Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Капітал як економічна категорія



Капітал є похідним фактором виробництва і виник услід за та­кими факторами, як праця та земля. До капіталу, як зазначалось раніше, належать усі використані в процесі виробництва засоби ви­робництва, а також складські запаси готової та напівготової про­дукції у вартісному виразі, які приносять додану вартість або дохід власнику засобів виробництва при використанні праці найманих працівників. 216


Згідно з поглядами А. Сміта і Д. Рікардо, капітал як економічна категорія — це сукупність засобів виробництва, його можна розглядати як нагромаджену працю. Ці погляди мали і мають бага­то послідовників як наприкінці XVIII ст., так і нині. Сучасні еконо­місти розглядають капітал як блага, що мають вартість, купівельну спроможність і приносять дохід.

Друга точка зору пов'язана з поглядом на капітал як на сукуп­ність грошей. Капітал починається з грошей, однак не будь-які гро­ші є капіталом, оскільки не всі вони приносять дохід. Відповідно до третьої точки зору капітал — це інтелектуальне досягнення, вдоско­налена праця людини, людський фактор. Цей погляд також має пра­во на існування, тому що в своїй основі виробництво спирається тільки на два фактори: природу та людину. Все інше — машини, ус­таткування, технологія, інформація, нововведення і нематеріальні акти — результат праці людини. Слід зазначити, що людський капі­тал стає капіталом лише тоді, коли він приносить дохід. Дохід відріз­няється від капіталу тим, що це прирощення до первісно авансовано­го розміру вартості активів.

Отже, капітал може бути різноманітним (рис. 17). Капітал як фак­тор виробництва — це засоби виробництва, які належать підприєм­цям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Процес виготовлення й нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням. Інвестиційні товари, на відміну від споживчих, які задовольняють потреби безпосередньо, роблять це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів.

Капітал і праця

Капітал — це вартість, яка приносить дохід, тобто приріст до по­чатково авансованого розміру вартості активів (грошових, матері­альних і нематеріальних). Капітал складається з двох частин: постій­ної та змінної. Постійний капітал — це витрати підприємця на прид­бання засобів виробництва, він переноситься конкретною працею на новостворений продукт. Отже, постійний капітал С бере участь у процесі виробництва своїм речовим змістом і є фактором виробниц­тва (знаряддя та всі засоби праці, сировина, матеріали, паливо, елек­троенергія тощо). Він не бере участі у процесі збільшення вартості.


Капітал


Зточки зору підприємства


З точки зору економіки країни


 


Свій


Запозичений


Чужий


Реальний


Торговельний


Грошовий


Продуктивний і соціальний


 


Є


Витрати на капітал (відновлення, створення або списання)

Рис. 17. Види капіталу з точки зору суб'єктів ринку


Друга частина капіталу — вартість робочої сили, яка визначаєть­ся за домовленістю між працівниками і роботодавцями (в руках пра­цівників вона є заробітною платою), змінює свою вартість у процесі виробництва і тому є змінним капіталом V. Цячастина капіталу за­безпечує збільшення первісної вартості, відтворюючи первісну вар­тість і створюючи додану вартість m. Отже, постійний капітал і вар­тість робочої сили (C + V) становлять витрати виробництва, а ство­рювана найманими працівниками нова вартість розпадається на ек­вівалент вартості робочої сили і додану вартість. Додана вартість m є доходом виробництва.

Додана вартість може бути абсолютною та відносною і залежить від інтенсивності праці та кількості працюючих. Від кількості працю­ючих залежить не тільки поділ підприємств на малі, середні або вели­кі, а й соціально-економічна форма їх організації — трудовий колек­тив. У політико-економічному розумінні трудовий колектив — це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби ви­робництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є ли­ше суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалі­зації, кооперування виробництва тощо) і самого процесу праці.

Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на ве­ликих підприємствах розвинених країн Заходу організовують пер­винні ланки професійних спілок. З їх участю формуються і зміню­ються основи трудового права, трудового законодавства, виробля­ються умови укладення колективних договорів, в яких обумовлю­ються питання оплати, умов та охорони праці, соціального розвит­ку, участі в управлінні підприємством і розподілі прибутку тощо. Але потрібно пам'ятати, що члени трудових колективів — це найма­ні працівники, які мають особисту свободу, проте не є власниками засобів виробництва, і які продають свою робочу силу як товар, ви­ходячи на ринок праці. Підприємець, наймаючи працівника, керу­ється майбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби та методи наймання залежать від стратегії фірми, можливостей підго­товки і перепідготовки кадрів, ситуації на ринку праці (внутрішньо­му і зовнішньому), а також інших чинників. Наймання працівників здійснюється різними способами: наймання спеціалістів, які відпові­дають умовам роботи і виробничим функціям, через агентства пра­цевлаштування (приватні і державні), за об'явами і рекламними


проспектами, на конкурсній основі претендентів. Наймання робочої сили звичайно здійснює кадрова служба.

