15.

Таблиця 15




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.