Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Класифікація та функції підприємств



Підприємства можна класифікувати за такими ознаками:

• за формою власності — приватні, колективні, державні;

• за формою організації — одноосібні володіння, партнерські това­
риства, корпорації, кооперативні акціонерні товариства, бюд­
жетні підприємства, публічні корпорації, змішані корпорації;

• за розміром — малі, середні, великі;

• за сферою діяльності — посередницькі, виробничі, комерційні,
страхові, фінансові та інші;

• за економічним призначенням — з виробництва засобів вироб­
ництва, з виробництва предметів споживання, з випуску продук­
ції військово-промислового комплексу;

• за масштабами виробництва — масового, серійного та індивіду­
ального виробництва;

• за рівнем спеціалізації — спеціалізовані, універсальні, змішані.
Різноманітність форм підприємств створює можливості конку­
рентної боротьби між ними за ринки збуту і прибутковіше вкладан­
ня капіталу. Економічне змагання допомагає встановити, які форми
підприємств є найбільш життєздатними та ефективними в умовах
ринкового господарства. Саме вони займають економічний простір,
витісняючи застарілі форми господарювання.

Діяльність кожного підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції — створенню максимуму товарів або послуг для задоволення потреб суспільства за найменших витрат ви­робництва. Для здійснення цієї функції підприємство розгортає ді­яльність у різних сферах, виконуючи у кожній специфічні функції.


Виробничо-технологічні функції підприємства пов'язані із забезпе­ченням процесу виробництва необхідними засобами та їх викорис­танням, впровадженням нової техніки та новітніх технологій, раціо­налізацією виробничих процесів і винахідництвом.

Економічними функціями є: управління процесами виробництва та збуту товарів, укладення контрактів, наймання працівників і ра­ціональна організація їх праці, раціональне використання ресурсів, розподіл доходів, розрахунок економічної ефективності, ціноутво­рення, вивчення ринку тощо.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, подання допомоги і надання пільг працівникам, благодійна діяльність.

Зовнішньоекономічні функції підприємства: участь у міжнародно­му обміні товарів, спільне з іноземними партнерами виробництво, будівництво, науково-технічне співробітництво.

Правові основи функціонування підприємства

В Україні

Важливим кроком на шляху побудови ринкової економіки в Ук­раїні є ухвалення законів "Про власність" і "Про підприємство", які сприяють створенню умов повноцінного функціонування ринку: плюралізму форм власності, свободи вибору підприємницької діяль­ності, конкурентного середовища тощо. Згідно з ухваленими зако­нами на території України можуть діяти такі види підприємств:

• індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності фі­
зичної особи і виключно її праці;

• сімейне підприємство, засноване на власності і праці громадян
України — членів однієї сім'ї, які проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на приватній власності окре­
мого громадянина, з правом наймання робочої сили;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового ко­
лективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товарис­
тва, громадської та релігійної організації;

• державне комунальне (муніципальне) підприємство, засноване на
власності адміністративно-територіальних одиниць;

• державне підприємство, засноване на державній власності;

• спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних
власників з різних країн (змішана форма власності);


• орендне підприємство — підприємство різних форм власності,
яка на певних умовах і на певний час передається в користування.
Згідно із Законом України "Про підприємство" всі ці підприємс­
тва мають право на добровільних засадах об'єднувати свою вироб­
ничу, наукову, комерційну та інші види діяльності (якщо це не супе­
речить антимонопольному законодавству України) і створювати
такі об'єднання підприємств:

• асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної
спільної координації господарської діяльності. Асоціація не може
втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її
учасників;

• корпорації — договірні об'єднання, створені на основі спільності
виробничих, наукових і комерційних інтересів з наданням окре­
мих повноважень централізованого регулювання діяльності кож­
ному з учасників;

• консорціуми — тимчасові договірні об'єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, на­
укових організацій, транспорту, банків і тощо на основі фінансо­
вої залежності від одного або групи підприємств;

• виробничі об'єднання — єдиний виробничо-господарський ком­
плекс, до якого належать заводи, науково-дослідні інститути,
конструкторські бюро, технологічні організації;

• науково-виробничі об'єднання — об'єднання різних господар­
ських одиниць, в якому головною є науково-дослідна, проектно-
конструкторська або технологічна організація.
Відповідальність підприємств та їх об'єднань за результати своєї

діяльності визначається Законом України "Про банкрутство" від 1 липня 1992 р. Закон встановлює чітку відповідальність власника за здійснення господарської діяльності, регулює процедуру ліквідації підприємств і задоволення претензій бюджету та кредиторів.

