Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Підприємництво в аграрному секторі



Економічне реформування в сільському господарстві України пе­редбачає створення багатоукладної економіки за допомогою роз­витку підприємництва на основі різноманітних форм власності. У разі появи відповідних умов нові суб'єкти підприємницької діяль­ності мають виникати і в надрах старих форм власності, і на основі нових форм власності, але не як альтернатива: або колективне під­приємництво, або приватне.

Протиставлення приватної власності державній і колективній спричиняє низку негативних наслідків, які можуть знижувати за­гальну ефективність підприємницької діяльності в АПК:

• звужується сфера підприємництва, виявляється неспроможність
колишніх державних і колективних господарств ефективно функ­
ціонувати за ринкових відносин. У результаті штучно створю­
ються умови їх банкрутства або реформування у приватні струк­
тури. Підприємництво ж, яке виникає на приватних формах влас­
ності, спочатку неспроможне заповнити всі ніші агропромисло­
вого ринку;

• в умовах наявності великого вільного ринкового простору мож­
лива нездорова конкуренція між приватним і державно-коопера­
тивним секторами аграрної економіки, що зрештою знесилює
обидва ці сектори. Результатом є заповнювання вітчизняного
ринку сільськогосподарськими продуктами здебільшого інозем­
ного походження;

• недорозвиненість вітчизняного підприємництва, знекровлення в
результаті внутрішньої зайвої конкуренції робить його неконку­
рентоспроможним на зовнішньому ринку, що перетворює вітчиз­
няну аграрну сферу на сировинний додаток розвинених країн
світу.

Як запобігти такому протистоянню? Можливості цього закладе­ні в законодавчих актах, ухвалених Верховною Радою України ос-


танніми роками. Вони ефективно застосовуються багатьма госпо­дарствами України. Зокрема, доцільно запровадити пайові способи безпосереднього привласнення засобів і результатів виробництва. Земельні угіддя й основні виробничі фонди розподіляються між ос­новними членами трудового колективу в формі паїв, на які нарахо­вується частина одержаного господарством прибутку. Отже, сіль­ські працівники можуть ставати реальними співгосподарями засобів і результатів виробництва, що сприяє підвищенню їх зацікавленості у кінцевих результатах праці.

Рентні відносини

Складовою аграрних відносин є рентні відносини. Оскільки збе­рігається монополія на землю як об'єкт господарювання, існують різні за своєю родючістю та розташуванням землі, зберігається об'єктивна причина існування земельної ренти, а відтак, і рентних відносин. Рента — це економічна форма реалізації власності на зем­лю, арентні відносини— це відносини між державою, сільськогоспо­дарськими підприємствами та індивідуальними землевласниками щодо виробництва, розподілу і використання додаткового доходу, який створюється в сільському господарстві.

Оскільки землі розрізняються за своєю родючістю, розташуван­ням щодо ринків збуту і кліматичними умовами місцевості, то при господарюванні на найкращих землях виникає додатковий (надлиш­ковий) дохід. Такий дохід виникає і в промисловості, однак у сіль­ському господарстві він має фіксований характер і називається дифе­ренціальною рентою.

Отже, причиною виникнення диференціальної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, а умовою виникнення диферен­ціальної ренти є неоднакова родючість земельних ділянок і неодна­кове розташування їх щодо ринку. Джерелом диференціальної ренти є праця на середніх і найкращих ділянках землі.

Загальною умовою виникнення ренти є товарно-грошові відно­сини. Наявність товару, грошей, ринкових відносин передбачає, що господарства, розташовані навіть на найгірших землях, можуть за рахунок реалізованої продукції не тільки відшкодувати виробничі затрати, а й одержати чистий дохід, без якого неможливе розширене відтворення. А це означає, що суспільна вартість сільськогосподар­ських товарів повинна визначатися не середніми, а найгіршими умо-


вами виробництва. За цих умов індивідуальна вартість товарів, ви­роблених на середніх і найкращих ділянках, буде нижчою за суспіль­ну вартість. Внаслідок цього господарства, що використовують се­редні і найкращі землі, одержують надлишковий продукт і надлиш­ковий дохід, який і є диференціальною рентою. Отже, диференціаль­на рента— це різниця суспільної та індивідуальної вартості товарів, вироблених за середніх і найкращих умов господарювання. Розріз­няють диференціальну ренту І і диференціальну ренту ІІ. Диферен­ціальна рента Івідображає економічні відносини в суспільстві щодо виробництва і використання надлишкового доходу, зумовленого різною родючістю землі та її неоднаковим розташуванням відносно ринків. Диференціальна рента ІІ виникає в результаті нових продук­тивніших капіталовкладень у землю, застосування досконаліших ма­шин, технологій виробництва, а також меліорації, найкращого на­сіння, добрив тощо.

Оренда. Орендна плата

За ринкової економіки рентні відносини (відносини щодо випла­ти і привласнення земельної ренти) виникають між власниками зем­лі, з одного боку, і користувачами землі, з іншого.

Під орендоюрозуміють передачу права користування й розпо­рядження власністю однією юридичною особою — власником ін­шій — користувачу на принципах повернення і платності та умовах, передбачених договором. В Україні оренда як форма нетрадиційно­го господарювання виникла наприкінці 80-х — на початку 90-х ро­ків, коли селяни частину землі й засобів виробництва почали брати в тимчасове самостійне користування. Проте правові основи оренда отримала лише після ухвалення Верховною Радою України в 1992 р. Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в яко­му гарантується право громадян на створення фермерських госпо­дарств, а також на орендування землі.

Характерні ознаки орендних відносин:

• наявність двох суб'єктів цих відносин — власника й користувача
(орендаря). В ролі того, хто надає оренду, може бути лише влас­
ник землі. Орендарями можуть бути фізичні і юридичні особи, їх
коло чинним законодавством України не обмежується;

• орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні, вони пе­
редбачають лише право користування, розпорядження власніс-


тю. Власність залишається за первинним власником, тому орен­дні відносини будуються на принципі повернення;

• власник передає орендарю право продуктивно використовувати
землю, тобто потенційну можливість отримати від оренди землі
певний дохід. Цілком природно, що за це потрібно платити. То­
му обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка
виступає в формі орендної плати;

• орендні відносини завжди мають договірний характер.
Орендна плата — це заздалегідь визначена певна величина дохо­
ду орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь
строк орендного договору) й виплачується власнику землі щороку
або щокварталу залежно від умов договору.

Що є джерелом орендної плати? Адже якщо орендар сплачувати­ме її зі свого прибутку, то в нього зникне матеріальний стимул вкла­дати свої капітали в сільськогосподарське виробництво. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержують у процесі використання землі. Причому не весь додатковий продукт, а лише його певна частина. Одна частина у формі підприємницького доходу (середній прибуток) залишається орендарю, а інша частина (рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже, в такому разі орендна плата виступає формою вияву ренти. А рента, в свою чергу, є джере­лом орендної плати.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.