У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вар­тості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень 1985 р.), вартість робочої сили — це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

Вартість робочої сили складається з витрат, пов'язаних з вико­ристанням робочої сили і забезпеченням необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечен­ня нормальної життєдіяльності людини. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. На рин­ку вона формується через порівняння результативності праці та її ко­рисності з урахуванням витрат на відтворення робочої сили і вста­новлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, потрібними для відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають чинники, які збільшують або зменшують її (рис. 18).

До вартості робочої сили належать: безпосередньо заробітна пла­та (тарифний заробіток, посадовий оклад, преміальні виплати, піль­ги, послуги, надбавки і доплати); натуральні виплати (харчування, витрати на оплату житла), які надаються працівникам підприємця­ми; витрати на професійне навчання; витрати на утримання громад­ських служб; витрати роботодавців на соціальне забезпечення пра­цівників; встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробни­чим травматизмом, безробіттям і як сімейна допомога); добровільні або договірні (відповідно до колективних угод) внески в системі соці­ального забезпечення і приватне страхування; безпосередні виплати працівникам, відсутнім на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо; вартість медичного й санітарного обслуговування; вихідна до­помога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового догово­ру); витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації пер­соналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів; витрати на соціаль­но-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); по­датки, що розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заро­бітної плати, на дохід).


 

 

 

 

      Величина вартості робочої сили    
         
           
Підвищуючі чинники   Знижуючі чинники
  — рівень економічного розвитку країни — комунальні платежі — підвищення продуктивності праці
  — ціни на промислові та продовольчі товари — транспортні виплати — заходи науково-технічного прогресу
  — рівень платності медицини  
  — рівень потреб людини            
                   

та ставлення до праці

Рис. 18.Чинники, що впливають на величину вартості робочої сили

Сукупність життєвих засобів у грошовому виразі, необхідних для відтворення робочої сили, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці, від кон'юнктури на ньому, попиту і пропозиції робочої сили ціна робочої сили може відхилятись від її вартості. Кон'юнктура ринку праці може змінюватись, викликаючи відповід­ні коливання ціни робочої сили.

Винагорода за працю

Кожен найманий працівник, який витрачає певну частку своєї енергії, вмінь і знань, має право на винагороду, основним видом якої є заробітна плата. На стадії купівлі робочої сили заробітна плата є ціною робочої сили; в процесі праці — це плата-винагорода за пра­цю, її кількість та якість; після процесу праці — особистий (сімей­ний) дохід.

Винагорода за працю складається з вартості благ і послуг, які за­безпечують фізичне існування працівника, його духовний розвиток і соціальне становище у суспільстві; витрат на утримання членів роди-


ни і насамперед дітей; витрат на підвищення кваліфікації і рівня знань, необхідних для виконання своїх функцій; інших життєвих еле­ментів, об'єктивно необхідних для відтворення робочої сили.

Заробітна плата — це плата, яку одержує власник робочої сили за свою працю, її якість і кількість, або ціна, що платить підприємець працівникові за використання його робочої сили. Вона визначаєть­ся особистим трудовим внеском працівника, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства (фірми) і регулюється податками. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці.

Серед різних груп працівників існує диференціація заробітної плати за їх здібностями та рівнем освіти, видами робіт, уподобання­ми, а також через конкуренцію на ринку праці.

Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими результатами діяльності підприємства (фірми) і виступає у формі премії, винагороди, заохочувальних виплат, а та­кож доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним зако­нодавством.

Сьогодні існують такі форми оплати праці робітників: почасова, відрядна і контрактна, або безтарифна.

Почасова форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьо­ваного часу і може бути простою почасовою і почасово-преміаль­ною. Відрядна форма включає: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну й акордну оплату.

Контрактна форма оплати праці найпоширеніша і ґрунтується на укладенні особливої форми трудового договору між роботодав­цем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права й обов'язки сторін, рівень оплати праці та ін. Договір може обумовити час перебування виконавця на роботі (почасова оплата праці) або конкретне виконання завдання (відрядна).





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.