Поняття банкрутства тільки входить у теорію і практику підпри­ємницької діяльності в Україні. Банкрутство — це встановлена су­дом неспроможність боржника (громадянина, підприємства, фірми, банку і т. ін.) виконати свої боргові зобов'язання і продовжувати нормальну підприємницьку діяльність; фінансовий крах.

Механізм банкрутства в ринковій економіці є практичною реалі­зацією відбору найефективніших форм і методів господарювання, збереження матеріальних і фінансових ресурсів, впровадження науко-


во-технічних розробок щодо. Інститут банкрутства є механізмом, що забезпечує ефективність функціонування ринкової економіки.

Капітал. Концентрація і централізація капіталу

Підприємницька діяльність пов'язана з рухом капіталу. Існують різні підходи до його визначення, аспекти його тлумачення. Щоб позначити такий перебіг подій, коли авансована вартість у процесі свого руху зростає і приносить більшу вартість, використовують по­няття "капітал".

Кожен підприємець намагається досягти таких розмірів вироб­ництва, які б забезпечили максимальний приріст авансованого капі­талу. Збільшення капіталу та масштабів підприємства може здійсню­ватися через концентрацію та централізацію капіталу.

Під концентрацією капіталурозуміють збільшення його розміру внаслідок капіталізації додаткової вартості. Це має місце тоді, ко­ли частина додаткової вартості, створеної на підприємстві, викорис­товується підприємцем для подальшого розширення й удосконален­ня виробництва, тобто нагромаджується.

Збільшення розмірів капіталу окремого підприємства або підпри­ємця завдяки концентрації приводить до зростання всього суспільно­го капіталу. Наприклад, якщо капітал окремого підприємця стано­вив 100 тис. гр. од. і був збільшений завдяки нагромадженню додат­кової вартості до 120 тис. гр. од., то відбувалася його концентрація.

Від концентрації капіталу необхідно відрізняти процес його централізації. Централізація капіталупередбачає його збільшення через об'єднання кількох самостійних капіталів в один. Об'єднання може бути примусовим, коли внаслідок конкурентної боротьби не­ефективні, слабкі підприємства поглинаються сильнішими, і добро­вільним через створення акціонерних товариств. На відміну від кон­центрації капіталу централізація безпосередньо не приводить до збільшення всього суспільного капіталу, а сприяє його перерозподілу між окремими підприємствами. Наприклад, якщо дві компанії, інди­відуальні капітали яких становили 100 тис. і 150 тис. гр. од., об'єдна­лися в одну з капіталом у 250 тис. гр. од., то відбувся процес центра­лізації капіталу.

Можливості збільшення капіталу за допомогою концентрації об­межені величиною додаткової вартості, що може бути використана


в певний час на нагромадження. При цьому додаткова вартість по­винна досягти більш або менш значної величини.

Централізація капіталу значно збільшує можливості зростання розміру підприємств, оскільки вона, на відміну від концентрації, не передбачає попереднього нагромадження певної маси додаткової вартості. Укрупнення капіталу здійснюється внаслідок перерозподі­лу капіталів між окремими підприємствами.

Процеси концентрації та централізації тісно пов'язані між собою. З одного боку, збільшення розмірів окремих капіталів внаслідок централізації є передумовою створення великих підприємств, для яких можливі більші масштаби нагромадження. З іншого — збіль­шення розмірів капіталів функціонуючих підприємств завдяки капі­талізації додаткової вартості сприяє підвищенню їх конкурентоспро­можності та прискорює банкрутство неефективно працюючих під­приємств. Концентрація та централізація капіталу значно приско­рюються під час економічних криз, війн.

Концентрація та централізація капіталу створюють умови для концентрації виробництва, яка виявляється у зосередженні на вели­ких підприємствах все більшої частки засобів виробництва, робочої сили, продукції, що виробляють. Але концентрація виробництва має певні межі, які не залежать від концентрації та централізації капіта­лу і відрізняються для підприємств різних галузей. Оптимальними розмірами виробництва є такі, що забезпечують, з технічного боку, максимальну продуктивність за певного рівня техніки та технології факторів виробництва, а з економічного — максимальний приріст авансованого капіталу.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.